Альфред Маршалл - основоположник неокласичний теорії

ПЛАН

 

 

 

Вступ 2

1. Альфред  Маршалл - основоположник неокласичний  теорії 5

2. Суть  суть теорії попиту та теорії пропозиції А.Маршалла 9

3. Теорія ринкової рівноваги А.Маршалла 13

4. Альфред Маршалл про проблеми вартості 15

5. Короткостроковий  і довгостроковий періоди А.  Маршалла 20

6. Добробут, національний дохід  та організація виробництва в теоріях

А.Маршалла……………………………………………………………………...21

 

Висновок 26

Список  використаної літератури 27

 

Вступ

 

Альфред Маршалл (1842 – 1924) – відомий англійський  вчений-економіст, засновник кембріджської  школи , прихильник ідей вільної конкуренції  і ринку. Народився в Лондоні  у сім’ї банківського службовця. Навчався з початку в коледжі  Сент-Джонс у Оксфорді, а потім  у Кембриджському університеті, де вивчав математику, філософію та політичну  економію. Після закінчення цього  університету в 1868 р. залишився в  ньому на викладацької роботі. У 1877 – 1881 рр. А. Маршалл викладав політичну  економію в Брістольському, а у 1883 – 1885 рр. Оксфордському університетах. Повернувшись в Кембридж у 1885 р., А. Маршалл  очолив кафедру політичної економії університету.

А. Маршалл  був прихильником ідеї вільної конкуренції  і ринкових відносин. Значний вплив  на формування його економічних ідей справили погляди представників  класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус, Ж. Б. Сей, Дж. Мілль та ін.) і маржиналізму (Й. фон Тюнен, А. Курно, К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер, Л. Вальрас  та ін.), які вважали основною рухомою  силою економіки економічну свободу  і досконалу конкуренцію.

   Свої  економічні ідеї вчений виклав  у 82 працях. Основні роботи А.  Маршалла – „Економіка промисловості”(1889), „Принципи політичної економії”  (1890), „Учення політичної економії”  (1906), „Трактат про соціологію”  (1916) „Промисловість і торгівля”  (1919), „Гроші, кредит і комерція”  (1923). Праця „Принципи економікс”(„Принципи  політичної економії”) вважається  основною (складається із шісти  книжок), в якості підручника замінила  на багато років підручник  „Основи політичної економії”  Дж. Мілля. Про величезний вплив А. Маршалла в економічній науці в перші десятиліття XX століття говорить наступна оцінка: „Імовірно, можна без помилки сказати, що авторитет Маршалла протягом  декількох десятиліть був, і усе ще залишається найвищим серед економістів світу, що говорять  англійською мовою... Протягом  багатьох років він розглядалася як глава англійських економістів” [6].

1. Альфред Маршалл - основоположник  неокласичний теорії

 

А. Маршалл (1842-1924) - глава кембріджської школи, розробив неокласичну концепцію, що одержала широке поширення і стало  однієї з найбільш впливових в  економічній теорії. У його концепції  органічно поєднані досягнення різних шкіл, насамперед  класичної і  теорії граничної корисності. Прекрасно  написана робота "Принципи економікс" (1890) стала найбільш популярним підручником і з інтересом читається і понині.

До основних заслуг вченого відносять сприяння більш широкому розповсюдженню економічних  знань і розробку економічної  теорії як цілісної суспільної науки. В цьому розумінні А. Маршалл  стояв „над сутичкою” і не приймав  участі в дебатах між послідовниками „чистої” математики, прихильниками  нематематичних „чистих” теорій та емпіриками. Дуже важливо, що в „Принципах економічної  науки” математичні міркування присутні тільки у виносках та додатках, а  аргументація в тексті була викладена  виключно у вербальній формі. Тому вважається, що А. Маршалл бачив обмеженість  математичних методів і моделей  в економічній науці, і хоча він  частіше, ніж представники Австрійської школи, вибудовував математичні  теорії, але у своєму дослідженні, подібно австрійцям, робив основний акцент на динаміці економічних процесів, а не на рівновазі. Крім того, дедуктивні міркування і використання математичних понять він обмежив короткими  логічними ланцюжками, тобто частковим  аналізом. На відміну від Л. Вальраса, він не робив спроби побудувати завершену  математичну систему [8]. Для методології А. Маршалла характерні [2]:

   – дослідження процесів і явищ  на рівні мікроекономіки (фірми,  галузі) з позиції „чистої економічної  теорії” та ідеальної моделі  господарювання, можливої завдяки  „досконалої конкуренції”;

   – еволюціонізм, або принцип поступового  розвитку, основний зміст якого  полягає в заперечуванні революційних  стрибків, в визнанні еволюції  єдиної формою розвитку економічних  процесів і явищ;

   – поєднання в єдиної теорії  методологічних здобутків класичної  і маржинальної теорій. На думку  А. Маршалла, існуючі методи досліджень  самі по собі не можуть бути  названими методами економікс.  Але використання їх в різних  ситуаціях по одному або в  сполученні може бути корисним  для науки; 

   – функціональне дослідження  процесів і явищ, якій дозволяє  „бачити взаємний вплив усіх  їх один на одного”. Вчений  вважав недоцільним (на відміну  від своїх ортодоксальних попередників, класиків) вдаватися до визначень  економічних категорій на основі  причини, причинної обумовленості  , що потребує „доведення” певних  суттєвих розмежувань. На думку  А. Маршалла, „в реальному житті  немає чіткого розмежування між  речами, які є капіталом і не  є ним, які належать до насущних  життєвих засобів і не належать  до них, так само, як праця  продуктивна і непродуктивна” [5];

   – метод часткової рівноваги,  який допускає при аналізі  процесів і явищ абстрагування  від інших другорядних проблем;

   – широке використання графічних  методів дослідження в економічної  теорії.

