Способи забезпечення виконання зобов"язань

Виходячи із наведеного визначення, можна виділити наступний суб'єктивний склад учасників відносин, пов'язаних з гарантією:

• гарант;
• кредитор (бенефіціар);
• боржник (принципал).

Гарантом є особа, яка видає письмовий документ (гарантію), який містить зобов'язання сплатити грошову суму кредиторові (бенефіціару) за його вимогою відповідно до умов гарантії.

Гарантом може виступати  виключно банк, страхова компанія або  інша фінансова установа.

Принципал є боржником за основним зобов'язанням перед кредитором (бенефіціаром), належне виконання якого забезпечене гарантією;

Бенефіціар є кредитором принципала за таким основним зобов'язанням та кредитором гаранта за гарантійним зобов'язанням [2, стр. 14].

Видача  гарантії — це односторонній правочин. Він створює зобов'язання лише для гаранта. Видачі гарантії передує укладення договору між гарантом та боржником про надання фінансових послуг з видачі гарантії, відповідно до якого гарант отримує від боржника винагороду (ст. 567 ЦК) [9, стр.144].

Слід зазначити, що оскільки гарантійне зобов'язання є одностороннім, недодержання письмової форми або інший дефект угоди боржника з гарантом не впливає на дійсність гарантійного зобов'язання гаранта перед кредитором. Гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов'язання боржником. Проте особливістю гарантії є те, що її дійсність не залежить, від дійсності основного зобов'язання, що забезпечується гарантією (ст. 562 ЦК) [9, стр.143].

Гарантія може забезпечувати  як грошове, так і не грошове зобов'язання боржника. При цьому відповідальність гаранта перед кредитором носить виключно грошовий характер (ст. 563 ЦК) [9, стр.140]. При порушенні боржником основного зобов'язання, гарант повинен лише сплатити грошову суму відповідно до умов гарантії, а не виконати забезпечене зобов'язання в натурі (передати товар, надати послугу тощо) [2, стр. 14].

Гарантія вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК) [9, стр.140]. Гарантія, видана без додержання письмової форми, є нікчемною.

Цивільним кодексом України  передбачені такі обов'язкові умови гарантії:

• строк дії гарантії. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку, на який вона видана.
• гранична сума гарантії.

При порушенні гарантом свого обов'язку сплатити відповідну суму він має нести відповідальність перед кредитором:

• кредитор матиме право вимагати від гаранта сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції;
• сплатити три проценти річних від простроченої суми або інший розмір процентів, встановлений у гарантії чи законі;
• відшкодувати збитки, тощо.

Припинення гарантії визначається  ст.568 ЦКУ,зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

• сплати кредиторові суми, на яку видано гарантією;
• закінчення строку дії гарантії
• відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

У гарантії можуть бути також  передбачені умови щодо набуття  чинності гарантією (ч. 2 ст. 561 ЦК), можливості відкликання її гарантом (ч. З ст. 561 ЦК), неможливості передачі прав за гарантією кредитором іншим особам (ч. 5 ст. 563 ЦК ), строку розгляду вимоги кредитора (ч. 2 ст. 564 ЦК), обмеження відповідальності гаранта (ст. 566 ЦК ) [9, стр.143-144].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Речово-правові види забезпечення виконання зобов’язань.

2.2.1. Застава.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є застава — в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем), зобов’язання забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника якщо інше не встановлене законом (право застави).

Предметом застави може бути різне майно, в тому числі  речі і майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення.

Оцінка предмета застави  здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави це встановлений договором або законом.

Предметом застави може бути не тільки наявне майно, а й  таке, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо) [4. Закон України «Про заставу»/ Відомості Верховної Ради України (ВВР) // від 02 жовтня 1992 року].

. При цьому права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором [6, стр. 85 - 91.

Однак предметом застави  не можуть бути:

• майно, вилучене з цивільного обігу;
• вимоги, нерозривно пов'язані з особистістю боржника (про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, вимоги про аліменти);
• інші вимоги, застава яких не заборонена законом,тощо (ст.. 576 ЦК) [9, стр.145].

Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Предметом  застави  може бути також майно, що належить кільком особам.

Сторонами заставного правовідношення  є:

• заставник (заставодавець) — особа, що передає своє майно в заставу;
• заставодержатель — особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов'язання.

