Загальна характеристика гео- та демографічних систем Іспанії

Підземний стік гарно розвинутий у регіонах з  виходами вапняків. Великих озер в  Іспанії немає, дрібних налічується  доволі багато, вони мають тектонічне, вулканічне походження, льодовикове та карстове походження. Розташовані переважно в горах.

Грунти Іспанії.

У районах, де випадає  значна кількість опадів,тобто на північному заході та півночі Іспанії, домінують бурі лісові та гірсько-лісові бурі грунти. У більш посушливих районах розповсюджені коричневі та сіро-коричневі грунти. На вапнякових породах розвинулись родючі чорноземовидні грунти, а в горах - гірсько-лісові.

Алювіальні  піщані та галечникові грунти розвинулись  у річкових долинах та на узбережжях морів. Засолені грунти сформувались у басейні Ебро, на маршах дельти Гвадалквівіра та у посушливих районах Південної Месети. Виділяють також важкі ґрунти баррос на плоских стародавніх алювіальних рівнинах, які особливо сприятливі для вирощування рису.

Загроза деградації грунтового покриву та аридизації території  уже понад 3000 років нависає над  Іспанією. До розвитку цих процесів, якими охвачено понад 50% території, призвели ряд природних (посушливість клімату, велика розчленованість поверхні) та антропогенних (водно-іригаційне будівництво, інтенсивна сільськогосподарська діяльність) чинників.

Корисні копалини Іспанії.

Іспанія має  значні поклади рудних корисних копалин, родовища яких пов'язують з палеозойськими комплексами і гранітами (на півночі і півдні Іспанії). Найбільш помітний південний рудний пояс, притаманний середнепалеозойським ефузійно-терригенним товщам і герцинським гранітам Сьєрри-Морени та Уельви. До нього належать колчеданові поклади міді, гідротермальні родовища ртуті, руди свинцю і цинку.

Великі родовища залізняків в Галісії, Астурії, Леоні, Біскайї, Сантандері, Ґранаді, піритів  — в Уельві, Севільї, менш значні — в Мурсії і Астурії. Ці пірити містять до 10% міді. Багатющі в світі  запаси ртуті зосереджені в Альмадені (розроблялись ще за часів Римської імперії). Родовища свинцево-цинкових руд відомі в провінціях Хаен (Лінарес, Ла-Кароліна) і Мурсія (Картахена, Масаррон), а також в Сантандері (Реосин і Рейноса) і ін. Значні запаси уранових руд, за якими Іспанія займає 10-у позицію в світі і 2-е місце в Європі.

Основні уранові  родовища знаходяться в провінціях Саламанка і Касерес. В Іспанії  є поклади золота, срібла, миш'яку, марганцю. З нерудних копалин в  Іспанії відомі калійні солі (карналіт і сильвініт), що залягають в долині річки Ебро, каолін і апатит.

Місцеві енергетичні  ресурси складаються в основному  із запасів кам'яного вугілля. Вугільні басейни містять невелике число  пластів малої потужності з великими ухилами та сильно дислоковані, що утрудняє механізацію їх видобутку і робить їх малорентабельними. Близько 90% видобутку вугілля припадає на басейни Астурії і Леона.

Флора та фауна.

Приблизно половина території Іспанії покрита природною  рослинністю, але лише невелика її частина, переважно в горах, являє собою  ліси. На півночі та північному заході ростуть листопадні ліси із дуба, бука, каштана, вище за схилами гір вони змінюються хвойними (сосна, ялиця).

Гори північної  Месети, Іберійські гори та хребти Кордильєри-Бетіки вкриті лісами, які містять у видовому складі листопадний португальський дуб, у центральних Піренеях, Центральній Кордильєрі та Іберійських горах поширені хвойні деревостани. Вище межі лісів у Піренеях розташовані альпійські луки. Решта, майже половина території, характеризується середземноморською рослинністю. Це ксерофітні ліси із вічнозелених дубів (пробкового, кам'яного), сосни (алепської пінії), кіпариса, а також із листопадних порід (каштана, клена, липи), чагарників та напічагарників. Внаслідок тривалого пасовищного випасу худоби первісна лісова рослинність часто змінена чагарниковими формаціями, такими як маквіс, гарига, томілара.

