Способи забезпечення виконання зобов"язань

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави і на задоволення за рахунок предмета застави своєї вимоги, то визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих рушенням зобов'язання необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет(ч.1 ст.590 ЦК.,  застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом

[9, стр.149].

Підставою звернення  стягнення на предмет застави  за загальним правилом є невиконання зобов'язання у встановлений строк (термін). Якщо ж має місце ліквідація юридичної особи -заставодавця, заставодержатель набуває право звернення стягнення па заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Реалізація  предмета застави (ч.1 ст.591 ЦК)., на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом [9, стр.149].. Якщо публічні торги не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності такої згоди призначається повторний аукціон, але не раніше ніж через місяць після першого аукціону.

На повторному аукціоні початкова вартість заставленого майна  може бути знижена у разі згоди  заставодавця, але не більше, ніж на 30 відсотків. Якщо повторний аукціон не відбувся, виконавчі документи повертаються заставодержателю [6, стр. 93- 100]..

Якщо сума, одержана від  реалізації предмета застави, не покриває вимог заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.59І ЦК).

Заставодержатель  має право достроково:

1. вимагати виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі:

• передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;

• порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;
• втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави;

2. вимагати виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, — звернути стягнення на предмет застави:

• у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;
• у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави,
• в інших випадках, встановлених договором.

Право застави припиняється у разі:

• припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;
• втрати  предмета  застави,  якщо заставодавець не замінив предмет застави;
• реалізації предмета застави;

набуття заставодержателем  права власності на предмет застави в інших випадках встановлених законом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           2.2.2. Завдаток.

Одним із традиційних  видів забезпечення виконання зобов’язання є (відповідно до ст.570 ЦК) завдаток — грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Договір про завдаток має оформлятися письмово. Недодержання письмової форми має наслідком визнання договору нікчемним (ст.547 ЦК) [9, стр.140].        

Призначення завдатку полягає насамперед у тому, що він має запобігти невиконанню  зобов'язання, яке ним забезпечене, особливо коли має місце вина сторін зобов'язання [7, стр. 109- 112]. Тому ст.571 ЦК встановлює, що коли порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а коли це сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості [9, стр.140]. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Водночас  у випадку невиконання зобов'язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих цим збитків. Тому ч.2 ст.571 ЦК встановлює, що сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором [9, стр.140].

Таким чином, завдаток виконує такі функції:

• авансування,
• доказування,
• забезпечення виконання зобов'язання,
• компенсації інтересів сумлінної сторони зобов'язання.

За своїми функціями завдаток відрізняється  від авансу, який виконує лише платіжну функцію та функцію доказування, і незалежно від причини невиконання підлягає поверненню.

 

 

Є такі функції завдатку:

• забезпечення - сума, передана як завдаток, зараховується в рахунок виконання основного зобов'язання і в цій частині гарантує його виконання. У разі невиконання зобов'язання завдаток також виконує забезпечувальну функцію, оскільки невинна сторона отримує як мінімум суму, що дорівнює розміру завдатку.
• компенсаційну функцію, бо сторона, яка відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку.

Але О.В. Дзера зазначає, що є більшість підстав вважати неможливість забезпеченням завдатком  саме попереднього договору [1, стр. 79]. Адже виходячи з визначення поняття «попередній договір» що дає ст..635 ЦК  – це договір сторони якого зобов’язуються протягом певного строку укласти договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором [9, стр.140]. До істотних умов попереднього договору всі ті умови що є істотними для основного договору. Відтак у ньому можуть передбачатися лише права та обов’язки сторін, спрямовані на укладення основного договору. Автор наголошує що при зазначені таких обов’язків сторони вправі   передбачити наприклад пеню, за прострочення виконання таких обов’язків. Однак це не означає що пеня встановлюється як спосіб забезпечення виконання договору купівлі - продажу який планується укласти.  Як стверджує автор завдаток передається однією стороною іншій стороні в рахунок належних з неї за договором платежів,а виходячи зі змісту попереднього договору, цей договір є безвідплатним отже ніякі платежі боржником кредитору за цим договором передаватися не можуть [1, стр. 79].

 

Основні особливості завдатку, як засобу забезпечення зобов'язань і як форми цивільно-правової відповідальності, полягають у такому:

• по-перше, для покладання відповідальності у цьому випадку достатньо усіченого складу правопорушення: протиправної бездіяльності і вини правопорушника.
• по-друге, ця санкція застосовується не у всіх випадках порушення договору, а лише при невиконанні договірного зобов'язання.
• по-третє, ця міра відповідальності може застосовуватися лише у двосторонніх зобов'язаннях (договорах) — таких, де кожна із сторін є і боржником, і кредитором. Таким чином, сфера її застосування — лише концептуальні договори: купівлі-продажу, підряду, найму, оплатного зберігання тощо[8, стр. 348-356].

