Основные экологические законы

     Досвід  країн Центральної та Східної  Європи продемонстрував можливість визначення різноманітних джерел формування фондів. Безперечно, основу їх становлять платежі за забруднення навколишнього  природного середовища, частка яких у  загальному обсязі надходжень до екологічних  фондів є найбільшою. У Росії, наприклад, такі платежі забезпечують близько 80% загальних фінансових надходжень. Провідну роль вони відіграють і у  формуванні польських екологічних  фондів, забезпечують близько 60% їх надходжень у Болгарії і Словаччині, близько 70% — у Чехії (в Україні, згідно зі статистичною звітністю за 1997 р., на це джерело надходжень до екологічних  фондів припадало близько 60%).

     Екологічні  витрати як прямі (плата за використання природних ресурсів, плата за забруднення  довкілля, екологічні штрафи тощо), так  і непрямі (зміна технологій на екологічно чисті та з низькою матеріаломісткістю, природомісткістю тощо) часто лягають  важким фінансовим тягарем на підприємства. Фінансові можливості держави та природоохоронні фонди самих  суб'єктів господарювання не завжди забезпечують вирішення фінансових проблем у галузі охорони довкілля. У зв'язку з цим доцільно передбачати  цільові екологічні кредити з  державного бюджету на виконання  природоохоронних заходів, віднести до сфери фінансування охорони навколишнього  середовища цінні папери, зокрема  екологічні векселі.

     У галузі охорони довкілля може використовуватися  простий вексель. Простий вексель  містить безумовне зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей, а переказний – безумовний наказ іншій особі (трасату) сплатити визначену суму грошей. Такий вексель може називатись екологічним векселем і застосовуватися при здійсненні природоохоронних заходів для відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною (такі цілі в екологічній сфері встановлені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Екологічний вексель можна розглядати як зобов'язання векселедавця розрахуватися з постачальниками товарів, робіт, послуг при здійсненні природоохоронних заходів чи при отриманні кредитів на такі цілі, а також як зобов'язання векселедавця сплатити екологічні платежі (плата за ліцензію, дозвіл на використання природних ресурсів, плата за забруднення довкілля тощо). Екологічний вексель може бути способом розрахунків за виконані природоохоронні роботи, отримані на природоохоронні заходи кредити, а також розрахунком за зборами за забруднення довкілля та використання природних ресурсів. Поява на ринку цінних паперів екологічних векселів може не тільки стати важливим джерелом стимулювання економічних перетворень, зміни власників виробництва, а й сприяти фінансовому забезпеченню охорони довкілля.

     На  фінансування заходів з охорони  навколишнього природного середовища також можуть використовуватися  власні кошти підприємств, установ  та організацій. До таких заходів  слід відносити реалізацію інноваційних проектів, розробку нормативів, здійснення організаційних і культурологічних заходів, модернізацію виробничих проектів, заміну енергетичних ресурсів на екологічно чисті види енергії, використання відновних  видів природних ресурсів у виробничих цілях та заміну їх синтетичними тощо. Зазначимо, що суб'єкти підприємницької  діяльності реалізують природоохоронні  заходи за умови, що це вигідно і  дає прибуток. Розробка відповідних  засобів економічного стимулювання та їх законодавче закріплення дали б можливість вирішувати цю проблему з урахуванням передусім екологічних  пріоритетів.

     Плата за спеціальне використання природних  ресурсів встановлюється на основі нормативів оплати і лімітів використання ресурсів. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їхнього поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів.

     Нормативи плати за використання природних  ресурсів, а також порядок її стягнення  встановлюються Кабінетом Міністрів  України.

     Розподіл  платежів за використання природних  ресурсів, забруднення навколишнього  середовища проводиться в такий  спосіб.

     Платежі за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів та державного бюджету України і  спрямовуються на виконання робіт  із відтворення, підтримання цих  ресурсів у належному стані.

     Платежі за забруднення навколишнього природного середовища надходять до місцевих, обласних позабюджетних фондів та державного фонду охорони навколишнього  природного середовища у співвідношенні 70, 20 і 10 відсотків.

     Розподіл  коштів за використання природних ресурсів, що надходять до державного бюджету  України, здійснює Верховна Рада України.

     Місцеві позабюджетні фонди утворюються  в межах єдиного позабюджетного фонду відповідної Ради народних депутатів за рахунок:

     - платежів за забруднення навколишнього природного середовища;

     - грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища, санітарних норм і правил за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, чи понадлімітне використання природних ресурсів;

     - цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій і громадян;

     - надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до законодавства майна, яке було предметом екологічного правопорушення.

     Розподіл  платежів, що надходять до місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього  природного середовища, здійснюється відповідно обласними, міськими Радами народних депутатів та поданням органів  Міністерства охорони навколишнього  природного середовища та ядерної безпеки  України.

     Республіканський  позабюджетний фонд охорони навколишнього  природного середовища утворюється  за рахунок:

     - відрахувань з місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір яких визначається Верховною Радою;

     - добровільних внесків підприємств, організацій, установ, окремих громадян та інших надходжень.

     Розподіл  коштів, що надходять до республіканського  позабюджетного фонду охорони навколишнього  природного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України.

     Кошти місцевих і державного позабюджетного фондів можуть використовуватися тільки для цільового фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, а  також заходів для зменшення  негативного впливу навколишнього  природного середовища на здоров’я населення.

     Стимулювання  в системі охорони навколишнього  природного середовища здійснюється:

     - наданням пільг в оподаткуванні підприємствам, установам, організаціям і громадянам у разі реалізації ними заходів з раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища: переходу на маловідходні й безвідходні ресурсо- і енергозберігаючі технології, впровадження очисного обладнання і устаткування для утилізації забруднюючих речовин і переробки відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин;

     - наданням на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів із забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

     - установленням підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

     - звільненням від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;

     - передачею частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на здійснення заходів для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин, зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, розвитку екологічно безпечних технологій та виробництв;

     - наданням можливості отримання природних ресурсів під заставу.

     Отже, екологічне регулювання э надзвичайно  важливою складовою природоохоронної діяльності держави. Для його здійснення створена ціла низка відповідних  органів, розроблено ряд законодавчих актів. Відкритим залишається питання  про фінансування даної діяльності, пошук нових джерел та ефективне  використання наявних коштів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 
 

     Отже,можна  зробити висновок, що дотримання екологічних  законів можливе при умові  усвідомлення людством своєї ролі у  механізмі підтримання стабільності біосфери. Відомо, що в процесі еволюції зберігаються тільки ті види, які здатні забезпечувати стійкість життя  та оточуючого середовища. Принципи екології базуються на основних положеннях, загальний зміст яких, заклечається у тому, що кожний елемент вивчаємої  системи, являючись частиною цілісності, може розглядатись як й окрема система, але безперервний (не ізольований) характер взаємовідносин його з іншими елементами, визначає сутність цієї системи. Усі  біологічні системи структуровані  та розбиті на таксономічні групи, починаючи  з особі, елементарної одиниці живого та закінчуючи біосферою, екосистемою  вищого порядку, що поєднує все живе на Землі.

     Для того, щоб забезпечити ефективність природоохоронних заходів, необхідно, по-перше, використовувати територіальний підхід при вирішенні екологічних проблем; по-друге, використати системний підхід та структурувати регіональні проблеми охорони оточуючого середовища; по-третє, провести експертну оцінку на цільовій стадії розробки тієї чи іншої екологічної програми. 
 
 
 
 

     СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ 
 

     1. Галушкина Т.П. Механизм формирования региональной модели экоменеджмента (на примере приморских рекреационных територий Причерноморья) / Т.П. Галушкина. – Одесса: Институт проблем рынка и эконимико - экологических исследований НАН Украины, 1999. - 128 с.

     2. Галушкина Т.П. Экологическая политика и механизм её реализации на региональном уровне / Т.П. Галушкина, В.И. Крутякова. – Одесса: НАН Украины, Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 1999. – 112 с.

     3. Голуб А.А. Экономика природопользования / А.А. Голуб,              Е.Б. Стручкова. – М.: Аспект прогресса, 1995. – 200 с.

     4. Немченко В.В. Кредитно-денежный механизм в реализации экологических проблем / В.В. Немченко. – Одесса: Консалтинг, 1998. – 82 с.

     5. Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая среда и человек /         Д.П. Никитин, Ю.В. Новиков. – М.: Высшая школа, 1986. – 415 с.

     6. Сен-Марк Ф. Социализация природы / Ф. Сен-Марк. – М.: Прогресс, 1977. – 440 с.