Державна реэстрація юридичних осіб

правозастосовчою практикою; гуманізм й ін [ІІІ.5.385].Розгляну головні з них:

    1. Демократизм і гласність правотворчості . Суть принципу полягає в процедурі розробки й прийняття нормативного акту правотворчим органом. Більша роль при цьому приділяється залученню громадян, трудових колективів до правотворчої діяльності, гласності її здійснення, що виступає своєрідною гарантією бюрократизму в реалізації такої найважливішої державної функції. Поширено практику всенародного обговорення законопроектів за допомогою засобів масової інформації: печатки, радіо, телебачення. Надійшли при обговоренні проекту зауваження й пропозиції аналізуються правотворчим органом, після чого в підготований акт вносяться відповідні зміни. Але вищим проявом демократизму правотворчості є референдум. 

      2. Професіоналізм правотворчості. Цей принцип прямо й безпосередньо пов'язаний з якістю правотворчості, ефективністю механізму прийняття державних рішень. До такого роду діяльності повинні залучатися компетентні фахівці (юристи, соціологи, політологи), які мають професійні знання й досвідом в моделюванні законопроектів. Тим часом нерідко депутати, не будучи фахівцями в області юриспруденції, самостійно «творять» закони, тоді як вони повинні працювати вже із законопроектами, підготовленими висококваліфікованими юристами Робота з удосконалювання правотворчого процесу повинна здійснюватися постійно й по декількох напрямках. по-перше, необхідно довгострокове й короткострокове планування законопідготовчих робіт; по-друге, потрібні єдині правила розробки й  оформлення проектів законів і підзаконних актів у вигляді спеціального закону; по-третє, потрібно незалежна наукова експертиза внесених на розгляд парламенту законопроектів. Її міг би проводити науково - консультаційна рада по законодавству при вищому органі законодавчої влади.

      3. Законність правотворчості. В основу цього принципу покладене

правило, відповідно до якого вся правотворча робота по підготовці,

прийняттю й опублікуванню  нормативно-правових актів повинна  здійснюватися в рамках закону, і насамперед Конституції України. При цьому необхідно чітке дотримання процедур обговорення, порядку опублікування нормативно-правових актів. Законність правотворчості також припускає строге виконання правил юридичної техніки. Крім того, зміст правових актів не повинен бути «анти правовим », а покликано відповідати ідеалам правової держави, початкам демократизму й гуманізму, загальновизнаним нормам міжнародного права.

      4. Науковий характер правотворчості і його зв'язок  з правозастосовною

практикою. Головні вимоги цього принципу зводяться до того, що законопроект готується не просто сам по собі, довільно, а при ретельному

аналізі соціально-економічної  ситуації в країні, політичної обстановки,

потреб правового регулювання тих або інших сторін суспільного життя, доцільності подібного регламентування й т.д. Для виявлення цих параметрів використаються різні соціально-правові експерименти, соціологічні опитування, анкетування й т.д. Тільки з обліком зазначених факторів прийняті правові приписання будуть обґрунтованими й ефективними. Правозастосовна практика, як лакмусовий папір, виявляє всі недоліки й прорахунки законодавця розкриває правотворчі потреби.

     5. Гуманізм правотворчості. Ціль правотворчості - права й волі

людину й громадянина. Право повинне бути спрямоване на захист інтересів

особистості й усього суспільства  в цілому. Таким чином, правотворчість являє собою особливу форму державної діяльності по створенню, зміні й скасуванню правових норм, засновану на пізнанні об'єктивних соціальних потреб й інтересів суспільства [ІІ.14,274].

       6. Актуальність, своєчасність. Правотворчість повинна бути оперативною. З одного боку, законодавець повинен чуйно реагувати на зміни ситуації в країні, не дозволяючи нормам «застарівати». Завдання законодавця діяти на випередження, задаючи суспільству нормативні програми розвитку, стимулюючи позитивні зміни в різних сферах життя. Саме з такою метою в Конституції Росії закріплені визначення Російської Федерації як «правового», «соціального», «демократичного» держави.

