Торговельний комплекс Польщі: особливості регіонального розвитку

Незважаючи на загальну орієнтацію на ЄС, контакти із країнами СНД є  доволі значними на фоні сучасного  ринкового потенціалу цих країн. З іншого боку, польський імпорт, на відміну від експорту, не зосереджений на певних партнерах, але розподілений більш рівномірно. Можна зробити  висновок, що польська економіка добре  скористалась усіма вигодами інтеграційних опціонів – чи то тих, що пропонують світові ринки на загал, чи тих, що дає пряме та непряме сусідство. Оскільки інтеграція польського імпорту справді глобальна, інтеграцію експорту буде доречно назвати «просторово сконцентрованою», оскільки Польща зосереджує свій експорт на певних партнерах[19].

4.Екологічні аспекти функціонування торговельного комплексу Польщі

Функціонування торговельного  комплексу Польщі підкріплене потужним природним, ресурсним і промисловим  потенціалом.

Близько 2/3 території на півночі  і центрі країни – польська низовина. На півночі балтійська гряда, на півдні і південному сході – малопольська і люблінська піднесеність. На півдні Карпати і Судети.

Клімат помірний, з рисами континентального. Середня температура  січня – 1-3  (у горах - 6). У липні +16 +19 (у горах до +10). Опади на рівнині 500-600 мм/рік. У горах місцями до 1000 мм/рік. Густа річкова мережа, основні річки: Вісла, Одра. Озера переважно на півночі. Під лісом 27% території.

Поклади кольорових металів  в Польщі (наприклад мідь) дуже багаті. У кінці 1950-х років польські геологи проводили пошукові роботи на нафту, а відкрили поклади мідної руди, які виявились найбільшими в Європі. Утворилася Нижне-Силезский басейн. У 2003 році добули: 360 тис. т. міді і 170 тис. т. цинку. Південна металургійна база Польщі сформувалася на основі Верхне-Силезского кам’яного вугільного басейну До її складу входять близько двох десятків заводів, і у тому числі два дуже великих комбінати – «Хута-Краків» і «Катовице».

Серед кам’яних вугільних  басейнів Європи особливо виділяється  Верхне-Силезский, а серед буровугільних  басейнів Белхаутв. Видобуток кам’яного/бурого вугілля 191 млн. тонн і 42 млн. тонн відповідно. Сірка добувається в кількості 5 млн. тонн – одне з провідних місць у світі.

По своїй експлуатації природних ресурсів, споживанню енергії  і породженню забруднення і відходів, промисловий сектор знаходиться  серед найважливіших причин погіршення якості довкілля. На далі, як тільки екологічні наслідки промислової активності перевищить допустимий рівень, станеться блокування подальшого існування.

Екологічно-чиста промисловість  більш не питання розкоші, а швидше питання необхідності. Багато секторів промисловості беруть на себе відповідальність по збереженню довкілля і природних  ресурсів. Таким чином, промисловість  стає не лише частиною проблеми, але  також і частиною її рішення. Екологічна політика може сприяти оптимізації  управління ресурсами, створенню громадської  довіри і розвитку ринкових можливостей. Багато нові чисті і безвідходні  технології не лише знижують забруднення, але економлять витрати сирих  матеріалів і енергію до такої  міри, що зниження витрат більш ніж  відшкодувати початкові, вищі інвестиційні витрати і таким чином понизити собівартість одиниці продукції. Широкі можливості приховані у використанні генетичної інженерії і біотехнології  для сільського господарства, харчової промисловості, хімії та фармацевтики, очищення довкілля і отримання нових матеріалів і енергетичних джерел.

Високі екологічні стандарти  в з’єднанні з позитивними  спонукальними мотивами слід застосувати  до усіх учасників ланцюги: дослідницько-технологічний  процес виробничо-маркетинг-використання-утилізація. Екологія повинна стати частиною освіти і професійного навчання із спеціальним акцентом на дослідників  та виробничих інженерів. Потрібний  «пакет» узгоджених заходів, а саме:

• Зміцнення діалогу з промисловістю;
• Поліпшення стратегічного планування, включаючи екологічну одиницю планів і програм;
• Удосконалення управління і контроль виробничих процесів;
• Запобігання забрудненням;
• Екологічний аудит;
• Екологічна оцінка і облік;
• Використання кращої доступної технології;
• Введення ринкових систем, цін за споживання і використання природних ресурсів;
• Вищі і надійніші стандарти, що гарантують, що екологічний удар продуктів протягом усього їх життєвого циклу мінімізований;
• Підтримка добровільних угод і інших форм саморегуляції;
• Ефективне управління відходами;
• Утилізація відходів за допомогою первинних виробників та імпортерів;
• Наукові дослідження за технологією рециркулювання.

У розгляді цього пакету спеціальна увага має бути приділена  позиції малих і середніх підприємств, і питань міжнародної конкурентоспроможності. Забруднення не лише прерогатива  великих підприємств. В сукупності маленькі фабрики також вносять  свою долю до забруднення і відходів, сумірну з великими підприємствами.

Сучасні тенденції в дорожньому та повітряному транспорті ведуть до перевантаженості шляхів сполучення, забруднення довкілля, втрати часу, збитку здоров’я, небезпеці для  життя і загальноекономічній  втраті.

 Транспорт екологічно  нейтральний, але види транспорту  мають різну міру впливу на  довкілля. Викиді транспорту –  головним чином дорожнього ті  повітряного – представляють  дуже високу долю усіх викидів:  більше 90% усіх свинцевих викидів,  більше 50% усіх викидів NO і більше 30% усіх легких органічних складових. Крім того, транспортний сектор – зокрема, дорожній і повітряний транспорт – розглядається як найбільший вкладник в проблему шуму [24].

