Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

    Отже, у разі виходу учасник може за певних умов претендувати на наступне:

    – вартість частини майна товариства, пропорційну його внеску в статутний    фонд;

    – частину прибутку, одержаного товариством  в даному році до моменту виходу;

    – внесок в натурі;

    – майно, передане товариству в користування.

    Законодавство не передбачає повернення учаснику внеску до статутного капіталу.

    Ст. 54 Закону України “Про господарські товариства” – імперативна норма. Вона не може бути змінена чи скасована установчими документами. Тому виділення частки відбувається і в тому випадку, коли установчі документи взагалі не містять відповідної норми. Правовою підставою розрахунку будуть безпосередньо норми закону.

    У разі, якщо учасник не повністю вніс (не повністю оплатив) свій вклад до ста-

тутного капіталу товариства, йому виплачується дійсна вартість частки пропорційно

внесеній (оплаченій) частині вкладу (п. 30 Постанови  Пленуму ВСУ № 13 від

24.10.2008р.).[17] Не заперечуючи справедливості такого підходу, все ж відзначимо, що якщо виходити з букви закону, то підстав для пропорційного зменшення вартості

частки  немає. Товариство може лише утримати з вартості частки заборгованість

учасника  за внесками в порядку зарахування  зустрічних однорідних вимог. Тому до

вирішення цього питання на рівні закону, доцільно таку норму включати до статуту.

    Законодавство передбачає грошову форму виплати  частки як пріоритетну, але

не єдину. Відповідно до ст. 54 Закону України  “Про господарські товариства” на ви-

могу  учасника та за згодою товариства вклад  може бути повернуто повністю або

частково  в натуральній формі. Аналогічна норма міститься і в абз.2 ч.2 ст. 148 ЦК

України: за домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини

майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.[4]

         Для цього, фактично, потрібний договір між учасником і товариством: вимога

учасника (оферта) і згода товариства (акцепт). Вимога учасника може міститися

в адресовані товариству заяві. Вона може бути заявлена у будь-який момент до проведення остаточного розрахунку. Якщо порівняти норму Закону України “Про

господарські  товариства” і ЦК України, то слід зауважити, що ЦК не вимагає, щоб

пропозиція (вимога) про виплату вартості частини  майна товариства виходила лише від учасника; товариство теж вправі запропонувати учаснику розрахунок в натуральній формі.[19;81]

    Згода чи незгода товариства формується його органами, які діють відповідно до статуту: вищим або виконавчим. Якщо інше не передбачено статутом, то це пи-тання належить до компетенції виконавчого органу товариства.

    Розрахунок  з учасником шляхом передачі йому майна в натурі оформляється актом приймання-передачі майна, в якому зазначається яке саме майно повер-тається, його вартість та кількість. При цьому слід мати на увазі, що така операція

прирівнюється до продажу товарів і є об‘єктом оподаткування податком на додану вартість. Тобто з вартості переданих учаснику товарів товариство повинне буле сплатити податок на додану вартість, якщо воно зареєстроване платником цього податку відповідно до Закону.

    Законом не заборонено проведення комбінованої форми розрахунку грошима

і в  натуральній формі, а також передачу учаснику певного майна, більшого за вар-

тістю, ніж вартість частки, за умови доплати  надлишку товариству.

    Закон встановлює спеціальні правила на випадок, коли внеском учасника було право користування майном. В такому разі це майно повертається учаснику без винагороди. Учасник не може вимагати сплати орендної плати, амортизації, компен-сацій за користуванням цим майном.

    Окрім частки в майні товариства, учасник  вправі також одержати частку прибутку, одержаного товариством в даному  році  до  моменту  його виходу.

 

    

    Розділ  3.  Вдосконалення  законодавства про  товариство з обмеженою  відповідальністю

 

      Господарські товариства нині є найпоширенішою організаційно-правовою формою здійснення господарської діяльності в Україні.

    Розвиток ринкової економіки неминуче пов'язаний з удосконаленням правового регулювання економічних відносин, появою нових організаційно-правових форм підприємництва. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року, який є правовою основою діяльності господарських товариств в Україні, створювався без аналізу практики функціонування цих товариств, без врахування досвіду інших держав, в умовах відсутності традицій підприємництва. Значна частина його норм не тільки не відповідають потребам бізнесу, але й суперечать Цивільному та Господарському кодексам України.

    Тому  практика сьогодення свідчить про суттєві  недоліки та прогалини у регулюванні  діяльності господарських товариств, зокрема, товариств з обмеженою  відповідальністю, про недосконалість певних правових процедур, пов'язаних з ними, про необхідність вироблення нових підходів до створення, управління, контролю та діяльності товариств з  обмеженою відповідальністю.[5]

    Особливої актуальності набуває проблема приведення у відповідність сучасному стану країни господарських товариств, зокрема товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ). Україна потребує створення нових, більш якісних законів, зокрема, закону про товариство з обмеженою відповідальністю.

