Проблемы развития внешнеэкономических связей Азербайджана. Текущее состояние экономики Азербайджана

1. Загальна характеристика Азербайджану.

1.1. Фізико-географічна характеристика країни.

1.2. Короткий нарис історії Азербайджану.

1.3. Державно-адміністративний устрій.

2. ОБЩИЕ СВЕДЕНИЯ ОБ АЗЕРБАЙДЖАНСКОЙ ЭКОНОМИКЕ

2.1.Промисловість Азербайджану 

2.2. ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.3.Регіональний розвиток

2.4. економічні реформи

2.5.розвиток ПІДПРИЄМНИЦТВА

3. Зовнішня економічна політика  Азербайджанської республіки 22

. Зовнішня торгівля 

. Інвестиції в економіку Азербайджану 24

 

 

 

 

 

 

ПРОБЛЕМЫ  РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ АЗЕРБАЙДЖАНА

 

Текущее состояние  экономики Азербайджана

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальна характеристика Азербайджану

1.1. Фізико-географічна характеристика країни

Азербайджан розташований в основному в субтропічному поясі і витягнутий з півн.-зах. на півд.-сх. в бік Каспійського моря. Азербайджан – гірська країна, де високі хребти і плоскогір'я поєднуються з рівнинами і низовинами. Біля 60% всієї території займають гори, а 40% – низовини (гол. чином Кура-Араксинська низовина). У рельєфі виділяються 4 частини: гірська система Вел. Кавказу (г. Базардюзю, 4466 м); гірська система Мал. Кавказу, що включає в себе Нахічеванську гірську область (г. Гямиш, 3724 м; г. Капиджиг, 3904 м); Ленкоранська гірська система (г. Кьомюркьой, 2477 м); Кура-Араксинська низовина, розташована в центрі республіки, частина якої лежить нижче рівня океану (до 28 м). Клімат в основному субтропічний. А. – країна малих гірських рік (понад 1000). Більшість рік Азербайджану належать басейну Кури. У Азербайджані є 250 озер, найбільші з них – оз. Хаджікабюль (16 кв. км) і оз. Беюкшор (10 кв. км). У горах А. розвинені лісова рослинність, субальп, і альп, луги, на рівнинах збереглися степи і напівпустелі, на півд.-сх., поблизу узбережжя Каспійського моря – район вологих субтропіків.

Азербайджанська Республіка, країна площею 86,6 тис. кв. км, що розміщена у південно-східній частині Південного Кавказу. Межує на півночі з Росією, на північному заході з Грузією, на заході з Вірменією, на півдні з Іраном, на південному заході з Туреччиною. Зі сходу омивається Каспійським морем.

Понад половину території Азербайджану займають гори, що відносяться до системи Великого Кавказу на півночі (хребти: Великий Кавказький з вершиною Базардюзю (4466 м) і Бічний з вершиною Шахдаг (4243 м)) і Малого Кавказу на заході й південному заході. Для високогір'їв Великого Кавказу характерні льодовики і бурхливі гірські ріки, середньогір'я сильно розчленовані глибокими ущелинами. З заходу на схід гори Великого Кавказу спочатку поступово, а потім різко знижуються і змінюються системою низьких кряжів. Гори Малого Кавказу менш високі, складаються з численних хребтів і вулканічного Карабаського нагір'я з конусами погаслих вулканів. На крайньому південному сході знаходяться Ленкоранські гори, що складаються з трьох рівнобіжних хребтів. Головна вершина найвищого Талишського хребта - Кемюркей досягає 2493 м.

Гори Великого і Малого Кавказу розділяє велика Кура-Араксинська низовина. На північному сході від Великого Кавказу розташована Кусарська рівнина. Північно-західна і північна частина Кура-Араксинської низовини являє собою систему пагорбів, низьких кряжів і долин; у центрі і на сході розташовані алювіальні рівнини, біля морського узбережжя - низька дельта р.Кури. Низинні Апшеронський півострів і Куринська коса глибоко вдаються в Каспійське море.

Територією Азербайджану протікає понад 1000 річок, але тільки 29 з них має довжину більше як 100 км. Кура (1515 км, з них 900 на території Азербайджану), найбільша річка Закавказзя, перетинає територію Азербайджану з північного заходу на південний схід і впадає в Каспійське море. Головна притока Кури - Аракс (1072 км). Більшість рік Азербайджану належать до басейну Кури.

Річки використовуються для зрошення. На Курі зведені Мінгечаурська ГЕС і Мінгечаурське водоймище (площа 605 кв. км).

В Азербайджані нараховується 250 озер, найбільші з яких - Сарису (67,5 кв. км), Аггель (56,2 кв. км), Хаджикабюль (8,4 кв. км) і Беюкшор (9,2 кв. км)[3, c. 68-69].

