Автор: Пользователь скрыл имя, 01 Октября 2013 в 20:54, контрольная работа
Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.
«Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо».
Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
Екологічне виховання
Сучасні
масштаби екологічних
змін створюють реальну
загрозу для життя людей.
Забруднення атмосферного
повітря у багатьох
містах України досягло
критичного рівня.
«Гадаємо, — писав
В. Сухомлинський, —
що школа майбутнього
повинна найповніше
використовувати для
гармонійного розвитку
людини все, що дає природа
і що зможе зробити людина
для того, щоб природа
служила їй. Уже через
це ми повинні берегти
і поповнювати природні
багатства, які маємо».
Екологічне виховання
— систематична педагогічна
діяльність, спрямована
на розвиток в учнів
екологічної культури.
Завдання екологічного
виховання — сприяти
накопиченню екологічних
знань, виховувати любов
до природи, прагнення
берегти, примножувати
її, формувати вміння
і навички діяльності
в природі.
Екологічне виховання
передбачає розкриття
сутності світу природи
— середовища перебування
людини, яка повиння
бути зацікавлена у
збереженні цілісності,
чистоти, гармонії в
природі. Це передбачає
уміння осмислювати
екологічні явища, робити
висновки про стан природи,
розумно взаємодіяти
з нею. Естетична краса
природи сприяє формуванню
моральних почуттів
обов'язку і відповідальності
за її збереження, спонукає
до природоохоронної
діяльності.
Екологічне виховання
здійснюється на всіх
етапах навчання у школі,
на кожному з яких ставиться
певна мета, завдання,
добирається відповідна
методика з огляду на
вікові особливості
школярів.
Перший етап (молодші
школярі) — формуються
перші уявлення про
навколишній світ, про
живу і неживу природу,
про ставлення до природи,
що виявляється в конкретній
поведінці на емоційному
рівні.
Другий (5—7 класи)
і третій (8—9 класи)
етапи передбачають
накопичення знань про
природні об'єкти, закономірності
розвитку та функціонування
біологічних систем,
аналіз і прогнозування
нескладних екологічних
ситуацій, закріплення
нормативних правил
поведінки в навколишньому
середовищі. Поглиблюються
і розширюються знання
про явища і закони природи,
розкриваються причини
екологічної кризи та
обґрунтовуються шляхи
збереження природних
комплексів.
Четвертий етап (10—12
класи) — завершується
узагальнення здобутих
екологічних знань,
здійснюється моделювання
простих кризових ситуацій.
У навчальні програми
запроваджуються інтегровані
курси різних природничо-екологічних
дисциплін.
Любов до природи
слід виховувати з раннього
дитинства. «Дітей, що
не вміють ще ходити,
— писав Г. Ващенко,
— треба частіше виносити
на свіже повітря, щоб
вони могли бачити рідне
небо, дерева, квіти,
різних тварин. Все це
залишається в
В екологічному вихованні
особливого значення
набувають предмети
природничо-географічного
циклу. Біологія і
географія розкривають
дітям світ рослин,
тварин, середовище,
що їх оточує. Фізика
і хімія дають
комплекс політехнічних
знань, наукові засади
і принципи сучасного
виробництва. Історія,
правознавство показують
неприпустимість
варварського ставлення
до природи. Предмети
естетичного циклу розкривають
естетичну сутність
природи, її неповторну
красу, вплив на людину.
Важливу роль у формуванні
екологічної свідомості
відіграє залучення
учнів до природоохоронної
діяльності: шкільні
лісництва, садівництво,
робота в мисливських
господарствах та ін.;
робота санітарних загонів
захисту довкілля, які
виявляють ступінь забруднення
повітря, води, зон відпочинку;
загонів для боротьби
з браконьєрами (діють
при лісництвах і рибгоспах);
групи швидкої допомоги
звірам і птахам у зимовий
період; кутки природи
в школах, будинках школярів.
З природоохоронною
роботою пов'язана туристично-краєзнавча
робота з дітьми, спрямована
на прищеплення їм навичок
правильної поведінки
в місцях відпочинку,
в лісах і на річках
та ін.
Результат екологічного
виховання — сформована
екологічна культура
людини, що характеризується
різнобічними глибокими
знаннями про навколишнє
середовище (природне
і соціальне); наявністю
світоглядних ціннісних
орієнтацій щодо природи;
екологічним стилем
мислення і відповідальним
ставленням до природи
та свого здоров'я; набуттям
умінь і досвіду вирішення
екологічних проблем (насамперед
на місцевому та локальному
рівнях); безпосередньою
участю у природоохоронній
роботі; передбаченням
можливих негативних
віддалених наслідків
природо-перетворювальної
діяльності людини
Розрізняються два типи екологічної культури: антропоцентричний та природо центричний. Основу першого складає антропоцентрична парадигма (“antropos” – людина, “centron” – центр), яка має своїми витоками ідею звільненості людини” від залежності об’єктивним екологічним закономірностям. У екологічній культурі антропоцентричного типу домінує система уявлень про світ, в якій людина визначає себе найвищою цінністю і протиставляє природі, як своїй власності. Наслідком такого розуміння є домінування у людини мотивів та цілей взаємодії з природою прагматичного характеру.
