Важливі повноваження у даній
сфері має Державний комітет
природних ресурсів України, який
було утворено як і Мінприроди
України внаслідок реорганізації
Міністерства екології та природних
ресурсів України згідно Указу
Президента України від 15 жовтня
2003 р. "Про заходи щодо підвищення
ефективності державного управління
у сфері охорони навколишнього
природного середовища та використання
природних ресурсів".
Відповідно
до Положення про Державний комітет
природних ресурсів України, затвердженого
Указом Президента України від 10 лютого
2004 року, Держкомприродресурсів України
є спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з геологічного
вивчення та забезпечення раціонального
використання надр, а також топографо-геодезичної,
картографічної діяльності.
Характеристика
екологічного контролю в якості функції
державного управління природокористуванням
і охороною навколишнього природного
середовища може бути дана з різних
позицій. Однак у будь-якому випадку
підлягають дослідженню його цілі,
функції, методи, форми, об'єкти, система,
види.
Цілі
екологічного контролю доцільно
розглянути відповідно до вимог
системного аналізу, виділивши
систему цілей, що включає кінцеві
цілі, підцілі та завдання
У
якості однієї з підцілей еколого-контрольної
діяльності можна виділити забезпечення
розумного (не за принципом
"після нас хоч потоп", а
з урахуванням того, що після
нас повинні жити наші діти)
використання природних ресурсів.
Власне кажучи, мова йде про
якість природного середовища, вірніше,
про одну з його складових
- збереження, відновлення та підтримку
її продуктивності сьогодні і
в максимально далекому майбутньому.
Зазвичай фіксуються
дві форми контролю - попереджувальний
(спрямований на запобігання настання
шкідливих наслідків які могли б виникнути
внаслідок невиконання необхідних заходів
з охорони природного середовища, недотримання
законів) і поточний (здійснюється при
експлуатації господарських об'єктів,
а також при добуванні природних ресурсів).
У процесі їх здійснення можуть застосовуватися
заходи державного примусу до підприємств,
організаціям, посадовим особам та громадянам,
винним у заподіянні шкоди навколишньому
середовищу, порушення природоохоронного
законодавства. Це дало підставу виділяти
ще одну - каральну форму контролю або
(за іншою термінологією) застосування
заходів адміністративного примусу в
якості самостійної організаційно-правової
форми екологічного контролю.
І
попереджувальний та поточний
контроль і застосування заходів
адміністративного примусу спираються
на відповідну інформацію. Збір
та узагальнення інформації з
метою її подальшої передачі
зацікавленим органам держави
і науковим установам для прийняття
відповідних попереджувальних, поточних
чи каральних заходів, розробки
екологічних норм, правил і нормативів
або використання отриманої інформації
для іншої роботи з охорони
навколишнього середовища становлять
зміст Інформаційного Контролю.
Мета
державного екологічного контролю
забезпечити розумне використання
природних ресурсів, якісну навколишнє
природне середовище. Його основне
завдання (зумовлюють названої метою)
- забезпечити дотримання екологічного
законодавства, екологічних норм,
правил і нормативів, виконання
заходів з охорони навколишнього
середовища та раціонального
використання природних ресурсів
усіма державними органами, підприємствами,
організаціями незалежно від
їх підпорядкованості, їх посадовими
особами та іншими працівниками
, а також громадянами. Це означає,
що державний екологічний контроль
має надвідомчий характер, у чому
полягає його основна відмінність
від відомчого та виробничого
контролю.
Методами
державного екологічного контролю
(засобами практичної реалізації
його цілей і завдань) є:
перевірка, розгляд та узгодження
планової, проектно-кошторисної та
нормативно-технічної документації;
видача висновків; дача обов'язкових
вказівок; заборона (зупинення, обмеження)
експлуатації промислових, транспортних
та інших об'єктів і будівельних
робіт; залучення осіб, винних
в екологічних правопорушення, до
відповідальності.