    Вітчизняне законодавство допустило багато прогалин у регулюванні діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, требо приділити увагу вивченню іноземного законодавства та досвіду розвинутих країн світу, нових правових доктрин щодо товариств з обмеженою відповідальністю.

    Сьогодні  в Україні зареєстровано більше 418000 товариств з обмеженою відповідальністю. І їхня кількість постійно зростає. Це найпоширеніша форма ведення бізнесу, особливо малого та середнього. За статистикою, кількість ТОВ на порядок більша ніж акціонерних товариств (АТ). Спостерігається чітка тенденція до перетікання діяльності з акціонерної саме до цієї форми господарювання.

    Втім, у законодавстві України досі немає окремого закону, який би вирішував  проблеми забезпечення інтересів інвесторів та держави в діяльності ТОВ.

    На  думку багатьох авторів, требо прийняття окремого законодавчого акту про товариства з обмеженою відповідальністю, на сьогодні єдини законодавчи акти ,які містять норми, що регулюють порядок створення і діяльності об’єднань суб’єктів господарювання, є Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про підприємництво» та Закон України «Про господарські товариства». Що стосується Господарського кодексу,то він лише схематично регламентує ці питання. Це призводить до виникнення прогалин у правовому регулюванні відносин у цій сфері, а відповідні положення Закону України «Про господарські товариства», на підставі яких у даний час регулюється створення та діяльність ТОВ, здебільшого застаріли, є неповними та не забезпечують належного правового регулювання  суспільних відносин.

    Зараз вже є Проект Закону про товариства з обмеженою відповідальністю від 30.12.2009, звісно, законопроект дуже далекий від досконалості,здебільшого, копіює чинні норми законодавства, проте також вводить деякі новели. Загалом, проект закону має свої позитивні нововведення, проте підлягає більш ретельному аналізу та вдосконаленню.[19]

    Можно зробити висновок, що нашій державі потрібен негайно окремий законодавчий акт, який би забезпечив вдосконалення законодавства України у частині забезпечення можливостей здійснення громадянами України підприємницької діяльності та дозволив у більш повній мірі реалізовувати зацікавленими особами відповідні норми законодавства. Та в якому не було б протеворіч, які не мають логічного пояснення. 

    Висновок

 

    Отже, відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

    Установчі документи товариства з обмеженою  відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні  містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі.

    Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у  статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими  документами.

    За  своїм правовим статусом це товариство дуже схоже на товариство з додатковою відповідальністю. Воно також має  статутний капітал, розподілений на частки певних розмірів. Подібна в  цих товариствах і структура  управління.

    Відмінність між цими двома видами товариств  полягає в такому. Для товариств  із додатковою відповідальністю законодавство  встановлює підвищену відповідальність учасників. Так, у товаристві з додатковою відповідальністю учасники при недостатності  майна товариства для погашення  його боргу перед кредиторами  і за загальними зобов'язаннями відповідають у розмірі, що перевищує їх внески в статутний капітал. Додаткова  відповідальність кожного учасника встановлюється в однаковому для  всіх розмірі (дворазовому, триразовому, п'ятиразовому тощо) відповідно до внеску кожного учасника. Абсолютний розмір додаткової відповідальності учасників неоднаковий – у кого більший розмір внеску, той має і більшу додаткову відповідальність. Таким чином, учасники цього товариства відповідають за боргами товариства не усім своїм майном, але в той же час їх відповідальність не обмежується їх внесками. 

 

     Література

 
 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18. – ст. 144.
3. Господарський процесуальний кодекс // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6. – ст. 56.
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 40-44. – ст. 356.
5. Закон України "Про господарські товариства" (в редакції від 07.01.2011) // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 49. – ст. 682.
6. Закон України "Про захист економічної конкуренції" // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 12, ст. 64
7. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 31. – ст. 440.
8. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" // Відомості Верховної Ради . – 2003. – № 31-32. – ст. 263
9. Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 21. – ст. 103.
10. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – ст. 28.
11. Несинова С. В., Воронко В. С., Чебикіна Т. С. Господарське право України. Навч. посіб. / за заг. ред. С. В. Несинової. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – ст. 564
12. Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, 0.0. Квасніцька, А.В. Смітюх та ін.; За ред. О.П. Подцерковного, — X.: Одіссей, 2010. — 424 с.
13. Щербина, B.C. Господарське право: підручник / B.C.Щербина. — 4-те вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — 640 с.
14. Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / за ред. О.І. Харитонової. – К.; Істина, 2008. – 282с.
15. Смолин Г.В. // Господарське право України. Загальна частина: Навчальний посібник. - Л. 2010.-457с.
16. Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” № 13 від 24.10.2008 р.
17. http://www.agroscience.com.ua/org/tovarystvo-obmezhenoyu-vidpovidalnistyu
18. http://www.iib.com.ua/mib_data/loads/cipe/org%20forms.pdf
19. http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=36818