Природоцентричний тип екологічної культури базується на інвайронментальній парадигмі (від англ. “environment” – навколишнє середовище), в межах якої людина усвідомлює себе не власником природи, а одним з рівноправних членів природної спільноти. Екологічна культура природоцентричного типу визначає характер взаємодії суспільства і людини з природою, сутність якого розкривається таким твердженням:цінним та дозволеним для діяльності людини у природі є тільки те, що не порушує її екологічної гармонії і рівноваги. Таким чином, в системі уявлень про світ, характерній природоцентричного типу екологічної культури, стверджується необхідність балансу між прагматичним та непрагматичним характером ставлення людини до природи.
Згідно з цим, під екологічною культурою природоцентричного типу ми розуміємо системне особистісне утворення, яке виступає нормативним регулятивом гармонійної взаємодії людини з природою і виявляє себе у системності екологічних знань; ціннісному ставленні до природи, в основі якого лежить усвідомлення людства як частини біосфери; екологічно доцільному характері окремих дій людини в природі, і природокористуванні загалом. Саме формування в учнів середньої і старшої школи екологічної культури такого типу вимагає екологічне виховання.
Екологічна освіта і виховання підростаючих поколінь у сучасних умовах мають бути спрямовані, у першу чергу, на зміну ставлення самої людини до свого здоров’я, а потім і до навколишнього середовища як необхідної умови його збереження і зміцнення. Тому одним із проявів культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна визначити як відповідальне ставлення людини до свого здоров’я та навколишнього середовища.
Екологічна освіта – це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв’язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в навколишньому середовищі.[11]
Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “еколо гічне виховання”, “екологічна вихованість” свідчить, що вони є взаємопов’язаними, і дозволяє виявити основні показники екологічної вихованості: здатність усвідомлювати духовну і матеріальну цінність природи для усього суспільства взагалі і окремої особистості зокрема; рівень засвоєння ключових понять, законів, принципів, наукових фактів, які дозволяють визначити оптимальний влив на навколишнє середовище у процесі професійної діяльності і у повсякденному житті; рівень набуття практичних знань, умінь і навичок оцінювати влив господарської діяльності людини; уміння передбачати можливі наслідки своїх дій і упереджувати негативні впливи на навколишнє природне середовище в усіх видах діяльності; потреба в активній практичній діяльності щодо покращення стану довкілля і пропаганді сучасних ідей охорони навколишнього природного середовища; уміння аналізувати екологічну ситуацію; результативність практичної екологічної діяльності; прагнення до професійного самовдосконалення та самопізнання.
Співставлення понять екологічне виховання й екологічна вихованість дає підстави розглядати перше поняття як процес, а друге як результат цього процесу. На основі аналізу теоретичних підходів щодо понять “екологічна освіта” і “екологічне виховання” визначено, що в методологічному плані ці поняття взаємопов’язані і розглядаються як єдине ціле, але феномен екологічного виховання не може бути зведений лише до набуття освіти і за своїм змістом є набагато складнішим. [9]
Мета екологічної освіти і виховання – формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища
Певна річ, що свідоме і бережливе
ставлення кожної людини до природи
можливе тільки при наявності
в неї екологічної куль тури, широких
екологічних знань про
Найвищим рівнем екологічної вихованості, однією з ефективних форм розв’язання екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і природою є належним чином організована концепція екологічної освіти і виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.
У основу концепції покладено ідею самопізнання і самовдосконалення, яка знаходить свою реалізацію в підвищенні пріоритету духовних потреб та активній еколого-практичній діяльності. Вона ґрунтується на гуманістичних принципах особистісно-орієнтованого навчання і виховання.
Ефективність екологічного виховання й освіти в навчальних закладах безпосередньо залежить від педагогічних умов, організації про цесу екологічного виховання та навчання і передбачає розробку навчально-методичного забезпечення як форми фіксації змісту навчання і виховання на етапах професійної та екологічної підготовки. За умов оптимально організованої самостійної пізнавальної діяльності учнів та студентів ефективність цього процесу підвищується.
Екологічна вихованість
імперативно-інформаційного (перцептивного),
мотиваційно-ціннісного (когнітивного)
та операціонально-діяльнісного (практичного).
Перший з них представлено системою екологічних знань про природу і людину, другий – системою екологічних цінностей, відношень, норм поведінки в природі. У основу третього покладено практичні вміння, навички та технології екологічної діяльності.
Імперативно-інформаційний
Мотиваційно-ціннісний
Операціонально-діяльнісний компонент відтворював види та способи організації роботи школярів, спрямовані на формування в них дій екологічного характеру – пізнавальних та практичних. Він призначений озброїти учнів досвідом проведення науково-екологічних досліджень, стимулювати творчий підхід при розробці ними екологічних проектів, а також сприяти залученню школярів до діяльності, спрямованої на вирішення екологічних проблем.
Установлено, що механізмом внутрішніх
особистісних перетворень, який забезпечує
формування екологічної вихованості,
є взаємодія означених
- формування суб’єктно-
- формування системи
- набуття досвіду екологічно зорієнтованої діяльності.
Однією з ефективних форм розв’язання екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і природою є належним чином організована система екологічної освіти і виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.