Глобальні проблеми людства та їх прояв у світі

Глобальні проблеми людства та їх прояв у світі

План

1. Вступ.

2. Політичні проблеми.

3. Проблеми народонаселення.

4. Екологічні проблеми.

5. Економічні проблеми.

6. Продовольчі проблеми.

7. Соціальні проблеми.

Гострі глобальні проблеми активно вивчали провідні вчені  світу (політологи, соціологи, демографи, економісти, географи, біологи, математики та ін.). їх зусиллями наприкінці 60-х-на початку 70-х років XX ст. сформувалася нова міждисциплінарна наука — глобалістика. Проте перші наукові передбачення таких проблем були зроблені значно раніше. "Батьком" гло-балістики можна вважати англійського вченого-монаха Т.Мальтуса, який ще на початку XIX ст. проаналізував глобальну проблему зростання народонаселення.

У другій половині XIX ст. з'явилося багато праць учених-географів, що стосувалися взаємовідносин суспільства і природи. Всесторонній аналіз негативного впливу тодішнього господарства на навколишнє середовище дав американський вчений Д.Марш у книзі "Людина і природа" (1864 p.). Про гостру екологічну спрямованість цієї праці говорить її початкова назва — "Людина — руйнівник гармонії в природі". Значну увагу глобальним екологічним проблемам приділяла група європейських вчених, що працювали під керівництвом французького географа Елізе Реклю, який, зокрема, написав 19-томну географію "Земля і люди" і 6-томну працю "Людина і Земля".

Теоретичні основи сучасної глобалістики заклали на початку XX ст. французький учений Теяр де Шарден та український учений В.І.Вер-надський, котрі розробили вчення про "ноосферу" — як сферу панування розуму на нашій планеті.

Велику роль у становленні  глобалістики відіграла міжнародна неурядова організація вчених, політичних діячів, бізнесменів, яка отримала назву Римський клуб. На замовлення Римського клубу було виконано ряд моделей глобального розвитку. Першою і, мабуть, найбільш песимістичною була модель Д.Форестера і Д.Меддоуза, яка пройшла ряд стадій ("Світ-1", "Світ-2", "Світ-3") і відома як доповідь Римського клубу у 1972 р. під назвою "Межі росту". Творці моделі прийшли до висновку, що коли збережуться післявоєнні темпи росту населення, споживання сировини і енергії та забруднення довкілля, то людство неминуче чекає глобальна катастрофа найпізніше наприкінці XXI ст. Тому автори "Меж росту" пропонували зупинити ріст світової економіки, законсервувавши відсталість більшості країн світу.

Ця модель була піддана гострій критиці (особливо вченими колишнього соціалістичного табору), але виконала свою позитивну роль тим, що привернула увагу широкої світової громадськості до глобальних проблем. "Межі росту" в науці, енергетична та сировинна криза, що почалася у 1973 р. в економіці, сприяли швидкому переходу передових країн світу на енерго- і матеріалозберігаючі та природоохоронні технології, а також пошукам шляхів виходу людства із передкризового стану. Про такі пошуки свідчать назви наступних доповідей Римського клубу: "Людство на роздоріжжі" М.Месаровича і Е.Пестеля (1974 p.), "Перегляд міжнародного по рядку" Я.Тінбергена (1976 p.), "Цілі для людства" Е.Ласло (1977 p.); "Поза межами віку марнотратства" Д.Габора і У.Коломбо (1978 p.). Дуже цікавою с праця "Дороговкази в майбутнє" (1980 р.) нашого земляка (зараз громадянина Швейцарії) Богдана Гаврилишина, який основну увагу приділив політичним і соціальним проблемам розвитку людства і вже тоді передбачив розпад світової соціалістичної системи і Радянського Союзу.

Усі глобальні проблеми (звичайно, умовно) можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні.

Найнебезпечнішими для людства  є політичні проблеми: а) війни  і миру та гонки озброєнь в глобальному  масштабі; б) економічного і політичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; в) вирішення регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії

та Африці.

На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів; забруднення навколишнього середовища; збіднення генофонду

Землі.

Дуже різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми. Для країн третього світу характерний "демографічний вибух", а в розвинених країнах спостерігається постаріння і депопуляція населення.

Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і культура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої кількості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів.

За останні два десятиріччя  найбільших успіхів людство досягло  у вирішенні глобальних економічних проблем — сировинної і енергетичної. Проте у багатьох районах світу ці проблеми, так само як ще одна економічна проблема — продовольча, є дуже гострими.

Усе більшої актуальності набувають такі міжгалузеві проблеми, як освоєння світового океану та мирного освоєння космосу.

Зрозуміло, що будь-яка класифікація глобальних проблем не може бути вичерпною і абсолютно об'єктивною. Це пояснюється тим, що більшість проблем мають і політичні, і соціальні, і економічні корені і тісно взаємопов'язані. Так, зменшення витрат на гонку озброєнь дасть змогу розв'язати соціальні, екологічні та інші проблеми. Зменшення матеріале- та єнергомісткості продукції сприятиме вирішенню не лише економічних, а й екологічних проблем.

1. Політичні проблеми

Упродовж багатьох століть  на політичний розвиток людського суспільства  впливали дві протилежні тенденції  — створення світових імперій та національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагав розвиток світового господарства, йшли шляхом створення велетенських наддержав — імперій. У таких державах можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводила до виникнення спочатку міжплемінних, а потім міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішувались за допомогою воєн.

Учені, шукаючи універсальний засіб для припинення воєн, ще більше провокували гонку озброєнь. Наприклад, шведський винахідник і підприємець А.Нобель*, який у середині XIX ст. винайшов динаміт, вважав, що ця сильна вибухівка змусить людство жахнутися можливих наслідків майбутніх воєн і припинити їх. Але у першій половині XX ст. людство пережило дві світові війни, у яких основною руйнівною силою був тринітротолуол — винахід Нобеля.

Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Націй, а після Другої світової — Організація Об'єднаних Націй. Проте, протистояння упродовж 1920-80-х років двох військово-політичних блоків (що отримало назву протистояння Сходу і Заходу) призвели до небаченої у

-----------------

* Свої статки А.Нобель (мабуть відчуваючи моральну відповідальність  за створення надзвичайно сильної вибухівки) заповів у фонд премії, що носить його ім'я і виплачується найвидатнішим вченим і громадським діячам.

світі гонки озброєнь і нарощування арсеналів зброї масового знищення, насамперед ядерної. Це поставило людську цивілізацію на грань фізичного самознищення, бо використання навіть частини ракетно-ядерного потенціалу двох наддержав того часу, СРСР і США, могло викликати ланцюг екологічних катастроф, що отримали назву "ядерної зими".

Тому дедалі більше вчених*, політичних діячів, широкі кола громадськості прилучилися до антивоєнного руху. Широкомасштабне розгортання цього руху у 70—80-х роках XX ст. та економічні проблеми, викликані гонкою озброєнь, насамперед у так званих соціалістичних країнах, змусили лідерів СРСР і США розпочати переговори про скорочення озброєнь. Спочатку було досягнуто згоди про ліквідацію найбільш небезпечних ракет середнього радіусу дії і крилатих ракет ( договір ОСО-1), які концентрувались у Європі і могли доносити ядерні боєголовки до цілей за 5-6 хв. Дещо згодом були підписані договори про скорочення звичайних озброєнь у Європі та 50% скорочення стратегічних ядерних озброєнь усіх типів (ОСО-2). І хоч розпад радянської імперії розширив кількість країн, що володіють ядерною зброєю, та Росія, Україна, Казахстан і Білорусь взяли на себе міжнародні зобов'язання колишнього Радянського Союзу. Україна, яка на певний час стала третьою ракетно-ядерною державою світу, повністю відмовилася від неї.

Досі найбільшими ядерними арсеналами володіють Росія і США, але свої запаси і можливості для подальшого виробництва цієї зброї мають також Франція, Великобританія і Китай. Хоч загроза виникнення світового ядерного конфлікту значно зменшилася, але окремі сучасні тенденції розвитку політичних подій роблять цю проблему досить гострою.

--------------------------------

* Одним із засновників  антивоєнного руху в колишньому  СРСР був творець першої у  світі водневої бомби А. Сахаров.

Насамперед, окремі політичні  кола у Росії мріють відродити військово-політичну могутність колишньої імперії з її потужною наступальною ядерною зброєю. По-друге, чимало країн (Ізраїль, Пакистан, Індія, Іран, Ірак, КНДР) прагнуть оволодіти ядерною зброєю. Нарешті, досить небезпечним під час воєн може виявитися і "мирний" атом. Десятки атомних електростанцій, розташованих у густозаселених районах Європи, США, Японії та інших регіонів світу, при застосуванні сучасної звичайної високоточної зброї можуть бути зруйнованими. Важко уявити, до яких наслідків призведе вибух сотень "Чорнобилів" одночасно, адже в атомних реакторах міститься у десятки і сотні разів більше запасів радіоактивних речовин, ніж у найпотужніших атомних бомбах.

