Еволюція взаємовідносин людини і природ у різні історичні епохи

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………2

1. Історичні періоди розвитку взаємовідносин………………………………..3
2. Глобальні проблеми екології та методи їх дослідження. Екологічний моніторинг…………………………………………………………………….7
3. Основні екологічні закони…………………………………………………..16

Висновок……………………………………………………………………………22

Список  використаних джерел…………………………………………………...23

 

Вступ

На сучасному  етапі розвитку науки і техніки  людство, здається, вже менше залежить від природи. Але залежність ця збереглася, і не просто збереглася, а ускладнилась, бо змінилася тільки відносна роль законів природи. Людство, як і раніше, залежить від енергетичних, мінерально-сировинних, біологічних, водних та інших природних ресурсів.

Завданням екології є пошук законів функціонування та розвитку даної галузі об'єктивної реальності.

1) Закон  обмеженості природних ресурсів. Деякі вчені вважають сонячну  енергію практично невичерпною,  однак при цьому не беруть  до уваги, що серйозною перепоною  для її використання є біосфера, антропогенна зміна якої понад допустиму межу (за правилом - 1%) може призвести до серйозних і тяжких наслідків: штучне привнесення енергії в біосферу досягло вже значень, близьких до граничних. 

 

1. Історичні періоди  розвитку взаємовідносин

Близько 600 млн. років тому на планеті Земля  з'явилися перші багатоклітинні організми (вважають, що саме тоді для цього склалися сприятливі умови - вміст кисню в атмосфері досяг 3-4 %), і одразу відбувся еволюційний вибух - виникли нові форми життя - губки, черви, корали, молюски, а також предки перших рослин і тварин, які в палеозойську еру заповнили всі акваторії й вийшли на континенти. Розвиток земної рослинності зумовив збільшення кисню в атмосфері та поживних речовин в ґрунтах, а також появу більших тварин. Активно змінювався склад поверхні Землі, атмосфери, гідросфери, виникла біосфера.

     Величезне значення мав біологічний обмін  речовин. Подальший процес еволюції живих організмів призвів до появи людини - найвищого біологічного виду, який, розвиваючись, дедалі більше впливав на природу.

     На  підставі аналізу результатів археологічних, палеонтологічних, антропологічних, історичних і географічних досліджень у взаємовідносинах людського суспільства з природою виділено чотири періоди, що різняться за характером цих стосунків і обсягом заподіяної навколишньому середовищу шкоди.

Перший, давній, період включає палеоліт, мезоліт  і неоліт.

У палеоліті (від майже 2 млн. років до 30-35 тис. років тому) Жили збирачі та перші  мисливці - пітекантропи, синантропи, неандертальці та кроманьйонці.

У мезоліті (від 30 до 10 тис. років тому) до збирання та полювання людей додається рибальство, з'являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд).

Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається  появою землеробства, скотарства, свердлування, шліфування, перших будинків, святилищ.

Перший, давній, період характеризується накопиченням знань про природу, пристосуванням людини до природи та, порівняно, незначним антропогенним впливом на неї. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила людини, яка повністю залежала від природи.

     Проте, саме в цей період виникла перша  глобальна екологічна криза в  усіх регіонах розселення людей, - проходить  винищення великої кількості  крупних тварин; випалювання рослинності  для полювання та розширення пасовиськ та ріллі на великих територіях призводить до різких змін складу флори, фауни, ґрунтів і клімату в цілому.

Другий  період - рабовласницький лад і феодалізм.

У цей  період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають ремесла, розширюється будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після виникнення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV- XVII ст. уже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Тиск на довкілля в цей час був загалом ще незначним, але спостерігаються локальні та регіональні екологічні кризи - значні території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки перетворилися на кам'яні та піщані пустелі.

Третій  період (XVIII ст.— перша половина XX ст.) - час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового та електричного двигунів, атомної енергії. Це - період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, страшних за своїми екологічними наслідками світових воєн, хижацької експлуатації всіх природних ресурсів.

     У XX столітті людина отримала можливість активно впливати на довкілля та користуватися раніше недоступними для неї ресурсами. Виникла ідея, що людина - хазяїн природи, а природа - невичерпне джерело потрібних їй ресурсів. У цьому важливу роль зіграли:

а) стрімко  зростаюча чисельність населення, що зробила можливим фактично необмеженим використання трудових ресурсів;

б) поява  атомної енергетики, в початковій ейфорії від якої почало вважатися, що відтепер людство вільне від необхідності застосовувати інші енергетичні  джерела;

в) розробка та створення озброєння нового типу, здатного знищити всю живу природу нашої планети;

г) формування на базі супутникових та комп'ютерних  технологій єдиного світового інформаційного простору.

     У сукупності ці фактори визначили  у середині та другій половині XX століття технократичну стратегію виробництва та використання природних ресурсів, стратегію.

Четвертий період (останні 40-50 років) характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, виникненням і посиленням парникового ефекту, появою озонової дірки та кислотних дощів, суперіндустріалізацією, супермілітаризацією, суперхімізацією, суперспоживанням і суперзабрудренням усіх геосфер.

     Особливостями цього періоду є також виникнення та поширення громадського руху за охорону природу в усіх розвинених країнах світу, активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля, апогеєм якого встала найбільша в історії всесвітня конференція ООН з проблем навколишнього середовища та розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Женейро в червні 1992 р., де прийнято пакет важливих міжнародних угод про охорону біосфери, збереження біологічного розмаїття, клімату тощо.