        Велике значення для  підвищення  якості і ефективності правотворчого процесу мають й інщі, закладені в основі його організації і здійсненні, принципи. Серед них слідує виділити принцип постійної технічної досконалості приймаючих актів. Суть даного принципу заключається в тому, щоб в процесі підготовки і прийняття нормативно-правових актів в максимальному степені використати вироблені юридичною наукою і правотворчою практикою більш ефективні методи і прийоми розроблення проектів нових нормативно – правових актів, оптимального викладення їх вмісту і відповідно загальноприйнятим в світі стандартам технічного їх оформлення.

       Для підвищення якості і ефективності нормативно – правових актів законодавча техніка має не менш важливе значення, чим самий вміст. Адже від того, наскільки чітко і логічно викладений вміст того чи іншого нормативного акту, наскільки чітко використовується загальноприйнята юридична термінологія – від цього залежить не  лише рівень сприймання тексту і вміст нормативно – правового акта, а і ефективність його застосування. Особливе значення при цьому має мова викладу  правових норм. Гідність мови закону, писав болгарський вчений Б.Спасов, виражаються  іншими способами, а саме – « посередством строгой логичности, краткости, точности и ясности».

Ознаки правотворчості.

       Ознаки відображають сполучення суб'єктивного й об'єктивного факторів у правотворчості. Право створюється людьми, наділеними волею й свідомістю, що мають певний життєвий досвід, правосвідомість, культурний рівень, емоційно-почуттєву сферу [ІІ.10.237]. На мою думку, на правотворчість впливають особисті й групові інтереси, завдання, потреби законодавця. Основні ознаки правотворчості:

• здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським  суспільством  (народом) ;
• полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;
• набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;
• відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;
• має конкретно-цільову і організаційну спрямованість;
• є важливим засобом управління суспільством, формування стратегії її розвитку;
• рівень і культура правотворчості, а відповідно і якість нормативно – правових актів, які приймаються, є показником цивілізованості і демократичності суспільства.

 

 

 

 

 

   

     1.3 Методи і функції правотворчості.

 

     Методи правотворчості - засоби і способи підготовлення, прийняття й оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують здійснення державних функцій.

Методи правотворчості бувають: управлінські, правоохоронні, організаційні;

• Управлінські методи – це засоби і способи здійснення виконавчо

розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій держави.

• Правоохоронні методи – це засоби і способи правоохоронної діяльності  відповідних державних органів.
• Організаційні методи – це засоби і способи здійснення організаційного

виду діяльності з забезпечення реалізації державних  функцій. До них відносять: програмування, прогнозування, дослідження, здійснення оперативного аналізу та ін.

    Функції правотворчості – це напрямки правотворчої діяльності пов'язаної зі встановленням, зміною або  скасуванням правових норм, створенням і розвитком законодавства [ІІ.4.312]. Тобто - це певні напрямки правотворчої  діяльності стосовно права.

         Види функцій правотворчості:

• Нововведення   права

 У вузькому змісті  нововведення  права - це прийняття абсолютно нових норм права - т.зв. «новел» .У широкому змісті нововведення права (законодавства) - це: установлення (прийняття), зміна, скасування норм права;санкціонування вже існуючих норм (наприклад, звичаїв);прийняття, зміна, скасування, призупинення, продовження дії нормативного акту. Нововведення права (у широкому змісті) припускає яку-небудь зміну стану діючих норм права, тобто внесення елемента новизни в стан як форми, так і змісту права. Вводять (у широкому змісті) право й певні т.зв. інтерпретаційні акти - такі акти офіційного тлумачення норм права як, наприклад, що відповідають рішення Конституційного Суду України, що є суб'єктом офіційного тлумачення законів України.

• Усунення (заповнення) пробілів у праві.

 Заповнюють (усувають) пробіли в праві тільки суб'єкти правотворчості, суб'єкти правозастосування можуть тільки переборювати пробіли в праві (пробіли в законодавстві).

• Деталізація (конкретизація) права.

