Своєрідність та нозологічна цінність природних комплексів Чернігівського Полісся «на прикладі лісопарку Кордівка м.Чернігова»

 

На території міського парку ґрунтовий покрив в переважній більшості представлений такими основними видами ґрунтів: ясно-сірі та сірі опідзолені, деревно-слабопідзолисті, темно-сірі.

 

Ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти утворилися під змішаними і широколистими лісами. Від дерново-підзолистих ґрунтів відрізняються темно-бурим забарвленням ілювіальних горизонтів завдяки високому вмісту тут гумусу. Характерним для цих ґрунтів є менш чітко виражений перехід між горизонтами.

 

Ясно-сірі опідзолені ґрунти відрізняються від сірих меншою глибиною гумусового горизонту, який становить 14 – 15 см, та більш чітко вираженими елювіальним і ілювіальним горизонтами.

 

Гумусово-елювіальний  горизонт сірих опідзолених ґрунтів  має глибину 30 – 32 см. Нижче нього залягає безгумусний горизонт червонувато-бурого кольору, який містить велику кількість присипки SіО2 і має тонкоплитчату структуру. Глибше він переходить у червоно-бурий ілювіальний горизонт,

 

Ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти належать до ґрунтів з невисокою природною родючістю. Верхні шари цих ґрунтів дуже бідні на органічні і мінеральні колоїди, мають розпилену структуру, запливають від дощів з утворенням корки.

 

Для поліпшення фізичних властивостей цих ґрунтів, збагачення їх на поживні речовини і зменшення кислотності необхідно вносити органічні добрива у вигляді торфокомпостів та перегною.

 

Темно-сірі опідзолені ґрунти і тим більш чорноземи опідзолені за морфологічними ознаками різко відрізняються  від дерново-підзолистих ґрунтів як глибиною генетичних горизонтів, так і характером переходу горизонтів.

 

Темно-сірі опідзолені ґрунти поєднують у собі ознаки чорноземів і дерново-підзолистих ґрунтів. Ознаки чорноземів проявляються в добре  розвиненому гумусовому горизонті (Не), що має глибину 30 – 32 см, у глибокому забарвленні профілю гумусом (Не+Ні становить 45 – 55 см) і в наявності кротовин у підорному шарі. Підзолистість виявлена наявністю у верхній частині ґрунтового профілю рясної борошнистої крем'янкової присипки та ілювіального горизонту. Темно-сірі опідзолені ґрунти на відміну від чорноземів опідзолених мають більш глибокий ілювіальний і дещо менший гумусовий горизонти.

 

Темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи опідзолені більш  забезпечені поживними речовинами, ніж ясно-сірі і сірі опідзолені ґрунти. За характером поживного режиму іони подібні до ґрунтів чорноземного типу ґрунтоутворення. Проте під дією процесу опідзолювання, що супроводиться руйнуванням вбирного комплексу, верхні їх шари збіднені на колоїди, мають кислу реакцію та знижену суму ввібраних основ.

 

Дерново-слабопідзолисті  ґрунти мають невелику глибину гумусового горизонту, який часто дорівнює глибині  орного шару – 15–25 (30) см. В цих ґрунтах  майже нема цільних прошарків, які  могли б затримувати вологу і  поживні речовини близько до кореневої системи рослин, профіль їх пухкий – він обумовлює незадовільний водний режим, високу аерацію.

 

Зніс гумусу в дерново-слабопідзолистих піщаних і глинисто-піщаних ґрунтах  у верхньому шарі (0–2,0 см) незначний  і становить в середньому 0,85 з незначними відхиленнями в той і інший бік. Вбирна здатність цих ґрунтів невисока, вони ненасичені основами. Реакція ґрунтового розчину кисла: рН сольової витяжки 4,0–3,9, гідролітична кислотність 1,7–2,5 міліеквівалента на І00 г. ґрунту, сума ввібраних основ 1,5–5,0 м.-еквівалентів, ступінь насиченості основами невисокий – 15–60%. За ступенем забезпеченості поживними речовинами належать до слабозабезпечених.

 

Негативним явищем у  цих ґрунтах є ґрунтові посухи, які можуть виникати при затримці у випаданні опадів у період вегетації рослин, внаслідок чого відбувається пригнічення чи, навіть, загибель значного проценту рослин.

 

На території міського парку представлені ґрунти, які без  зайвих на них навантажень можуть бути використані для вирощування деревних рослин.

 

 

Розділ 2

 

Місто є не тільки місцем проживання популяції людини, але  і надає умови для існування  різних інших видів тварин, рослин, грибів, найпростіших, прокаріот, є  невід'ємними елементами середовища незаселеного городянина.

 

Частина цих видів (перша група) існують тільки в одомашненому (тварини) або окультуреному (рослини) стані і використовуються людиною для задоволення його життєвих потреб – в лікарських препаратах, матеріалах для будівництва і обробки жител, засобах пересування, спілкування. Значення останніх в житті міської людини набагато вище, а значення сільськогосподарських видів тварин і рослин в містах набагато менше ніж в житті сільського жителя [10].

Друга група – тварини  і рослини, не одомашнені або неокультурені  в повному розумінні цих слів, а що мешкають в неурбанізованому середовищі інших природно-кліматичних зон, відмінних від даної, в містах можуть жити тільки в житлах людини або в спеціальних спорудах (оранжереї, теплиці, тераріуми, акваріуми, вольєри і т.п.), де штучно створюються і підтримуються умови існування і розмноження організмів цих видів. До цієї групи відносяться екзотичні рослини і тварини, що становлять основу наукових (зоологічні парки, ботанічні сади, розплідники) і приватних колекцій – кімнатні і оранжерейні рослини, акваріумні риби, мешканці тераріумів, інсектаріїв, кімнатні і декоративні птахи і ссавці. Більш того, саме в містах – починаючи з Давнього Єгипту і Месопотамії, пройшовши через епоху античності, випробувавши «нове народження» в епоху Відродження і особливо в новий час – і зародилася традиція вирощування таких рослин і таких тваринних з метою задоволення виключно естетичних і комунікативних потреб людини (а пізніше – і потреб в «душевному комфорті»). В даний час ця тенденція не слабшає, і з кожним поколінням все більше і більше городян вводять в свої житла на правах постійних жителів і навіть свого роду «членів сімей» тварин і рослин з цієї групи видів, не враховуючи вже згаданих вище собак і кішок, перетворюючи міста на подібність Ноєва ковчегу. В житті сільських жителів декоративні екзотичні види відіграють незначну роль, оскільки, з одного боку, їх місце вже зайнято одомашненими тваринними і культурними рослинами, а з іншою – «середньостатистичний сільський житель» має більше, ніж городянин, можливостей різноманітних контактів утиліт і неутиліт з дикими видами тварин і дикорослими видами рослин в безпосередньому оточенні його поселень. Для більшості ж міських жителів саме вила рослин і тваринних перших двох груп є деколи єдиним (на жаль!) «вікном в природу» (В. Пісків).

Третя група видів  – це також неодомашнені тварини  і неокультурені рослини, які  людина свідомо (навмисно) розселяє або  вирощує в містах, але вже не в житлах, а в природно-антропогенних  або антропогенних місцепроживаннях. В цій групі виділяє дві  півгрупи: I) нові для регіону види (інпродуценти) і 2) аборигенні (автохтонні) види, що мешкають в нових або змінених умовах середовища. Інтродуковані види в нових умовах проходять процес акліматизації, після чого вони або натуралізуються, тобто можуть існувати, зберігаючи життєздатність без втручання людини, або для їх існування (розмноження) необхідна постійна підтримка з боку людини у вигляді системи агротехнічних (для рослин) або біотехнічних (для тварин) заходів. В останньому випадку рослини називаються інтродуцентами відкритого ґрунту (на відміну від тепличних або оранжерейних видів – інтродуцентів закритого ґрунту), а для позначення тварин особливого терміну не існує (можна говорити про них як акліматизованих, але не натуралізованих: наприклад, далекосхідні плямисті олені в парках Європи або лані в парках України або країнах Балтії. З видами з цієї групи городяни також стикаються в повсякденному житті – на міських вулицях, в парках, садибах – але в більшості випадків не знають їх назв.

Четверта група видів  – це ненавмисне інтрадуценти, види-прибульці, поява яких в даному регіоні або місті не передбачалася людиною, але які розповсюдилися і натуралізувалися завдяки людині як агенту перенесення організмів або їх стадій, що покояться, і в результаті антропогенних перетворень ландшафтів, супутніх урбанізації [5].

П'ята група видів  – синантропні, тобто види, що живуть в безпосередньому сусідстві  з людиною: в житлах і інших  спорудах, поблизу житла і тимчасових споруд і що розповсюджуються у міру розповсюдження ландшафту даного класу. Сюди входять: а) види, еволюція яких, принаймні, з неоліту, проходила у контакті з людськими популяціями (наприклад, польові бур'яни, деякі таргани, воші, миша будинкова, і б) види, лише в новий і новітній час екологічні ніші, параметри яких визначаються життєдіяльністю людини, його домашніх тваринних і окультурених рослин, які освоїли даний ареал, наприклад, горобець хатній, голуб сизий, стриж чорний, щур сірий. Проте більш молоді синантропні види не «поривають» повністю зв'язок з своїми початковими природними місцепроживаннями і використовують їх залежно від конкретних ситуацій разом з антропогенними.

Нарешті, шоста і, мабуть, найчисленніша група видів –  це дикорослі рослини і дикі тварини, що живуть в містах в різних місцях – від слабо порушених і трансформованих природних до антропогенних. Тут ми знаходимо велику різноманітність видів – від тих, що збереглися у вигляді малих залишків ніколи існуючих життєздатних популяцій, а нині приречених на вимирання, до активно або пасивно проникаючих в міста і процвітаючих в них. Тобто всі ті види рослин, тваринних, грибів – «союзники», «небажані сусіди» або «шкідники», які, разом з видами з п'ятої, четвертої і частково третьої груп формують флору і фауну міст, це «життя серед життя» (А. Гапченко), що розвивається поряд з людиною, крім його волі і навіть всупереч його бажанню.

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

 

. Характеристика переважаючих  видів рослин міської флори  4.1 Видовий склад деревних рослин  парку м. Чернігова 

 

На території парків м. Чернігів зустрічається значна кількість видів деревних рослин, які належать в переважній більшості до представників таких родин: Соснові, Кипарисові (відділ Голонасінні); Розові, Цезальпінієві, Бобові, Рутові, Симарубові, Самшитові, Сумахові, Липові, Гіркокаштанові, Березові, Букові, Бігнонієві, Вербові, Маслинкові (відділ Покритонасінні) (табл. 4.1).

 

Таблиця 4.1. Видовий склад  деревних рослин міського паркуВідділ Родина Рід Вид

Голонасінні – Pinophyta Соснові – Pinaceae Link. Ялина – Picea Dietr. Ялина звичайна, європейська – Picea abies (L.) Karst.

Рід Сосна – Pinus L. Сосна звичайна – Pinus sylvestris L.

Кипарисові – Cupressaceae Neger. Туя – Thuja L. Туя західна – Thuja occidentalis L.

Відділ Покритонасінні – Magnoliophyta. Розові – Rosaceae Juss. Горобина – Sorbus L. Горобина звичайна – Sorbus aucuparia L

Черемха – Padus Mill. Черемха звичайна – Padus racemosa Gilib.

Черемха пізня – Padus serotina Agardb.

Цезальпінієві – Caesalpiniaceae Taub Гледичія – Gleditschia L. Гледичія триколючкова, звичайна – Gleditschia triacanthos L.

Бобові – Fabaceae Lindl Робінія – Robinia L. Робінія псевдоакація, біла акація – Robinia pseudoacacia L.

Липові – Tiliaceae Juss. Липа – Tilia L. Липа серцелиста, дрібнолиста – Tilia cordata Mill.

Клен – Acer L. Клен гостролистий – Acer platanoides L.

Клен ясенелистий – Acer negundo L.

Клен польовий – Acer campestre L.

Гіркокаштанові – Hippocastanaceae Гіркокаштан, каштан кінський – Aesculus L. Гіркокаштан звичайний, каштан кінський звичайний – Aesculus hippocastanum L.

Березові – Betulaceae S.F. Gray. Рід Граб – Carpinus L. Граб звичайний – Carpinus betulus L.

Береза повисла – Betula pendula Roth.

Букові – Fagaceae A.B.R. Дуб – Quercus L. Дуб звичайний, черешчатий – Quercus robur L.

Дуб червоний – Quercus rubra L.

Вербові – Salicaceae Ljndl. Верба – Salix L. Верба біла, срібляста – Salix alba L.

Тополя – Populus L. Тополя біла – Populus alba L.

Тополя тремтяча, осика – Populus tremula L.

 

 

 Висновки 

 

1. Рослинні та тваринні угруповання  відіграють значну роль в житті  міських біоценозів. Флора міста  виконує певні функції: санітарно-гігієнічну, лікарську, естетичну.

 

2. Всі види, що перебувають у  взаємодії на території міста  входять до складу і за допомогою  взаємозв'язків формують складну  мозаїку біотичних співтовариств  (біоценозів) урбоекосистеми.

 

3. Фітомеліорація це напрям прикладної екології, що полягає в дослідженні, прогнозуванні і використовуванні рослинних систем для поліпшення геофізичних, геохімічних, біотичних, просторових і естетичних характеристик оточуючої людину середовища, проектуванні і створенні штучних рослинних угрупувань з високими перетворюючими фізичне середовище властивостями.

 

4. На території міських біоценозів  створюються зелені зони, вони  створюються з метою посилення  захисних та санітарно-гігієнічних  функцій і є місцем відпочинку  населення.

 

5. Територія парку має досить  вдале розташування відносно  рельєфного та естетичного аспектів.

 

6. Характеризуючи особливості міської  флори нами було встановлено,  що на території парку Кордівка  м. Чернігів зустрічається значна  кількість видів деревних рослин.