Державна реэстрація юридичних осіб

правотворчості державних  органів і водночас утворює особливий, відокремлений від держави вид правотворчої діяльності. Право створювати і приймати нормативно-правові акти (рішення) надається представницьким органам місцевого самоврядування і посадовим особам муніципальних утворень міста, селища, села. Органи місцевого самоврядування (наприклад, Ради народних депутатів районів у містах) утворюються населенням для вирішення завдань місцевого значення, їх рішення діють у суворо визначених територіальних рамках.

• Нормотворчість громадських об'єднань (організацій) виражається

у розробці та прийнятті  статутів, у яких визначаються права і обов'язки об'єднання або організації, порядок їхньої діяльності, реорганізації та ліквідації. Нормативні акти видаються також їх керівниками. Такі нормативні рішення мають силу остільки, оскільки відповідають чинним нормативно-правовим актам, виданим державою, і приймаються в межах повноважень фундаторів і керівництва об'єднання. На відміну від правотворчих функцій державних органів, нормотворча діяльність громадських організацій, як правило, виключає самостійне прийняття ними норм права.

• Нормотворчість комерційних корпорацій полягає у виданні

корпоративних норм, спрямованих  на регулювання питань життя колективу (як використовувати отриманий підприємством прибуток, у якому порядку провадити розрахунки з контрагентами та ін.) і на деталізацію, конкретизацію законодавчих розпоряджень (наприклад, інструкція про порядок провадження претензійної та позовної роботи — корпоративний акт, який регулює порядок пред'явлення претензій на конкретному підприємстві та який деталізує і конкретизує законодавчі положення). Нормотворчість корпорацій виражається в статутах підприємств, які є актами фундаторського характеру, а також у положеннях, правилах, посадових інструкціях та ін.

• Нормотворчість трудових колективів (державних і комерційних

підприємств, установ, організацій) спрямована на розвиток норм трудового  права, які поширюють свою дію  лише на відносини одного підприємства, установи або організації, де їх прийнято. Правотворчість трудових колективів виступає, як правило, у вигляді нормативних угод, що містять обов'язкові до виконання правові розпорядження. Такою нормативною угодою є колективний договір — консолідований акт у галузі праці.

• Колективний договір — правовий акт, що регулює трудові,

соціально-економічні та виробничі відносини між роботодавцем і трудовим колективом на підприємстві, в установі, організації. Він укладається —

з одного боку — трудовим колективом в особі однієї або кількох профспілок, інших уповноважених трудовим колективом представницьких органів;

з іншого боку — роботодавцем безпосередньо або уповноваженими ним представниками.

Колективний договір  укладається на підприємствах, в  їх структурних одиницях, наділених правами юридичної особи, незалежно від форми власності, відомчої приналежності та кількості робітників; поширюється на всіх робітників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковим як для керівництва (власника), так і для робітників. Він підлягає обов'язковому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загальних зборах (конференціях) робітників даного підприємства, установи, організації.

У колективному договорі можна передбачити додаткові  порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги, як-от: форма, система і розмір заробітної плати, умови і охорона праці робітників, добровільне й обов'язкове медичне і соціальне страхування, робочий час і час відпочинку та ін.

Завдяки колективним  договорам і угодам членам громадянського суспільства, роботодавцям і робітникам надається можливість самостійно встановлювати права і обов'язки, обмежувати втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Проте держава не усувається повністю із цієї сфери і має право застосовувати примусові заходи до осіб, що не виконують своїх зобов'язань за колективними договорами і угодами.

                                                   

 

ВИСНОВОК

        Логічно було б зробити висновок про те, що в процес правотворчості  не слід включати організаційні дії, що сприяють безпосередній правовій роботі над нормативним актом. Зокрема до правотворчості не ставиться діяльність по обліку, аналізу й узагальненню пропозицій про вдосконалювання законодавства, організаційні заходи щодо вдосконалювання роботи правотворчих органів і т.д. Як і будь-яка процесуальна діяльність правотворчість  виникає лише при наявності певного юридичного факту. Підставою виникнення правотворчого процесу є ухвалення офіційного рішення про підготовку проекту нормативного акту. Дійшовши до висновку стає  зрозуміло ,що правотворчість — поняття вужче, ніж правотворення, вона - частина правоутворення, його самостійна і вирішальна стадія (вищий рівень)