Державний
екологічний контроль здійснюється
різних формах:
попереджувальний
контроль має на меті не
допустити планування, проектування,
будівництва та введення експлуатацію
господарських об'єктів, що не
відповідають вимоги екологічних
правил і норм, а отже, запобігти
настанню шкідливих для навколишнього
середовища наслідків. Правові
форми попереджувального контролю
можуть бути різні: екологічна
експертиза проектів, участь у
державних приймальних комісіях
тощо;
поточний
екологічний контроль ставить
метою виявити порушення екологічних
правил експлуатації підприємств,
транспорту та інших об'єктів,
правил природокористування, визначити
джерела шкідливих впливів на
природне середовище і екологічного
збитку;
каральний
контроль - державні органи наділені
правом застосовувати заходи
примусу. До них належать заходи
адміністративного припинення (призупинення
експлуатації об'єктів, видів
діяльності або робіт), адміністративної
відповідальності (попередження, штраф),
адміністративно-процесуальні заходів
(постановка питання про притягнення
до кримінальної або адміністративної
відповідальності, відшкодування шкоди
або про застосування громадського
впливу);
Відомчий
екологічний контроль здійснюється
міністерствами, державними комітетами
і відомствами в особі їх
спеціальних підрозділів-управлінь
або відділів охорони природи.
Мета
відомчого контролю - забезпечити
виконання планів заходів, правил
і нормативів охорони навколишнього
середовища та раціонального
використання природних ресурсів,
приписів уповноважених державних
органів на підвідомчих об'єктах
контролю. До таких об'єктів належать:
підприємства, організації та установи,
організаційно підпорядковані даному
міністерству, відомству; в ряді
випадків не підлеглі, але знаходяться
на території (землях, наданих
у користування) міністерства, державного
комітету, відомства і обслуговують
його потреби.
Особливості
відомчого контролю такі: а) контроль
ведеться відносно підвідомчих
об'єктів; б) органи відомчого
контролю знаходяться в підпорядкуванні
міністерства, відомства, діяльність
підприємств, організацій і установ
якого вони контролюють; в)
права цих органів давати обов'язкові
висновків, вказівки, розпорядження
про усунення порушень і т.п.
поширюються, як правило, тільки
на керівників, посадових осіб
та інших працівників системи
даного міністерства.
Виробничий
екологічний контроль проводиться
спеціальними структурними підрозділами
підприємств, об'єднань та інших
господарських суб'єктів - санітарно-промисловими
лабораторіями, відділами охорони
природи і т.п.
Правову
основу виробничого контролю
заклало постанову ЦК КПРС
і Ради Міністрів СРСР від
5 липня 1968 р . "Про заходи
щодо подальшого поліпшення охорони
здоров'я і розвитку медичної
науки в країні", яким було
передбачено організувати на
промислових підприємствах лабораторії
або відділення у складі заводських
лабораторій для постійного контролю
за дотриманням санітарно-гігієнічних
нормативів в цехах і на
інших виробничих ділянках, а
також за забрудненням атмосферного
повітря, грунту та водойм промисловими
викидами; положення про природоохоронної
службі конкретного підприємства,
які затверджуються їх керівником,
на основі Типового положення,
що затверджується відповідним
міністерством.
Мета
громадського контролю (у тому
вигляді, як вона визначена
у чинному законодавстві) - надати
сприяння державним органам у
проведенні заходів з охорони
природи і раціонального використання
природних ресурсів.
Правову
основу участі громадськості
в охороні навколишнього середовища
становлять Конституція РФ, яка
закріпила обов'язок громадян
берегти природу (ст.55), їх право
об'єднуватися в громадські організації
(ст. 36) і право громадян брати
участь в управлінні державними
і громадськими справами (ст.37).
Громадський
екологічний контроль за чинним
законодавством здійснюється громадськими
об'єднаннями, трудовими колективами
та громадянами в рамках їх
участі в управлінні охороною
природи і раціональним природокористуванням.
Органи
громадського контролю можуть
бути: спеціальними і поєднують
функції охорони природи з
основною діяльністю; галузевими
та універсальними, тобто здійснюють
комплекс природоохоронних заходів;
республіканськими і місцевими.
Спеціальними
універсальними організаціями є
товариства охорони природи. До
галузевих органів громадського
контролю належать громадські
рибоохорона, мисливська, лісова
і санітарна інспекції.