Вихідні дані до роботи: результати досліджень, літературні джерела

_ВСТУП

 

Карпати та прилеглі до них  території належать до числа найбільш повеневразливих регіонів планети. Повені — одне з найбільш поширених, небезпечних і руйнівних стихійних лих у регіоні. Загальна площа затоплень територій під час проходження катастрофічно великих карпатських повеней сягає понад 100 тис. га. У зону ризику потрапляють окремі площі понад 500 населених пунктів, у тому числі у містах Чернівці, Коломия, Івано-Франківськ, Ужгород, Мукачеве, Тячів, Хуст, Стрий та ін. Сотні тисяч людей, котрі проживають на берегах і заплавах карпатських річок, постійно перебувають під загрозою виникнення руйнівних повеней.

У 1998 р. 3—8 листопада на Закарпатті пройшла надзвичайно  велика повінь, яка для Карпат вважається однією з найбільших природних (природно-антропогенних) катастроф з тяжкими соціально-економічними наслідками. За офіційними повідомленнями, у Закарпатській області загинуло 18 жителів, зазнали затоплення 119 населених пунктів, підтоплено понад 18,5 тис. будинків, з них 3248 зруйновано, загальні збитки становили 810 млн. грн. (близько 150 млн. американських доларів). Ця критична подія в черговий раз підтвердила наукові висновки, що Карпати і прилеглі до них території є одним із найбільш повеневразливих та повененебезпечних регіонів України, і в їхніх межах завжди існує реальна небезпека виникнення руйнівних повеней регіонального чи локального характеру, які слід очікувати у будь-який час.

При цьому повені охоплюють і можуть охоплювати також Прикарпаття — Івано-Франківську, Львівську та Чернівецьку області. Загалом карпатські повені мають як локальний, так і регіональний характер. Вони можуть виникнути на окремому потічку, а можуть водночас охопити половину Карпат то з одного, то з іншого боку від головного вододільного хребта.

Повені в Карпатах, як правило, з'являються внаслідок випадання великих дощів, часом на фоні бурхливого сніготанення. Проте їхня інтенсивність і сила прояву перебувають у безпосередній залежності від природного стану гірських та прилеглих територій (у першу чергу лісу, рослинності на полонинах, схилах і в долинах) і ступеня порушення їх у результаті господарської діяльності. Тобто карпатські повені зумовлює надзвичайно складний комплекс взаємозв'язаних природних та антропогенних чинників.

Катастрофічні та винятково великі повені в Карпатах завдають величезних матеріальних збитків народному господарству, інколи супроводжуються людськими жертвами, приносять біду в регіон. Вода руйнує житлові будинки, мости, дороги, різні об'єкти, затоплює землі, рве береги, ослаблює водозахисні споруди. Зазнають руйнувань і пошкоджень тисячі об'єктів. Великих збитків повені завдають лісовому, водному га сільському господарству. Сильно інтенсифікуються ерозійні, селеві та зсувні процеси, розмивається поверхня грунту, русла річок міняють напрямок, замулюються заплавні землі. Для ліквідації наслідків повеней витрачаються великі кошти і людська праця.[3]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ХАРАКТЕРИСТИКИ РІЧОК

1.1. Загальні особливості Карпатського регіону

Українські Карпати, Карпатський регіон — це гірська та прилегла до гір територія України, яка розташована на заході та південному заході України в межах Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської і Закарпатської областей. Цей регіон охоплює такі історично-географічні землі України, як Буковина, Галичина і Закарпаття та етнографічні землі — Гуцульщину, Бойківщину й Лемківщину. Українські Карпати — це частина великої Карпатської гірської системи ("Карпатської дуги") у Центральній Європі, яка, крім України, охоплює: території Польщі. Румунії, Словаччини, Угорщини, Чехії.

На географічних картах пасма Карпатських гір розташовані  між 47° та 48° паралелями північної широти та 22-26° — східної довготи. На цьому гірському масиві поблизу м. Рахів Закарпатської області знаходиться географічний центр Європейською континенту. У 1887 р. це місце було визначено за допомогою спеціального апарата зі шкалою меридіанів і паралелей. Хоч за новими розрахунками, які зробили львівські географи Я. Кудлик та В. Грицевич, центр материкової Європи розмішений у Білорусі[3].

Назва гір Карпати виникла у глибині віків ще в часи фракійської епохи і є залишком тогочасної мови. Вихідне слово для цього топоніма існує в албанській мові karpe — "скеля" та в болгарській карпа— "скеля". Слов'яни називали Карпати просто Гори, іноді Угорські гори, Планина. Антична птолемеївська назва Карпати відновилась завдяки розвитку картографії у XVI-XVII ст., коли широко вдавались до відновлення старих античних назв. Також вважається, що назви гір та місцевостей завдячують народам, які там мешкали: карпи — Карпати, бесси — Бескиди, павичі — Павуші і т.д.