       Дослідивши тему, стає зрозуміло, що результатом правотворчості єнормативно-правовий акт. Хочу сказати,що Ініціативу, пропозицію про необхідність прийняття того чи іншого закону не можна вважати правотворчістю, хоча з ініціативи може початися правотворчість. Правотворчість починається лише тоді, коли прийнято державне рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта, скажімо, закону. Творчення права здійснюється державними органами або з їх санкції, дозволу. Одна з найважливіших характеристик правотворчості полягає в тому, що це державна діяльність, тобто діяльність, головним чином, органів держави. Вони приймають, створюють норми права, обов'язкові для тих, кому вони адресовані. Але іноді право створюється за уповноваженням органів держави громадськими організаціями (у вітчизняній правовій системі), безпосередньо в результаті прямої правотворчості народу (на віче в середньовічному Новгороді) або суду (в англосаксонській правовій системі). Зміст і значення правотворчості полягають у тому, щоб обрати такий варіант регулювання, юридичної регламентації, який би в найбільш повній мірі відповідав інтересам і цілям народу і законодавця, сприяв прогресу суспільства. При цьому необхідні облік закономірностей розвитку суспільства, сприятливих об'єктивних і суб'єктивних умов для прийняття і застосування закону, а також вибір оптимальної правової форми державного рішення (закон, указ, постанова, статут, регламент і ін. Внормативно-правові акти: закони, укази, розпорядження, рішення та ін.,з'являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів.Становлення правової системи - це тривалий процес, що відбувається поступально, тобто через створення окремих нормативних актів. Нормативний акт - це завершальна ланка й безпосередній результат правотворческой діяльності. Відповідно, правотворческий процес є порядок послідовних операцій, у результаті яких у правову систему вливається новий елемент.Як будь-яка процесуальна діяльність правотворчество являє собою офіційний порядок здійснення юридично значимих дій. Відповідно, виникає ряд взаємозалежних взаємин, наприклад, правовідносини із приводу підготовки й прийняття нормативного акту, тобто відповідні права й обов'язки. Це обов'язок підготувати й обговорити законопроект, право внести його на розгляд правотворческого органа, право цього органа розглянути проект і винести по ньому рішення й т.д. Саме з моменту ухвалення офіційного рішення про підготовку проекту нормативного акту виникає певне правовіднощення, і із цього моменту всі дії по створенню нормативного акту якісно відрізняються від дій, що відбувалися раніше й представляють собою не процес правотворчості, а попередні йому умови й передумови.

 

                               

 

СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

I   Нормативно-правові акти:

1. Конституція Франції ч. 1 і 2 ст. 61
2. Відомості Верховної Ради (ВВР) - «Конституція України» ,1996,№30, ст. 141. Законодательная техника.-М.Городец, 2000
3. Закону України «Про судоустрій» ст. 40  Кондор 2006.
4. Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-  правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 р., № 493/92.

         

II Основна література:

 

1. Василенко О.А .- Теорія держави і права. – Київ. Знання, 2006.
2. Венгерова А.Б. - Теория государства и права, -Москва 2004,
3. Волинка К.Г. Теорія  держави і права Київ: МАУП, 2003
4. Демин А.В .- Теория  государства и  права» курс лекцый.  Москва 2004.
5. Задирка Н.Ю - Правотворчість та законотворчість. Київ, 2003.      
6. Зайчук О.В., Н.М. Оніщенко - Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник .Київ: Юрінком Інтер, 2006.
7. Кельман М.С,.Мурашин О.Г - Загальна теорія дердави і права. Київ 2000

  8.   Ковальський В.С.,Кузнєцов І.П - Правотворчість.Київ 2000.

  9.   Копєйчикова В.В. -   Теорія держави і права»

10.  Котюк В.О. - Загальна теорія дердави і права Київ, 2005

11. Погребной Н.М .-Теория государства и права.Харьков 2003

12. Рабінович П.М. - Основи загальної теорії  права та держави

13.  Скакун О.Ф Теорія держави і права. Харків: Консум, 2001.

14. Субботін.В.М., Філонов О.В.,.Князькова Л.М.-Теорія держави і 

        права   Навч. посіб. Київ : Знання, 2005.

 

III Додаткова література:

 

1. Алексеев С.С., Архипов С.И., Корельский В.М. и др - Теория государства и права: Учеб. для юрид. вузов и фак..; Отв. ред.: В.М.Корельский, В.Д.Перевалов]. — М.: ИНФРА-М: НОРМА, 1997.
2. Бабурин С.Н., Байтин М.И., Бережнов А.Г. и др -Общая теория государства и права: Акад. курс: [Учеб. для вузов]: В 3т..; Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова.
3. Байтин М.И., Борисов В.В., Григорьев Ф.А. и др - Теория государства и права: Курс лекций . Под ред.: Н. И. Матузова, А. В. Малько. — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Юристъ, 2000.
4. Зайчук О.В.,Заєць А.П. – Теорія держави і права Академічний курс. Юрінком інтер 2006
5. Проблемы теории государства и права. — М.: Юристъ, 2005.
6. Теория государства и права: [Учеб. пособие для студентов вузов] Под ред. А.И.Косарева. — М.: Закон и право: [ЮНИТИ-ДАНА], 2000.
7. Юридичний словник-довідник.- Femina. Київ, 1996 р.
8. . Юрид. фак.; Отв. ред. М.Н.Марченко. — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Зерцало-М, 2001.