Способи забезпечення виконання зобов"язань

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1 Загальна характеристика та класифікація способів забезпечення виконання зобов’язань ............................................................................................4

РОЗДІЛ 2 Способи забезпечення виконання зобов’язань.

2.1 Зобов’язально –правові способи забезпечення виконання зобов’язань

2.1.1.Неустойка..............................................................................................9

2.1.2.Порука..................................................................................................13 2.1.3.Гарантія................................................................................................17

2.2 Речово –правові способи забезпечення виконання зобов’язань

2.2.1.Застава..................................................................................................20

2.2.2.Завдаток................................................................................................27 2.2.3.Притримання........................................................................................30

ВИСНОВКИ.....................................................................................................................32

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………..............................33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      ВСТУП

Актуальність обраної теми зумовлена відсутністю системного, комплексного дослідження питань, що стосуються видів забезпечення виконання зобов’язань, тим що забезпечення зобов’язання по суті створює нове зобов’язання, яке є додатковим, завжди виникає у зв’язку з основним зобов’язанням та залежить від долі останнього і яке потребує більш детального аналізу. Треба зазначити, що незважаючи на те що Цивільний кодекс України містить нові види забезпечення виконання зобов’язань та більш повно розкриває та аналізує вже існуючі, суспільство не стоїть на місці, воно розвивається, а тому треба знаходити нові підходи до застосування видів забезпечення виконання зобов’язань.

Безумовно, питання видів забезпечення виконання  зобов’язань, з одного боку, є надзвичайно актуальним, не новим, добре дослідженим, а з іншого - таким, що потребує постійної уваги з огляду на динамічні зміни, які відбуваються в державі.

Мета – аналіз позитивних і негативних зміни, що відбулись з видами забезпечення виконання зобов’язань у зв’язку із прийняттям Цивільного кодексу України.

Мета курсової роботи конкретизується в наступних завданнях :

1. дати загальну характеристику видів забезпечення виконання  зобов’язань.
2. більш детально проаналізувати  види забезпечення виконання  зобов’язань.
3. визначити в чому виявляється колізії, що існують у цивільному законодавстві України у сфері забезпечення виконання зобов’язань і відповідальності за їх невиконання

Об’єктом дослідження  роботи є правовідносини, що виникають у цивільному праві  під час забезпечення виконання зобов’язань. при укладанні договорів.

Був використаний описовий метод, а саме описувалося, які є види забезпечення виконання зобов’язань, які з них є більш популярними при укладенні договорів  і чому, та як вони застосовуються на практиці.

Структура даної роботи складається з трьох частин: вступу, основної частини, висновків. Основна частина складається з двох розділів, другий розділ містять підрозділи, які передбачають глибоке і всебічне розкриття сутності даної теми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальна  характеристика та класифікація способів забезпечення виконання зобов’язань.

1.1 Загальна  характеристика способів забезпечення виконання зобов’язань.

Зобов'язання є основним елементом механізму приватно - правового регулювання відносин, покликане забезпечувати пропорційність і стабільність відносин цивільного обороту за допомогою інструментарію, відмінного від суміжних із зобов'язанням правових конструкцій.

Належне виконання зобов'язань  передбачає, що сторони, які беруть участь у зобов'язальних правовідносинах, виконують покладені на них обов'язки у точній відповідності із законом, договором, а за відсутності таких вказівок — з тими вимогами, які звичайно пред'являються до виконання.

Належне виконання зобов'язань  стимулює зміцнення майнового становища  учасників цих відносин, формування у них впевненості в реалізації поставлених завдань і, зрештою, стабілізує в цілому комерційний оборот. Саме меті належного виконання зобов'язання підпорядковані різні способи забезпечення, які розглядаються в юридичній літературі як у широкому, так і вузькому розумінні.

У вузькому розумінні  під способами забезпечення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпечувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) характер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими документами [7, стр. 110-114]. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України засоби забезпечення зобов'язань можуть виступати у різних формах: неустойки (штраф, пеня), завдатку, застави, поруки, гарантії, притримання, відшкодування збитків та моральної шкоди [9, стр.140].

Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесорний) характер і залежать від основного зобов'язання: при недійсності або припиненні основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.

         Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або в самому зобов'язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою.

Згідно з нормами ст.547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання має вчинятися в письмовій формі. Недодержання цієї форми має наслідком визнання його нікчемним [9, стр.140].

Деякі зі способів мають  бути не тільки оформлені письмово а й потребують нотаріального  посвідчення, а в окремих випадках— також державної реєстрації.

Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення  несанкціонованих повторних застав закон встановлює більш жорсткі вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно залишається у боржника-заставника. Якщо за загальним правилом достатньо простої письмової форми угоди про заставу, то іпотека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією у Книзі записів застав або в Державному реєстрі застав рухомого майна.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання встановлені ст.548 ЦК і передбачають, що по –перше забезпечення виконання зобов'язання може виникати на підставі закону внаслідок вчинення певних дій. Так, у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно ч. 1 ст. 735 ЦК з моменту передання товару, проданого у кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на нього ст. 694 ЦК [9, стр.174].

Окремі види забезпечення зобов'язань можуть виникати не лише на підставі закону чи договору, але й рішення суду.

По –друге більшість способів забезпечення зобов'язань мають залежний від основного зобов'язання характер. Вони визнаються додатковими, а отже, їх дійсність залежить від дійсності основного правочину. Реалізація забезпечувальною зобов'язання передбачається лише у випадку невиконання (неможливості виконання) боржником обов'язків за основним зобов'язанням і може бути здійснена у примусовому порядку. Це означає, що забезпечуватися може тільки дійсна вимога.

Якщо основне зобов'язання (вимога) є нікчемним чи визнається недійсним в судовому порядку, то й додаткове зобов'язання, яке  забезпечує його виконання, також втрачає юридичну силу й не може бути реалізоване, оскільки не існує вимоги, яку воно повинно задовольняти. Так, у разі недійсності основного зобов'язання недійсною буде угода про завдаток, неустойку, поруку, притримання, сплату процентів тощо[6, стр. 45-54 ].

По –третє зворотної залежності між забезпечувальним і основним зобов'язанням щодо їх дійсності немає. Тому недійсність правочину про забезпечення виконання зобов'язання не впливає на чинність основного зобов'язання і не спричиняє його недійсність. Основне зобов'язання є самостійним і його дійсність залежить від дотримання учасниками правочину правил ст. 203 ЦК, а також інших норм законодавства, що встановлюють вимоги до конкретних видів правочинів[9, стр.57].

В юридичній літературі проведено класифікацію способів забезпечення виконання зобов'язання за різними підставами.

1. Залежно від часу і способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь передбачають конкретні наслідки невиконання зобов'язання. До таких засобів належать; неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притриманім (гл.49 ЦК) [9, стр.140]. Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов'язання (ст.623 ЦК) [9, стр.155].

Розмір збитків може бути визначений лише після невиконання зобов'язань.

2. Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора можна розрізняти речово-правові і зобов'язально-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань.

Речово-правові засоби характерні тим що інтереси кредитора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це майно. До них належать: застава, завдаток, притримання.

Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред’явлення до нього або до третіх осіб, що вступили заздалегідь в договір, зобов'язальної вимоги. До них належать: неустойка, порука, гарантія.

Всі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань пропонувалося також поділяти на три види, взявши за критерій поділу мету, для якої вони встановлюються, у поєднанні з характером самого способу забезпечення. Таким чином виокремлюють такі способи забезпечення:

1. ті, що встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);
2. ті, що супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити насамперед задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притриманий);
3. ті, що мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, 
   майно яких поряд із майном боржника також могло б слугувати 
   для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

           Порядок та основні принципи забезпечення зобов'язань визначаються Цивільним кодексом України. Так, згідно зі ст. 546 ЦК зобов'язання можуть забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком [9, стр.140]. Крім того, договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (вчинення певних дій з боку боржника, страхування тощо).

Основні умови забезпечення виконання зобов'язань: забезпеченню підлягає лише дійсне зобов'язання (вимога), тобто те, яке вже виникло, реально існує і ґрунтується на передбачених законом підставах. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Зауважимо, недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення (винятком є гарантія). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, недодержання якої означатиме нікчемність (недійсність) правочину.

Чинне законодавство  України дозволяє одночасно застосовувати  різні способи забезпечення виконання зобов'язання .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Види забезпечення виконання зобов’язань.

2.1. Зобов'язально-правові види забезпечення виконання зобов’язань.

2.1.1. Неустойка

Відповідно до ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) визнається певна грошова сума або інше майно,які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Неустойка є популярним засобом забезпечення зобов'язань  у договірних відносинах за участю юридичних осіб. Привабливість неустойки пояснюється тим, що вона є спрощеним засобом компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов'язків [8, стр. 333- 334].

Штраф і пеню, розглядають як різновиди неустойки.

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є:

• можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо);
• обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками:

• застосування виключно у грошових зобов'язаннях;
• можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
• обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;
• триваючий характер — нарахування пені за кожний день прострочення.

 

Слід звернути увагу  на те, що законодавець визначив перелічені ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх змінювати. При цьому поза увагою залишилися неустойки, що визначаються у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання: