Глобальні проблеми людства та їх прояв у світі

Широке використання в  господарстві і побуті виробів із пластмас і синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в природних умовах, призвело до їх значного нагромадження  у водах Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані, що неодноразово відзначали вчені-дослідники А.Бомбар, Ж.-І.Кусто, Тур Хейєрдал. Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських організмів, пластикові вироби часто стають причиною їх загибелі.

На щастя, людство вже  має достатньо позитивних зразків  боротьби із забрудненням річкових, озерних і морських вод. За останні десятиріччя очищені річки в басейнах Рейну, Міссісіпі, Великі Американські озера, поліпшився екологічний стан Середземного моря. Правда, існують і негативні приклади вирішення водогосподарських проблем. Найяскравішим із них є майже повна деградація геоекосистем Аральського моря. Трагічна доля Аралу повинна служити повчальним уроком для багатьох країн, що розвиваються, які мають обмежені водні запаси.

Деградація земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, хоч, втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми.

Деградацію земель спричиняє  багато факторів: 1) гірничі розробки; 2) посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; 3) хімічне забруднення грунтів міндобривами та отрутохімікатами.

Відкритий видобуток корисних копалин і сильна ерозія призводять до повної втрати родючого шару землі  і формування "місячних ландшафтів", або "бедлендів" (від англ. погана земля). Внесення мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів хоч і дає змогу підвищити урожайність сільськогосподарських культур і навіть тимчасово підвищити родючість земель, проте з часом в ґрунті нагромаджуються шкідливі хімічні сполуки. Потрапляючи в культурні рослини, тканини комах і тварин через харчові ланцюги, вони часто у дуже значних концентраціях досягають організму людини, збільшуючи захворюваність і смертність. Яскравим прикладом є використання надзвичайно сильної отрути інсектициду ДДТ, який вже заборонений для використання більше десяти років, але досі циркулює в харчових ланцюгах. Причому, нагромаджується він навіть в організмах морських, арктичних та антарктичних тварин, де ДДТ ніколи не вносився.

Чи загрожує нам глобальна екологічна катастрофа? Різке погіршення стану довкілля у XX ст. поставило проблему глобального виживання людства. Особливо небезпечні тенденції хижацького використання природних ресурсів і наростання маси шкідливих викидів спостерігалися у 50— 70-ті роки. Проте широкий "алярмістський" (від англ. тривога, страх) рух учених, а потім ще більш масові громадські рухи "зелених", змусили виробників перейти до більш раціонального природокористування. Зараз вже можна говорити про те, що спільними зусиллями вчених, виробників, урядів країн і громадськості можна відвернути екологічну катастрофу. Основними шляхами розв'язання екологічних проблем є такі:

1) перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспек тиві — до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва;

2) використання нагромадженого  за тисячоліття людської діяльності  досвіду раціонального природокористування.  Розробка регіональних схем використання  ресурсів в залежності від природних економічних та соціаль них особливостей території;

3) розосередження екологічно  шкідливих виробництв, які в даний  час ще не можна закрити;

--------------

* Досить згадати лише  дві аварії: у березні 1978 р,  біля берегів Бретані (Франція)  сів на скелі і розламався  танкер "Амоко Кадіс", з якого  вилились 223 тис. т сирої нафти;  через 11 років в районі порту Валдіз (Аляска) напоровся на підводну скелю "Ексон Валдіз", втрати складали 40 тис. т нафти.

4) розширення природно-заповідних  територій, особливо в районах  з нестабільними екологічними  системами (тундра, пустеля, вологі  екваторі альні ліси);

5) екологічна освіта і  виховання населення.

Скоординована робота багатьох країн і організацій дала змогу  започаткувати спеціальну програму ООН з охорони довкілля (ЮНЕП), у 1980 р. прийняти "Всесвітню стратегію  охорони природи", а у середині 80-х років підійти до концепції стійкого розвитку. Ця концепція, розроблена Всесвітньою комісією з навколишнього середовища і розвитку, отримала назву комісії Брутланд (від прізвища її голови — прем'єр-міністра Норвегії). У доповіді "Наше спільне майбутнє" (1987 p.), підготовленою комісією Брутланд, чітко заявлено про те, що економіка повинна забезпечувати потреби людей, не виходячи за рамки екологічного потенціалу планети. Зупинити прогрес, як це пропонувалося у перших доповідях Римського клубу, неможливо, людство повинно і надалі розвиватися. Але кожне покоління, яке використовує природні ресурси планети для своїх потреб, повинно пам'ятати про долю своїх майбутніх поколінь.

