Зовнішньоекуономічний договір

Іноземною мовою (або однією з мов) тексту зовнішньоекономічного  договору (контракту) також може стати  мова, яку сторони вибирають для  ведення переговорів. Це пояснюється  тим, що саме у термінах такої вибраної мови сторони досягаються домовленості стосовно положень договору (контракту). Відповідно у такий спосіб легше сформулювати у тексті контракту положення, які відповідають намірам сторін.

На вирішення  питання про вибір мови тексту зовнішньоекономічного контракту опосередковано може впливати положення про мову судового чи арбітражного провадження, яка передбачається на випадок виникнення потреби у вирішенні спорів. Так, наприклад, у разі вибору сторонами договору (контракту) органом розгляду можливого спору Міжнародного арбітражу Американської арбітражної асоціації, слід мати на увазі таке положення Регламенту арбітражу цієї асоціації. У випадку, коли сторони не домовилися про інше, мовою арбітражного розгляду має стати мова документів, яка містить положення про арбітражну домовленість (угоду) (ст. 14 Регламенту). Таким документом зазвичай є зовнішньоекономічний договір (контракт), який містить відповідне положення.

3.4. Вимоги  іноземного законодавства

Кожна держава  має право самостійно встановлювати вимоги щодо мов, якими має бути складено тексти договорів (контрактів) суб’єктів права такої держави або суб’єктів права (зовнішньоекономічної діяльності) інших держав, діяльність (у тому числі ефект) яких поширюється на території таких держав. Відповідні вимоги слід враховувати і суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України.

Законодавство деяких держав передбачає як загальне (у межах положень договірного  права), так і спеціальне врегулювання цього питання. Так, за загальним  правилом, німецьке договірне право не ставить вимоги про обов’язковість укладення договорів (контрактів), в якому однією із сторін є німецький контрагент, німецькою мовою. Це саме положення стосується і зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

У багатонаціональних США, де англійська мова не визнана офіційною державною мовою, прийнято спеціальні “мовні закони”, які зобов’язують використовувати інші мови для укладення контрактів. Законодавством деяких штатів (наприклад, Каліфорнія, Флорида, Іллінойс) передбачено положення про обов’язок суб’єктів права перекладати деякі письмові контракти на мови національних меншин (йдеться насамперед про “внутрішньо-економічні” договори).

Запровадження в США таких законів пов’язано  передусім з прагненням зменшити небезпеку обману та шахрайства у комерційному обігу. Оскільки переговори часто ведуться переважно однією мовою (наприклад, іспанською), а контракти укладаються іншою (наприклад, англійською), законодавство зобов’язує забезпечити сторони щонайменше перекладом контракту. Таким чином робиться спроба сприяти досягненню прозорості контрактного процесу та ситуації, коли суб’єкти права свідомо та обізнано вступають у контрактні відносини, які спричиняють виникнення, зміну або припинення прав чи обов’язків.

Необхідно враховувати  і досвід Франції. Так, у 1994 р. в цій країні було прийнято закон, яким впроваджено обов’язкове використання французької мови для оформлення будь-якого правочину, що стосується громадськості. Прийняття його було обумовлене надмірним, на думку ініціаторів законопроекту, поширенням англійської мови у Франції. Закон передбачає штрафні санкції (в тому числі й кримінальну відповідальність) за невиконання вимог законодавства. Однак, на думку спеціалістів, незважаючи на пафосні наміри нового законодавства та його економічно-протекціоністське значення, воно може розглядатися як бар’єр на шляху реалізації принципу вільного обігу товарів та руху людей, а отже, порушувати принципи права економічних спільнот низки держав Європи та Європейського Союзу.