     Оскільки  екологічна криза екосфери планети в останній, четвертий, період розвивалася нерівномірно - залежно від обсягів впливу різних антропогенних факторів, її тривалість умовно можна поділити на три етапи:

а) Перший етап (1945—1970 рр.) характеризується нарощуванням гонки озброєнь всіма розвиненими країнами світу, хижацьким знищенням природних ресурсів у всьому світі, розвитком кризових екологічних ситуацій у межах Північної Америки, Європи, окремих регіонів колишнього СРСР.

б) Другий етап (1970—1980 рр.) позначився бурхливим розвитком екологічної кризи в світі (в Японії, більшості регіонів колишнього СРСР, Південної Америки, Азії, Африки), інтенсивним зростанням ступеня забруднення вод Світового океану та космічного простору. Це - етап дуже широкої хімізації, максимального світового виробництва пластиків, розвитку глобального мілітаризму, реальної загрози глобальної катастрофи (внаслідок ядерної війни) та виникнення могутнього міжнародного державного й громадського руху за спасіння життя на планеті.

в) Третій етап (з 1980 р. до теперішнього часу) характеризується зміною ставлення людей на планеті до природи, всебічним розвитком екологічної освіти в усіх країнах, широким громадським рухом за охорону довкілля, виникненням величезної кількості «зелених» (організацій, асоціацій, товариств), появою й розвитком альтернативних джерел енергії, розвитком дехімізації та ресурсозберігаючих технологій, прийняттям нових національних і міжнародних законів про охорону природи. На цьому етапі також почалася демілітаризація в найбільш розвинених країнах.

     В останній період людина виступає як могутня  геологічна сила, що змінює стан екосфери всієї планети. Масштаби людської діяльності вражають своїми розмірами. На превеликий жаль, ця діяльність переважно негативно впливає на природу.  

 

2. Глобальні проблеми екології та методи їх дослідження. Екологічний моніторинг

Серед великої кількості проблем, які  повинна вирішувати екологія, вчені  виділяють основні, глобальні екологічні проблеми(відповідно до програми ООН):

1) глобальна  конверсія свідомості людства,  вироблення абсолютно нових моральних  основ, повної зміни життєвої  парадигми, перетворення людства  в єдиний біосоціальний організм  із колективним інтелектом і надзвичайно високою системою інформації;

2) проблема  народонаселення, виробництва продуктів  харчування, демографічна криза;

3) парниковий  ефект;

4) кислотні  дощі;

5) озонова  діра;

6) корозія  матеріалів на відкритому повітрі;

7) фотохімічний смог у промислових містах та ін.

8) повної  утилізації відходів виробництва;

9) проблема  екологічно “чистої“ енергетики;

10) дехімізація  сільського господарства та збереження  лісів, гідросфери;

11) проблема  екологічно “чистого” транспорту (урбанізація, проблема населених пунктів);

12) демілітаризація  (екологічні наслідки воєн);

13) ресурсозбереження  та рекультивації літосфери;

14) досягнення  планетарного консенсусу взаємовідносин  людства з природою.

Методи  екологічних досліджень. Екологічний  моніторинг

На найвищих щаблях організації живої матерії, де взаємодіють біологічні системи  із неживим середовищем, впливаючи  один на одного, екологія виступає як чітко  окреслена наукова дисципліна з своїми методами досліджень і власним науковим понятійним апаратом.

     Багато  методів наукових досліджень вона позичає  в біологічних наук: біохімії, фізіології, анатомії, морфології, а також у  наук, які вивчають природне середовища (ґрунтознавство, гідрографія, кліматологія тощо).

Методи  досліджень сучасної екології дуже різноманітні. Це нові фізичні, хімічні, біофізичні, біохімічні, біоіндикаційні, радіобіологічні, метеорологічні та кібернетичні методи, наземний, повітряний та космічний екомоніторинги, найновіші ЕОМ з їх можливостями аналізу, систематики, моделювання екосистем, прогнозу.

Екологічні  дослідження вимагають систематичного дотримання чотирьох послідовних етапів, що становлять процес утворення наукових знань:

1) спостереження; 

2) формулювання  на основі спостережень теорії  про закономірність досліджуваного  явища;

3) перевірка теорії наступними спостереженнями й експериментами;

4) спостереження за тим, чи передбачення, основані на цій теорії, правдиві.

Методологічною  основою екології як науки про  екосистеми є системний підхід. Системний  підхід до вивчення екосистеми вимагає вирішення трьох основних завдань:

1) вивчення  її складових частин і взаємодіючих  з нею об'єктів оточуючого середовища;

2) встановлення структури екосистем, тобто сукупності внутрішніх зв'язків і стосунків, а також зв'язків між екосистемою і оточуючим середовищем;

3) знаходження  характеру змін компонентів екосистеми  і зв'язків між ними під дією  зовнішніх чинників.

Методи  екології можна поділити на три основні  групи:

1. Методи, за допомогою яких збирається інформація про стан екологічних об'єктів: рослин, тварин, мікроорганізмів, екосистем, біосфери.

2. Методи обробки отриманої інформації, згортання, стиснення та узагальнення.

3. Методи інтерпретації отриманих фактичних матеріалів.

Найширше  використовують три основні методи:

• метод екологічного спостереження;
• метод польовий біометричний;
• метод експерименту  у полі і лабораторії;
• метод моделювання.

     У результаті спостережень та експериментів  у розпорядженні еколога накопичується  сукупність наукових фактів. Але за науковий факт не можна приймати результати будь-якого спостереження. Важливим критерієм достовірності результатів спостережень та експериментів є їхня відтворність. Вона досягається, як правило, багаторазовими повтореннями спостережень та експериментів. Результати таких повторюваних спостережень або обліків у сукупності складають так звану вибірку. Відповідна статистична обробка даних дослідження дозволяє оцінити рівень статистичної достовірності результатів та вважати їх науковим фактом.