Основные экологические законы

     ВСТУП 
 

     В умовах науково-технічного прогресу особливе значення набуває вивчення взаємодії  суспільства та природи, людини та біосфери. Ті, що склались у ході соціально-економічного та науково-технічного розвиту тип «обміну речовин» між суспільством та природою часто не вписується у природну структуру біосфери. У цих умовах важливо вміти визначити допустимі межі впливу людини на природи. Взаємозв’язок екологічних проблем з господарською діяльністю економічних суб’єктів на сьогоднішній день є очевидною. Витрати на природоохоронні заходи ведуть до збільшення витрат виробництва, що у свою чергу вступає у протиріччя з одним із традиційних завдань економіки – зниженням собівартості продукції. Однак, ігнорування природоохоронних цілей та економія на екологічних витратах веде до погіршення якості природної середи та обумовлює збільшення вторинних витрат суспільства, що звуться еколого-економічним ущербом. Саме він є своєрідним показником ціни (яку людині приходиться реально платити) та якості еколого-економічної ефективності. Протягом останніх років в Україні продовжувалась робота з вдосконалення економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності. Не менш важливим напрямом роботи було забезпечення фінансування природоохоронної сфери, головним чином, за рахунок впроваджених зборів за забруднення довкілля та спеціальне використання природних ресурсів. 
 
 
 
 
 
 

     1. Основні екологічні закони. 

     Завданням екології є пошук законів функціонування та розвитку даної галузі:

     1. Закон мінімуму. В 1840 році Ю. Лібіх встановив, що врожай зерна часто лімітується не тими поживними речовинами, котрі вимагаються у великих кількостях, а тими, котрих потрібно небагато, однак їх мало в ґрунті.

     Він сформував закон, згідно з котрим «речовиною, що є в мінімумі, регулюється  врожай і визначається величина та стійкість його в часі». Дію цього  закону обмежують два принципи. Згідно з першим принципом закон Ю. Лібіха застосовується лише за умов стаціонарного  стану. При стаціонарному стані  лімітуючою буде та речовина доступні кількості котрої найбільш близькі до необхідного мінімуму. Другий принцип стосується взаємодії факторів. Нова концепція та доступність деякої речовини може змінити споживання. Мінімальні поживної рідини організм тоді заміняє одну, дефікритну речовину іншою, що є в надлишку.

     Якщо  кількість та якість екологічних  факторів близькі до необхідного організму мінімуму, він виживає, якщо менші за мінімум, організм гине, тобто руйнується;

     2. Закон толерантності (закон Шелфорда-1913 р.). Він формується наступним чином: відсутність або неможливість розвитку  визначається не лише нестачею, але й надлишком будь-якого з факторів (тепло, світло, вода і т.д.). Таким чином, організми характеризуються як мінімумом, так і максимум. Іншими словами цей закон може бути виражений наступним чином: лімітуючим фактором процвітання організму може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу, діапазон між якими визначає ступінь витривалості (толерантності) організму до даного фактора.

     Згідно  з законом будь-який надлишок речовини чи енергії в екологічній системі  стає її ворогом забруднювачем. Діапазон між двома величинами складає межі толерантності в котрих організм нормально функціонує і реагує на вплив середовища;

     3. Закон біогенної міграції атомів (закон Вернадського): міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері в цілому здійснюється під переважаючим впливом живої речовини, організмів.

     Жива  речовина або бере участь у біохімічних  процесах безпосередньо, або створює  відповідне збагачене О₂, СО₂, Н₂, N, фосфором та іншими речовинами середовища. Розуміння всіх хімічних процесів, що відбувається в геосферах, неможливе без врахування дії біогенних факторів, зокрема – еволюційних;

     4. Закон внутрішньої динаміки рівноваги: речовина, енергія, інформація та динаміка якості окремих природних систем та їх ієрархії дуже тісно пов’язані між собою, тому зміна одного з показників неминуче призводить до функціонально-структурних змін інших, але при цьому зберігаються загальні якості системи – речовини, енергетичні, інформаційні та динамічні. Наслідки дії цього закону виявляється в тому, що після будь-яких змін елементів природного середовища обов’язково розвиваються ланцюгові реакції, які намагаються нейтралізувати ці зміни. Навіть незначна зміна першого показника може спричинити сильні відхилення в інших і в усій екологічній системі;

     5. Закон оптимальності: ніяка система не може звужувати або розширюватися до нескінченності.

     Ніякий  цілісний організм не може перевищити певних критичних розмірів, котрі  забезпечують підтримку його енергетики. Ці розміри залежать від умов живлення та факторів існування;

     7. Закон одно спрямованості потоку  енергії: енергія, яку одержує екологічна система і яка засвоюється продуцентами, розсіюється або разом з їх біомасою незворотньо передається консументам 1,2,3 і інших порядків, а потім редуцентам, що супроводжується втратою певної кількості енергії на кожному трофічномуу рівні як наслідок процесів, які супроводжують дихання.

     У зворотній потік (від редуцентів до продуцентів) потрапляє дуже мало початкової енергії не більше 10% енергії. Зворотній потік з більш високих на більш низькі рівні набагато слабший – не більше 0,5-0,25% і тому говорити про кругообіг енергії в біоценозі не доводиться. За цим законом можна виконувати розрахунки земних площ, лісних угідь з метою забезпечення населення продовольством та ін. ресурсами;

     8. Закон рівнозначності умов життя: всі природні умови середовища необхідні для життя, відіграють рівнозначні ролі. Звідси випливає інший закон сукупної дії екологічних факторів.

