Структура та особливості розвитку сфери послуг в Україні

Згодом Ф. Баста запозичив «теорію послуг» Ж.Б. Сея, але уточнює її, трактуючи послуги, як своєрідний товар. Він визнає рівноцінними учасниками обміну продукти створені в матеріальній і нематеріальній сферах. Також Ф. Баста наполягає на необхідному розвитку нематеріальної сфери, на його думку це сприятиме зростанню зайнятості та доходів. Ф. Баста дає наступне тлумачення послуги: «послуга – це не лише витрати праці, а й взагалі будь-яке зусилля, що зберігає зусилля інших» [12].

На нашу думку, найточніше відтворює сутність сучасної послуги  визначення, дане Т. Гіллом: «Послуга – це зміна стану особи або товару щодо їх приналежності до будь-якої економічної одиниці, що відбувається в результаті діяльності іншої економічної одиниці з попередньої згоди першої» [27]. В останні роки вищенаведене трактування послуги найчастіше зустрічається в науково-економічній літературі.

Ми вважаємо, що для того щоб усунути проблему невизначеності трактування поняття «послуги» потрібно внести зміни до чинного законодавства України, а саме до ЦК України, нормативно зафіксувавши комплексне, точне та базове для всіх інших нормативних актів визначення поняття «послуги».

Слід зазначити, що з  поняттям сфери послуг пов’язана ще одна термінологічна різноголосиця. По-перше, існує кілька термінів: сфера послуг, сфера обслуговування, невиробнича сфера, сфера нематеріального виробництва. Частина вчених вважає, що це лише різні назви того самого економічного об’єкта (тобто синоніми), інші розрізняють ці поняття. По-друге, існують різні погляди, згідно з якими, одні галузі варто зараховувати до цих сфер, а інші – ні. Наприклад, існує поділ народногосподарського комплексу на виробничу й невиробничу сфери; на сферу матеріального й нематеріального виробництва. Де повинна проходити межа між цими сферами і як її позначити в економічних реаліях? Це основна дискусія, що розгорнулася у 80-х р р. ХХ ст. У ході наукових дебатів у центрі уваги опинилися такі галузі, як транспорт і зв’язок, які потрапляли то в одну, то в іншу класифікаційну групу, або навіть «розчленовувалися» (так, легковий транспорт належав до сфери послуг, вантажний – до сфери виробництва).

Окремо існує група економістів, що розмежовують увесь народногосподарський комплекс на три сфери діяльност1: 1) виробничу сферу; 2) сферу послуг (тобто нематеріальне виробництво); 3) невиробничу сферу (охоронна діяльність, наука, управління тощо) Більша частина вчених на сьогодні поділяє точку зору іноземних колег (причому ця точка зору зараз є переважною), які вважають правильним інший поділ: народне господарство поділяється на сферу I, де виробляються матеріально-речовинні продукти, і сферу II, у якій створюються всі нематеріальні форми багатства При цьому праця сфери II вважається рівноцінною працею, що витрачається у сфері I. Єдине, чим відрізняються ці види праці – це невідчутність і просторова невіддільність продуктів праці у сфері II від виробничого акту [4, 20]. Ми теж дотримуємося цієї точки зору з цього питання.

Сфера послуг функціонально  різнорідна і включає широкий спектр галузей – від транспорту, зв’язку, торгівлі до фінансових, освітніх, наукових послуг, охорони здоров’я, культури і т. д. У зв’язку з цим слід відзначити особливу необхідність глибшого розуміння сфери послуг, яка розглядається вже не як єдина галузь, а як масштабний сектор економіки, що володіє розгалуженою і складною структурою з рухливими кордонами.

1.2 Сфера послуг як важлива складова національного господарства України

У міру розвитку суспільства, зростання продуктивних сил відбувається певний розвиток сфери послуг. Спостерігається  збільшення зайнятості у цій сфері, зростання технічної оснащеності  праці, впровадження усе більш досконалих технологій. У цей час роль послуг як одного з найважливіших секторів економіки дуже велика й актуальна. Це пов’язано з ускладненням виробництва, насиченням ринку товарами як повсякденного, так і індивідуального попиту, із швидким зростанням науково-технічного прогресу, що зумовлює нововведення у житті суспільства. Усе це неможливе без існування інформаційних, фінансових, транспортних, страхових та інших видів послуг. Також послуги є невід’ємною складовою торгівлі товарами (особливо технічно складними), тому що збут товару вимагає все більш розвинутої мережі, що складається в основному з послуг, які надаються під час реалізації, й послуг післяреалізаційного обслуговування [4, 18].