   Основні теоретичні надбання  А. Маршалла:

   – створив неокласичну економічну  теорію, де органічно поєднуються  досягнення класичної економічної  науки і маржиналізму; а дослідженню  діяльності людини, її раціональної  природи відводиться визначальна  роль. Незважаючи на те, що неокласична  теорія сьогодні критикується  багатьма економістами, вона залишається  основою всіх суперечливих поглядів, тим центральним стовбуром, навколо  якого формується крона економічного  дерева з усім її розмаїттям. Без розуміння основ базової  неокласичної моделі не може  бути до кінця зрозумілою жодна  з сучасних економічних концепцій  [9];

   – обгрунтував доцільність введення  у науковий обіг терміну „економікс”  замість „політична економія”.  Вчений вважав, що термін „економікс” більше відповідає змісту і методології створеної ним неокласичної економічної теорії. У першому томі своєї головної праці А. Маршалл писав, що політична економія „остерігається торкатися багатьох політичних питань, які практик не може ігнорувати; тому вона є наукою – чистою і прикладною, а не одночасно і наукою, і мистецтвом. Ось чому її краще позначити широким терміном „економічна наука” (економікс), ніж більш вузьким терміном „політична економія” [5]. За ініціативи вченого „політична економія” у 1902 р. в Англії була замінена на „економікс” [6]. Незабаром це було зроблено також у США;

   – дав своє тлумачення предмету  політичної економії або економікс.  „З одного боку, – А. Маршалл  трактував політичну економію, –  як науку про багатство, але  з іншого – науку про людину, яка відчуває на собі вплив  самих різних факторів, щодо економіки,  то вона цікавиться переважно  тими мотивами, які впливають  на поведінку людей”. На думку  вченого, ця наука досліджує  людство в його повсякденному  житті, вивчає сферу індивідуальних  і суспільних дій, яка найбільш  тісно пов’язана з створенням  матеріальних основ добробуту.  „Політична економія, або економікс”, – писав А. Маршалл, – займається  вивченням того, як люди існують,  розвиваються і про що вони  думають у своєму повсякденному  житті”. Вчений вважав, що предметом  дослідження політичної економії  є „головним чином ті спонукальні  мотиви, які найсильніше та найстійкіше  впливають на поведінку людини  в господарський сфері її життя.  Таким спонукальним мотивом є  певна кількість грошей. Саме  цей певний і точний грошовий  вимір найстійкіших стимулів  у господарському житті дозволило  економічній науці далеко випередити  всі інші науки, які досліджують  людину” [5];

– запропонував власну класифікацію економічних благ. Згідно цієї класифікації економічні блага поділяються на матеріальні, якими людина володіє на правах приватної  власності та нематеріальні (особисті). Останні А. Маршалл поділив на зовнішні (репутація, ділові зв’язки) та внутрішні (особисті якості людини, ділові здібності, професійна майстерність тощо). На відміну від А. Сміта, вчений вважав, що багатство створюється не лише у сфері виробництва, але й у сфері послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Суть теорії попиту та теорії пропозиції А.Маршалла

 

  Особливе місце у теоретичній спадщині А. Маршалла посідають теорія попиту та теорія пропозиції.

У своїй теорії попиту А. Маршалл виокремив індивідуальний попит окремого споживача від сумарного (сукупного), тобто ринкового попиту. Він сформулював закон попиту виходячи з двох підходів: на основі зростання ціни та насичення споживчого попиту. Згідно з першим підходом, обсяг попиту на товар зростає при зменшенні ціни, і, навпаки, зменшується при збільшенні ціни. В залежності від зростання або зменшення ціни буде збільшений або зменшений продаж обсяг товару. Згідно з другим – кожен наступний акт купівлі одного й того ж товару несе споживачеві порівняно меншу корисність (задоволення) і вигоду. Використання двох підходів до визначення закону попиту дозволив за суб’єктивною поведінкою покупців побачити об’єктивну економічну логіку. А. Маршалл графічно відобразив дію закону попиту у вигляді спадної кривої (5, с. 167);

«Це така крива, на якій,якщо ми з будь-якої точки  Р на ній проведемо пряму РМ, перпендикулярну горизонталі Ох, РМ буде ціною, за якою покупці будуть купувати кількість товару, виражену відрізком ОМ»

Альфред Маршалл розробив концепцію „цінової еластичності попиту”. Під „ціновою еластичністю попиту” А. Маршалл  розумів функціональну залежність зміни обсягу попиту від зміни ціни. А. Маршалл стверджував, що „ступінь еластичності (або швидкість реакції) попиту на ринку залежить від того, в якій мірі його обсяг зростає за даного зниження ціни або скорочується за даного підвищення ціни” . Вчений розрізняв еластичний і нееластичний попит. Попит є еластичним, якщо він змінюється більшою мірою, ніж ціна, яка викликала зміну попиту і нееластичним, якщо він змінюється меншою мірою, ніж ціна.