Для гариги характерні місцеві види дроку і волошок, для томілари - ароматичні губоквіткові (чагарникові види тим'яну, розмарину  й ін.), а також ладанник. Особливий  різновид флори гариги становить висока трава альфа, або еспарто (Macrochloa tenacissima), - витривалий ксерофіт, що дає міцне волокно. Найбільш посушливі місця плоскогір'я Месети вкриті трав'янисто-чагарниковою рослинністю. На крайньому півдні є зарості низькорослої пальми хамеропс (єдиної дикоростучої пальми у Європі).

Близькість  до Африки зумовила поширення в Іспанії  більшої кількості африканських видів, ніж на інших півостровах  півдня Європи, в той час як бар'єр Піренейських гір сприяв збільшенню кількості ендемічних видів. Фауна північних та північно-західних районів близька до середньоєвропейської (лисиця, куниця, вовк, бурий ведмідь, борсук, кам'яний козел, серна). У інших місцях звичайними є представники середземоморської фауни та фауни Північної АФрики (віверра, іспанський заєць, алжирський їжак тощо). Поблизу Гібральтара зустрічається макак (єдиний представник приматів у Європі).

Багаточислені птахи (кожний другий вид птахів Європи можна знайти у національному  парку Кото Доньяна у дельті Гвадалквівіра), ящірки, змії. Іспанський імператорський орел, сова, деякі різновиди фазанів тощо - мешканці високогір'я Піренеїв. Іспанію вважають найкрупнішою "мисливською" країною Європи. Найбільший мисливський заказник, Саха, розташований на півночі у Кантабрійських горах (ведмідь, кабан, вовк, серна, куріпка і бекас). Є також заказник у провінції Ов'єдо.

Напівпустельні  райони південного сходу є місцем поширення скорпіонів, тарантулів та хамелеонів. 
Води, що омивають Іспанію, багаті на види риб та молюсків, особливо у Альборанському морі, де змішуються води Атлантики та Середземного моря. Поширені кефаль, макрель, тунець, риба-меч, анчоус, сардина, восьминіг. Серед придонних тварин присутні хек (мерлуза) та мерланг. Смугастий дельфін та довгохвостий кит заселяють води Середземномор'я, а бутилконосий дельфін водиться у дельті Ебро.

Надмірний вилов  риби останнім часом призвів до зміни  балансу між видами морських тварин.

б) Демографічні характеристики

На 1 січня 2011 року населення Іспанії  склало 47.190.494 мешканців, згідно з даними Інституту Державної статистики (Instituto Nacional de Estadística (INE)). Іспанія займає п'яте місце серед найбільших за чисельністю населення країн ЄС. Густота населення складає 91,13 осіб/км², що менше порівняно із іншими західноєвропейськими країнами. Міське населення Іспанії складає 76% від загальної кількості мешканців.

Іспанія пережила традиційні доіндустріальні демографічні тенденції (високі показники народжуваності і смертності) у 19-у та на поч. 20-ого  століть, але перша стадія демографічного переходу намітилась відразу після 1900 року. Повільний, але постійний спад народжуваності призупинився протягом 20-и років після Громадянської війни, коли режим Франко (1939-1975) стимулював утворення великих родин.

У кінці 1960-их спад народжуваності відновився. Низька народжуваність, особливо серед молодих жінок, призвела до майже нульового природного приросту у кінці 20 століття, хоча цей показник знову збільшився за останню декаду через високу народжуваність у сім'ях іммігрантів. У 2009 році народжуваність становила 9,54 промілле, показник фертильності недостатній для простого відтворення - 1,32 дитини (2009).

