Еволюція взаємовідносин людини і природ у різні історичні епохи

     Певним  джерелом фактів для еколога є  літературні дані та службова інформація.

     Техніка обробки зібраної інформації залежить від методики досліджень. Частину  інформації можна опрацьовувати  безпосередньо на об'єкті досліджень, але основну - в камеральних умовах. Сьогодні широко використовують обробку інформації на ПК.

     При оформленні результатів моніторингу  використовується метод екологічного картування, важливу інформацію про  стан довкілля дає біоіндикація (біомоніторинг).

     Забруднення природного середовища та потреби охорони  природи привели до необхідності організації обліку розмірів антропогенних змін в природному середовищі та їхніх проявів в окремих регіонах. Це завдання вирішується за допомогою моніторингу.

     Моніторинг  навколишнього середовища - це науково-інформаційна комплексна система спостережень, оцінки і прогнозу стану довкілля та змін біосфери і її окремих компонентів під впливом антропогенних дій.

     Вперше  цей термін (від лат. "монітор" - який застерігає) почали вживати перед  конференцією ООН з питань навколишнього  середовища, що відбулася в 1972 р. у Стокгольмі (Швеція). Секретаріат ООН з навколишнього середовища визначив екологічний моніторинг як систему повторних спостережень за елементами довкілля в просторі й часі з установленими цілями і програмами.

Мета  моніторингу - збирання конкретної інформації, проведення експериментів, моделювання процесів як основа для прогнозування.

Об'єктами моніторингу є природні, антропогенні, природно-антропогенні екологічні системи.

Моніторинг  дозволяє вирішувати широке коло проблем  та завдань:

1) виявлення  взаємозв'язку джерел забруднювання природного середовища з об'єктами, на які вони діють;

2) виявлення  каналів поширення забруднюючих  речовин у природному середовищі;

3) вибір  індикаторів, які б найкраще  показували стан навколишнього  середовища.

У процесі  моніторингу реєструються:

• екосистеми, що існують на даній території;
• тип господарського використання території;
• ступінь та форми деградації природного середовища — зміна рельєфу, ерозія, і т.п.;
• фізичний та хімічний стан повітря, води та грунту;
• біологічне різноманіття та стан видів-індикаторів, якщо такі виділені;
• радіоактивне забруднення;
• санітарний стан.

Розрізняють такі види моніторингу:

1. Залежно  від рівня:

Санітарно-гігієнічний моніторинг - це система спостережень за якістю навколишнього середовища, головним чином з точки зору охорони здоров'я населення, - за ступенем забруднення природного середовища шкідливими токсичними речовинами і його впливом на людину, рослинність та тварин.

     При санітарно-гігієнічному моніторингу  визначають наявність фізичних видів забруднення (електромагнітних, шумових), забруднень алергенами, патогенними мікроорганізмами, запахами; здійснюється контроль за вмістом в атмосфері оксидів сульфуру, нітрогену, карбону, сполук важких металів, радіаційним станом. У водних об'єктах визначається ступінь їх забруднення різноманітними органічними речовинами, нафтопродуктами. Для спостережень використовують санітарні норми та показники, які характеризують стан середовища існування з точки зору його можливого впливу на організм людини.

     Екологічний моніторинг контролює стан екологічних систем (біогеоценозів) і природних комплексів, зміну стану окремих видів природних ресурсів (водних, земельних, рослинних, ресурсів тваринного світу та ін.). В екологічному моніторингу сьогодні немає єдиної системи показників і стандартів нормального стану природних ресурсів. У зв'язку з цим ступінь порушення природних комплексів, екосистем та інших компонентів біосфери визначається в порівнянні їхніх показників з аналогічними показниками систем та компонентів біосфери. Ступінь антропогенної дії визначають, наприклад, за забрудненням поверхневих водойм, зниженням родючості земель. Ступінь і характер порушення в природних комплексах оцінюють порівнянням їх з аналогічними екосистемами стаціонарних дослідних майданчиків або природних територій (заповідників), які особливо охороняються.

Біосферний (глобальний) моніторинг призначений  для спостереження за фоновим  станом навколишнього середовища на незначних територіях. При цьому реєструються:

• радіаційний рівень;
• наявність в атмосфері вуглекислого газу;
• озону;
• зміна кліматичних характеристик;
• ступінь забруднення Світового океану та інші параметри.

Програма  глобального моніторингу (Глобальна система моніторингу навколишнього середовища - ГСМНС) була прийнята в Найробі Міжнародною нарадою 1974 року. Вона передбачає систематичне вивчення навколишнього середовища за єдиною програмою та уніфікованими методиками на континентальних, 77 базових та 616 біосферних регіональних станціях, які розташовані в різних точках земної кулі. В країнах колишнього СРСР спостереження за програмою ГСМНС здійснюються гідрометеослужбою та на територіях біосферних заповідників.

2. Залежно  від призначення: 

Загальний (стандартний) моніторинг - це оптимальні за кількістю параметрів спостереження  на пунктах, об'єднаних в єдину  інформаційно-технологічну мережу, дають змогу На основі оцінок і прогнозу стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

     Оперативний (кризовий) моніторинг - це спостереження  спеціальних параметрів навколишнього  середовища в конкретних пунктах  на певних об'єктах у визначений час. Як правило, це об'єкти підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які вважаються зонами надзвичайної екологічної ситуації, а також райони аварій з шкідливими екологічними наслідками. Оперативний моніторинг дає змогу вчасно реагувати на кризові екологічні ситуації та приймати рішення щодо їх ліквідації і створення безпечних умов для населення.