Наприклад, норми законів  можуть деталізуватися (конкретизуватися) нормами відповідних підзаконних  актів.

• Систематизація законодавства .

Найбільш радикальним  способом систематизації законодавства є його кодифікація, що вносить елемент упорядкованості й у форму, і в зміст законодавства. Всі функції правотворчості багато в чому діалектично взаємозалежні між собою, одна припускає іншу як причина припускає наявність її слідства. Наприклад, систематизація законодавства за допомогою його кодифікації супроводжується його новелізацією, деталізацією, заповненням пробілів. Функції правотворчості реалізуються за допомогою певних організаційних форм правотворчості:

а) у формі поточної правотворчості;

б) у формі діяльності компетентних органів по систематизації нормативного матеріалу.

 

    

 

  ІІ  ПРАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС, ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА

  ПРАВОТВОРЧОСТІ

      2.1 Етапи правотворчого процесу.

 

     В теорій правотворчості визнано, що процес створення права не носить однойменного характеру, а «разтягнутий» в часі. В зв‘язку з цим виділяють, як правило, два етапи правотворчого процессу.

     Перший – передпроектний єтап заключається в тому що в суспільстві виявляється необхідність в регулюванні нормами права соціальної проблеми. Виявлення такої потреби виникає спонтанно, мають значення лише ступінь гостроти проблеми (питання), її загальнозначимість і актуальність. Оцінює потребу в правовому регулюванні як суспільство, яке через свої інститути – лідерів, засоби масової інформації, науку- може 

 впливати на законодавця, так і самі правотворчі органи, держава. Про те, що потреба в правовому регулюванні назріла, можна говорити, коли закон представляється найьільш ефективним засобом порівнюючи з іншими соціальними засобами впливу(економічними, моральними і тому подібне).

     Другий етап правотворчості називається проектним етапом, або етапом прийняття правотворчого рішення. Особливість його заключається в тому, що, по-перше, ця робота здійснюється безпосередньо в самому законодавчрму органі, а, по-друге, на даному етапі здійснюється «творчість права»: створюються, змінюються або відміняються норми права, відбувається інтелектуальна робота над текстом законопроекту. Причому проектний етап може бути в свою чергу розбитий на кілька стадій, послідовно змінюючих одна одну [ІІ.2.318].

     Перша стадія: внесення в правотворчий орган проект закону суб’єктом правотворчої ініціативи. Найчастіше ініціатором прийняття того чи іншого закону виявляється правління, яке реалізовує ту чи іншу політику  і гостріше інших відчуває,в якому акті парламена воно потрібне для подальшої ефективності роботи. В силу сказанного часто законопроект  виникає тому,що в ньому більше всього потребується виконавча влада.

     Друга стадія: розгляд проекту закона в комісіях і комітетах правотворчого органу з ціллю проаналізувати його вміст з різних позицій і запропонувати більшого удосканалення засобів правового впливу.Особлива роль в цьому процесі належить комісії по законодавчості парламенту, за якою залишається останнє слово перед винесенням проекту на обговорення на засіданні полати парламенту.

    Третя стадія: обговорення законопроекту по палатам, або на загальному засіданні палат законотворчого органу. Ця сталія може мати два варіанти розвитку:

 а) Прийняття законопроекта в  першому читанні;

    б) Повернення його на дороблення з наступним проходженням процедури обговорення  по комісіям і комітетах парламента.

     Четверта стадія: прийняття законопроекту правотворчим органом в другому (останньому) читанні. З юридичної точки зору, прийняття законопроекта в складі депутатів парламенту  – один з  необхідних юридичних фактів, обумовлюючих подальше перетворення законопроекту в повноцінний закон

      В більшості західних країн встановлені строки проходження законопроекту до моменту його прийняття: в Франції -  15 днів з моменту внесення, в Германії - 6 тижнів, в Іспанії – до 20 днів (для негайних законопроектів). В Великобританії для часних законопроектів встановлені сроки між стадіями - чотири дня ( між першим і другим читанням ),три дні між стадією докладу і третім читанням.