1.2. Короткий нарис історії Азербайджану

Азербайджан - один з районів найдавнішого розселення людини, територія якого була заселена ще в епоху палеоліту. У VІІ-VІ тис. до н.е. тут розміщувалися хліборобсько-скотарські поселення. У кінці ІІІ - на початку ІІ тис. до н. е. в Азербайджані склалися передумови для зародження перших класових суспільств, ранньоміської цивілізації і ранніх державних утворень. Тут виникають племінні союзи кутіїв і луллубеїв. У кінці ІІ тис. до н.е. відбувається крах і розпад первіснообщинного ладу в найбільш розвинутих областях Азербайджану. У X-IX ст. до н.е. виникає перше державне утворення в Азербайджані - велике політичне об'єднання Замуа. У другій половині IX ст. до н.е. в приурмійському районі Азербайджану утворюється Маннійське царство.

У 70-х роках VII ст. до н.е. на території Азербайджану виникає Мідійське царство, яке в середині VI ст. до н. е. поступилося місцем перській Ахеменідській державі.

Після завойовницьких походів Олександра Македонського і розподілу його спадщини Мала Мідія (Південний Азербайджан) перейшла під управління його воєначальника Атропата. У 321 р. до н.е. Атропат фактично домігся незалежності своєї держави-Атропатени - від перських і греко-македонських завойовників. За однією з версій, у цей період і виникла сама назва "Азербайджан", яка є видозміненою формою від грецького "Атропатена", тобто "країна, що належить Атропату".

На території північного Азербайджану на початку останньої третини 1 тис. до н.е. виникла Албанська держава - Кавказька Албанія.

У I-IV ст., коли весь Кавказ був підпорядкований Риму, Албанія залишалася єдиною самостійною державою, політична незалежність якої забезпечила розквіт албанської писемності, мови, літератури. В цей період посилився вплив автокефального албанського католикосу, албанської церкви, яка була незалежна від інших християнських церков і навіть поширювала християнство серед північнокавказьких і тюркомовних народів.

Незважаючи на те, що у VII-VIII ст. у зв'язку з нашестям арабів державна і церковна самостійність Албанії була втрачена, повна культурно-ідеологічна та етнічна асиміляція населення країни не відбулася.

З середини VII і до IX ст. доля більшої частини Азербайджану була пов'язана з Арабським халіфатом. В результаті антихаліфатської боротьби місцевого населення у IX ст. на території Азербайджану виникло кілька нових держав, наймогутнішою з яких була Ширванська зі столицею в Шемасі. Вона проіснувала до XVI ст. і відіграла величезну роль в історії середньовічного Азербайджану. Серед інших азербайджанських держав цього періоду виділялися держави Саджидів, Саларидів, Шаддадитів (зі столицею в Гянджі), Раввадитів (зі столицею в Тебрізі). В кінці XI ст. Азербайджан потрапив у залежність від держави Сельджукидів, що зберігалася до початку XII ст. У 1136-1225 рр. в Азербайджані існувала держава атабеків - Ельдегизидів.

В етнічних процесах, що відбувалися на території Азербайджану в IX-XII ст., домінуючу роль відігравав тюркський етнос. Мовна тюркизація корінного населення країни у кінцевому результаті призвела до консолідації азербайджанської народності, що завершилася в XI-XII ст. У цей же період мав місце розквіт культури Азербайджану, який подарував світу знаменитих філософів, зодчих, поетів і вчених. Вершиною громадської і культурної думки Азербайджану того періоду стала творчість Нізамі Гянджеві (1141-1209 рр.), яка увійшла в золотий фонд світової культури.

На початку XIX ст. наймогутнішою з-поміж згаданих держав була Росія, яка й досягла значних успіхів у своїй завойовницькій політиці в регіоні. Підписаний 12 жовтня 1813 року між Росією та Іраном Гюлістанський мирний договір де-юре визнав приєднання до Росії ханств Північного Азербайджану, за винятком Нахчиванського та Іраванського, що фактично відбулося у 1800-1806 рр. 10 лютого 1828 року за Туркменчайським мирним договором Іран підтвердив свою відмову від зазіхань на Північний Азербайджан і остаточно визнав його приєднання, включаючи Нахчиванське та Іраванське ханства, до складу Росії.

З цього моменту розійшлися історичні шляхи Північного і Південного Азербайджану, які опинилися в складі російської та іранської імперій. Важливо відзначити, що всі вище згадані ханства були приєднані до Росії як суто азербайджанські володіння. Вони були азербайджанськими з точки зору переважання на їх території азербайджанського населення та національної приналежності їх феодальних правлячих еліт (хани, володарі великих земельних угідь, духівництво тощо)[5, c. 34-36].

Однак у кінці XIX ст. вірменське населення Нагірного Карабаху чисельно вже переважало над азербайджанським (58 відсотків проти 42). Це було результатом переселенської політики царату, що прагнув затвердитися на Закавказзі і в Малій Азії, спираючись на вірменське населення. Так, за визнанням російського вченого К.Шаврова, тільки з 1828 по 1830 рр. на Закавказзя було переселено 40 тис. перських і 84 тис. турецьких вірмен, яких "оселили на кращих корінних землях Єлисаветпольської (Карабах) та Іраванської губерній, де вірменське населення було незначним, і їм було відведено 200 тис. десятин втрачених земель". (К. Н. Шавров "Нова загроза російській справі у Закавказзі: розпродаж Мугані інородцям", СПБ, 1911.). Протягом XIX ст. на Закавказзя були переселені близько 600 тис. вірмен з Туреччини і Персії.