Найбільш пам'ятною і  успішною була конференція ООН по довкіллю і розвитку у Ріо-де-Жанейро ь 1992 р. У її роботі взяв участь і перший президент України Л.М.Кравчук. П'ять основних документів ("Декларація по довкіллю та розвитку", "Порядок дня на XXI ст.", "Заява про принципи ставлення до лісів", "Конвенція про біологічне розмаїття" і "Конвенція ООН про зміни клімату"), прийняті конференцією, базувались на концепції сталого розвитку.

Найновішим з документів, обсягом у 700 сторінок, є "Порядок  дня на XXI ст.", у якому визначені  пріоритетні дії людства у найближчі роки і на віддалену перспективу для досягнення сталого розвитку. У ньому розглянуті: проблеми збереження різних геосфер; завдання окремих країн і міжнародних організацій у забезпеченні збалансованого екологоекономічного розвитку, особливо у країнах, що розвиваються; науково-технічні, інформаційні, правові та фінансові ресурси для розв'язання екологічних проблем.

Згідно з оцінками вчених, для забезпечення всіх екологічних програм необхідно приблизно 600 млрд доларів у рік, з яких 125 млрд промислове розвинені країни повинні дотувати країнам, що розвиваються. На жаль, саме фінансові питання стали причиною суперечок між різними країнами, і наступна конференція ООН з проблем довкілля, що відбулася у 1997 р. у Нью-Йорку, закінчилася безрезультатно. Багаті країни не завжди хочуть ділитися своїми ресурсами для розв'язання екологічних проблем в інших регіонах. Це добре видно на прикладі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, з якими Україна змушена справлятися практично самостійно. Величезні відрахування з бюджету на ліквідацію цієї аварії стримують економічний розвиток України, а всі розвинені країни світу ніяк не можуть зібрати 750 млн доларів, які необхідні на будівництво нового саркофагу Чорнобильської АЕС.

Незважаючи на певні суперечки  між країнами, на невирішеність багатьох регіональних екологічних проблем, людство поступово переходить до нової ідеології еколого-економічного розвитку, пов'язуючи свій добробут не лише із зростаючою кількістю матеріальних благ, а насамперед із здоровим довкіллям.

4. Економічні проблеми

До цієї групи проблем  відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу. З одного боку, економічні проблеми стосуються безпосередньо кожного жителя, як споживача продукції. Адже дефіцит сировини, енергії, продуктів харчування призводить до зростання цін на готову продукцію, а отже — до зниження життєвого рівня населення, особливо в найбідніших країнах. З іншого боку, в глобальних масштабах, економічні проблеми втрачають гостроту у зв'язку з тим, що людство почало їх ефективно вирішувати. Зараз, наприклад, вже не стоїть питання про те, чи ресурсний потенціал нашої планети дасть змогу прогодувати шість чи навіть десять млрд жителів. Тієї сільськогосподарської продукції, яка виробляється в останні роки, цілком достатньо для повноцінного харчування всіх жителів Землі. Проблема полягає в тому, що вона дуже нерівномірно розподіляється між різними регіонами і країнами.

Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони насамперед недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. У 60-70-ті роки найбільш песимістично настроєні вчені передбачали, що вже до 2000 р. будуть вичерпані родовища срібла, золота та інших кольорових металів, а до 2025 р. — більшість запасів корисних копалин. Активізація пошукових робіт дала змогу наприкінці 80-х-на початку 90-х років досягти позитивного балансу між кількістю новорозвіданих запасів корисних копалин і розмірами їх видобутку. Проте доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це призводить до подорожчання сировини і енергії, а значить, і всієї продукції різних галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинної та енергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідходного і безвідходного виробництва.

Уже в 70-80-х роках матеріаломісткість продукції у найбільш розвинених країнах світу зменшилась на 25-40%, зараз цей процес охопив усю світову економіку. Країни, які мають значно вищі від середньосвітових показники витрат сировини і енергії, не можуть випускати конкурентноздатної продукції. Це добре видно на прикладі України та інших постсоціалістичних країн, в яких витрати матеріалів і енергії на одиницю готової продукції у 2-3 рази більші, ніж у Японії і країнах Західної Європи.

