Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю

    -     встановлення розміру, форми і  порядку внесення учасниками  додаткових вкладів;

    -     вирішення питання про придбання  товариством частки учасника;

    -     виключення учасника з товариства.

    З питань, зазначених у перших двох пунктах, а також при вирішенні питання  про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш  як 50 відсотками загальної кількості  голосів учасників товариства.

    По  решті питань рішення приймаються  простою більшістю голосів.

    У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).[20; 61]

    Дирекцію  очолює генеральний директор. Членами  виконавчого органу можуть бути також  і особи, які не є учасниками товариства. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

      Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

    Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників  і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників  товариства.

    Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених чинним законодавством та установчими документами.

    Генеральний директор має право без довіреності  виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

    Ревізійна комісія утворюється загальними зборами товариства для контролю за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю з числа учасників товариства, в кількості, передбаченій установчими документами (але не менше 3 осіб).

    Члени дирекції (директор) не можуть бути членами  ревізійної комісії.

    Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або ми вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання  їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих  пояснень.

    Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства. Вона складає висновок по річних звітах та балансах, без якого збори учасників  товариства не мають права затверджувати  баланс товариства.

    Ревізійна комісія має право ставити  питання про скликання позачергових зборів учасників, якщо виникла загроза  суттєвим інтересам товариства або  виявлені зловживання службовими особами  товариства.

    Учасник товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або  неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями  досягненню цілей товариства, може бути виключений з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш  як 50 відсотками загальної кількості  голосів учасників товариства. При  цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. 

    2.3 Вихід з товариства з обмеженою відповідальністю.

    Право на вихід з товариства – це безумовне  суб‘єктивне право учасника, спрямоване на одностороннє припинення корпоративних правовідносин з товариством.[19; 41]

    Норма, яка передбачає можливість виходу з  товариства є імперативною, а тому

не може бути змінена статутом товариства. Товариство є суб‘єктом лише пассивного обов‘язку – не перешкоджати реалізації цього права. Воно не може бути обмежене установчими документами (такі норми недійсні як такі, що обмежують правоздатність учасника) чи рішеннями органів товариства. Учасник сам вирішує – вступати йому в товариство чи ні, залишатися у товаристві чи припинити в ньому участь.

    Реалізація  права на вихід не залежить від  згоди інших учасників, товариства

наявності зобов’язань перед товариством  та інших обставин. Одна єдинна вимога до учасника, який виходить, - це письмово попередити товариство про свій вихід у строк, передбачений установчими документами, який в усякому разі не може перевищувати 1 рік.

    Слід дійти висновку, що питання виходу залежить виключно від волі такого учасника. В зв'язку з цим, єдиним документом, необхідним для виходу з товариства, є заява учасника. На підставі цієї заяви товариство в особі зборів учасників вирішує питання про вихід особи, що подала заяву, із складу товариства. Товариство не вправі відмовити у виході такої особи із складу учасників і повинне визначити порядок повернення частки учасника, що вибуває, у статутному фонді такого товариства. Якщо особа, що вибуває, бажає забрати свою частку, товариство зобов’язане повернути майно в натурі чи компенсувати його вартість. В цьому разі у зв’язку зі зменшенням статутного фондуі кількості учасників вносяться відповідні зміни до установчих документів.

    Розуміння виходу як одностороннього правочину, дозволяє застосовувати до виходу норми, що стосуються правочинів, зокрема щодо відмови від правочину та визнання його недійсним.

    Відповідно  до ч.1 ст.148 ЦК України, учасник ТОВ  має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.[4]

    За  змістом ч.1 ст. 148 ЦК України, тримісячний  строк є диспозитивним і статутом товариства може бути передбачений інший строк: більший або менший ніж 3 місяці.

    Однак слід мати на увазі, що ст. 100 ЦК України обмежує максимальний строк попередження одним роком. Диспозитивність обмежується лише можливістю встановлення строку попередження, і не поширюється на правило про необхідність попередження про вихід як такого. Тобто статутом товариства не може бути перед-бачено, що вихід з товариства відбувається без попередження. На практиці строки попередження про вихід з товариства недотримуються. Вийти з товариства достроково без згоди товариства учасник не вправі. До спливу строку попередження, заява про вихід фактично не вступає в силу. Однак якщо товариство погоджується з достроковим виходом, зокрема шляхом вчинення фактичних дій, які про це свідчать (наприклад, затвердження змін до статуту, проведення розрахунку), то вихід може відбутися й до спливу строку попередження.[4]

    Реєстраційні  органи приймають заяви про вихід  та реєструють зміни до статутів товариства не контролюючи дотримання строку попередження. Згідно закону вони цього і не повинні робити. Всі негативні наслідки таких дій несуть учасник і товариство.

