Екологічне виховання учнів

     Вступ 

     Історія людства нерозривно пов'язана з  історією природи. На сучасному етапі  питання традиційної взаємодії  її з людиною виросли в глобальну  екологічну проблему. Якщо люди в найближчому  майбутньому не навчаться дбайливо відноситися до природи, вони знищать себе. А для цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність.

     Протягом багатьох десятиліть наша свідомість формувалася під впливом таких лозунгів як "Широка страна моя родная, много в ней лесов, полей и рек...", "Не ждать милости от природы..." та інших. Саме тому ми звикли більш користуватися дарами природи, ніж думати про її відновлення, піклування про неї. Культивація нової свідомості по відношенню до природи процес тривалий, він напряму пов'язаний з екологічними, соціальними і іншими умовами життя суспільства. У обстановці погіршення екологічної ситуації в країні, зниження життєвого рівня, відсутності стійких етичних орієнтирів, домінування споживацької психології, обмеженого сьогохвилинною вигодою без довгострокового прогнозу, в атмосфері байдужості і потурання, безкарності за екологічні правопорушення, сформувати нове розуміння людини, особливо молодої, своїх обов'язків перед природою непросто. І все-таки загальноосвітня школа покликана вже сьогодні проявити наполегливість у вихованні нового покоління, якому властиво особливе бачення миру як об'єкту його постійної турботи. Я вважаю формування екологічної свідомості найважливішою задачею школи в даний час і, неодмінно, багато людей погодяться зі мною. Зараз дуже багато екологічних проблем. І не тільки в Україні, але й у всьому світі. Це походить від того, що школа завжди дуже мало приділяла уваги екологічному вихованню учнів. Це призвело до того, що люди стали відноситься до природи тільки як до джерела сировини. В результаті з'явилися озонові діри, парниковий ефект, нафтові плівки на поверхні води.

     Можна впевнено стверджувати, що недостатньо  ефективна система екологічного виховання населення - одна з основних причин незрілості екологічної свідомості людей. Далеко не кожна людина має  нагоду залучитися до розуміння екологічних проблем на рівні великої науки, уявлення про ці проблеми складається часом вельми випадковим чином: під впливом буденних вражень або з повідомлень засобів масової інформації. Розрізнені відомості не дають можливості людині виробити струнку систему екологічних знань, яка необхідна йому, щоб розумно відноситься до природи, не наносити їй шкоди. Задача суспільства тут - забезпечити системний характер екологічного виховання і виховання населення.

     Можливість  корінної зміни ситуації, що склалася, пов'язана з науковою розробкою проблем екологічного виховання на основі перспектив переходу людства, що виявляються сучасними філософами і культурологами, до ноосферної цивілізації через затвердження в суспільстві екокультурних цінностей.

     Стає  все більш ясною необхідність посилення впливу на духовну сферу  особистості, формування етичного компоненту екологічної культури, що є прерогативою процесу екологічного виховання. На кожному віковому етапі розвитку особи екологічна культура має свої спецефічні характеристики. Підвищення рівня екологічної вихованості підростаючого покоління знаходиться в прямій залежності від повноти наукових уявлень про своєрідність процесу екологічного виховання на кожному віковому відрізку і його практичної реалізації з урахуванням виявлених особливостей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     І. Формування екологічного виховання.

     Сучасні масштаби екологічних змін створюють  реальну загрозу для життя  людей. Забруднення атмосферного повітря  у багатьох містах України досягло  критичного рівня.

       «Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа  і що зможе зробити людина для  того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти  і поповнювати природні багатства, які маємо».

       Екологічне  виховання — систематична педагогічна  діяльність, спрямована на розвиток в  учнів екологічної культури.

       Завдання  екологічного виховання — сприяти  накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення  берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

       Екологічне  виховання передбачає розкриття  сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння  бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

       Екологічне  виховання здійснюється на всіх етапах навчання у школі, на кожному з  яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з  огляду на вікові особливості школярів.

       Перший  етап (молодші школярі) — формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

       Другий (5—7 класи) і третій (8—9 класи) етапи  передбачають накопичення знань  про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

       Четвертий етап (10—12 класи) — завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються  інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін.

       Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба  частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи».

       В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного  циклу. Біологія і географія розкривають  дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; кутки природи в школах, будинках школярів. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

       Результат екологічного виховання — сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

II.Основні методи екологічного виховання в загальноосвітніх закладах.

