Абіотичні фактори

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

    

    ЗМІСТ 

    Вступ……………………………………………………………………3                             

    1   Загальна характеристика екологічних факторів………………….4          

    2. Характеристика абіотичних компонентів екосистем……………7

    2.1 Територія ………………………………………………………..10                                                

    2.2 Температура …………………………………………………….10                                               

    2.3 Вологість ………………………………………………………...15                                          

    2.4 Солоність…………………………………………………………19                                                       

    2.5 Реакція середовища (рН) ……………………………………….23                                

    2.6 Газовій склад середовища ……………………………………...25                           

    3. Вплив абіотичних факторів на здоровя людини ………………27    

           3.1  Космічні, геліо- й геофізичні фактори………………………….28

       3.2  Кліматичні й метеорологічні фактори………………………….29

           3.3  Едафічні й гідрологічні фактори………………………………..30

    Висновки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

    

    Вступ

           

    Тема  даної роботи: „ Абіотичні фактори”.

    Мета  написання даної курсової роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних із сутністю біотичних  та абіотичних екологічних факторів.

    Актуальність  обраної теми полягає в тому, що екологічні фактори – це всі складові (елементи) природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування. Екологічні дослідження, пов’язані з вивченням впливу екологічних факторів на існування й розвиток окремих видів організмів. взаємозв’язків з довкіллям сьогодні набувають важливого значення в зв’язку з постійним погіршенням екологічного стану.

    Основними завданнями при написанні роботи стали: підбір та аналіз літературних та наукових джерел з екології, біології, природознавства тощо; узагальнення отриманих даних; оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи.

    В роботі розкриті наступні питання: поняття, сутність та види екологічних факторів; абіотичні фактори середовища та їхній вплив на живі організми.

      
 
 
 
 
 
 
 

 

    

1.Загальна характеристика екологічних факторів 

    Екологічні  фактори – всі складові (елементи) природного середовища, які впливають  на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями  пристосування (за межами здатності  пристосування настає смерть).

    Раніше  виділяли три групи екологічних  факторів – абіотичні (неорганічні  умови: хімічні й фізичні, такі, як склад повітря, води, ґрунтів, температура, світло, вологість, радіація, тиск тощо), біотичні (форми взаємодії між  організмами – хазяїн – паразит) та антропогенні (форми діяльності людини).

    Сьогодні  розрізняють десять груп екологічних  факторів (загальна кількість –  близько шістдесяти), об’єднаних у  спеціальну класифікацію: за часом  – фактори часу (еволюційний, історичний, діючий), періодичності (періодичний і неперіодичний), первинні та вторинні; за походженням (космічні, абіотичні, природноантропогенні, техногенні, антропогенні);за середовищем виникнення (атмосферні, водні, геоморфологічні, фізіологічні, генетичні, екосистемні); за характером (інформаційні, фізичні, хімічні, енергетичні, термічні, біогенні, комплексні, кліматичні) за об’єктом впливу (індивідуальні, групові, видові, соціальні);  за ступенем впливу (летальні, екстремальні, обмежуючі, мутагенні, тератогенні); за умовами дії (залежні чи незалежні від щільності); за спектром впливу (вибіркової чи загальної дії).

    Одній й ті ж екологічні фактори неоднаково впливають на організми різних видів, які живуть разом. Для деяких вони можуть бути сприятливими, для інших  – ні. Важливим елементом є реакція організмів на силу впливу екологічного фактора, негативна дія якого може виникати у разі надлишку або нестачі дози. Тому є поняття сприятлива доза, або зона оптимуму фактора й зона песимуму (доза фактора, за якої організми почуваються пригнічено).

    Діапазон  зон оптимуму й песимуму є критеріями для визначення екологічної валентності  – здатності живого організму  пристосовуватися до змін умов середовища. Кількісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид  нормально існує. Екологічна валентність різних видів відрізняється одна від одної (північний олень витримує коливання температури повітря від –55 до 25-30оС, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5-6оС).

    За  екологічною валентністю організми  поділяють на: стенобіоти – з малою пристосованістю до змін середовища (орхідеї, форель, далекосхідний рябчик, глибоководні риби) та еврибіонти – з великою пристосованістю до змін довкілля (колорадський жук, миші, пацюки, вовки, таргани, очерет, пирій). У межах еврибіонтів і стенобіонтів залежно від конкретного фактора організми поділяють на евритермні та стенотермні (за реакцією на температуру), евригалінні й стеногалінні (за реакцією на солоність водного середовища), еврифоти та стенофоти (за реакцією на освітлення). Слід наголосити, що в природі екологічний фактори діють комплексно. Особливо важливо пам’ятати це, оцінюючи вплив хімічних забруднювачів, коли “сумаційний” ефект (на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших, до чого додається вплив стресової ситуації, шумів, різних фізичних полів – радіаційного, теплового, гравітаційного чи електромагнітного) дуже змінює умовні значення ГДК, наведені в довідниках. Це питання на сьогодні ще мало вивчене, але через актуальність і велике значення перебуває в стані активного дослідження в усіх розвинених країнах. Важливим є також поняття лімітуючи фактори, тобто такі, рівень (доза) яких наближається до межі витривалості організму, концентрація якого нижча або вища оптимальної. Це поняття започатковане законами мінімуму Лібіха (1840 р.) і толерантності Шелфорда (1913 р.). Найчастіше лімітуючи ми факторами є температура, світло, біогенні речовини, течії та тиск у середовищі, пожежі тощо.

