Лісові ресурси

Лісозаготівельна промисловість  має тісні зв’язки з деревообробною та целюлозно – паперовою промисловістю, яким постачає круглі лісоматеріали та технологічну тріску. Круглі лісоматеріали у великих об’ємах споживає лісопильне виробництво [25,c.186].

Найбільшим споживачем деревини в  Україні є будівельний комплекс. На промислове та житлове будівництво  витрачається близько 60% пиловника та будівельного лісу. Багато лісоматеріалів споживають добувні галузі промисловості (особливо вугільна та залізорудна ). На 1000 т. добутого вугілля витрачається 30 – 35 м3 лісоматеріалів. Високоякісні круглі лісоматеріали та пиломатеріали використовують у суднобудуванні, для виготовлення телеграфних і спеціальних стовпів.

Економіка деревообробної промисловості  України тісно пов’язана з  лісозаготівельною промисловістю  лісних районів Росії. Її стан і розвиток значною мірою визначається обсягом  поставок з цих районів  круглих  лісоматеріалів і пиломатеріалів. У  зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність зміцнення зв’язків між  деревообробними підприємствами України  та лісозаготівельними Росії на підставі довготривалих взаємовигідних договорів  і оптимізації транспортних потоків  лісових вантажів.

В Україні складається напружена  ситуація з забезпеченням народного  господарства лісоматеріалами, папером, картоном та іншою продукцією із деревини. З 1970 по 1987 рік поставки ділової деревини за межі України збільшились на 26%, а завезення зменшилось на 37% . Якщо в 1970р. привізні круглі лісоматеріали  в загальному балансі споживання деревини становили 79%, то в 1987рю – тільки 59%. За межі України вивезено 80 тис. м3 ділових лісоматеріалів і 156 тис. т  паперу. Підприємства лісового комплексу  України експортували в 1995р. 46,9 тис. м3 ДСП, 7,7 млн м3 ДВП, 17,1 тис. м3 фанери, 15,5 тис т целюлози, 2,5 тис т зошитів. На міжнародний ринок Україна поставила меблів на суму 18,9 млнгрн і сувенірів – на суму 25,6 тис. грн [32, с.48].

Експортні можливості галузей лісового комплексу обмежені, з одного боку, невисокою якістю продукції, а з  іншого – необхідністю враховувати, що Україна – одна з найменш  забезпечених лісом і деревиною  країн Європи. Підприємства лісового комплексу не задовольняють потреби  внутрішнього ринку.

Галузі лісового комплексу тісно  пов’язані зі світовим ринком. У  комплексних лісових і спеціалізованих  деревообробних підприємствах працює устаткування, закуплене в Росії, Швеції, Фінляндії, Німеччині, Польщі та інших країнах. Продукція цих  підприємств надходить на міжнародний  ринок, зокрема, круглі лісоматеріали, ДСП, ДВП, меблі, технологічна тріска, продукція  мисливського господарства [31, с.6].

Висновки до розділу ІІ

Використання в розумних пропорціях як екологічних, так і  господарських цінностей лісів, забезпечення лісовідтворення, збільшення площі лісів, недопущення зниження запасів деревини — такими мають  бути принципи лісогосподарської політики в Україні.

Що стосується економіки  країни, то тут внесок лісової галузі дуже незначний. Вартість продукції  та послуг лісового господарства становить  лише 0,2—0,4% від сумарного валового випуску. Частка деревини в загальному експорті трохи вища — близько 1,5%, що звичайно також не є визначальною величиною. Отож, із погляду розвитку економіки, не має великого значення — рубаємо ми ліс чи не рубаємо, експортуємо деревину чи не експортуємо.

Таким чином, держава через  органи законодавчої та виконавчої влади  ставить цілі і створює умови  для їх реалізації та розвитку лісового сектора економіки. Для того щоб  поставлені цілі через створені умови  були досягнуті, держава організовує  постійну управлінську діяльність, звану  державним управлінням лісовим  господарством або лісами. Отже, державне управління лісовим господарством займає в національної лісової політики найважливіше місце, будучи, свого роду, двигуном у розвитку галузі.  
Необхідність мати єдину загальнодержавну політику управління лісами зумовлюється державною системою лісового господарства, а також ситуації, і перспективною структурою лесопотребленія в країні, неефективним розміщенням галузей лісової промисловості, що призводить до великих втрат деревини, обумовлює її транспортування на величезні відстані.

Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку лісової промисловості

3.1.Еколого-економічні  проблеми забезпеченнянародного  господарства України сировиною  та шляхи їх вирішення

Недостатня лісистість території  України незначні запаси стиглого га перестійного лісу невисока продуктивність середньовікових і пристигаючих лісів створюють труднощі щодо забезпечення лісопромислового комплексу місцевою сировиною, а народного господарства і населення — кінцевою продукцією з деревини Ці труднощі ускладнюються тим, що скорочується постачання деревини з Росії. Для успішного вирішення цього завдання необхідно розробити національну довгострокову програму підвищення ефективності відтворення лісових ресурсів і раціонального їх використання Доцільно в короткий строк досягти зменшення залежності підприємств лісопромислового  комплексу від імпорту деревини Для остаточного вирішення цієї проблеми необхідний тривалий період. Разом з тим є можливість частково вирішити її у більш короткий строк У першу чергу, це більш ефективне використання ресурсів деревини та її замінників, які є на численних підприємствах і в організаціях. Так, у комплексних лісових підприємствах України потенційні ресурси відходів лісозаготівель у 2000 р будуть становити близько 2,6 млн м3, а маломірної деревини від рубок догляду за лісом — 3,4 млн м3 Із загального об'єму деревинних відходів лісозаготівельного та лісогосподарського виробництва близько 2,6 млн м3 можна буде використати для виробництва промислової продукції Це значний резерв деревної сировини Він становить близько 40 % деревини, яка заготовлюється в процесі головного користування лісом [36, с.3].

Необхідно істотно змінити  на краще сучасну неефективну  структуру споживання деревини, яка формувалася впродовж довгих років функціонування бюрократично-командної системи господарювання Доцільно прискорити розвиток галузей промисловості, які ефективно переробляють деревину (перш за все целюлозно-паперову) Сировиною для розвитку целюлозно-паперової промисловості є не тільки деревина, але і макулатура, вторинні сировинні ресурси сільського та комунального господарств (солома, очерет, деревина, яка заготовлюється в процесі догляду за парками, садами та поодинокими деревами тощо).

Неефективно (переважно як дрова) використовується деревина, яка  заготовлюється в процесі рубок  догляду за полосами вздовж залізничних  і автомобільних доріг 1 це в умовах гострого дефіциту на деревину, коли її можна використати як повноцінну сировину для виготовлення  целюлози, картону ДСП, ДВП та іншої ефективної в споживанні продукції В полезахисних смугах можна щорічно заготовляти 2,5 млн м3 деревини.

 Україна для виробництва  картону та іншої продукції  використовує тільки 500 тис. т.  макулатури, в той час як є  можливості збільшити її споживання  до 1 млн тонн у рік.

Значна частка круглих  лісоматеріалів в Україні використовується без попередньої механічної та хімічно-механічної обробки (стовпи, паливо тощо). Тому їх необхідно замінити більш ефективними. Очевидно, що ринкові економічні відносини, до яких прагне Україна деревини, прискореному розвитку ресурсозберігаючих виробництв і технологій.

Другий напрям вирішення  проблеми — це істотне поліпшення відтворення лісосировинних ресурсів Перспективними є плантаційне лісорозведення (особливо на непридатних для сільськогосподарського виробництва землях) вирощування  насаджень із швидкорослих деревних порід, введення в лісові культури модрини  японської та інших продуктивних деревних порід з метою їх вирубки  в процесі проміжного користування лісом.

 Необхідно підвищити  ефективність відтворення захисних  полос уздовж транспортних шляхів  не тільки для посилення їх  захисних функцій, але й отримання  повноцінної кондиційної деревини, забезпечити заліснення всіх  малопридатних для сільськогосподарського  виробництва земель Підвищення  лісистості території України  до 20 % дасть змогу в перспективі  забезпечити лісопромисловий комплекс місцевими сировинними ресурсами, поліпшити кліматичні умови і їх позитивний вплив на продуктивність сільського господарства, а також збільшити рекреаційний потенціал лісів і його позитивний плив на здоров’я населення [38, с.30].

3.2. Проблема раціонального  використання та управління лісовими  ресурсами.

Екологічна криза, дефіцитність лісосировинних ресурсів в Україні (лісистість території  – 14,3%, при оптимальній у 19-23%;  за рахунок власного виробництва  потреба в деревині щороку задовольняються  на 25-27%) завжди спонукали її фахівців до пошуку внутрішніх сировинних резервів для підвищення рівня самозабезпечення потреб країни за рахунок місцевих ресурсів, поліпшення показників навколишнього  середовища.

Перевантаженість лісового відомства виробничими функціями, відсутність належних машин, механізмів і технологічних ліній (а останнім часом – і робочої сили) призвели не тільки до погіршання стану лісового фонду і, як наслідок, до зменшення  продуктивності лісових земель, але  й до його самовідсторонення від виконання надзвичайно важливої державної функції: відповідальності за піднесення рівня або повне забезпечення потреб держави в послугах лісу, в лісосировинних (і в першу чергу – деревних) ресурсах власного виробництва. Формуванню такого ставлення сприяли гарантовані в минулому поставки деревини з інших регіонів, а також відповідний унітарному режимові господарський механізм – з його фінансово-кредитною системою, плануванням і ціноутворенням, - який в цілому не стимулює виробника, не сприяє використанню госпрозрахункових підойм [40,c.114].