Недавня історія: став незалежною республікою в 1918. Червона армія увійшла в республіку у 1920. Азербайджан став союзною республікою СРСР у 1936. Конфлікт з Вірменією з приводу Нагірного Карабаху викликав заворушення в 1988—1989. Радянські війська ввійшли у Баку, щоб відновити порядок. У 1990 було введено надзвичайний стан. У 1991 лідери Азербайджану підтримали путчистів у Москві (ДКНС). Азербайджан оголосив себе незалежним. Було підписано і знову порушено перемир'я в Нагірному Карабасі, він оголосив про свою незалежності. У грудні 1991 Азербайджан увійшов до складу СНД. У 1992 став членом ООН і приєднався до Конференції з безпеки співробітництва. Знову відновилася війна у Нагірному Карабасі. Президент Ельчибей поступився місцем колишньому лідерові Комуністичної партії Азербайджану Гейдару Алієву, а Сурет Гусейнов у 1993 очолив уряд, став прем'єр міністром.

В ході кровопролитного конфлікту, що почався в 1990-х між вірменами і азербайджанцями з питання приналежності Нагірного Карабаху, Баку втратив контроль не тільки над Нагірним Карабахом, але і прилеглими до нього сімома районами - Агдамом, Джебраїлом, Фізулі, Кяльбаджаром, Лачином, Зангеланом і Губадли. Зараз у самопроголошеній державі, що вимагає незалежності від Азербайджану, проживає 140 тисяч чоловік, переважно етнічних вірменів.

В результаті війни загинуло більше 25 тисяч чоловік. Близько мільйона азербайджанців стали біженцями і вимушеними переселенцями.

Рада Безпеки ООН в своїх резолюціях 822 від 30 квітня 1993 року, 853 від 29 липня 1993 року, 874 від 14 жовтня 1993 року і 884 від 12 листопада 1993 року засудила окупацію території Азербайджану. РБ зажадала також негайного, повного і беззастережного виведення вірменських озброєних формувань з окупованих територій.

12 травня 1994 року між Азербайджаном і Вірменією було підписано угоду про припинення вогню.

В даний час на території Нагірного Карабаху, де проживають, в основному, етнічні вірмени, існує невизнана Нагірно-Карабахська республіка, що має тісні економічні і військово-політичні зв'язки з Вірменією. Азербайджан домагається відновлення свого контролю над Нагірним Карабахом[9, c. 3-5].

1.3. Державно-адміністративний устрій

Азербайджанська держава - демократична, правова, світська, унітарна республіка, що розвивається на засадах економічних ринкових відносин. В Азербайджанській Республіці державна влада обмежується у внутрішніх питаннях тільки правом, а в зовнішніх - тільки положеннями, що випливають з міжнародних договорів, учасником яких є Азербайджанська Республіка.

Державна влада в Азербайджанській Республіці організується на основі принципу розподілу влади: законодавчу владу здійснює Міллі-Меджліс Азербайджанської Республіки, виконавча влада належить Президенту Азербайджанської Республіки.

Судову владу здійснюють суди Азербайджанської Республіки. Законодавча, виконавча і судова влади взаємодіють відповідно до положень Конституції Азербайджанської Республіки і незалежні в межах своїх повноважень.

Посада Президента Азербайджанської Республіки була введена у 1991 р. Президент обирається на загальних виборах таємним голосуванням на 5 років, але не більш ніж на два терміни. Нинішній Президент Азербайджану - Ільхам Алієв.

Законодавчу владу в Азербайджані здійснює парламент - Міллі-Меджліс, що складається зі 125 депутатів, які обираються на 5-річний термін.

Вищий орган виконавчої влади - Кабінет міністрів, що призначається президентом, а також затверджується Міллі-Меджлісом. Дії органів влади регламентуються Конституцією республіки, прийнятою на референдумі в листопаді 1995 р.

Судова система країни загалом близька до тієї, що існувала в колишньому СРСР. Вищим судовим органом є Верховний суд, що обирається парламентом на п'ятирічний термін. До складу Суду входять палати по карних і цивільних справах. Судочинство здійснюють місцеві суди.

Одночасно з розпадом СРСР стався крах Комуністичної партії Азербайджану. 14 вересня 1991 р. на 23-му надзвичайному з'їзді компартії була прийнята резолюція про її саморозпуск. Проте багато колишніх комуністів зберегли керівні посади в уряді, державних і місцевих органах влади.

Після лютого 1988 р., коли почалася війна з Вірменією через Нагірний Карабах, на хвилі вірмено-азербайджанського конфлікту виникло кілька політичних партій і груп. У 1992 р. був ухвалений Закон про політичні партії. Зараз діють понад 30 партій. З 1995 р. провідною політичною силою країни стала партія "Новий Азербайджан" під керівництвом Г.Алієва. Їй належить більшість місць в парламенті[8, c. 12-13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Общая ВІДОМОСТІ ПРО АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОЇ  ЕКОНОМІЦІ