До зменшення використання сировини повинна привести і заміна бага перед повинна бути висока припливна хвиля. В цьому відношенні найсприятливіші характеристики мають канадська затока Фанді (17 м), протока Ла-Манш (до 15 м), Бенжинська Губа на Камчатці (до 13 м), Біле море (10 м) та деякі інші райони.

До нетрадиційних джерел належать також синтетичне рідке і газоподібне паливо, гідротермальні електростанції, енергія водню.

Але розрахунки показують, що й зараз, наприкінці XX ст., на всі ці нетрадиційні джерела енергії у світовому паливно-енергетичному балансі припадає менше 2%.

5. Продовольчі  проблеми

Серед глобальних проблем, які  безпосередньо впливають на долю людства, виділяють продовольчу. Вона визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, що харчування є фізіологічною потребою людини.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації  ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн осіб, а ще 1 млрд осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. У сучасному світі продовольча проблема тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами: демографічною, енергетичною, екологічною. Недостачу в продуктах харчування людство відчувало завжди. Так, зі священних книг індіанців Центральної Америки довідуємося, що в їх ритуалах та релігійній символіці чільне місце займала головна продовольча культура цієї території — кукурудза. У щоденній християнській молитві, звертаючись до Бога, ми просимо " .хліб наш насущний дай нам днесь .". А на державному прапорі України хіба не впізнаємо блакить неба в погожу днину та золотистий колір українського хлібного степу?

Відомий демограф Б.Урланіс  у 40-х роках писав, що у Х-ХІІІ ст. голод косив мільйони людей, а  за ним часто йшли різні епідемії, що спустошували цілі міста, села, навіть народи.

Із середини XIV ст., коли розвинулася  торгівля, вдосконалилося транспортування  і зберігання зерна, забезпечення продуктами поліпшилося. Та глобальна продовольча  проблема залишилася. Уперше про неї  заговорили у 30-х роках XX ст. після штучного голодомору в Україні (1932-1933 pp.), організованого комуністичним режимом, коли вмерло до 6-7 млн українців.

Після Другої світової війни (1945 р.) створена перша спеціалізована організація ООН-ФАО, у назві якої вживається слово "продовольча". Цим була підкреслена роль світового співтовариства і місце сільського господарства у боротьбі за ліквідацію бідності. До цієї справи приєдналися Світовий Банк Реконструкції і Розвитку, регіональні банки, спеціальний фонд ОПЕК — країн-експортерів нафти.

Вважають, що деяка відсутність  продуктів харчування стимулює людську  думку на пошук засобів виробництва, кращих сортів сільськогосподарських культур тощо. Англійський учений В.Бехерман у 1975 р. висловився, що недостача продовольства залишається серйознішою проблемою, ніж, наприклад, порівняно молода проблема забруднення довкілля. Однак більшість дослідників розглядають продовольчу проблему як багатопланове явище, яке має вплив на всі сторони суспільства і тому не може не розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання та вирощування сільськогосподарських культур.

Тривалий час дискусія про шляхи вирішення продовольчої проблеми зводилася до ідеологічної боротьби. Представники планової економіки  доказували, що проблему голоду загострюють  розвинені країни світу і що її можна вирішити шляхом "справедливого розподілу продуктів харчування". Досвід господарювання у колишньому СРСР та в інших країнах соціалістичної орієнтації показав, що таким шляхом можна хіба підтримувати мінімальний рівень фізіологічних потреб людини.

Адже важко знайти підприємця, який, виробляючи продукти харчування, не розраховував би на економічну вигоду.

Пояснення продовольчої проблеми у країнах, що розвиваються, "демографічним  вибухом" теж не має під собою твердого ґрунту, бо, наприклад, китайці проблему забезпечення населення продуктами харчування частково вирішили шляхом реформування сільського господарства.

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему:

природні умови і розміщення населення. Сюди відносять загальну площу та структуру сільськогосподарських угідь, визначають сільськогосподарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо;

світовий транспорт і зв'язок, що забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок (залізничний транспорт, міжнародний автомобільний транспорт, розвиток судноплавства, наявність сучасних засобів зв'язку);

політична ситуація у світі (розстановка політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об'єднань і навіть використання поставок продовольства у політичних цілях);

світова економіка і торгівля у їх єдності (продовольство як складова частина торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг (система безготівкових розрахунків).