Незважаючи на державну самостійність  України і становлення ринкових умов господарювання, керівництво лісового відомства України і сьогодні всілякими методами намагається  утриматися на старих позиціях концепції  відтворення лісів і користування і користування деревними ресурсами, які явно входять у суперечність з ринковими умовами. Підтвердженням цьому є наукові праці співробітників Мінлісгоспу України і Лісовий Кодекс України, що орієнтовані на закріплення за цим відомством виконання лісозаготівель і первинної дерево переробки, тобто на за ним права визначати лісосіку, давати їй матеріально-грошову оцінку, проводити лісозаготівлю та реалізацію деревини.

Господарчий механізм, створений  в умовах партійно-командної системи, не міг не вплинути на характер концепції  ведення лісогосподарського виробництва  і на стан лісів: в Україні на базі практично постійного лісофонду відведено в захисні насадження і виключено з експлуатації майже половину дерево станів, в експлуатаційних лісах здійснювалися виснажливі головні рубки, а після доведення вікової структури до критичної відбулося штучне “перекачування” головних рубок у рубки догляду шляхом збільшення у (3-3,5 рази) обсягу вирубки за масою.

Негативні тенденції склалися і в промисловій переробці  деревини. Аналіз матеріаломісткості продукції цієї підгалузі лісового комплексу показав, що із загального обсягу перероблюваної деревної продукції  на продукції використовується 42%, а  решта йде на паливно-енергетичні  потреби або у відходи. Структура  використовування деревних ресурсів і  випуску продукції на деревній основі взагалі є незадовільною. В Україні  з кубометра заготовленої деревини, а також у розрахунку на душу населення  виробляється менше деревностружкових (у 2 рази) і деревоволокнистих (у 6) плит, фанери (у 8), целюлози (в 10), паперу і картону (майже в 20 раз), ніж у Фінляндії, Франції, Швеції, Італії та Німеччині [38, с.35].

Також – одна з основних проблем українського лісового комплексу  є те що, ліс офіційно не визнається нерухомим майном, він вилучений  із фінансового і товарного обігу. Основний лісовий закон України  – Лісовий кодекс – не визнає і не визначає ліс, як об’єкт економіко-правових стосунків, не передбачає просторової  обмеженості такого об’єкта.

Не сприяє покращанню ситуації в лісовому господарстві система  фінансування та методологія формування державного лісового доходу, за якими  лісовирощування виявляється збитковим внаслідок переливу рентних коштів у інші галузі, що є споживачами деревини. Це зумовлено саме невизнанням лісових угідь нерухомим майном та вилученням даних природних об’єктів з цивільного та товарного обігу.

Виникає такий економічний  казус, що ліс як угіддя офіційно не визнається носієм вартості. Після  вирубки (знищення або порушення  цілісності лісового угіддя) заготовлена  деревина набуває вартості, стає товаром. Наслідком такої “ державної  економічної політики ” є бажання  всіх суб’єктів вирубувати ліс, надаючи  йому ” товарного вигляду ”, а  не займатись лісо вирощуванням [39, с.202].

3.3.Перспективи  розвитку ресурсного потенціалу

За сучасних умов адаптації  всіх господарюючих суб’єктів до ринкової моделі господарювання, особливого значення набувають дослідження  і перспективи розвитку галузевої  та інституціональної структур де визначальний вплив мають фактори зміни  форм власності в процесі приватизації пошук власного місця у ринковому  середовищі.

Для визначення перспективних напрямків  розвитку лісової промисловості  необхіднообгрунтувати напрямки формування сучасного лісопромислового комплексу на основі галузевої та регіональної структури з орієнтацією на задоволення попиту економіки держави та ринку на його продукцію при повному і ефективному використанні власного виробниче-ресурсного потенціалу Досягнення поставленоїме ти можна забезпечити шляхом порівняння світового досвіду з становищем у лісовій галузі України [30,c.5].

Досвід структурної політики у  країнах з розвинутою економікою показує, що вона була спрямована на зростання  і підвищення ефективності функціонування промислового комплексу, на реалізацію кінцевої мети — забезпечення усталеної конкурентноспроможної національної економіки . Наприклад, на початку 70 х років продукція США була низької якості і низької конкурентоспроможності, через що торгівельний баланс країни був від¢ємним, сталося зниження експорту, а частка промислової продукції на світовому ринку скоротилася на третину. Промислова політика США передбачала подолання зазначених негативних явищ.