Заставодавцями і заставодержателями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також суб'єкти публічного права. Заставодержателем може бути лише кредитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням. Основна вимога, що пред'являється до заставодавця, полягає в тому, що він має бути власником майна, яке передається в заставу, або мати інше речове право на це майно [8, стр. 337- 344].

Підставами виникнення застави можуть бути:

• договір;
• припис закону;
• рішення суду.

Договір про заставу  укладається письмово. Якщо предметом  застави є нерухоме майно, а також  в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, у випадках, встановлених законом, застава нерухомості підлягає державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця.

Істотними умовами договору про заставу є:

• вид застави;
• сутність забезпеченої заставою вимоги;
• розмір;
• строк (термін) виконання;
• опис предмета застави (ст.584 ЦК).

Застава з переданням закладеного майна заставодержателю (або за його наказом — у володіння  третьої особи) має місце у  разі:

• закладу;
• застави цінних паперів;
• застави майнових прав.

При передачі йому майна заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержатедя може бути покладений обов'язок видобувати з предмета застави плоди та доходи. Водночас заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки [8, стр. 345- 347].

Заставодержателю майно  передається в тому випадку, якщо про це прямо встановлено договором  або законом. Крім того, існує майно, яке не може бути передане заставодержателю. До такого належить майно, на яке встановлена іпотека, а також товари у обігу або у переробці.

У кожному разі особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:

• вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;
• утримувати предмет застави належним чином;

негайно повідомляти  другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Момент встановлення права застави залежить від форми  договору про заставу і від того, чи передається заставлене майно заставодержателю.

Застава товарів у обігу або у переробці. Цей вид застави розглядається Законом "Про заставу" як спеціальний різновид застави із залишенням майна у заставодавця [4. Закон України «Про заставу»/ Відомості Верховної Ради України (ВВР) // від 02 жовтня 1992 року].

Предметом застави товарів в обігу або переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. При заставі товарів в обігу або у переробці договір про заставу має низку специфічних ознак. Він має визначати вид заставленого товару, інші його родові ознаки, види товарів, якими може бути замінений предмет застави.

Застава з передачею заставленого майна  заставодержателю.

 Заклад — це застава з передачею заставленого майна заставодержателю або за його наказом — третій особі (ч.2 ст.575 ЦК) [9, стр.145]. За домовленістю заставодержателя із заставодавцем предмет застави і у цьому випадку може бути залишений у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). У цьому разі фізичне передання речі не відбувається. Якщо предметом застави є індивідуально-визначена річ, застава може проводитися шляхом накладення знаків, що свідчать про заставу. У цьому випадку річ фактично залишається у заставодавця , але при цьому він не має права користуватися нею, хоч і зберігає над нею контроль.

Після виконання забезпеченого  заставою зобов'язання заставодержатель зобов'язаний негайно повернути предмет застави заставодавцю (якщо інше не передбачено договором).

Застава рухомого майна  може бути зареєстрована за заявою заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна. У випадках коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави.

Застава цінних паперів.

Цінні папери характеризуються як один з оптимальних предметів застави.

Порядок звернення стягнення  на цінний папір залежить від того, чи передав заставодавець заставодержателю право на папір або право з паперу. Якщо передано право на папір, заставодержатель має представити його для продажу з публічних торгів. На торгах він реалізується не за номінальною, а за фактичною вартістю.

Нарівні з правом на папір  до заставодержателя може перейти і  право з паперу, таким чином, заставодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави, не вдаючись до його продажу з публічних торгів.

Застава майнових прав.

 Заставодавець може  укласти договір на право вимоги  як за вже існуючими зобов'язаннями, в яких він є кредитором, так  і за тими, які можуть виникнути  в майбутньому. У договорі має  бути вказана особа, що є боржником щодо заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити своєму боржнику про заставу прав, що відбулася.

Майнові права, що мають  строковий характер, можуть бути предметом  застави лише до закінчення строку їх дії. У договорі застави прав, що не мають грошової оцінки (наприклад, ноу-хау), вартість застави визначається угодою сторін.

Наступна  застава майна (ч.1 ст.588 ЦК), що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом [9, стр.148]. При цьому наступна застава майна не припиняє права застави попереднього заставодержателя.

При наступній заставі  перший заставодержатель має переважне  право перед наступними на задоволення  своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку коли предметом застави є рухоме майно, зареєстроване заставодержателем. У цьому разі володілець зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна.