Аграрний сектор

     Зокрема, земельні ділянки, які перебувають  у приватній власності, можуть бути викуплені у їх власників лише для суспільних потреб, перелік яких є обмеженим і чітко визначеним в законі, а не для так званих "державних та громадських потреб", які, як не дивно, включали і приватні потреби громадян та юридичних осіб.

     По-шосте, новий Земельний кодекс закріпив пріоритет приватного сектора у  сфері сільськогосподарського виробництва. Це означає, що переважна більшість  земель, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, підлягає приватизації. У державній та комунальній власності будуть перебувати лише землі, при допомозі яких держава може впливати на розвиток науково-технічного прогресу у сільському господарстві та підготовку кадрів для цієї галузі економіки (землі племінних господарств, науково-дослідних установ, сільськогосподарських навчальних закладів тощо).

     Нарешті, новий Земельний кодекс захищає  інтереси вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника. Право на придбання у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення маюють лише громадяни України та українські юридичні особи. Іноземні громадяни, особи без громадянства та зареєстровані в інших країнах юридичні особи такого права позбавлені.

     З введенням в дію Земельного кодексу  відкривається нова сторінка і в  розвитку фермерського руху в Україні. Слід перш за все відмітити, що в  Земельному кодексі закріплена біль чітка назва цього виду господарств. Відтепер фермерські господарства так і називатимуться - фермерські, без додаваня дублюючого визначення "селянські". Адже за самою суттю фермерські господарства є селянськими.

     Крім  цього, аналіз тих статей Кодексу, які  покликані регулювати земельні відносини  у фермерських господарствах, свідчать, що саме фермерство стає пріоритетною формою господарювання на селі. Так, наприклад, як вже зазначалося, до 1 січня 2010 р. особи, яким Кодекс дозволяє мати на праві приватної власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення, не можуть набувати у приватну власність земельні ділянки площею більше 100 га.

Однак, згідно ст. 31 Кодексу землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельної ділянки, що належить на праві  власності фермерському господарству як юридичній особі; 2) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності.

     Таким чином, новий Земельний кодекс України  містить цілу низку положень, які  сприятимуть розвиткові фермерства у нашій країні як прогресивної форми  господарювання на селі. Однак, після введення Кодексу в дію необхідно буде переглянути і прийняти у новій редакції Закон України "Про селянські (фермерські) господарства з тим, щоб закріпити та розвинути в ньому положення основного земельного закону країни щодо використання землі фермерськими господарствами.[8,c. 95-105]. 

3.Проблеми  та перспективи  розвитку АПК України.

     Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність виробничо взаємопов’язаних підприємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій. Агропромисловий комплекс розвивається на основі агропромислової інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Адже саме він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання, від забезпечення якими та якості яких залежать фізичне здоров’я населення, що дуже важливо для збереження і покращання його генофонду, забезпечення хоча б простого відтворення населення в країнах перехідної економіки. Дуже гостро ця проблема постала і в Україні, де в останні роки поглиблюються процеси депопуляції населення.

     Галузі  АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту.

     АПК — це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов'язані між собою багато галузей і виробництв. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

     1. Сільськогосподарське виробництво  — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу  АПК. Це його основна базова  ланка.

     2. Галузі, що створюють матеріально-технічні  засоби для галузей АПК. Це  — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

     3. Галузі, що забезпечують переробку  сільськогосподарської продукції  (харчова, легка).3. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка). [9, с. 44-48]. 

     За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва - агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми,асоціації,виробничі й науково-виробничі системи.

     Сьогодні  в окремих областях України створені і успішно діють агропромислові об'єднання. До їх складу входять на добровільних засадах радгоспи, міжгосподарські  підприємства, підприємства й організації по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва і переробці сировини, а також підприємства торгівлі, які реалізують вироблену об'єднанням продукцію. При цьому підприємства зберігають свою господарську самостійність і юридичні права.

     Агропромислові комбінати являють собою виробничо-економічні формування, головне завдання яких полягає в об'єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по забезпеченню виробництва, заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та високо якісних продовольчих товарів.Вони можуть створюватися або завдяки інтеграції всіх технологічно взаємозв'язаних виробничих підрозділів одного адміністративного району, або входженням до складу агропромислового комбінату та організацій, які розміщені в кількох районах.

     Конструктивно новою формою організації агропромислового виробництва є агрофірми. Вони забезпечують виробництво, зберігання, проектування і будівництво об'єктів виробничого та соціального призначення, виступають як єдиний організаційно-економічний комплекс.[10, c.4-15].

     Агропромисловий комплекс України - складна виробничо-економічна система ,яка становить групу технологічно й економічно взаємозв'язаних галузей народного господарства, промисловості. В його складі три основні сфери.Перша забезпечує сільське господарство різним устаткуванням і засобами виробництва; друга-сільське господарство; до третьої входять заготівля, збереження й переробка сільськогосподарської продукції. Центральна ланка АПК - сільське господарство.

     На  розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конкурентоспроможності має зміна  відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв’язків між складовими АПК.

     Серед факторів, які впливають на розвиток АПК України, пріоритетними є: система  господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. Аграрна реформа, що нині здійснюється, передбачає впровадження ринкових відносин, реалізацію земельної та господарської реформи, ефективної цінової і фінансово-кредитної політики в АПК, розвиток сільської місцевості, поліпшення кадрового і наукового забезпечення комплексу.

     Велику  роль відіграє природний фактор. Вплив  природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктивних сил та науково-технічним прогресом.

     За  останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися  обсяги валової продукції, погіршилося  використання природних ресурсів, знизилася родючість ґрунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності.

     Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлювальних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

     У перспективі з метою подолання  кризових явищ в агропромисловому комплексі  України поряд із заходами щодо прискорення  аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.[11,c.50 – 55].

     Здійснення  аграрної реформи в Україні повинно  бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки  та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою передбачається:

     - формування ринку землі та  нерухомості, запровадження системи  іпотечного кредитування сільськогосподарських  товаровиробників;

     - фінансування організаційних заходів  щодо здійснення аграрної реформи  на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

     - розвиток мережі інфраструктури  сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі;

     - формування ринків матеріальних  ресурсів і капіталу;

     - ефективне використання наявного  земельного фонду;

     - реформування соціальної сфери  села та розбудови її інфраструктури.

     У найближчій перспективі будуть здійснені  ефективні заходи щодо охорони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землеробства.

     Радикальне  вирішення проблеми забезпечення населення  України основними видами продовольства  потребує значного збільшення обсягів  їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго - та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.[12, c. 3 -15 ]

     Для забезпечення раціонального розвитку сільського господарства, як основної галузі АПК потрібне стабільне  державне регулювання. Державне економічне регулювання  сільського господарства здійснюється шляхом бюджетної підтримки, кредитної, податкової і цінової політики та митно-тарифного регулювання. Так. бюджетну підтримку підприємств АПК України розглядають як:

1. бюджетну підтримку через механізм ринкових важелів ( регулювання цінових відносин, пільгове оподаткування );
2. цільове програмне фінансування.

Взагалі, джерелом цільового фінансування програм  соціально-економічного розвитку галузей економіки( у тому числі сільського господарства) може бути не тільки бюджет держави, а й, наприклад, міжнародні цільові фонди. Тому фінансування програм за рахунок бюджетних коштів слід визначити як бюджетне фінансування.[13].

      Отже, основними напрямками державної  фінансової підтримки аграрних підприємств  повинні стати заходи, спрямовані на підвищення технічного рівня, поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції сільського господарства через стимулювання інноваційної діяльності і забезпечення цих підприємств інформацією про новітню техніку й технології.

      Розвиток  аграрної сфери АПК неможливий без  розвинутої системи інформаційного забезпечення та інфраструктури, що підтримує її діяльності. Основним елементом зазначеної системи може стати мережа регіональних інформаційно – аналітичних центрів, діяльність яких має спрямовуватися на: забезпечення доступу інформації ( правової, нормативно – довідкової, маркетингової, науково – технічної, комерційної) у процесі функціонування підприємств; надання консультаційних послуг з питань стану продовольчого і сировинного ринків та тенденцій х розвитку ,кон’юнктури цін, управління підприємством, участі у виставках, підготовки кадрів.[14, c.127].