Небезпека нової світової війни весь час підтримується великою кількістю регіональних військово-політичних конфліктів. Регіональні конфлікти вже після Другої світової війни завдали величезних збитків і забрали життя десятків мільйонів осіб у Кореї, В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, на Близькому і Середньому Сході, у Центральній, Південній і Східній Африці та інших регіонах світу. Раніше більшість цих конфліктів провокувалися радянською імперією, яка прагнула поширити "завоювання соціалізму" на весь світ. Будь-який режим, який заявляв про перехід на шлях "соціалістичного розвитку", одразу ж отримував масовану військову та економічну допомогу. Таким чином були вишіекані диктаторські режими на Кубі (Ф.Кастро), у Лівії (М.Каддафі), в Іраку (С.Хусейн) та ін.

Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній або релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульманських країнах посилюються ісламський фундаментализм, який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності.

Людство докладає величезних зусиль, щоб ліквідувати вогнища  регіональних конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миротворчих організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки і військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, на Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Але в багатьох випадках миротворчі ініціативи зазнають краху (особливо це стосується африканських країн). Наслідком військово-політичних конфліктів є консервація відсталості багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.

Регіональні конфлікти часто  породжують ще- одну важливу сучасну проблему — міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.

Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при усуненні їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режимів, національному, релігійному і соціальному гнобленні.

2. Проблеми народонаселення

Проблеми народонаселення  є невід'ємною частиною глобальних проблем сучасності, до складу яких входять також проблеми війни і миру, зростаючого розриву в рівнях економічного розвитку країн різного типу, забруднення довкілля, забезпечення продовольством населення Землі, водних, сировинних і енергетичних ресурсів, боротьби з міжнародним тероризмом і організованою злочинністю.

Прирости населення в  різних регіонах різні. Переважаюча більшість населення живе в країнах, що розвиваються. В 1990 р. у цій групі країн проживало 4087 млн осіб (разом з Китаєм). До 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд осіб, що становитиме 95% приросту населення світу. Таких темпів приросту країни цієї групи не мали навіть у 60-ті роки XX ст., на які припадає пік природного приросту населення. Особливо динамічно зростає населення в країнах Африки, де природний приріст становить 3%: на рік, тобто 10 мли осіб щорічно. Середньорічні темпи природного приросту населення країн Азії і Латинської Америки становлять 1,8%, серед яких виділяються Індія, країни Західної і Південної Азії, Центральної Америки і Андської групи.

Кількість населення економічно розвинених регіонів світу знизилося із 33,1% у середині XX ст., до 24,1% в останній чверті століття; за прогнозними розрахунками ООН спад триватиме й далі. Особливо це стосується розвинених країн, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку — 20% в 1950 р. і 14% наприкінці століття. В той же час відбулося зростання цього показника в країнах Азії, Африки, Латинської Америки — з 66,9%. у 1950 р. до 79,5%, у 2000 р.

Прогнозні розрахунки ООН  свідчать, що навіть якщо найбільш бідними в економічному розвитку залишаться лише країни Південної Азі і і Африки, їх частка в населенні світу до кінця XXI ст. перевищить 60%.

В останній чверті XX ст. у  розвинених країнах Європи, Північної Америки, в Австралії, Японії природний приріст не перевищує 1 % на рік. Зниження показників народжуваності викликає зміну вікової структури населення (зменшення частки дітей і молоді, збільшення кількості людей похилого віку, тобто ''постаріння населення"), зменшення його кількості в працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової структури викликає складні проблеми економічного, політичного і культурного характеру. У країнах Азії, Африки. Латинської Америки швидке зростання кількості населення (подвоєння через кожних 20-30 років) призводить до загострення важливих соціально-економічних проблем в цих регіонах: значного переважання темпів приросту населення над темпами економічного росту і до ще більшого відставання від аналогічних показників розвинених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30%. працездатного населення світу), зростання чисельності неграмотних (950 млн чол. за даними ЮНЕСКО в 2000 р.) поряд з ростом частки грамотного населення в світі (85%. наприкінці століття).

У групі країн нової індустріалізації (Східна Азія, окремі країни Латинської Америки) показники природного приросту становлять від 0,7 до 1,5% Уурезультаті втілення у життя програми планування сім'ї.