Необхідно обмежити вплив  інфраструктурного розвитку на використання землі, понизити рух і перевантаженість доріг (особливо в урбанізованих районах), запобігати або понизити ризик, неминучий при перевезенні небезпечних товарів і відходів. Це забезпечують:

• Поліпшена координація в плануванні та інвестуванні в транспортні інфраструктурні мережі послу;
• Посилення конкурентного положення екологічно-чистих видів транспорту, таких як залізниці, внутрішнє і морське судноплавство і змішаний транспорт;
• Розвиток електричного міського транспорту, який дає пріоритет громадському транспорту і відповідним зв’язкам між стадіями поїздок;
• Технічне поліпшення засобів пересування, що триває, і застосування екологічно-чистого палива (наприклад, водню);
• Заохочення більш екологічно-раціонального використання приватних машин і зміни в правилах водіння і звичках, включаючи обмеження швидкості.

Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних процесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити забруднення природного середовища і забезпечити глибшу переробку первинної сировини.

 В окремих випадках використання природних ресурсів служить одним із способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує їх стадо.

Принцип єдності охорони  природи та її раціонального використання — основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті охорона природи є необхідною умовою використання її ресурсів і служить підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з одного боку, і відтворювальними можливостями природи — з другого, що особливо важливо при високій технічній оснащеності сучасного виробництва.

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і  по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться  про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те, що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

У зв'язку з цим раціональне  використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем  вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища її раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна функція держави з управління і регулювання екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу і підвищення життєвого рівня трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем.

Управління охороною навколишнього  природного середовища, як говориться в Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності [12, с.168-170].

5.Проблеми та перспективи розвитку торговельного комплексу Польщі в сучасних умовах

Вступ Польщі в ЄС, що відбувається крок за кроком, її відповідні трансформаційні  процеси можуть служити зразком  для таких країн, як Україна, які  все ще мають перспективу тіснішої співпраці з ЄС.

Що стосується розвитку регіональних торговельних моделей, то слід зазначити, що регіональна структура експорту є досить несиметричною: під інтеграцією  з країнами ЄС, в основному, необхідно  розуміти переважаючий експорт в  Німеччину – «пробивний», країни-партнера. Також високим рівнем розвитку характеризуються експортні стосунки з іншими новими членами ЄС.

Участь Польщі у Вишеградському Договорі і Центрально-східній Асоціації  Вільної Торгівлі (CEFTA) сприяли цьому. Все ще досить інтенсивним є експорт Польщі в країни СНД, що позиціонує її як своєрідний місток на схід. Імпортна ж структура зовнішньої торгівлі є більш симетричною: Польща тісно пов’язана зі світовим ринком, і в той же час вона розвиває тісні відносини з своїми європейськими сусідами. Специфічну природу мають взаємовідношення Польщі та СНД. Тут в імпорті домінують сировинні матеріали і енергія. Погляд на експорт і імпорт країни виробляє враження, що саме участь польської економіки в багатонаціональному виробництві визначає регіональну модель міжнародної торгівлі.

Спираючись на тенденції  розвитку інтеграційних процесів на європейському континенті, можна  виділити три основні сфери оптимізації  економічної співпраці муж Україною та Польщею:

• Енергетику;
• Сферу послуг;
• Агропродовольчий сектор[3, c. 45].

Реалізація енерготранзитного  потенціалу України у співробітництві  з Польщею та іншими країнами чорноморсько-балтійського простору передбачає послідовну реалізацію курсу на консолідацію спільних з  ЄС зусиль у напрями диверсифікації джерел енергопостачання європейських споживачів.

Крім того, перспективним  напрямом стратегічно українсько-польського енергетичного партнерства є  об’єднання ресурсів обох держав з  метою використання значного потенціалу їх вугільної галузі гірничодобувної промисловості. Важливим кроком у цьому напрямі може стати спільне освоєння технологій з концентрації та скраплення метану, видобутого з діючих та зупинених вугільних шахт, виведених з експлуатації нафтових та газових свердловин, покладів кристалогідратів на дні глибоководної частини Чорного моря з їх подальшим експортом у скрапленому газоподібному стані. Це дозволить забезпечити синергетичний вплив на розвиток таких сфер українсько-польського економічного співробітництва як промислово-технологічна, інфраструктурна і транспортна.

Враховуючи той факт, що у глобальній економіці XXI століття дедалі більшу роль відіграють, і за різними оцінками, у найближчий перспективі все активніше відіграватимуть підприємства сфери послуг, проблематика оптимізації українсько-польського економічного співробітництва розглядається також крізь призму інтеграції ринків послуг України та Польщі.

Ефективність функціонування та євро інтеграційна перспективність  індустрії послуг Країни, як і інших  пов’язаних із нею сфер вітчизняної  економіки, значною мірою обмежується  недостатньою розвиненістю ринкової інфраструктури. Це стосується незадовільного стану доріг і загальної низької якості вітчизняної мережі транспортних комунікацій, невідповідності європейським вимогам характеристик пунктів пропуску, які діють на українсько-польському кордоні, їхньої кількісної і технічної забезпеченості, тривалості процедур перетину кордону тощо. Як наслідок, істотно обмежується можливість широкого використання сучасних форм розвитку українсько-польського туристичного бізнесу та кооперації в науково-освітній сфері на основі застосування інноваційного підходу.