Екологічне виховання

Автор: Пользователь скрыл имя, 01 Октября 2013 в 20:54, контрольная работа

Описание работы

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

«Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо».

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Работа содержит 1 файл

Екологічне вихованн1.docx

— 73.60 Кб (Скачать)

Екологічне  виховання

 Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня. 
 
«Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо». 
 
Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. 
 
Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі. 
 
Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. 
 
Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання у школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості школярів. 
 
Перший етап (молодші школярі) — формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. 
 
Другий (5—7 класи) і третій (8—9 класи) етапи передбачають накопичення знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів. 
 
Четвертий етап (10—12 класи) — завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін. 
 
Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в

 
В екологічному вихованні  особливого значення набувають предмети природничо-географічного  циклу. Біологія і  географія розкривають  дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають  комплекс політехнічних  знань, наукові засади і принципи сучасного  виробництва. Історія, правознавство показують  неприпустимість  варварського ставлення  до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; кутки природи в школах, будинках школярів. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін. 
 
Результат екологічного виховання — сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини 

2. Екологічне  виховання у процесі навчальної  та поза навчальної діяльності

2.1 Типи  екологічної культури

Розрізняються два типи екологічної культури: антропоцентричний та природо центричний. Основу першого складає антропоцентрична парадигма (“antropos” – людина, “centron” – центр), яка має своїми витоками ідею звільненості людини” від залежності об’єктивним екологічним закономірностям. У екологічній культурі антропоцентричного типу домінує система уявлень про світ, в якій людина визначає себе найвищою цінністю і протиставляє природі, як своїй власності. Наслідком такого розуміння є домінування у людини мотивів та цілей взаємодії з природою прагматичного характеру.

Природоцентричний тип екологічної культури базується на інвайронментальній парадигмі (від англ. “environment” – навколишнє середовище), в межах якої людина усвідомлює себе не власником природи, а одним з рівноправних членів природної спільноти. Екологічна культура природоцентричного типу визначає характер взаємодії суспільства і людини з природою, сутність якого розкривається таким твердженням:цінним та дозволеним для діяльності людини у природі є тільки те, що не порушує її екологічної гармонії і рівноваги. Таким чином, в системі уявлень про світ, характерній природоцентричного типу екологічної культури, стверджується необхідність балансу між прагматичним та непрагматичним характером ставлення людини до природи.

Згідно з цим, під екологічною  культурою природоцентричного типу ми розуміємо системне особистісне утворення, яке виступає нормативним регулятивом гармонійної взаємодії людини з природою і виявляє себе у системності екологічних знань; ціннісному ставленні до природи, в основі якого лежить усвідомлення людства як частини біосфери; екологічно доцільному характері окремих дій людини в природі, і природокористуванні загалом. Саме формування в учнів середньої і старшої школи екологічної культури такого типу вимагає екологічне виховання.

2.2 Аналіз основних  понять “екологічна освіта”, “екологічне виховання”, “екологічна вихованість”

Екологічна освіта і виховання  підростаючих поколінь у сучасних умовах мають бути спрямовані, у першу  чергу, на зміну ставлення самої  людини до свого здоров’я, а потім  і до навколишнього середовища як необхідної умови його збереження і  зміцнення. Тому одним із проявів  культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна визначити  як відповідальне ставлення людини до свого здоров’я та навколишнього  середовища.

Екологічна освіта – це неперервний  процес засвоєння цінностей і  понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для  осмислення і оцінки взаємозв’язків між людьми, їхньою культурою і  навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в  навколишньому середовищі.[11]

Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “еколо гічне виховання”, “екологічна вихованість” свідчить, що вони є взаємопов’язаними, і дозволяє виявити основні показники екологічної вихованості: здатність усвідомлювати духовну і матеріальну цінність природи для усього суспільства взагалі і окремої особистості зокрема; рівень засвоєння ключових понять, законів, принципів, наукових фактів, які дозволяють визначити оптимальний влив на навколишнє середовище у процесі професійної діяльності і у повсякденному житті; рівень набуття практичних знань, умінь і навичок оцінювати влив господарської діяльності людини; уміння передбачати можливі наслідки своїх дій і упереджувати негативні впливи на навколишнє природне середовище в усіх видах діяльності; потреба в активній практичній діяльності щодо покращення стану довкілля і пропаганді сучасних ідей охорони навколишнього природного середовища; уміння аналізувати екологічну ситуацію; результативність практичної екологічної діяльності; прагнення до професійного самовдосконалення та самопізнання.