„... Ступінь  еластичності попиту на ринку залежить від того,  якою мірою  його обсяг  зростає при даному зниженні  ціни чи скороченні при даному підвищенні ціни” [8].

На основі цього твердження він дав математичне обґрунтування поділу попиту на еластичний і нееластичний. А. Маршалл показав, що цінова еластичність попиту (ЦЕП) дорівнює одиниці (ЦЕП = 1), коли зниження ціни на 1% збільшує продаж товару на 1%. Попит на товар є еластичним коли зниження ціни на 1% збільшує його продаж більше, ніж на 1%. Попит на товар є нееластичним коли зростання ціни на 1% знижує його продаж менш ніж на 1%. За розрахунками А. Маршалла, якщо на якомусь відрізку кривої попиту ЦЕП = 1, то ніяка зміна ціни упродовж цього відрізку не вплине на збут даного товару. Якщо на цій ділянці ЦЕП < 1, то ціну товару можна підняти, не побоюючись суттєвого зниження обсягу продаж, а якщо ЦЕП > 1, то незначне зниження ціни може суттєво збільшити обсяги продаж. Інакше кажучи, за умов нееластичного попиту прибуток може збільшиться за рахунок зростання ціни, а за умов еластичного попиту – за рахунок зменшення ціни;– виявив різну ступінь еластичності попиту товарів в залежності від структури споживання, рівня доходів та інших факторів. А. Маршалл показав, що найменша еластичність попиту притаманна товарам першої необхідності. Вчений також зазначав, що потреби багатьох людей є нееластичними (попит для них не реагує на зміни цін), середнього класу – еластичні (попит реагує на зміни цін товарів, які вони відносять до предметів розкоші):

„ по-перше, нееластичний   характер  попиту  на  товари, що задовольняють найбільш насущні потреби  населення,  і попиту на окремі предмети розкоші, що купуються найбагатшими прошарками населення на незначну частину свого доходу;

„ по-друге, історичний характер категорії еластичності попиту (оскільки включення споживання якого-небудь товару в коло найбільш  насущних потреб населення може перетворити попит на нього з еластичного в нееластичний)” [5].

Також А.Маршалл  звернув увагу на існування особливої залежності впливу попиту і пропозиції на рівень ринкової ціни від періоду часу, який аналізується. Розглядаючи цю залежність „як загальне правило ” А. Маршалл виявив те, що „чим коротше період часу, що розглядається, тим більше належить враховувати в нашому аналізі вплив попиту на ціну і, навпаки, чим цей період довший, тим більше значення набуває вплив витрат виробництва на ціну ”. Ввів поняття „споживчий надлишок ”, яке пізніше отримало розвиток у економічної теорії добробуту. За А. Маршаллом, споживчий надлишок – це „різниця між ціною, яку покупець готовий був сплатити лише за те, щоб не обійтись без даної речі, і тою ціною, яку він фактично за неї сплачує ” [5].

У теорії пропозиції А. Маршалл виокремив грошові витрати виробництва від фактичних. Грошові витрати – це платежі за ресурси, які підприємство (фірма) купує на відповідних ринках. До них належать платежі за працю, сировину, електроенергію, паливо тощо. Це всі прямі грошові виплати фірми власникам ресурсів. Фактичні – це витрати на усі ресурси, що використовуються у виробництві, незалежно від того придбані вони за гроші на стороні чи є власністю підприємства. Платежі за ресурси (трудові зусилля підприємця та затрати капіталу), які є власністю підприємства, прямо не оплачуються;

У своїй теорії А.Маршалл звернув увагу на проблему зростання і зменшування віддачі  від виробництва за умов розширення його масштабів. А. Маршалл відмічав, що, як правило, великий масштаб виробництва в конкурентній економіці забезпечує фірмі зниження ціни на товари і, відповідно, переваги перед конкурентами (завдяки постійно зростаючої економії від уміння працювати і від застосування спеціалізованих машин і всякого роду обладнання), і що головну вигоду від такої економії здобуває все ж суспільство.

Економіст проаналізував особливості функціонування „представницької (репрезентативної) фірми”, тобто фірми (нормальної ефективності) зі середніми галузевими показниками. Розмір такої фірми, на думку А. Маршалла, звичайно збільшується з зростанням сукупного обсягу виробництва якого-небудь товару, що вона виробляє, приводить  до отримання нею і внутрішньої, і зовнішньої вигоди, обумовленої  меншими, ніж раніше, затратами праці  та зниженням інших витрат у процесі  виробництва.