Акціонерні товариства в новій моделі господарювання

       Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до

установчих  документів та порядок ліквідації і  реорганізації товариства, а також  відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

     Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

     1) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;

     2) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);

     3) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;

     4) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

       5) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;

       6) визначають пільги, що надаються засновникам;

       7) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

       8) інші питання відповідно до установчих документів.  

     П'ятою стадією заснування є державна реєстрація акціонерного товариства. Товариства реєструються Міністерством фінансів на протязі ЗО днів з моменту представлення таких документів: нотаріально засвідчених заявки на реєстрацію, копії статуту товариства, протоколу зборів засновників. 

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори, в яких мають  право брати участь всі акціонери (власники акцій). З правом дорадчого  голосу можуть брати участь і члени  виконавчих органів, які не є акціонерами (в даному випадку мова йде про найманих працівників, що виконують ті чи інші виконавчі функції). Акціонери (або їх представники) реєструються, вказуючи кількість голосів, які має кожен учасник зборів.

       Що  можуть вирішувати загальні збори? До компетенції загальних зборів входять  практично всі питання життєдіяльності акціонерного товариства. Зокрема: визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; вибори й відкликання членів ради товариства, виконавчого органу й ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів та висновків ревізійної комісії, порядок розподілу прибутку; визначення порядку покриття збитків; винесення рішення про притягнення до майнової відповідальності службових осіб товариства, прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії і т.ін.

       Загальні  збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, які  мають більше 60% голосів. Рішення  загальних зборів приймаються більшістю в 3/4 голосів акціонерів, що беруть участь у зборах з таких питань:                 1)зміни статуту товариства;

2)прийняття рішення про припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, присутніх на зборах.

Загальні  збори акціонерів скликаються не менше одного разу на рік, якщо інше не передбачене статутом. Можуть бути й позачергові збори.

       1. У випадку неплатоспроможності товариства.

       2. На вимогу Ради товариства.

       3. На вимогу акціонерів, які володіють  не менше 20% голосів.

У період між зборами управління товариством  здійснюється Радою. Рада акціонерного товариства (спостережницька рада) створюється загальними зборами (може і не створюватися - як вирішать збори). Функції Ради: а)здійснення контролю за діяльністю виконавчих органів; б)виконання окремих функцій, які відносяться до компетенції загальних зборів (між ними). Члени Ради не можуть бути членами виконавчих органів.

       Виконавчий  орган. Виконавчим органом, який здійснює керівництво поточною діяльністю, є правління товариства. Роботою правління керує голова. Він обирається або призначається згідно зі статутом. Правління підзвітне загальним зборам і Раді акціонерів.

            Ревізійна  комісія.   Здійснює   контроль   за   фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства. Обирається з числа акціонерів. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджується загальними зборами відповідно до статуту. Про результати проведених перевірок ревізійна комісія доповідає загальним зборам товариства. Ревізійна комісія робить висновок за річними звітами і балансами, без яких загальні збори акціонерів не мають права затверджувати баланс.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Перспективи акціонування та розвитку господарських об’єднань в Україні 

Неоднозначне  трактування ученими-економістами поняття якості нової економічної  системи: "соціалістичний капіталізм", "соціалізована економіка", "ринкова  соціо-структурна система" і офіційна державна доктрина, в якій "запропонована стратегія соціального та економічного розвитку на 2000-2004 роки обґрунтовує складніші та відповідальніші завдання, її стержнева позиція — визначення шляхів виведення української економіки на траєкторію сталого розвитку, тісного поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою держави"[12].

Всі ці проблеми потребують радикального переосмислення. "Коли ми говоримо про необхідність опанування Україною нової економічної моделі прискорення розвитку, то слід мати на увазі, що основою такої моделі може стати передусім засвоєння і творче використання відповідного досвіду, якщо зусилля держави та приватного капіталу поєднуються з метою максимальної концентрації сил і ресурсів на вирішальних приорітетах економічної політики—розвитку інноваційної сфери, формуванні ефективного внутрішнього ринку, реалізації ринку, реалізації інших завдань сталого економічного зростання, в тому числі й соціальних..." [7].

     Визначальним у формуванні нової економічної системи в Україні є реформування відносин власності, де відбувається активний і безповоротній процес розширення корпоративного і приватного секторів економіки. За станом на перше січня 2001 року форму власності змінили 66,7 тис. об'єктів, зокрема з 1994 по 1999 рік — 63,1 тис. Нині понад 70 % загального обсягу промислової продукції виробляється на недержавних підприємствах.

В рамках самого процесу реформування економіки  України — переходу від неринкової по своїй природі централізовано керованої (адміністративно-командної) форми суспільної власності до ринкового господарства — особливе місце і роль відводяться акціонерній власності.  