     Загальноосвітньому  навчальному закладу відводиться  провідна і найважливіша роль в  екологічній  освіті  і  вихованні  учнівської молоді.  Це - основна ланка, оскільки не всі її випускники зможуть одержати вищу освіту. Мета загальної середньої освіти – формування особистості  з  новим,  ексцентричним типом мислення й свідомості, високим ступенем екологічної культури.

     Завдання  цієї  освіти - сформувати систему знань,  поглядів і переконань     учнів,     які     забезпечуватимуть     громадську відповідальність  за  стан  навколишнього  середовища,  як  основу існування держави,  готовність його поліпшувати  шляхом  прийняття необхідних  екологічно грамотних рішень  на  основі нового стилю мислення і життя у злагоді з природою.  Ця  провідна  ідея  має розвиватися від початкової освіти до закінчення школи.

     Ефективним  засобом   формування   екологічної   культури    є екологізація шкільної освіти, яка передбачає включення екологічних аспектів,  що пов'язані з основним матеріалом, до складу практично всіх  навчальних дисциплін.  В основу процесу екологізації повинні бути  покладені  дидактичні,  психологічні,  етичні  та  методичні принципи.

     Пріоритетом загальної   середньої   екологічної   освіти    є особистісна  орієнтація,  що  передбачає створення таких умов,  за яких природа стає особистісною цінністю для кожного школяра. Такий підхід  здійснюється  на  трьох ступенях відповідно до віку дітей, обсягу та рівня їх знань і досвіду, психологічних особливостей.

     У загальноосвітньому навчальному закладі  і ступеню повинні  забезпечуватись:

     елементарні знання  про  природу  та  взаємозв'язки   у  ній, взаємодія і взаємовплив  людини і природи;

     розуміння погіршення стану навколишнього середовища внаслідок нераціональної господарської діяльності та  особистої причетності до екологічних проблем;

     розвиток  ціннісного   ставлення   до   природи   як   джерела задоволення  естетичних, комунікативних, пізнавальних, рекреаційних та інших потреб особистості;

     формування  елементів   здорового  способу  життя  та  навичок екологічно доцільної поведінки.

     Загальноосвітні навчальні  заклади покликані  забезпечити учням  базовий  рівень  екологічної  освіти, оволодіння ними основами екологічної культури. Учні мають:

     знати сутність  екології  як  науки   та   сфери   практичної діяльності  людини,  поняття та закономірності,  що характеризують природу як цілісну  систему;

     усвідомлювати первинність     природи,     всезагальний    та об'єктивний характер природних  закономірностей,  необхідність  їх дотримання людиною;

     розуміти  діалектичний  характер   впливу   науково-технічного прогресу  на  природу,  сутність  та причини  виникнення глобальних екологічних  проблем,  шляхи досягнення  збалансованого  екологічно безпечного розвитку;

     знати екологічні права та обов'язки громадян України;

     вміти оцінювати  стан  навколишнього  середовища,  регулювати власні споживання та  спосіб  життя,  брати  участь  у  практичних природоохоронних діях.

     Поряд з  екологізацією   змісту   освіти   на   цьому   етапі  рекомендується    запровадження    окремих   курсів   екологічного спрямування за вибором.

     Загальноосвітній  навчальний  заклад  забезпечує поглиблений  рівень екологічної освіти відповідно до  спеціалізації.  Він  забезпечує  усвідомлення старшокласниками взаємозалежності екології та економіки,  знання груп  професій  за впливом  на  довкілля.  Учні старшої школи мають знати особливості впливу  на  навколишнє  середовище  обраної  майбутньої  професії, відповідні  вимоги  до  фахівця,  бути  обізнаними  у екологічному законодавстві відповідної галузі господарства, добре орієнтуватися в екологічних проблемах України.  В цілому у старшокласників має бути  сформована  особистісна екологічна  позиція  і  вміння її відстоювати в умовах правової демократичної держави.

     Умови реалізації навчально-виховного процесу:

     комплексний підхід  до  вивчення  навколишнього  середовища з використанням міжпредметних  зв'язків;

     врахування  вікових  індивідуально-психологічних  особливостей школярів,  їх пізнавальних можливостей і здібностей до творчості в процесі навчання і виховання;

     вибір оптимальних форм,  методів і  прийомів навчання екології з  наданням  учням максимального прояву самостійності  у проведенні різних типів уроків,  занять у природі,  організації і  роботи  на екологічній  стежці,  у природничо-краєзнавчих та художніх музеях, бібліотеках та наукових закладах;