Співставлення понять екологічне виховання  й екологічна вихованість дає  підстави розглядати перше поняття  як процес, а друге як результат цього процесу. На основі аналізу теоретичних підходів щодо понять “екологічна освіта” і “екологічне виховання” визначено, що в методологічному плані ці поняття взаємопов’язані і розглядаються як єдине ціле, але феномен екологічного виховання не може бути зведений лише до набуття освіти і за своїм змістом є набагато складнішим. [9]

2.3 Мета екологічної  освіти і виховання

Мета екологічної освіти і виховання  – формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та дієвого  ставлення до навколишнього природного середовища

Певна річ, що свідоме і бережливе  ставлення кожної людини до природи  можливе тільки при наявності  в неї екологічної куль тури, широких  екологічних знань про закономірності розвитку природи, знайомства із загадковим світом тварин, рослин.

Найвищим рівнем екологічної вихованості, однією з ефективних форм розв’язання  екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і  природою є належним чином організована концепція екологічної освіти і  виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.

У основу концепції покладено ідею самопізнання і самовдосконалення, яка знаходить свою реалізацію в  підвищенні пріоритету духовних потреб та активній еколого-практичній діяльності. Вона ґрунтується на гуманістичних принципах особистісно-орієнтованого навчання і виховання.

Ефективність екологічного виховання  й освіти в навчальних закладах безпосередньо  залежить від педагогічних умов, організації  про цесу екологічного виховання та навчання і передбачає розробку навчально-методичного забезпечення як форми фіксації змісту навчання і виховання на етапах професійної та екологічної підготовки. За умов оптимально організованої самостійної пізнавальної діяльності учнів та студентів ефективність цього процесу підвищується. 

2.4 Компоненти екологічної  культури

 

 

Екологічна вихованість особистості  складається з трьох компонентів:

імперативно-інформаційного (перцептивного),

мотиваційно-ціннісного (когнітивного)

та операціонально-діяльнісного (практичного).

Перший з них представлено системою екологічних знань про природу  і людину, другий – системою екологічних  цінностей, відношень, норм поведінки  в природі. У основу третього покладено  практичні вміння, навички та технології екологічної діяльності.

Імперативно-інформаційний компонент  передбачав формування екологічних  знань, норм виконання інтелектуальних  та практичних дій щодо вивчення, оцінки та поліпшення стану навколишнього  середовища. а також вивчення природничонаукових, соціологічних та технологічних закономірностей, теорій та понять, які цілісно та системно характеризують природу, людину, виробництво та їх взаємодію.

Мотиваційно-ціннісний компонент  передбачав доказ самоцінності природи, геніальності і величі її устрою, формування на цій основі гуманного, етичного, естетичного ставлення учнів  до довкілля, подолання в них прагнень до раціоналістичності та споживацького ставлення при взаємодії з довкіллям; формування в учнів готовності до активної участі в охороні природи, а також переконаності у можливості вирішення екологічних проблем. Цей компонент був зорієнтований на засвоєння учнями системи моральних принципів, норм та правил поведінки і діяльності екологічного характеру.

Операціонально-діяльнісний компонент відтворював види та способи організації роботи школярів, спрямовані на формування в них дій екологічного характеру – пізнавальних та практичних. Він призначений озброїти учнів досвідом проведення науково-екологічних досліджень, стимулювати творчий підхід при розробці ними екологічних проектів, а також сприяти залученню школярів до діяльності, спрямованої на вирішення екологічних проблем.

Установлено, що механізмом внутрішніх особистісних перетворень, який забезпечує формування екологічної вихованості, є взаємодія означених компонентів, а рушійною силою в реалізації потреби особистості в екологічному навчанні може бути представлена позитивна  мотивація природоохоронної діяльності. Мотиви як суб’єктивна емоційна зацікавленість людини виконують специфічну для  особистості спонукальну функцію. Механізмом, що забезпечує реалізацію потреби особистості, є мотиваційне  переключення її. Але напрямок, в  якому буде опрацьовано та осмислено  екологічну інформацію в майбутньому, яким чином вона буде використана  в поведінці і діяльності, визначається спрямованістю особистості. Таким  чином, враховуючи взаємозв’язок свідомості та діяльності у формуванні особистості, а також вплив на характер цього  взаємозв’язку спрямованості особистості  та домінуючого у суспільстві  імперативу щодо природи, психолого-педагогічними  умовами формування в учнів екологічної  культури природоцентричного типу виділено:

- формування суб’єктно-непрагматичного  ціннісного ставлення до природи  на основі природоцентричної ідеї;

- формування системи екологічних  знань;

- набуття досвіду екологічно  зорієнтованої діяльності.

Однією з ефективних форм розв’язання  екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і  природою є належним чином організована система екологічної освіти і  виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.

Информация о работе Екологічне виховання