Показники смертності різко  знизились після 1940-их, хоча дещо зросли у 1990-их роках через старіння населення - у 2009 році 10,1 промілле. Слід зазначити, що очікувана тривалість життя в Іспанії надзвичайно зросла і у кінці 20 століття була однією з найбільших у світі (2010 рік - 80 років).

Найбільше досягнення відбулось  у сфері боротьби із дитячою смертністю (на 2009 рік - 4,16 промілле, 207 місце у світі). Основними причинами смертності населення є злоякісні онкологічні новоутворення, хвороби серцево-судинної системи, органів дихання та травного тракту.   Вражаючі зміни стали результатом зростання стандартів життя під час "економічного дива" 1960-их та завдяки загальній доступності високоякісних медичних послуг, які спонсорувались урядом. У 1990-их демографічні показники Іспанії були схожими до аналогічних показників інших розвинутих країн Західної Європи.

Зменшення народжуваності й  смертності та зростання очікуваної тривалості життя призвели до суттєвого старіння іспанської нації у кінці 20 століття. Сучасна вікова структура населення наступна: від 0 до 14 років - 14,5% населення, від 15 до 64 років - 67,1%, старше 65 років - 18,4%. Найбільша частка населення похилого віку состерігається у таких провінціях: Кастилія і Леон - 22,60%, Астурія - 21,96%, Галісія - 21,48% і Арагон - 20,47%, тобто північ Іспанії. Зворотня ситуація у Мелільї, Сеуті, Канарських островах - 12,35%, Мурсії - 13,80%, Балеарських островах - 13,84%, Мадриді - 14,48% та Андалусії  - 14,70%.Середній вік населення у 2009 становив 41,5 років.

В той же час середній вік іноземних громадян - мігрантів  до Іспанії становив 32,8 років.

Спостерігається незначне домінування  жінок у статевій структурі (на 100 жінок припадає 96 чоловіків), хоча до 49-річного віку у популяції все ж переважають чоловіки. Перевага чоловічого населення у віці 30-40 років пояснюється переважанням чоловіків серед мігрантів, більшість яких мають саме такий вік.

Населення Іспанії швидко зростало протягом 30 років після Громадянської війни, частково завдяки швидкому падінню смертності, але також завдяки змінам у шлюбній поведінці населення. Відразу після війни економічні труднощі утримували людей від укладання шлюбів, але із 1940-их кількість шлюбів стрімко зростала, досягнувши піку між 1955 та 1960 роками і знову почала зменшуватись після 1970-их. Відповідно середній шлюбний вік зменшувався від 1940-их до 1990-их, коли він почав зростати знову.

Зараз він становить 25-29 років, а першу дитину зазвичай народжують у віці більш ніж 30 років.

Система розселення Іспанії

Багато міст Іспанії має античне походження: вони виростали як кельтиберські  поселення (Сорія), як фінікійські колонії (Кадіс), як фінікійські чи грецькі торгові пости (Таррагона, Ампурьяс, Малага), як римські торгівельні центри вздовж середземноморського узбережжя або військові чи адміністративні центри на півночі та заході, у вузлах доріг (Меріда, Леон, Сарагоса).

Такі міста  були оточені зонами інтнсивного зрошувального сільського господарства. Після Реконкісти створення невеликих поодиноких ферм (алькерій) у таких ареалах стало поширеним.

У Кастилії та Леоні  середньовічні міські поселення  розвивались із військових укріплень  на основі екстенсивної сільськогосподарської діяльності. Прикладами можуть бути Памплона, Сорія, Бургос, Вальядолід, Саламанка. Сільське розселення Леону та гір північної Андалусії у вигляжді невеликих сіл розвинулось на основі військових укріплень, схожа ситуація відбувалась у Кастилії та Леоні.