Гори Карпати за віком  відносно молоді. Вони виникли протягом альпійського етапу гороутворення під час неогенового геологічного періоду кайнозойської ери. який у часових межах почався приблизно 25 млн. років тому. До того часу на місці гір був океан Тетіс. Одночасно з утворенням Карпат формувались Альпи, гори Південної Європи, Криму, Кавказу, Гімалаїв, відбувались відокремлення Середземного, Чорного, Азовського морів, виникали хвойні та листяні ліси, з'являлись примати, великі тварини і риби.

Процес формування гір продовжувався і у четвертинному періоді і досі вважається незавершеним. Протягом останніх 8-10 млн. років у горах розвиваються інтенсивні водно-ерозійні процеси, які зумовлюють постійне винесення грунтів і гірської породи поверхневим стоком воли в низини. Вважають, що внаслідок водної ерозії товща гір зменшилась ("зрізалась") приблизно на 1000 м.

Карпати — найбільші  за площею і висотою горн України. Гірська територія Карпат охоплює близько 2,4 млн. га площі, а разом з прилеглими до неї районами— 3,7млн. га (6% території України). Гори простягаються з південного сходу на північний захід майже на 300 км по довжині і 100-150 км по ширині.

Українські Карпати  належать до типу гір середньої висоти. Лише окремі вершини перевищують 2000 м над рівнем моря. Місцевість у Карпатах має надзвичайно пересічний характер з різноманітним орієнтуванням хребтів. Але порівняно з іншими молодими горами (Альпи, Кавказ) рельєф Карпат має більш згладжений ("м'який") характер.

Гори складаються із серії хребтів  і масивів, які простягаються  подібно гофрованій поверхні, з абсолютними відмітками вершин близько 600-800, 1000-1200, 1400-1500. 1800-2000 м. Найвища гора Говерла — 2061 м. У горах знаходиться ще понад десять вершин, які за висотою істотно не поступаються Говерлі: Бребенескул (2032 м), Петрос (2030 м), Гутин Томнатик (2016 м), Ребра (2010 м), Піп-Іван (1936 м), Туркул (1933 м), Брескул (1911 м). Петросул (1855 м), Лопушна (1836 м). Сивуля (1818 м), Довбушапка (1754 м) та інші 1136). Лише на Івано-Франківщині та в районі Чорногори розмішені 59 вершин, абсолютні висоти яких перевищують 1500 м. Середня ж висота Карпат— 750 м.[1]

 

У центральній частині  гірської системи виокремлюється головний вододільний хребет, який ділить Карпати на Прикарпаття і Закарпаття.

Найменша абсолютна  відмітка місцевості знаходиться в  долині р. Тиси поблизу м. Чоп — 101,2 м. Уріз рівня води в Тисі в цьому районі мас відмітку близько 99 м. Загалом Закарпатська низовина лежить на 250—300 м нижче, ніж територія Прикарпаття, тобто поверхня гір асиметрична.

Карпати — найбільш дощове і снігоємке місце в Україні. В горах у середньому за рік випадає 1400-1700 мм атмосферних опалів. Максимальна кількість опадів — 2000—2200 мм . Тобто у Карпатах опадів випадає у 2—3 рази більше, ніж на рівнинній території України. У прикарпатських і закарпатських низинах також випадають істотні опади — 700-1000 мм.

Сніг у Карпатах лежить протягом семи-восьми місяців, з листопада по травень 136, 120. Глибина снігу у лісі становить близько 1 м. Найбільша зафіксована в Карпатах глибина снігу 3,1 м (1999 р). На безлісих ділянках товща снігу становить близько 0,5 м на опуклих площах і до 5-6 м в улоговинах і на схилах, куди сніг зноситься вітром. На сільськогосподарських угіддях запаси снігової води сягають у середньому 220—550 м³/га, на полонинах— близько 1000 м³/га.

Згідно з гідрологічним  районуванням Українські Карпати за рівнем водності поділяються на Тисо-Латорицьку область значної водності, Центрально-Карпатську — високої водності та Дністровсько-Прутську область підвищеної водності.

Висока дощо- і снігозабезпеченість  Карпат зумовлює велику ймовірність  утворення поверхневого стоку на схилах та в межах міжгірських  долин і виникнення повеней та паводків на річках. У деяких районах Карпат дощові наводки, які супроводжуються затопленням населених пунктів, спостерігаються щороку. Повені на річках утворюються при величині дощових опадів понад 90 мм за добу. За свідченнями місцевих жителів, повені проходять у їхньому краї так часто і швидкоплинно, що окремі з них можна навіть не помітити, і тільки вранці про те що відбулася повінь, засвідчують наслідки її руйнівної дії, зокрема відсутність місточків та кладок на струмках тощо. Загалом регіон Карпат належить до найбільш сприятливих стосовно формування повеней і є одним із найбільш повененебезпечних регіонів України та Європи.

                               1.2. Річкова мережа Карпат

У Карпатах протікає надзвичайно  багато річок, струмків і потічків. Загальна кількість їх понад 31 тис. Довжина річкової мережі 46,5 тис. км, питома густота 1,4км/км². Насиченість території річками є найбільшою в Україні. Вона у чотири—сім разів перевищує аналогічні показники інших регіонів держави. У басейні окремих річок (Білий Черемош) їхня густота сягає 2,5 км/км².

На Закарпатті, яке  займає площу 12,8 тис. км², протікає 9429 річок, сумарна довжина їх 20631 км, питома густота 1,7 км/км². Але річки здебільшого маті. Середня довжина річки 2 км, а площа водозбору 1,2 км². Лише 152 річки мають довжину понад 10 км. Тільки 4 річки з довжиною понад 100 км: Тиса, яка має загальну довжину 966 км (в Україні 201км), Латориця — 191 км (159 км), Уж— 133 км (113 км) та Боржава — 112 км. Загальне уявлення про річкову гідросистему Закарпаття можуть дати схеми річкової мережі приток Тиси річок Шопурки і Тересви (рис. 1,2 — див. кольорову вклейку).

На Прикарпатті, зокрема  в Івано-Франківській області, яка  займає 13,9 тис. км², знаходиться 8321 річка, переважно малі. Кількість річок з довжиною понад 10 км — 155, понад 100 км  - 4 (Дністер, Прут, Лімниця і Свіча). Річкову мережу області становлять Дністер і його праві притоки Свіча, Сівка, Лімниця, Бистриця й інші та Прут і його притоки Черемош. Рибниця, Пістинка й інші. Басейн р. Дністер охоплює 2/3 площі області, решта належить до басейну р. Прут.

У Чернівецькій області  налічується 4494 річки і струмки  загальною довжиною 7641 км. Головні річки області — Дністер, Прут, Сірет, Черемош, Річка Дністер протікає по території області на 272 км; її басейн охоплює 11% плоті. Річка Прут— відповідно 128 км і 47%, Сірет— 100 км і 21%.

У Львівській області  карпатські річки представлені р. Дністер  та її правосторонніми притоками: Стрий (232 км), Опір, Свіча (110 км), Тисовець та інші. Середня густота річкової мережі у Передкарпатті — 1,5 км/км² (у горах — 2,5 км/км²). Дністер бере початок на горі Розлуч (біля с. Середа), а його притоки Опір, Стрий — на горі Явірник. У межах Львівської області у басейні Дністра налічується 5728 річок, серед яких більшість протікає у Карпатському регіоні. Гірські й передгірні райони Карпат у Львівській області охоплюють Старосамбірський, Турківський, Дрогобицький та Сколівський райони.

Головні річки Карпатського регіону — Тиса, Прут, Сірет (басейн Дунаю), Дністер та їхні притоки. Близько 500 річок належать до категорії середніх та малих річок, решта (понад 30 тис.) — струмки, потічки, періодично діючі водотоки.

У підніжжях і на схилах гір знаходиться незчисленна  кількість джерел (буркутів, чуркал, шипотів) і криничок, з яких постійно втікає вода. Часто такі джерела слугують витоком річок. У низинах і на плоскогір'ях поширена багно-болотиста місцевість, з якої, як правило, витікає потік.

В окремих місцях на кам'янистих  схилах гір формуються підземні струмки конденсаційного походження. Вони виникають завдяки накопиченню вологи поверхнею кам'янистих розсипів. У сонячну погоду йдеш» каміння інтенсивно нагрівається, а вночі, особливо під час густих туманів, конденсує вологу, яка живить струмки. Такі струмки ховаються в товщі каміння, на поверхні схилу їх не видно, лише чути дзюрчання води. Струмки конденсаційного походження мають місце в Горганах — на полонинах Верть, Побита.

Крім природних водостоків, у Карпатах створено густу мережу штучних (викопаних) канав, які місцеве населення називає окопи, фоси, шанці, рівчаки. На прилеглих рівнинах і схилах збудовано значну кількість штучних водотоків меліоративних (осушувальних) каналів і закритих дренажних систем, які збирають і транспортують підземні й поверхневі води в річки. У населених пунктах існує густа мережа кюветів і канавок уздовж вулиць, а також найпростіша зливова каналізація.

За інтенсивних опадів і бурхливого сніготанення вода в річки стікає безпосередньо по поверхні схилів. Про це свідчать численні сліди порушення лісової підстилки, які спостерігались після повені у березні 2001 р.

Річки і струмки Карпат здебільшого чисті й незабруднені. Зазвичай вода в річках прозора як скло. їхні води мають сприятливі санітарно-біологічний режим, гідрохімічні й мікробіологічні показники, кисневий режим (понад 100%-ве насичення киснем), малий ступінь сапробності (гнилісність). Річкова вода мас малу мінералізацію— 0,15-0,65 г/л, переважно гідрокарбонат но-кальцієвого типу. Середньомісячна температура води взимку 0,5-3°С, влітку 12-20°С.

Часто вода відповідає питним якостям, тому інколи її вживають для пиття, хоча санепідеміологи цього не рекомендують. У воді міститься в невеликій кількості зоопланктон. Донна фауна складається з личинок одноденок, волохокрильців. веснянок і хірономід. Завдяки чистоті, прозорості, високій турбулентності, аерації води на кам'янистих ділянках русла, сприятливому кисневому режиму у незабруднених карпатських річках водяться реофіли та оксифільні (киснелюбні) види риби (форель, марена, харіус, головень та ін.). Проте зауважимо, що риби в карпатських річках зовсім мало.