Лісовиробничий коплекс України

                                                                                                                                                   

                                                                                                                                     

 

ВСТУП

 

     Тема моєї курсової роботи «Лісовиробничий комплекс України».

Ліс – один з основних типів рослинності, що складається  з сукупності деревних, чагарникових, трав’янистих рослин. У лісі живуть також тварини і мікроорганізми, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. Ліси дають цінну сировину, мають велике водоохоронне, протиерозійне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення, саме вони є “легенями” великих міст. Лісові ресурси України дуже обмежені.

Україна належить до європейських держав недостатньо забезпечених лісовими ресурсами. Її лісистість становить – 15,6%, а відповідний показник у Румунії – 26%, Польщі – 28%, Німеччині – 30%, Білорусі – 35%.

Основні масиви лісів  зосереджені в Карпатах, на Поліссі, в горах Криму. Поширені такі цінні породи дерев, як бук, дуб, сосна, ясен, ялина, смерека.

Лісистість у різних частинах і регіонах країни не однакова. Вона значно вища від середньоукраїнської  на заході і півночі, далі на південь  і південний схід поступово зменшується. У Кримських горах кількість лісів збільшується. У західній і північній частинах України, вкрита лісом площа становить 20-40%, у Карпатах – близько 40%, на Поліссі – 25,7%. На півдні лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у Степу – 4%). У цілому переважають молоді ліси. На стиглі насадження припадає лише 15% загального запасу деревини, в тому числі в найбільш заліснених Карпатських областях – 20%.

Протягом тисячоліть діяльність людини негативно впливала на рівновагу  в природі. Тепер, в умовах небувалого технічного прогресу, став великим і вплив людини на навколишнє середовище, яке все-таки залишається біологічною основою нашого життя.

Сьогодні Україна є  найменш лісистою європейською державою, яка не може забезпечити власних потреб у деревині, а ліс, як основний компонент біосфери, не здатний повною мірою утримувати екологічну рівновагу.

На жаль, на теперішній день спостерігається зменшення  обсягів лісозаготівлі, це явище  повязують з такими головними  чинниками:

• руйнування чи зменшення площ, природних місць існування лісів;
• надмірна експлуатація видів, що мають промислове значення;
• забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.

З огляду на ці обставини  для збереження лісів України  необхідно збільшити площу їх насадження в два рази, щоб підвищити лісистість до 25%. Одна з найважливіших проблем сьогодення – це боротьба з ерозією та зниження ландшафтів. За ступенем розораності (56,9%) проти 20,30% як того вимагає екологічна теорія, територія України у кілька разів перевищує цей показник серед європейських країн.

       У зв’язку зі складною економічною ситуацією на охорону природи виділяються незначна сума з бюджету країни. Цих коштів не вистачає ні на лісорозведення, ні на створення природоохороних служб.

Необхідно створювати ефективний механізм використання коштів, які акумулюються внаслідок природоохоронних відрахувань та створення системи ліцензування економічно – небезпечних видів виробничої діяльності. Велика роль у вирішенні цієї проблеми відводиться органам місцевої влади.

           Актуальність даної теми полягає в тому, що продуктивність економіки як категорія ринкових відносин є чинником. Що характеризує ефективність регіонального розподілу праці і розміщення продуктивних сил. Тому її розгляд передбачає конкретне територіальне середовище, в якому відбуваються всі відтворювальні процеси. Це дає підстави до висновку, що продуктивність економіки слід розглядати у сукупності тих умов, в яких вона формується у певному регіоні.

Мета написання курсової роботи полягає у дослідженні особливостей і перспектив розміщення продуктивних сил лісопромислового комплексу. Звідси випливають основні завдання:

• розкрити роль лісової і лісопереробної промисловості України;
• дослідити передумови розвитку лісової і лісопереробної промисловості України;
• охарактеризувати територіальну організацію комплексу;
• визначити сучасні етапи, проблеми та перспективи розвитку лісопромислового комплексу.

Об’єктом дослідження  в моїй роботі стає така галузь народного господарства як лісовиробничий комплекс.

Лісовиробничий комплекс – одна з провідних галузей народного господарства. Надзвичайно важливим для економічного зростання є питання ефективного розміщення продуктивних сил даної галузі, що і є предметом дослідження даної курсової, тобто, ефективним має бути розміщення суб’єктивних і речових елементів, що виражають активне ставлення людей до природи, адже у процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

При написанні курсової роботи, я опиралася на наукові статті, праці науковців, які досліджують дану тематику, реферати, навчальні посібники таких авторів як Жук М.В., Масляк П.О., Паламарчук М.М.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, які підсумовують висновки, списку використаної літератури і додатків.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВІ РЕСУРСИ-ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЛІСОВИРОБНИЧОГОКОМПЛЕКСУ В УКРАЇНІ

    