Рівень розвитку сфери  послуг, як правило, дзеркально відображає рівень розвитку країни, її економічний потенціал. Високий рівень продуктивності праці в реальному секторі економіки дає змогу переключати на інші невиробничі ділянки народного господарства все більшу кількість трудових і матеріальних ресурсів.

Збільшення масштабів  виробництва в реальному секторі економіки, створення високотехнологічної і складної продукції нових поколінь зумовлює зростання сфери послуг, розширення їх видів та технічне вдосконалення цієї сфери. У свою чергу, розширення масштабів, доступність поліпшення якості роботи сфери послуг сприяє розширенню попиту на товари, впливаючи тим самим на масштаби зростання виробництва й загальних макроекономічних показників розвитку економіки. Таким чином, можна стверджувати, що, з одного боку, розвиток сфери послуг є чинником зростання економіки; з іншого – розвиток економіки сам по собі є чинником зростання сфери послуг. Інакше кажучи, є як прямий, так і зворотний зв’язок між зростанням економіки й розвитком сфери послуг. Для країн з високим економічним потенціалом зростання економічного розвитку породжує розширення сфери послуг, тобто більш помітним є прямий зв’язок. Навпаки, країни з невеликим економічним потенціалом нездатні до значних витрат у сфері послуг. Тут послуги не завжди доступні і якісні, тому розширення сфери послуг і поліпшення її якісних характеристик є стимулом зростання попиту на продукцію, розширення реального сектора. Тобто спостерігається результат дії зворотного зв’язку.

У зв’язку з цим виникає питання про роль сфери послуг як фактора економічного зростання. Щодо цього питання немає єдиної точки зору. Одні економісти вважають розвиток сфери послуг необхідним фактором економічного зростання, посилаючись на згаданий зв’язок між розвитком економіки і розглянутої сфери. Інші, переважно представники дореформеної економічної школи – Я.А. Кронрод, М.І. Скаржинский тощо, дотримуються думки про корисність розширення сфери матеріального виробництва за рахунок звуження сфери послуг. Чим більше трудових ресурсів зайнято у виробництві матеріальних благ, тим більшу вигоду отримує суспільство. Подібна точка зору як наслідок мала фінансування сфери послуг за залишковим принципом. Однак умови ефективного розвитку суспільства вимагають гармонійного, збалансованого розвитку як сфери послуг, так і сфери виробництва, не допускаючи пертрофованого розвитку однієї з них [4, 19].

На нашу думку, недостатній  розвиток цієї сфери, що спостерігався протягом декількох останніх десятиліть, став чинником, що гальмує зростання економіки України.

Сфері послуг як сектору економіки властиві такі риси:

1. Результати діяльності її галузей і підприємств виражаються не в створенні продукції, а в наданні послуг.
2. Результати діяльності економічних структур, що функціонують у розглянутій сфері, існують лише в процесі їх виробництва й споживання, і, як правило, не можуть бути відділені ні від виробника, ні від споживача.
3. Сфера послуг не може існувати ізольовано від населення або від реального сектора. Навпаки її ефективність безпосередньо пов’язана із процесами її інтеграції з виробничою і соціальною сферами громадського життя.
4. Відносною особливістю більшості видів продукції (послуг), що надаються цією сферою, є: 1) комплексний характер (задоволення цілого спектра потреб); 2) взаємозв’язок і взаємодоповнюваність («пакет послуг») при їх відносно слабкій взаємозамінності [4, 19].

Невиробнича галузь господарства має у своєму складі дві групи  галузей. Першу із них формують освіта, культура, мистецтво, наука і наукове  обслуговування, охорона здоров’я, соціальне забезпечення і фізична культура. Характерно, що частка зайнятих у цій групі постійно збільшується і становить біля 70 % усіх працюючих у невиробничій сфері. До другої групи відносяться житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт, зв’язок, управління, кредитування і державне страхування [8, 120].

Відповідно до стандартів статистичного обліку країн Євросоюзу, в Україні діє система періодичних  показників статистики послуг, яка  включає в себе показники обсягу виробництва та реалізованих послуг, податку на додану вартість, матеріальні витрати, фонду оплати праці, доходів від оренди приміщень, середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, реалізації послуг споживачам. В Україні розроблено систему показників кон’юнктурного аналізу ринку послуг, адаптовано концепції, визначення та методи його аналізу відповідно до міжнародних стандартів. Це створило можливості для проведення систематичного моніторингу та аналізу функціонування сфери послуг, дослідження структурних змін та загального впливу на економіку і рівень населення, проведення порівняльного аналізу розвитку регіональних ринків послуг та зіставлення стану ринку послуг в Україні зі світовими показниками [20, 40–42].