     Фоновий (науковий) моніторинг - це спеціальні високоточні спостереження за всіма  складовими довкілля, що проводяться  за єдиною програмою, стану атмосфери, ґрунту, природних вод та особливостей земної поверхні, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речовин, реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Такий моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках та на інших територіях, що охороняються.

     Біологічний моніторинг зорієнтований на систематичне оцінювання стану видів рослин та тварин. Він включає реєстрацію зміни чисельності, структури їх популяцій, характер міграцій та розмноження.

     Господарський моніторинг проводиться з метою  оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових підприємств.

3. Залежно  від розмірів охопленої моніторингом  території:

• глобальний моніторинг - оцінює стан біосфери й параметри атмосфери, гідросфери та геосфери в цілому, здійснюється на основі міжнародного співробітництва;
• національний - діє в межах однієї держави;
• регіональний моніторинг - виявлення джерел забруднення природного середовища та встановлення шляхів міграції забруднюючих речовин у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях адміністративних і природних регіонів;
• локальний моніторинг - передбачає фіксування зміни якості середовища на території окремих об'єктів (підприємств, населених пунктів, ділянок, ландшафтів);

4. Залежно  від методів, які використовують  для ви значення стану навколишнього середовища, та об'єктів спостереження:

• фізичний (геліофізичний, гравіметричний, магнітометричний, іоносферний, метеорологічний, гідрологічний, сейсмологічний, радіометричний та ін.);
• хімічний (гідрохімічний, біогеохімічний та ін.);
• геоморфологічний (геодезичний, ерозійний та ін.);
• біологічний (ботанічний, зоологічний, мікробіологічний тощо);
• ґрунтовий;
• гео (еко) системний;
• аерокосмічний.

Особливу  різновидність моніторингу представляє  біоіндикація, або біомоніторинг.

     Найбільш  певні та повноцінні результати дає комплексний підхід до оцінки стану навколишнього середовища, який поєднує різні методи моніторингу.

     У цілому моніторинг дає фактичні дані, що необхідні для розробки математичних моделей, які дозволяють на основі комп'ютерної  техніки робити узагальнення та порівняння, розроблювати прогнози і оперативно використовувати заходи запобігання деградаційним процесам, що намітилися. На глобальному рівні ці прогнози виконують такі організації, як «Римський клуб», створений у 1968 році А. Печчеї та «Всесвітня вахта», що існує з 1984 року та очолюється Л. Брауном.

Нерідко результати моніторингу оформлюють у вигляді екологічних карт.

     З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створена система державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Для цього  існує така законодавча база:

• Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст.8 (1992 р.);
• Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища від 23.09.1993 р.;
• Постанова Кабміну №785.

Порядок здійснення державного моніторингу  навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України. Координація та узагальнення результатів моніторингових досліджень покладається на Національну академію наук України та Міністерство екології та природних ресурсів України.

Державний моніторинг навколишнього середовища в Україні здійснюють:

• Міністерство екології та природних ресурсів;
• Національне космічне агентство;
• Міністерство охорони здоров'я;
• Міністерство агропрому;
• Державний комітет лісового господарства;
• інші центральні органи виконавчої влади України та їх органи на місцях.

 

 

3. Основні екологічні закони

Зменшення природно-ресурсного потенціалу - в  межах однієї суспільно-економічної  формації чи способу виробництва  й одного типу технології - веде до того, що природні ресурси стають щораз  менше доступними і вимагають збільшення затрат праці й енергії на їх добування та транспортування;

2) Закон  піраміди енергій - з одного  трофічного рівня екологічної  піраміди переходить на інші  рівні не більше 10% енергії, цей  закон дає змогу обчислювати  необхідні земельні площі для забезпечення населення продуктами харчування тощо;

3) Закон  рівнозначності умов життя - всі природні умови середовища, необхідні для життя, відіграють рівнозначну роль. Звідси випливає інший закон - Закон сукупної дії природних факторів;

4) Закон розвитку довкілля, Закон розвитку системи за рахунок навколишнього середовища - будь-яка природна система може розвиватися лише за умови використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища; абсолютно ізольований саморозвиток неможливий. Із цього закону випливає декілька наслідків:

• абсолютно безвідходне виробництво неможливе;
• будь-яка високоорганізована біотична система, використовуючи та видозмінюючи своє життєве середовище, є потенційною загрозою для більш високоорганізованих систем (завдяки цьому в земній біосфері неможливе нове зародження життя - воно буде знищене організмами більш високоорганізованими, ніж первісні форми живого);
• біосфера Землі як система розвивається не тільки за рахунок ресурсів планети, але й опосередковано, за рахунок і під впливом розвитку космічних систем;

5) системогенетичний  - багато природних систем, зокрема  геологічні утворення, особини,  біотичні спільноти, екосистеми  тощо, в індивідуальному розвитку повторюють у скороченій (в закономірно зміненій та узагальненій) формі еволюцію своєї системної структури; цей закон зумовлює необхідність урахування при управлінні природними процесами закономірного проходження ними проміжних фаз. Наприклад, вирубаний ліс не можна відновити безпосередньо. Його розвиток повинен мати декілька фаз: молодняка, жердняка, середньовікового, стиглого та перестійного лісу.