      Лісові ресурси - це продукти і корисності лісу, які відтворюються в процесі ведення лісового господарства і використовуються для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. До лісових ресурсів відносяться деревна, технічна (живиця, дубильні речовини, пробкова кора), харчова (гриби, ягоди, горіхи, дикі тварини і птахи тощо), кормова (трави, гілковий корм), лікарська сировина (трави, квіти, кора, пагони, які мають лікувальні властивості), а також захисні (суть у захисті ґрунтів, охороні повітря і води) і соціальні (санітарно-гігієнічна, рекреаційна, курортна роль лісів, яка сприяє покращенню здоров'я населення) корисності лісу.                            Матеріальні лісові ресурси в залежності від економічних умов їх використання мають такі категорії запасу: біологічний, експлуатаційний, економічно доступний і фактично використовуваний. Нині для лісогосподарської науки і практики рекомендовано три види лісового районування: лісорослинне, лісоекономічне і лісогосподарське. Усі ліси України за своїм державним, екологічним і господарським значенням відповідно до постанов Кабміну віднесені до лісів першої (55,8 %) та другої групи (44,2 %). У лісовому фонді Держкомлісу площа лісів першої та другої групи складає 48,8 % і 51,2 %. Ліси першої групи ділять на чотири категорії захисності: А - ліси санітарно-гігієнічного та оздоровчого призначення (зелені зони навколо населених пунктів); Б - ліси, яким властиві переважно захисні функції (протиерозійні ліси і захисні смуги); В - ліси переважно водоохоронного призначення (ліси вздовж берегів річок, озер); Г - ліси спеціального, цільового призначення (заповідники, парки тощо). До лісів другої групи віднесені експлуатовані часи з режимом, який забезпечує збереження водоохоронних і захисних функцій лісу.                                                                                                                                       

        Матеріальне виробництво, як відомо, базується на використанні всіх природних багатств, в яких не останню роль відіграють ліси. Використання лісових ресурсів у матеріальному виробництві означає перетворення їх у складову частину національного багатства, важливий чинник розвитку економіки країни і соціальної сфери. Ліси є джерелом цінної деревини, технічної сировини, харчових і кормових ресурсів. Постійно зростає їх значення у створенні сприятливих умов для життя і виробничої діяльності населення, ефективного засобу охорони природи. Як бачимо, проблема лісу перестала носити галузевий характер і охоплює в собі екологічні, економічні і соціальні проблеми.

     Виходячи з функцій лісу як засобу виробництва, виділяються різні організаційні структури лісогосподарської діяльності з неоднаковими господарськими, організаційними і технологічними функціями.                Важливе значення для розвитку сільського господарства мають ліси. Вони створюють сприятливі екологічні умови для його високоінтенсивного розвитку. Вони захищають сільськогосподарські угіддя від затоплення і підтоплення, водної і вітрової ерозії ґрунтів, сприяють інтенсифікації процесів гумусифікації, регулюють водно - повітряний режим, позитивно впливають на кліматичні умови. Виконуючи велику середовищноформуючу, кліматоутворюючу, та водорегулюючу функції, ліси позитивно впливають на продуктивність і економічну ефективність використання сільськогосподарських угідь. Їх оптимальне поєднання в ландшафтах різних природно - економічних зон впливає на розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва. Ліси мають зональне розміщення.    Найбільші їх площі на Поліссі, тут їх територіальне поєднання з заболоченими і перезволоженими землями, водними екосистемами, луками і пасовищами та орними землями створює особливі умови для сільськогосподарського виробництва. Дрібноконтурність гірших земель, їх розкиданість поміж лісами, болотами і озерами вимагає особливого підходу системи   ведення   сільського   господарства.   Осушення   заболочених   і перезволожених земель, докорінне поліпшення лук і пасовищ, землеустрій господарств, чергування культур у сівозмінах, система обробітку ґрунту, управління його водно-повітряним режимом повинно здійснюватись з    урахуванням    заліснення   території    і    впливу    лісів    на   умови сільськогосподарського виробництва.

     Головне завдання розвитку лісового господарства полягає у постійному дотриманні оптимальної лісистості території, забезпеченні оптимального поєднання площі лісів і сільськогосподарських угідь, систематичне поліпшення їх породного складу, впровадження науково-обґрунтованої системи ведення сільського господарства.