Практиці ЄС відомі випадки, коли норми законів держав-учасниць ЄС визнавали невідповідними праву ЄС. Так, 1993 року Суд ЄС визнав недійсним бельгійський закон, подібний до згаданого вище французького. Цей закон зобов’язував усіх суб’єктів підприємницької діяльності використовувати під час продажу товарів загального вжитку лише мову того регіону, де вони продавалися. Підставою для визнання положень закону недійсним стало те, що він, на думку Суду ЄС, надмірно обтяжував торгівлю між країнами-учасниками, порушуючи таким чином принципи права ЄС. На ці та інші особливості використання мови у комерційній діяльності слід звертати увагу й суб’єктам підприємницької діяльності України, зокрема тоді, коли вони укладають зовнішньоекономічні договори (контракти) з іноземними суб’єктами підприємницької діяльності або коли провадження ними зовнішньоекономічної діяльності може мати ефект на території інших держав.

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна  зробити наступні висновки:

Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних  відносин України з іноземними державами. Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ (далі – Закон) під поняттям зовнішньоекономічного договору розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Суб’єкти ЗЕД діяльності мають  право укладати будь-які ЗЕД договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України (п. 1 ст. 382 ГК України).

У понятті ЗЕД договору (контракту) вказується, що він є “матеріально-оформленою угодою”. Задавалося б таке визначення породжує неоднозначність, проте це формулювання навпаки розширює поняття форми укладення ЗЕД договору (контракту). Факсимільний, телетайпний зв’язок також прийнятний для оформлення договору і надання йому юридичної сили. При цьому слід наголосити, що в такому випадку можуть бути зазначені лише основні умови договору щодо ціни, якості, кількості, строку поставки товару. У випадку ж, коли сторони хочуть більш детально врегулювати їх відносини, вони мають укладати письмовий ЗЕД договір (контракт), який більш повно та детально закріпить зовнішньоекономічні відносини між сторонами ЗЕД договору (закріпить порядок вирішення спорів, страхування товару, порядок нарахування пені, неустойки тощо).

Письмова форма є також важливою в тому плані, що додатково розширює можливості ЗЕД. Форма ЗЕД угоди визначається правом місця її укладення. Так, якщо угода була укладена за правом іноземної держави у формі, яка не передбачена законодавством України, то даний договір не може бути визнаний недійсним.

Загалом зовнішньоекономічні угоди  укладаються відповідно до законодавства  України, міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо та у винятковій формі законодавством України. Але інколи при укладенні зовнішньоекономічного договору стикаються дві чи більше різних правових національних моделей. Саме тому важливу роль при укладенні зовнішньоекономічного договору відіграє те, законодавство якої країни повинно бути застосовано в тих чи інших випадках (питання правової прив’язки).

В окремих випадках з питань укладення  зовнішньоекономічних договорів (контрактів) застосовуються спеціальні нормативно-правові акти. Відповідно до ст. 383 ГК України Кабмін з метою забезпечення відповідності ЗЕД договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види ЗЕД договорів (контрактів), що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначають законом та іншими нормативно-правовими актами.

Значну роль для реєстрації ЗЕД договорів (контрактів) відіграє режим ліцензування. Українське законодавство не містить положень, якими безпосередньо врегульовуються питання застосування мов у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Тому питання про те якими мовами суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) врегульовується на основі загальних положень українського законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-IV від 08.12.2004 р. – К.: Велес, 2007. – 48 с.
2. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р.
3. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р.
4. Цивільний Кодекс України 16 січня 2003 року N 435-IV.
5. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня               1991 р.
6. Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р.
7. Положенням про реєстрацію зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з додатками № 1-7 (далі – Положення), затвердженим наказом Мінекономіки № 136 від 29 червня 2000 р.
8. Базисные условия поставки в договорах международной купли-продажи "Инкотермс". — М., 1990.
9. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров: комментарий. — М., 1994.
10. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери — К., 2004.
11. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К., 2005.
12. Основи господарського процесуального права України  Навчальний посібник - Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. - 4-те вид., стер. – К.: Університетська книга, 2006. - 220 с.
13. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.
14. Щербина В.С., Пронська Г.В., Вінник О.М. Господарське право. Практикум. – К.: Юрінком Інтер,  2001, 320 с.
15. Щербина В.С. Господарське право України. - К.: “Атіка”, 2003
16. Юдін С.О. Міжнародний договір купівлі-продажу. — Харків, 2004.