     9. Закон розвитку довкілля: будь-яка природна система розвивається лише за рахунок використання матеріальної енергії та інформаційних можливостей.

     Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий – це висновок із законів термодинаміки.

     З цього закону випливають наступні висновки:

     - абсолютно безвідходне виробництво неможливе;

     - будь яка більш високо організована система в своєму розвитку є потенційною загрозою для менш організованих систем;

     - біосфера землі як система розвивається за рахунок внутрішніх і космічних ресурсів;

     10. Закон сукупної дії природних факторів (закон Мітчерміха-Гінемана-Баулє): обсяг урожаю залежить не від окремого, навіть лімітуючого фактора, а від всієї сукупності факторів одночасно. Частку кожного фактора в сукупній дії можна визначити. Закон має силу, коли вплив монотонний і максимально виявляється кожний фактор за незмінності інших у тій сукупності, що розглядається;

     11. Закон ґрунтостомлення (зниження  родючості): поступове зниження природної родючості ґрунтів відбувається через тривале їх використання й порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також внаслідок тривалого вирощування монокультур внаслідок накопичення токсичних речовин, що виділялися рослинами, залишків пестицидів та мінеральних добрив.

     12. Закон фізично-хімічної єдності  живої речовини (сформульований   В. Вернадським): уся жива речовина землі має єдину фізико-хімічну природу.

     З цього випливає, що шкідливе для  однієї частини живої речовини шкодить  і іншій її частині, тільки різною мірою. Отже тривале використання пестицидів екологічно неприпустиме, бо шкідники, які розмножуються значно швидше пристосовуються та виживають, а  обсяги хімічних забруднень доводиться дедалі збільшувати. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Методи управління природоохоронною  діяльністю 

     У зв'язку з прийняттям Україною концепції  сталого розвитку основним екологічним  завданням стає вивчення механізмів саморегулювання в природних  системах і оцінка межі господарської  місткості біосфери, перевищення  якої може призвести до руйнування системи і зміни її властивостей.

     Забруднення довкілля України досягло критичного рівня відносно можливості подальшого збереження рівноваги в регіонах як цілісних соціально - економічних  системах. Але в останніх існують  деякі протиріччя. Якщо потреби населення  в регіоні зростають швидкими темпами, то це призводить до збільшення об'ємів використання природних ресурсів, а це, в свою чергу, впливає на розвиток виробництва, і, в кінцевому  рахунку, збільшення відходів, які потрапляють  в середовище. У зв'язку з цим  виникає необхідність в проведенні природоохоронних заходів, які пов'язані  з певними витратами і можуть впливати на деякі економічні показники , як наслідок, призводити до зменшення  прибутку підприємств. Підприємства як первинна ланка господарства регіону не дуже зацікавлені в своїй природоохоронній діяльності і не спішать реалізовувати заходи з охорони навколишнього природного середовища. Метою регіонального управління є створення таких умов діяльності підприємств, установ, організацій, щоб вони були змушені займатися природоохоронною діяльністю або були матеріально зацікавлені у реалізації заходів у цій сфері.

     Тому  для покращення соціально–економічного розвитку регіону необхідно створити надійний ефективний механізм збереження збалансованості темпів економічного зростання і мінімізації негативної дії на природне середовище, послаблення  впливу виробництва і споживання на довкілля. При цьому не допускати  перевищення рівня забруднення  щоб не викликати небажані наслідки в системі.

     Одним з пріоритетних напрямків розвитку регіонів є охорона довкілля, раціональне  використання природних ресурсів, безпека  життєдіяльності людини в поєднанні  з економічним зростанням.

     Аналіз  світового досвіду управління природоохоронною діяльністю дозволяє виділити три основні  групи методів: адміністративні, економічні, ринкові.

     Слід  зазначити, що для методів управління природоохоронною діяльністю властива обмежена ефективність використання. Про доцільність вибору того чи іншого методу управління необхідно враховувати  вплив останніх на деякі параметри (прибуток, собівартість, якість, зниження забруднення). Крім того, за допомогою  методів здійснюються різні функції, направлені на підвищення ефективності природоохоронних заходів: стимулювання, перерозподіл, регулювання, контроль, актуалізація.

     Адміністративне вирішення означає введення відповідних  нормативних стандартів і обмежень, а також прямий контроль і ліцензування процесів природокористування, які  вказують виробнику певні межі, яких він повинен дотримуватися. До них  належать:

     - стандарти якості навколишнього середовища, які регламентують допустимий стан повітряного і водного басейнів, Грунтів та інших компонентів, а для кожного компонента -гранично допустиму концентрацію його вмісту (ГДК);

     - стандарти впливу на навколишнє природне середовище певного промислового процесу які встановлюють рівень скидів і викидів з джерела після використання очисного обладнання. Розрахунки таких стандартів, які називаються гранично допустимими викидами (ГДВ), проводять враховуючи розсіювання викидів в атмосфері і тимчасово погоджені викиди (ТПВ), для водних джерел визначають нормативи гранично допустимих скидів (ГДС) і тимчасово погоджених скидів (ТПС);

     - психологічні стандарти, що встановлюють певні вимоги до процесу виробництва або до очисної технології;

     - стандарти якості продукції – встановлюють стандарт вмісту шкідливих домішок в продуктах харчування і в питній воді.

     До  безпосередніх заходів адміністративного  впливу щодо забруднювачів слід вказати, перш за все, пряму заборону. її використовують в тому випадку, коли виробництво  або первинні ресурси настільки  небажано впливають на довкілля, що ефективним стає тільки їх закриття, а  не система штрафів, покарань.