    Важливим  видається також питання про  співвідношення заяви про вихід  і по-

передження  про вихід. Закон не передбачає форми  попередження, тому таке може

бути  як усним, так і письмовим. Проте  зрозуміло, що усне попередження важко  до- вести у разі виникнення спору щодо виходу. Тому, не зважаючи на відсутність спеціальних вимог, попередження доцільно давати письмово. Законом не передбачено вимоги щодо нотаріального посвідчення підпису учасника на цьому документі. Зазмістом, таке попередження повинно містити наступну інформацію: повне найменування товариства, його адресу; прізвище, ім‘я та по-батькові учасника, місце йогопроживання; попередження про вихід з товариства, підпис та дату складення документа. Після спливу строку попередження, учасник може подати заяву про вихід з товариства, яка оформляється окремим документом і є підставою для внесення змін до статуту та державного реєстру. Однак такої заяви учасник може й не подавати, якщо виходити з товариства не бажає. Отже попередження про вихід і заява про вихід – це дві різних дії, які повинні оформлятися різними документами.

    Волевиявлення учасника, що стосується виходу, фіксується у письмовій формі. Фізичні особи звертаються до товариства із заявою про вихід. Заява адресується самому товариству (не голові зборів, не учасникам), оскільки саме воно є стороною корпоративного правовідношення. Закон не регламентує змісту цього документу.[19; 56]

Відповідно  до усталеної практики, в ньому  зазначається:

    1) повне найменування товариства, його адреса;

    2) прізвище, ім‘я та по-батькові  учасника, місце його проживання;

    3) інформація про вихід з товариства;

    4) підпис та дата.

    В заяві учасник повідомляє ТОВ  про вихід. Просити про це товариство непотрібно, оскільки його позиція не має правового значення.

    На  нашу думку, заява про вихід з  ТОВ не може бути подана через представника, оскільки внаслідок виходу припиняється особисте право – право участі в товаристві. Відтак, вихід – це особистий правочин.

    В заяві може зазначатися додаткова  інформація. Так на підставі ст.54 Закону

України “Про господарські товариства” на вимогу учасника і за згодою товариства внесок може бути повернуто повністю чи частково в натуральній формі. Якщо учасник бажає повернути внесок в натурі, таку вимогу потрібно включити до заяви. В іншому випадку у товариства немає підстав для повернення внеску в натурі.

    Рішення учасника про вихід, викладене у письмовій формі (заява,протокол, наказ) потрібно вручити товариству. Час вручення потрібно зафіксувати.

Це можна  зробити декількома способами:

    1) зареєструвати заяву в журналі  реєстрації вхідної кореспонденції (якщо такий

    ведеться) або

    2) відправити заяву рекомендованим  листом з описом вкладення  та повідо-

    мленням про вручення або

    3) передати особисто посадовій  особі товариства (наприклад директору  або го-

    лові  зборів) під розписку про отримання.

Фіксація  дати повідомлення товариства про вихід  має важливе значення: саме з цього моменту обчислюються строки попередження.

    Учасник ТОВ вправі у будь-який час вийти  з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не

пов’язується  ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих до-кументів товариства.

    Верховний Суд України вважає, що моментом виходу учасника з товариства є

дата  подачі ним заяви про вихід  відповідній посадовій особі  товариства або вручення заяви цим  особам органами зв’язку (п. 28 Постанови  Пленуму Верховного

Суду  України “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” № 13 від 24.10.2008 р.)[17]

    Вихід з товариства не припиняє трудових чи цивільних правовідносин між

учасником і товариством. Учасник, який працював в товаристві, і після виходу зобов‘язаний виконувати трудові обов‘язки. Якщо не бажає, повинен написати окрему заяву – про звільнення за власним бажанням.

    Найважливішим правовим наслідком виходу учасника є виникнення у товари- ства зобов‘язань щодо розрахунків з ним. Між товариством і учасником виникають

зобов‘язальні правовідносини щодо виділення належної частки в майні товариства.

    Учасник, який вибув, набуває статусу кредитора, а товариство стає боржником.

Жодних  переваг перед іншими кредиторами  колишній учасник немає.

    Відповідно  до ст. 147 ЦК України порядок і  спосіб визначення вартості частини

майна, що пропорційна частці учасника у  статутному фонді, а також порядок  і стро-

ки її виплати встановлюються статутом і  законом.[4]

    На  даний час відсутній спеціальний  нормативний акт, який би визначав мето-

дику  розрахунку вартості частки учасника господарського товариства. Керуватися

доводиться  лише ст. 54 Закону України “Про господарські товариства”, яка не кон-

кретизує  механізму такого розрахунку, що є  причиною багатьох корпоративних

спорів.[5]

    Відповідно  до ст. 54 цього Закону при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Аналогічна норма закріплена у ч. 2 ст. 148 ЦК України. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.