    Найбільше поширені організми з широким  діапазоном толерантності щодо всіх екологічних факторів. Найвища толерантність характерна для бактерій і синьо-зелених водоростей, які виживають у широкому діапазоні температур, радіації, солоності, рН. Екологічні дослідження, пов’язані з вивченням впливу екологічних факторів на існування й розвиток окремих видів організмів. взаємозв’язків з довкіллям, е предметом науки аутекології.

 

    

1. Характеристика абіотичних компонентів екосистем

 

         Абіотичні  фактори визначають  можливість існування всіх  групп організмів  у тому чи іншому середовищі, впливаючи на  географічне поширення  рослин,  тварин та мікроорганізмів.  Вони  важливі  для розмноження  живих істот та мають велике значення  для  загального рівня  життєдіяльності організмів. В екосистемах абіотичні фактории виступають  як  ланка,  що зв'язує різні групи  організмів  і  Тим забезпечує структурно-функціональну цілісність екосистем (рис.). За   своїм   значенням   абіотичні  фактори   поділяються  в екосистемах на дві групи:

         1.  Ресурси,  тобто такі фактори,  що використовуються  живими організмами  та  розподіляються між  ними.  Це,  наприклад, вода, поживні речовини тощо.

         2.  Умови існування, тобто неподільні абіотичні фактори, які не  витрачаються  в процесі життєдіяльності та  в  однаковій  мірі впливають  на всі живі організми в даній екосистемі. Але,  дійсно, такі  фактори  під впливом процесів життєдіяльності змінюються  та можуть  служити каналом взаємовпливу організмів. Типовим прикладом умов існування є температура та рН грунту.

         У  плані дії абіотичних  факторів на живу матерію існує чимало загальних  закономірностей. Жива речовина  реалізує  свої  функції тільки  в  єдності з факторами середовища існування.  Це  загальне правило,  що було сформульоване в 1927 році К.Фрідріхом,  отримал назву принципу голоцену. Усі види живих організмів пристосовані дожиття  лише в межах певної амплітуди ресурсів та умов існування  ітому підкоряються дії закону толерантності.

         Кожний із факторів життя та  кожна умова мають свою специфічнузначущість    для    живих    організмів.    Вони    не     можуть взаємозамінюватись.  Хоча відоме правило  відносної  замінюваності факторів.  Наприклад,  на південних схилах  пагорбів  грунт  більш сухий,   що обмежує  ріст  рослин,  але  він  раніше   та   краще прогрівається  і  цим компенсує нестачу води, дозволяючи  рослинам пройти основні фази росту та розвитку в більш ранні терміни,  коли

    забезпечення  вологою в усіх місцях краще.

         Аналізуючи абіотичні фактори,  їх підрозділяють на три групи:

         а)  кліматичні  фактори  —  температура,  режим  освітленості, повітря та деякі інші;

         б)  едафічні фактори, що включають  у себе ресурси  та  умови, пов'язані   з   грунтом:  це  тип  грунту,   його   фізико-хімічні особливості, склад ґрунтового розчину тощо;

         в)  фактори,  що  діють у товщі  води та  мають  значення  для водних екосистем.

         Групи факторів за їхньою дією  на живі організми екосистеми:

         а)  такі,  що стабільно діють  у даній екосистемі та  протягом тривалого часу не змінюють свого значення;

         б)   осциляторно-імпульсні   з   багаторазовими   коливаннями значення даного фактору протягом одного вегетаційного сезону;

         в) флуктуаційні, які коливаються  упродовж років;

         г) багаторічно-циклічні з періодичністю  дії, що складає цикли тривалістю в десятки та сотні років.

    Усі середовища життя можна розділити на чотири головні категорії:

         1) що сприятливі для накопичення  біомаси та розмноження;

         2)  що сприятливі для накопичення  біомаси та несприятливі для розмноження;

         3)   що  сприятливі  для   розмноження  та  несприятливі   для накопичення біомаси;

         4)  що  однаково  несприятливі  для  накопичення  біомаси   та розмноження.

         З  погляду  життєдіяльності  організмів  найбільш  важливим  єдоступність  території,  температурний   режим,  сонячна  радіація,забезпеченість вологою , газовий склад атмосфери      

    Інші  екологічні класифікації і групи організмів 

    Виділення різних груп організмів у біоценозі  особливо важливо для практики моніторингу  екосистем. При аналізі видового складу біоценозу звичайно обмежуються  визначенням такого в конкретній групі організмів. Насамперед поділяють населення на флору і фауну. Потім використовують самі різноманітні критерії для виділення груп. Так, наприклад, враховують кількість фотосинтезуючих організмів, рослинноядних, облігатно хижих видів або кількість видів у трав'яному ярусі лісу, кількість видів планктону в стовпі води під 1 м2 площі і т.п.

    Групи організмів у межах біоценозу, що виділяють на основі трофічних і  топічних взаємозв'язків, складають  так називані консорції, а на основі функціональних зв'язків - гільдії.

    Консорцією  називають сукупність видів, зв'язаних харчовими, топічними й іншими зв'язками між собою і з видом, що вважають видом-едифікатором. Звичайно це рослина-автотроф. Наприклад, ялина (вид-едифікатор) із всіма  організмами, що зв'язані з нею топічними, речовинними, енергетичними зв'язками, за якими забезпечується можливість трансформації (або навіть кругообігу) речовин у цій одиниці біоценозу, є консорціумом.