Саме  акціонування є дійовим засобом, спрямованим на роздержавлення, демонополізацію  і скорочення кількості великих підприємств.[8,c.5-7]

      Акціонерна  форма має ряд особливостей і  переваг у порівнянні з іншими формами підприємства:

1) по-перше, базуючи свою діяльність на принципі обмеженої відповідальності, акціонерне товариство забезпечує свої зобов'язання тільки власним майном, на яке відповідно до закону може бути накладено стягнення;

2) по-друге, маючи у наявності значні фінансові можливості, акціонерне товариство створює свій капітал із засобів, одержаних від продажу акцій, який у наступному може збільшуватися за рахунок капіталізації прибутку і додаткових емісій акцій. Здійснюючи свою діяльність, акціонерне товариство може випускати облігації, власники яких стають кредиторами підприємства поряд з банками;

3. по-третє, універсальна придатність акціонерної форми підприємства. Вона може бути застосована у будь-якій сфері ділової активності. Акціонерами можуть стати транспортні, будівельні і торговельні організації, промислові підприємства банківські заклади тощо, що дозволяє об'єднати в цілісні комплекси різноманітні господарчі одиниці;
4. по-четверте, акціонерні товариства володіють найбільш високим ступенем конкурентоздатності і стійкістю порівняно з іншими формами підприємств у періоди несприятливої кон'юнктури;
5. по-п'яте, рівень дивідендів і ціна (курс) акцій є своєрідним індикатором ефективності функціонування компанії;
6. по-шосте, висока мобільність і гнучкість у залученні як внутрішніх грошових коштів, так і іноземного капіталу як джерела розширеного відтворення. Остання обставина має особливе значення для інтенсифікації процесу входження України у світове господарство;
7. по-сьоме, форма управління в акціонерних товариствах найбільш демократична: рішення тут приймаються загальними зборами акціонерів.

      В силу зазначених переваг акціонерна форма набула значного поширення в організації світового господарства. В тій справі економічно розвинуті держави накопичили багатий досвід. У всіх галузях економіки акціонерні товариства стали там провідною організаційно-правовою формою господарювання. Розвиток акціонерної власності пов'язаний з еволюційними змінами її структури — від одноосібного (індивідуального) до асоційованого суб'єкта.

      Основним  суб'єктом на початкових етапах становлення акціонерної власності виступає одноосібний власник, якому належить основна кількість цінних паперів акціонерного товариства. Далі одноособовий власник поступово замінюється груповим власником (невелика за чисельністю група власників цінних паперів), який займає переважні позиції в капіталі корпорації. Індивідуальні власники витісняються, знижується їх сукупна частка у володінні цінними паперами. Власність концентрується в руках компаній—юридичних осіб. Вони стають власниками основних фондів і навіть землі, зростають їх фінансові активи (володіння акціями, облігаціями та іншими цінними паперами).

      В Україні акціонування розглядається  як важливий фактор оновлення основних фондів діючих підприємств, як важіль структурної перебудови економіки, тому що воно інтегрує інтереси виробників, постачальників і споживачів. Придбання  акцій дає можливість не втратити заощадження через інфляцію, а за умови успішної діяльності підприємства—і помножити ці засоби. Акція виступає економічним і правовим "інструментом" індивідуалізації корпоративної власності, оскільки фіксує величину власності акціонера в акціонерному капіталі корпорації, надає акціонеру право участі в управлінні товариством і на одержання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства, а їх розмір визначається самими акціонерами на загальних зборах; економічно гарантується збереження власності акціонера при виході з акціонерного товариства.

      Але слід відзначити, що практика створення  та функціонування підприємств, заснованих на акціонерному капіталі, підіймає ряд проблемних питань, одне з яких - проблема корпоративного управління - і досліджується далі. 

      Виникнення  самої проблеми корпоративного управління пов'язане із об'єктивністю конфлікту  між найманими менеджерами та акціонерами в рамках відносин "принципал - агент", обумовленого відокремленням власності та контролю (поточного управління) в акціонерних товариствах. Тож, під корпоративним управлінням слід розуміти систему фінансових та правових механізмів забезпечення дотримання прав та реалізації інтересів учасників корпоративних відносин.[19,c.1-2]

      Загалом, у залежності від впливу на акціонерне товариство як концентрований вираз системи корпоративних відносин, прийнято виділяти зовнішні (вплив зовнішнього середовища) та внутрішні (процедурні механізми управління в акціонерному товаристві) механізми корпоративного управління.

      Під зовнішніми механізмами корпоративного управління, на противагу внутрішньому (прямому) механізму контролю, під  яким, як правило, розглядається рада директорів (спостережна рада) як орган, наділений повноваженнями по нагляду  за діяльністю менеджерів від імені акціонерів, традиційно розуміють вплив зовнішнього ринкового середовища на розвиток фондового ринку, адже забезпечення прав акціонерів є одним із факторів інвестиційної привабливості ринку і навпаки - порушення норм корпоративного законодавства є домінуючим фактором виходу інвесторів із ринку акцій.

      Перспективами розвитку корпоративного управління в Україні є:  
 1) підвищення ефективності діяльності акціонерних товариств;  
 2) забезпечення захисту прав та законних інтересів акціонерів;  
 3) забезпечення рівного ставлення до акціонерів;  
4) сприяння розвитку фондового ринку;  
5) формування привабливого інвестиційного клімату в країні та пожвавлення інвестиційних процесів;  
   6) сприяння соціально-економічному розвитку України.  
      Розвиток корпоративних відносин в Україні повинен відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління з урахуванням українських особливостей та досвіду.