Ринок послуг існує в  єдності з товарним ринком і є  одним із його різновидів що розвивається в рамках загальних законів економіки з ринковими відносинами і підкоряється цим законам. Як відзначає І.М. Ліфиц, одним з основних напрямів розвитку регіональної економіки є сфера послуг, яка стрімко розширюється. Це пов’язано з рядом факторів: компанії прагнуть купувати готову ділову послугу, населення усе ширше використовує досягнення науково-технічного прогресу і відчуває потребу в допомозі фахівців, зростання добробуту населення збільшує попит на побутові послуги для вивільнення часу, а вивільнення часу населення збільшує попит на послуги, пов’язані із заняттями спортом і розвагами. Для організацій, що надають послуги, важливо розуміти природу і сутність послуг, враховувати їх специфіку [4, 20].

Висновки до розділу 1

Розглянувши теоретичні основи розвитку та функціонування сфери послуг, можна зробити висновок, що роль послуг як одного з найважливіших секторів економіки дуже важлива в сучасній економіці. Серед дослідників сери послуг спостерігається різнобій і навіть суперечності щодо питання тлумачення її змісту та структури, а також періоду виникнення сфери послуг. Це свідчить про складність та важливість значення самого поняття «сфера послуг» у сучасних ринкових умовах господарювання.

На основі вивчення думок  різних науковців ми дійшли висновку, що сфера послуг як особливий вид економічної діяльності з’явилася на ранніх етапах розвитку людства, яка поступово з розвитком ринкових відносин вдосконалювалася та шліфувалася. З’ясування періоду зародження та розвитку сфери послуг важливе передусім тому, що для розроблення методів вдосконалення її структури потрібне комплексне дослідження усіх її складових елементів та врахування тих чинників, які впливали певним чином на її функціонування на різних етапах розвитку.

Ми дослідили, що в Україні в радянські часи спостерігався занепад сфери послуг, тому що цю галузь економіки відносили до другорядної, після матеріального виробництва. Недостатній розвиток цієї сфери, що спостерігався протягом декількох останніх десятиліть, став чинником, що гальмує зростання сучасної економіки України.

Важливою проблемою  сфери послуг виступає відсутність  єдиного тлумачення поняття «послуги» як в нормативно-правових документах, так і серед науковців. Це, в свою чергу, позначається, на розпливчастій структурі самої сфери послуг, адже за одним із визначень поняття «послуги» транспорт належить до сфери послуг, а за іншим – ні. Саме тому для усунення проблеми невизначеності трактування поняття «послуги» потрібно на основі узагальнення напрацювань науковців стосовно її сутності внести зміни до чинного законодавства України, а саме до ЦК, давши комплексне, точне та базове для всіх інших нормативних актів визначення поняття «послуги».

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ КОМПЛЕКСУ СФЕРИ ПОСЛУГ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1 Транспортний  комплекс і зв’язок

Транспортний комплекс – це територіальне  поєднання взаємопов’язаних видів транспорту, які взаємодіючи, найповніше задовольняють потреби суспільного господарства і населення в перевезеннях вантажів і пасажирів. До його складу входить також сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв’язку, різноманітне технічне обладнання, що забезпечує роботу всіх видів транспорту.

Транспортний комплекс України представлений всіма сучасними видами транспорту і характеризується значними регіональними особливостями галузевої та функціональної структури [18, 188].

Найбільший вплив на транспорт справляє промисловість, бо вона формує основні вантажопотоки. Транспортний фактор є одним з  вирішальних при розміщенні промислових підприємств. Сільське господарство впливає на роботу транспорту залежно від ступеня його інтенсивності та рівня розвитку агропромислової інтеграції. Будівельна індустрія впливає на розміщення транспорту через великі потоки вантажу, особливо при концентрації великого будівництва у визначеному районі. У цьому випадку створюється транспортний комплекс. Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня і внутрішня торгівля Обсяг вантажообігу з закордонними країнами залежить від економічних стосунків з цими країнами [16, 344–345].

Україна, як зазначають експерти, має  досить вигідне географічне розташування, з точки зору транспортних перевезень. Вона являє собою з’єднувальну ланку між Європою та Азією: через неї проходять основні автомобільні шляхи та залізничні колії, газотранспортні магістралі. Щодня через її території перевозять чимало товарів, як всередині держави, так і на експорт. Для цього використовують усі можливі способи транспортування: залізничний, автомобільний, водний, трубопровідний та авіаційний. Україна разом з іншими країнами створює найкоротший шлях перевезень вантажів з регіонів Центральної Азії та Кавказу через Чорне море, далі до Європи і навпаки [5, 120–125].