    Великі площі лісів розміщенні у передгірській і гірській зоні Карпат. Тут вони переводять поверхневий стік у підземний і таким чином захищають великі території від повеней, солевих потоків, водної ерозії ґрунтів. Проте їх надмірне вирубування, неправильна експлуатація, хижацьке використання всього лісового фонду призвело до скорочення площі лісів, зменшення їх позитивного впливу на екологію всієї України. В результаті згубного винищування лісів відбувається руйнація величезного спустошення. Великі повені затопляють в Закарпатті і Прикарпатті дуже великі площі сільськогосподарських угідь, зносять будинки, мости, руйнують цілі села і міста, наносять дуже великої шкоди сільському господарству. Тому головною проблемою для лісогосподарського комплексу Карпат є відновлення площі лісів і поліпшення їх породного складу, прискорення лісонасаджень у горах Карпатах в Прикарпатті, створення водоохоронних зон рік і водойм, будівництво гідротехнічних споруд і протиповеневих загат. Однак навіть найдосконаліші гідротехнічні споруди не можуть замінити водорегулюючої, водозахисної, протиерозійної ролі лісів, луків, мільйонів тонн ґрунту, який щорічно змивається повенями, сольевими потоками та водною ерозією. Ці катаклізми можна буде припинити, якщо створити надійний протиерозійний щит, довести площу лісів до оптимальної протиерозійної лісистості.                                                                                         Зона Лісостепу характеризується невисокою лісистістю. Екологічне значення площі лісів у цій зоні дуже велике. Висока сільськогосподарська освоєність цієї території, розораність сільськогосподарських угідь, їх недостатня захищеність обумовлюють необхідність особливого підходу тут до організації системи ведення сільського господарства, де Ландшафтно-меліоративна система базується на оптимізації співвідношення між лісовими, сільськогосподарськими і водними угіддями, максимальному насиченні сівозмін грунтозахисними і грунтововідновлювальними культурами (зерновобобовими, багаторічними і однорічними травами). В перспективі площа лісів має бути доведена до оптимальної протиерозійної лісистості. Це вимагає значного збільшення площі лісів. Вона може бути збільшена за рахунок лісонасаджень на схилових землях Волинської, Придніпровської і Подільської височини, заліснення ярів, балок та інших малопродуктивних земель. Найменша лісистість має місце в зоні Степу. Фактично ця зона є відкритою, дуже малозахисною, нестійкою агроекологічною системою. Дуже низька тут лісистість території, велика її сільськогосподарська освоєність, висока розораність земель, недостатня кількість опадів, низька і нерівномірна видозабезпеченність території, низька вологість повітря і ґрунту, що негативно позначається на продуктивності і економічній ефективності сільськогосподарських угідь. Посухи, які тривають через кожних 3-5 років, суховії, вітрова ерозія та інші негативні явища і стихійні лиха, завдають дуже великої шкоди сільському господарству. Недобір зерна і кормів обчислюється мільйонами тонн.

        Основною проблемою для зони Степу України є конструювання екологічно стійких і високопродуктивних ландшафтів з оптимальним поєднанням лісових і сільськогосподарських угідь та водних екосистем. Реконструкція агроландшафтіів зони Степу має базуватися на створенні закінченої системи полезахисних лісонасаджень, будівництві водосховищ, ставків і водойм, зрошувальних систем, обводнення територій та здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення природних умов. Однак вирішальне значення для забезпечення високої ефективності використання природно-ресурсного потенціалу матиме лісова і гідротехнічна меліорація.

     Зростання масштабів матеріального виробництва, економічного і соціально-культурного розвитку, високі вимоги до охорони природного середовища і раціонального використання природних ресурсів зумовлюють необхідність подальшого розвитку лісового господарства, розширення площі лісів і поліпшення їх природного стану. Проблема збільшення площі лісів набирає особливо важливого значення. Світовий досвід ведення лісового господарства показує, що там, де висока лісистість, ландшафти менше деградують, створюється надійніша система збереження сільськогосподарських угідь і водних екосистем. Чим більші площі зайняті лісом, тим більше використовуються продуктивні сили природи. У багатьох країнах світу лісистість території значно вища, ніж в Україні. За даними ФАО, у Фінляндії вона складає 58.9%, у Швеції - 67.7%, в Німеччині - 29%, у Франції - 28.7%, в Італії - 21.2%, в Канаді - 26.6%, у США - 32.7%, в Росії - 50.5%, тоді як в Україні - 15.6%. Сьогодні Україна є найменш лісистою країною, вона не забезпечує власних потреб у деревині. Тому її лісистість слід довести до 20- 22% проти 15.6%, хоча вона не може бути однаковою для всієї території України. У різних фізико - географічних зонах вона повинна бути різною.

 

Висновки до розділу

 

        Отже, лісові ресурси відіграють не обияку роль в екології та економіці України. Оскільки ліси дають цінну сировину, мають велике водоохоронне, протиерозійне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення, саме вони є “легенями” великих міст. Але, на жаль лісові ресурси України дуже обмежені.

Україна належить до європейських держав недостатньо забезпечених лісовими ресурсами. Її лісистість становить – 15,6%, а відповідний показник у Румунії – 26%, Польщі – 28%, Німеччині – 30%, Білорусі – 35%.

Основні масиви лісів  зосереджені в Карпатах, на Поліссі, в горах Криму. Поширені такі цінні породи дерев, як бук, дуб, сосна, ясен, ялина, смерека.

Для збереження лісів  України необхідно збільшити  площу їх насадження в два рази, щоб підвищити лісистість до 25%. Одна з найважливіших проблем сьогодення – це боротьба з ерозією та зниження ландшафтів. За ступенем розораності (56,9%) проти 20,30% як того вимагає екологічна теорія, територія України у кілька разів перевищує цей показник серед європейських країн.