   Оскільки закон передбачає можливість стягнення не тільки завдатку, а й заподіяних збитків, можлива відповідальність і в формі відшкодування збитків. При цьому завдаток фактично поглинається ними. Однак у зв'язку зі складністю доведення збитків сторони найчастіше відмовляються від таких вимог, обмежуючись стягненням суми завдатку, особливо якщо вона досить значна [6, стр. 101- 109]..

Слід звернути увагу на диспозитивний характер ч.2 ст.571 ЦК [9, стр.140]. Збитки відшкодовуються із зарахуванням розміру завдатку, якщо інше не передбачене договором. Це означає, що сторони своєю угодою можуть як пом'якшити посилити.

Завдаток  може бути використаним як відступне. Але для цього необхідна відповідна домовленість сторін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 2.2.3. Притримання.

Новим видом забезпечення виконання зобов'язань є притримання, передбачене ст.ст. 594-597 ЦК[9, стр.150]. Сутність права притримання полягає в тому, що кредитор, у якого знаходиться річ призначена для передачі боржнику або особі, вказаній боржником у випадку невиконання боржником в термін зобов'язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредитору пов'язаних з нею витрат її інших збитків, має право утримувати її у себе доти, доки відповідне зобов’язання не буде виконане [7, стр. 113-121 ].

Слід звернути увагу  на те, що право притримання виникає на підставі прямої вказівки закону (ст.594 ЦК) і не потребує, щоб воно було передбачене договором між кредитором та боржником [9, стр.150]..

Оскільки, ч 1 ст.594 ЦК не має  диспозитивного характеру, акцесорне (забезпечувальне) зобов'язання, яке тут виникає, не залежить від волі боржника та кредитора. Відмовитись від права на притримання не можна, бо така відмова буде вважатися нікчемною. Водночас притримання — це право, а не обов'язок кредитора. Тому скористатися ним він може саме за своїм бажанням.

Право притримання виникає  з моменту настання строку (терміну) виконання зобов'язання боржником. До цього моменту кредитор не має права залишати в себе річ, яку має передати за договором боржнику.

Право на притримання припиняється:

• у разі припинення основного зобов'язання. Це випливає з акцесорності забезпечувального зобов'язання;
• задоволенням вимог кредитора за рахунок речі, яку він притримує (ст.597 ЦК) [9, стр.151].;
• у разі припинення зобов'язань з підстав,  передбачених у гл.50   ЦК.

       Вимоги кредитора, що притримує річ, задовольняються з її вартості в обсязі і в порядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених

заставою (ст.ст.596, 597 ЦК).

Кредитор має право  притримання речі, що знаходиться  у нього, незалежно від набуття прав на неї третіми особами, якщо ці права виникли після того як річ потрапила в притримання кредитора (ст.594 ЦК) [9, стр.140].. Проте оскільки до кредитора, що притримує річ, внаслідок притримання право власності не переходить, він не має права користуватися майном, що притримується.

Кредитор зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Він відповідає за втрату, пошкодження або псування майна, що притримується, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Крім того, на ньому лежить ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження речі, якщо інше не передбачено законом. Отже, кредитор від відповідальності за втрату, пошкодження або псування майна фактично звільняється лише у випадку, коли це сталося внаслідок дії непереборної сили [6, стр. 110-117].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Висновки

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок про те, що понятійні рамки визначені ЦК України є недостатніми для сучасного розуміння і застосування  способів забезпечення виконання зобов’язань.

 Зобов'язання осіб, що сформульовані в договорі того чи іншого виду, передбачають належне і реальне їх виконання в установлений строк. Проте практика доводить: укладення договору ще не гарантує його виконання. Порядок та основні принципи забезпечення виконання зобов'язань визначаються Цивільним кодексом України. Так, згідно зі ст. 546 ЦК зобов'язання можуть забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Крім того, договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (вчинення певних дій з боку боржника, страхування тощо).

Основні умови забезпечення виконання зобов'язань: забезпеченню підлягає лише дійсне зобов'язання (вимога), тобто те, яке вже виникло, реально існує і ґрунтується на передбачених законом підставах. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Зауважимо, недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення (винятком є гарантія). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, недодержання якої означатиме нікчемність (недійсність) правочину.

  Цивільно-правові зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно. Всі види забезпечення виконання зобов'язання мають спільну мету, надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням. Кожен зі встановлених видів обумовлює поруч з головним (основним) зобов'язанням нове зобов'язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер.