Экономическая география Украины

Продовжують зростати і  масштаби епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу. Станом на 1 січня 2010 року, і починаючи з 1987 року, в країні було офіційно зареєстровано понад 161 тис. випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у 31241 громадянина України було діагностовано СНІД. Проте, офіційні дані не відображають реальний масштаб епідемії ВІЛ/СНІД (офіційні дані містять дані про осіб, у яких за результатами обстеження була виявлена ВІЛ-інфекція). Динаміка епідеміологічної ситуації свідчить про постійний ріст в Україні кількості ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку, що, у свою чергу, призводить до збільшення кількості дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями. Поширення ВІЛ-інфекції серед вагітних становило 0,55% в середньому по Україні. Аналіз досягнення Україною національних Цілей розвитку Тисячоліття засвідчив, що Україна не зможе до 2015 року досягти 6 цілі - «Зупинити до 2015 року поширення ВІЛ/СНІДу і покласти початок тенденції до скорочення захворюваності». Ймовірно припустити, що до 2020 році масштаби епідемії ВІЛ/СНІДу будуть продовжувати зростати.

Смертність. В середньому 72–73% смертей у віці до 65 років відбувається в Україні через хронічні захворювання неінфекційного характеру. В ієрархії причин смерті населення перші п’ять місць стало посідають такі класи: хвороби системи кровообігу (66% від загалу померлих), новоутворення (12,7%), зовнішні причини смерті (6,2%), хвороби органів травлення (3,8%) і органів дихання (2,8%). Порівняльний аналіз з країнами ЄС свідчить про домінування тих самих причин смерті, проте найбільша частка передчасних смертей у західних країнах припадає не на серцево-судинні хвороби, а злоякісні новоутворення (34,5%). Показники смертності від хвороб системи кровообігу в Україні протягом 1989–2008 рр. підвищилися в 1,7 разу, тоді як у країнах ЄС, навпаки, майже настільки ж знизились. А рівень онкологічної смертності чоловіків працездатного віку в Україні перевищує такий у розвинутих країнах на 40%, а в жінок – на 20%. В Україні спостерігається різке вираження феномена чоловічої надсмертності, особливо від зовнішніх причин смертності. Якщо чоловіча смертність від усіх причин у віці 16–59 років майже утричі перевищує жіночу, то від зовнішніх причин смерті – у 5 разів. Чи не єдиним позитивним зрушенням протягом останніх років в Україні є зменшення показника малюкової смертності (смертності дітей віком до 1 року) (зниження цього показника є одним із завданням досягнення Україною Цілей розвитку тисячоліття). Якщо у 1993 показник смертності дітей до 1 року складав 14,9‰, у 2010 р. - 9,04‰.

Інвалідність. Чисельність інвалідів на фоні зменшення чисельності населення збільшується На початок 2011 року налічується 2,7 млн. осіб з інвалідністю, або майже 6% загальної чисельності населення. Основними причинами інвалідизації населення України протягом останніх років є серцево-судинні захворювання, новоутворення, травми, отруєння та деякі інші наслідки зовнішніх дій. Починаючи з 2006 року в Україні спостерігається тенденція до зниження показників первинної інвалідності дорослого населення (2006 рік - 48,5; 2010 рік - 46,0 на 10 тис. населення). Проте, враховуючи складну і зрегульовану систему встановлення інвалідності, кількість інвалідів може зрости (в Європі – до 10% загальної чисельності населення – люди з інвалідністю), хоча одним із очікуваних результатів Загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір» є стабілізація рівня первинного виходу на інвалідність (насамперед  населення працездатного віку) шляхом запобігання ускладненням неінфекційних захворювань серед населення з 52,6 до 50 осіб (на 10000 осіб).

Серед головних проблем збереження здоров’я слід відмітити загальний уклад системи охорони здоров’я, орієнтований на хворобу, а не на здоров’я; повільне запровадження у суспільстві засади здорового способу життя;  відсутність ідеології та традицій свідомого збереження здоров’я у широких верств населення; недостатня забезпеченість лікарями первинної ланки; меншої доступності якісної первинної медико-санітарної та спеціалізованої медичної допомоги для мешканців сільської місцевості, недостатній рівень впровадження високотехнічних медичних технологій.

Так, за даними МОЗ в  Україні не вистачає 47 тис. лікарів  та 52 тис. молодшого медичного персоналу0% від потреби) Одна з головних причин нестачі лікарів і медичного персоналу – низький рівень заробітної плати. По рівню середньої заробітної плати, галузь займає передостаннє місце серед інших бюджетних галузей.

31 жовтня 2011 р. № 1164-р Розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджено Концепцію Загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір» на 2012-2020 роки. Завдання програми: збереження та зміцнення здоров’я населення, профілактики неінфекційних захворювань, мінімізації факторів ризику захворювань та створення сприятливого для здоров’я середовища, створення системи охорони здоров’я, яка відповідає реальним потребам населення. Реформа системи охорони здоров’я передбачає оптимізацію медичних закладів, чітко розмежувати медичну допомогу на первину, спеціалізовану та високоспеціалізовану, зробити первинну медичну допомогу більш доступною, а спеціалізовану – більш кваліфікованою та високотехнологічною. Восени 2011 року реформування медичної галузі розпочалося в 4 пілотних регіонах (Вінницька, Донецька, Дніпропетровська області та м. Київ).

Проте, швидких позитивних змін у  стані здоров’я населення у зв’язку  з проведенням реформи системи  охорони здоров’я очікувати не слід. Оскільки стан здоров’я залежить не тільки від існуючої системи охорони здоров’я, а і від способу життя та екологічних факторів, важливою складовою збереження здоров’я населення є  фізична активність, збалансоване харчування, відмова від паління, алкоголю тощо.

На покращення здоров’я населення бізнес-компанії можуть впливати запроваджуючи наступні заходи:

• гарантування рівня оплати праці, який би забезпечував гідний рівень життя;
• створення фонду службового житла для іногородніх працівників;
• сприяння проходженню щорічного медичного обстеження працівників;
• заходи із запровадження системи медичного страхування працівників;
• заходи із зниження травматизму на виробництві та створенню безпечних робочих місць;
• створення системи оздоровлення працівників компанії та членів їх сімей;
• заохочення працівників до занять спортом і фізкультурою;
• створення нових робочих місць для людей з особливими потребами;
• створення системи заохочення працівників компанії, які відмовляються від паління, ведуть здоровий спосіб життя.

Крім того, поширення епідемії ВІЛ/СНІДу вимагає від керівництва компаній особливу увагу приділяти питанням впровадження і дотримання принципу відсутності дискримінації за станом здоров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інновації та технологічна готовність

Інноваційна спроможність та технологічна готовність є невід’ємними складовими конкурентоспроможності національної економіки. За даними звіту Всесвітнього економічного Форуму про глобальну конкурентоспроможність 2010-2011 рр., Україна посіла лише 89-е місце серед 133 країн проти 82-го місця у 2009-2010 рр. (72 місце у 2008-2009 рр.)

За оснащеністю новими технологіями (підіндекс “технологічна готовність”) Україна знаходиться на 83-му місці проти 80-го у 2009-2010 р., що спричинено зниженням місця за показниками наявності нових технологій та їх трансферу, а також кількості користувачів широкосмугового Інтернету. У 2008-2009 рр. Україна за цими показниками займала 65 місце, головними чинниками прискорення процесів оновлення технологій були зростання конкуренції та підняття цін на імпортовані енергоносії, а також надзвичайно стрімке розповсюдження мобільних телефонів та Інтернету.

Рейтинг України за підіндексом  “інновації“ у 2010-2011 рр. знизився до 63-го місця проти 62-го у 2009-2010 рр. На зниження цього рейтингу вплинуло погіршення його складових, зокрема: інноваційна спроможність (37-е місце проти 32-го), якість науково-дослідних інститутів (68-е місце проти 56-го), державні закупівлі новітніх технологій і продукції (112-е місце проти 85-го). Якість зазначених складових залежить, передусім, від зусиль держави.  Проте, у рейтингу 2010-2011 рр. значно погіршилися у порівнянні з 2008-2009 рр. такі складові, які залежать від діяльності самих компаній -  видатки компаній на дослідження і розвиток (у 2010-2011 рр. – 69, у 2009-2010 рр. - 68, у 2008-2009 рр. – 52) та взаємозв’язки університетів з промисловістю у сфері досліджень і розвитку (72-е місце у 2010-2011 рр. проти 64 у 2009-2010 рр. та 49 у 2008-2009 рр.).

Індекс економіки знань (щорічно  оцінюється Інститутом Світового банку  шляхом узагальнення результатів різних міжнародних експертних обстежень та офіційної статистики (всього 109 структурних та якісних показників) визначає результативність науково-технологічної сфери та формується з 4 підіндексів: економічний та інституційний режим для інновацій; інноваційна система; освіта та професійні навички населення; інформаційно-комунікаційна інфраструктура. Україна у цьому рейтингуванні посідає 51-е місце серед 146 країн, піднявшись на 6 сходинок порівняно з 57-м місцем серед 140 країн у 2008 р. Отримане 51-е місце у 2009-2010 рр. було забезпечено такими рейтинговими позиціями складових індексу: 26-е місце за рівнем освіти та якістю людських ресурсів, 56-е місце за інноваційною системою, 62-е місце за розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та 80-е – за економічним режимом.

Головними проблемами у досягненні високого рівня інноваційної спроможності та технологічної готовності є низькі темпи фінансування науки (у 2-3 рази нижче порівняно з країнами ЄС та США); залежність української економіки  від експорту, який в більшості своєї складається із сировини;  найвища енергоємність продукції в Європі; застаріла виробнича база більшості підприємств України;  відтік науковців за кордон та несприятливе нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності.

За оцінками фахівців діяльність самих підприємств у сфері інновацій повинна бути заснована на міжгалузевому технологічному обміні і венчурному інвестуванні в нові прогресивні розробки, створенні інноваційної інфраструктури, розвитку міжнародної науково-технічної кооперації, застосування інформаційних технологій тощо. Велике значення має і укріплення зв’язків компаній з університетами та науково-дослідними інститутами. 

Роль інновацій у  розвитку конкурентоспроможності буде тільки зростати. Зокрема, продовжуватиме змінюватись структура світового промислового виробництва на користь високотехнологічного сектору. Під впливом бурхливого розвитку біо- та нанотехнологій з’являться нові, високотехнологічні виробництва. Під впливом серйозних екологічних та кліматичних загроз активно розвиватиметься екологічно дбайлива індустрія тощо.

У цьому напрямку, потрібно:

- впровадження технологій енергоефективності та раціонального використання ресурсів; використання енергії відновлюваних джерел;

- технічна реконструкція виробництва;

- розширення використання екологічно чистих сучасних технологій;

- сприяння створенню регіональних, галузевих центрів інновацій;

- сприяння створенню мережі центрів трансферу технологій, технопарків, наукових парків та інших інноваційних структур, яка б відповідала потребам економіки;

-  проведення політики укріплення зв’язків компаній з університетами та науково-дослідними інститутами;

- лобіювати в органах державної влади розробки і прийняття системи державного стимулювання інноваційної діяльності та інвестицій у здійснення інноваційної діяльності.

 

 

 

 

 

Інфраструктура  і розвиток регіонів

У Індексі глобальної конкурентоспроможності, за показником інфраструктура Україна у 2010-2011 рр. покращила свої позиції, перемістившись з 78 місця на 68 місця. Складові індикатора «інфраструктура» індексу наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Складові показника інфраструктури GCI 2011

Складові інфраструктури	Значення	Місце в рейтингу/142
Якість загальної інфраструктури	4,2	71
Якість доріг	2,1	138
Якість залізничної  інфраструктури	4,4	27
Якість портової інфраструктури	3,7	96
Якість інфраструктури повітряного транспорту	3,9	101
Якість електропостачання	4,3	82
Фіксований телефоний  зв'язок /100 чол.	28,5	43
Мобільна телефонія /100 чол.	118,7	44

Кластеризація країн  світу, зроблена центром КСВ, за показником інфраструктури  Індексу глобальної конкурентоспроможності відносить Україну в одну групу з такими країнами як Іран, Кувейт, Намібія, Шрі-Ланка, Туреччина (див. рис. 1).

Головними проблемами розвитку інфраструктури в Україні є недостатнє оновлення основних фондів та невідповідність технічного рівня вимогам сьогодення, великий рівень зношеність, нерівномірність розміщення на території країни (особливо об’єктів соціальної інфраструктурі). Так, за даними Держкомстату ступінь зносу транспорту та зв’язку сягає 85%, у добувній промисловості становить 47,8%, в обробній промисловості - 66,8%, в енергетиці (виробництво і розподіл електроенергії, газу і води) - 60,7% а загальний відсоток ступеня зносу більше 60%. Першочергова задача транспортної інфраструктури – підвищення якості транспортного обслуговування населення та забезпечення транспортної доступності усіх регіонів країни.

Рисунок 1. Кластеризація  країн світу за показником інфраструктури GCI 20112012

Результати кластеризації методом К-середніх наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Результати кластеризації країн світу за показником інфраструктури GCI 2011-2012 розроблені центром КСВ

Номер кластера	Країни світу
Кластер 1	Алжир, Аргентина, Вірменія, Беліз, Болівія, Боснія і Герцеговина, Ботсвана, Болгарія, Камбоджа, Колумбія, Коста-Ріка, Кот-д'Івуар, Домініканська Республіка, Еквадор, Гамбія, Гайана, Гондурас, Індія, Ямайка, Казахстан, Кенія, Македонія, Молдова, Перу, Філіппіни, Румунія, Руанда, Сербія, Сурінам, Свазіленд, Сирія,  В'єтнам
Кластер 2	Албанія, Азербайджан, Бразилія, Бруней-Даруссалам, Єгипет, Сальвадор, Грузія, Гватемала, Індонезія, Іран, Йорданія, Кувейт, Латвія, Маврикій, Мексика, Чорногорія, Марокко, Намібія, Польща, Пуерто-Ріко, Словацька Республіка, ПАР, Шрі Ланка, Тринідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Україна, Уругвай
Кластер 3	Бахрейн, Чилі, Китай, Хорватія, Кіпр, Чеська республіка, Естонія, Греція, Угорщина, Ірландія, Ізраїль, Італія, Литва, Малайзія, Мальта, Нова Зеландія, Норвегія, Оман, Панама, Катар, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Словенія, Таїланд
Кластер 4	Ангола, Бангладеш, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Камерун, Кабо-Верде, Чад, Ефіопія, Гана, Гаїті, Киргизстан, Ліван, Лесото, Мадагаскар, Малаві, Малі, Мавританія, Монголія, Мозамбік, Непал, Нікарагуа, Нігерія, Пакистан, Парагвай, Сенегал, Таджикистан, Танзанія, Східний Тимор, Уганда, Венесуела, Ємен, Замбія, Зімбабве
Кластер 5	Австралія, Австрія, Барбадос, Бельгія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Гонконг, Ісландія, Японія, Корея, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Сінгапур, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Тайвань, Китай, Об'єднані Арабські Емірати, Британія, Сполучені Штати Америки