Більшість сільських  поселень у вказаних регіонах стала  результатом стихійної селенської колонізації, заснованій на спільному  використанні угідь. У Кастилії-ла-Манчі, нижньому Арагоні, Андалусії, Естремадурі, навпаки, 4 найбільші християнські військові ордени (Госпітальєрів, Тамплієрів, Сантьяго та Калатрава) вололоділи великими територіями, де будувались захисні фортеці та великі, обширні села, іноді настільки великі, що приймають урбанізований вигляд (агроміста). У Андалузії подекуди представлені великі латифундистські маєтки і садиби.

Сучасна система  розселення материкової Іспанії  характеризується фокусуванням її центра у Мадриді, столиці країни, який розташований майже у географічному центрі Іспанії, а також формуванням 9-и регіональних систем розселення навколо Барселони (суперник Мадрида за кількістю аселення та впливом на розселення і міграційні потоки), Валенсії, Севільї, Сарагоси, Більбао, Вальядоліда, Ла-Коруньї та Овьєдо.

Найбільше взаємодіють  між собою системи розселення центральної та північної частини країни, тоді як андалузька та валенсійська системи сформувались дещо відособлено і мають слабкіші зв'язки з рештою поселень Іспанії.

Урбанізація

У першій половині 20 століття більшість іспанців жили у селах або містечках з населенням менше 10 тис.осіб, проте зараз майже 77% населення проживає у міських поселеннях. Найбільше зростання кількості жителів відбулось у найбільших містах - Мадриді, Барселоні, Валенсії, Севільї, Сарагосі, Малазі та Мурсії.

Міста Іспанії  мають чи не найбільші показники густоти населення на одиницю своєї площі у Західній Європі. Швидка приплив населення випереджав зростання міської забудови, тому багато мігрантів оселялись у дешевих швидкозбудованих помешканнях у передмістях без відповідних сучасних зручностей.

Після 1978 року демократично обрані муніципалітети намагались полегшити  деякі шкідливі ефекти неконтрольованого  урбанізаційного буму 1960-их. Були розширені  паркові зони та запроваджений широкий  спектр публічних культурних послуг.

Тим часом, зростання у агломераційних зонах змістилось із центральних міст до передмість. Процеси субурбанізації розвивались навіть у таких невеликих містах, як Вальядолід, Леон та Гранада. Сучасний приріст міського населення становить 0,9% на рік.

Найбільшими метрополітенськими ареалами (агломераціями) Іспанії на 2009 рік були: Мадрид (5,9 млн.осіб), Барселона (3,2 млн.осіб), Валенсія 1,8 (млн.осіб), Севілья (1,4 млн.осіб), Малага (1,0 млн.осіб), Більбао (950 тис.осіб), Ов'єдо-Хіхон (857 тис.осіб), Аліканте-Ельче (725 тис.осіб), Сарагоса (688 тис.осіб), Віго (660 тис.осіб), Гранада (500 тис.осіб), Кадіс-Херес-де-ла-Фронтера (621 тис.осіб), Лас-Пальмас (628 тис.осіб), Санта-Крус-де-Тенеріфе (405 тис.осіб), Мурсія (576 тис.осіб).

Трудові ресурси (економічно активне населення) становлять 23,04 млн.осіб, тобто 51% від кількості населення, 27 місце в світі. Найбільше трудових ресурсів зосереджено на півночі країни, а також у великих містах. Рівень безробіття у 2011 році склав 21%, 19,8% громадян у 2005 році належали до категорії бідних.

Сучасне населення  Іспанії визнане єдиною нацією, але  сформованою на основі різних етнічних груп та представників різних історико-географічних областей. Спочатку Піренейський півострів був заселений етнічними групами північно-африканського та західноєвропейського походження, включно із іберами, кельтами і басками.

На півдні півострова засновували свої колонії фінікійці, греки і вихідці з Карфагену. Пізніше територія Іспанії була завойована римлянами, що визначило  шляхи формування мови, релігії та інших елементів культури народів Іспанії. Сильний вплив був здійснений і арабськими завойовниками.