Валютний ринок України

     Валютний  ринок регулюється законодавчими  актами України, за допомогою правових засобів держава здійснює правове  регулювання валютних відносин, до яких входе: припис,дозвіл та заборона. НБУ контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу. Нацбанк  може накопичувати зберігати та використовувати  резерви валютних цінностей для  здійснення державної валютної політики.

     Ситуація  на валютному ринку поступово  стабілізується, спостерігається зменшення  дисбалансів. Ціна на золото та нафту-падає. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВАЛЮТНОГО РИНКУ 

1. Проблеми функціонування валютного ринку.

     Депозити населення та компаній скорочуються, а кредитний портфель банків не встигає упасти настільки, щоб компенсувати скорочення вкладів. Здатність банків обслуговувати борг зменшується, помічають аналітики Astrum.

     Гривня також повинна впасти - квота на валютні інтервенції в першому кварталі дозволить НБУ продавати не більш 50 мільйонів доларів в день, а гривнева ліквідність виросла після того, як регулятор притягненя кран довгострокового фінансування.

     Глобальні ринки. План стимулювання - ринки в очікуванні.

     Американські фондові ринки рухались в бічному тренді на фоні економічній невизначеність. Скорочення програми по стимулюванню економіки оказувало тиск на ринки, однак готовність конгресу в цілому затвердити план була позитивом. План Гейтнера обростає деталями: до нього можуть бути притягнені приватні інвестори, однак ясності поки що немає, що дестабілізує ринок.

     Рішаюче значення для ринків мав ряд негативних корпоративних новин. Підсумок  - S&P 500 в невеликому плюсу (0,15%), а DJIA у мінусі на 0,1%. Європейські ринки к зачиненню сесії вийшли в плюс: індекс DJStoxx 600 виріс на 0,4%. Підтримали ринок Barclays, який у 2половині 2008 г. збільшив прибуток на 49%, и автомобілебудівники Франції, яким оказало підтримку держава.

     Сьогодні требо очікувати збереження прив’язки ринків до нових даних про долю плану Обамы в Конгресі, а також новин по плану Гейтнера. Будь-яка позитивна новина буде розцінена ринком як повід для росту, про що свідчить очікувальна позиція інвесторів в понеділок. В той самий час, затягування процесу чи проблеми з планом президенту в сенаті безсумнівно визвуть глибоку корекцію ринків. 

Рис. 3.1. Динаміка фондових індексів за останні 12 місяців. 

     Держоблігації продовжують падати, інтерес до рискованих інструментів росте.

     Американські казначейські обов’язки у понеділок продовжили падати. На ринку відбувається ралі дохідності у предверії крупного випуску довгострокових бондів ФРС. Дохідність за десятилітнім бондами вперше в цьому році пробила рівень 3%. Інвестори опасаються вищих об’ємів пропозицій бондів, також росте інтерес до більш рисковим сегментам.

     Посилює ситуацію невизначена позиція ФРС - регулятор, не дивлячись на плани по покупці довгострокових суверенів, повністю сконцентрувався на викупу корпоративного боргу. Ринок поки не може зрозуміти, чи буде ФРС проводити інтервенції.

     На  ринку суверенного богу Європи спостерігається схожа ситуація - дохідність за десятилітнім бундесбондам виросла до 3,41%, найвищого рівня з листопаду 2008 г.

     Ринки суверенів перегріті и дохідність може вже в найближчий час впасти після завершення крупних розміщень. В сегменті корпоративного боргу рівень ставок закріпився на трьохмісячному мінімумі. Вартість страховки от дефолту також низька - індекс CDX North America Investment-Grade впав на 6,5 б.п. до 187 б.п.

     Золото  упало на очікуванні скорочення інфляції, рецесія давить на нафта.

     Скорочення програми за стимуляцією призвело до спаду золота до 892 дол. за унцію. Менший стимул - менша інфляція, що знизило привабливість золота, однак його ріст незабаром може сподобатися, якщо інвестори визнають об’єм програми недостатнім. Ціни на нафту пробили рівень 40 дол./барель відповідно нашим прогнозам. В протистоянні ОПЕК и рецесії перемогла остання.

     Долар продовжує вагатися у межах 1,28-1,31 за євро й вивести його на новий рівень зможе кінцеве рішення за держпрограмам США. Передбачити реакцію ринку на прийняття програм важко - економіка США отримає істотну підтримку, однак виросте ризик інфляції.

     Проблеми грошового та валютного ринків починають проявлятись в повній мірі. Опубліковані звіти НБУ по грошовому і валютному ринках не обнадіюють. Депозити в січні скоротилися на 18,3 млрд. грн., або 5,1%. Груднева стабілізація депозитів пояснювалася переоцінкою валютних депозитів, які скоротилися в доларовому вираженні на 1%, але виросли в перерахунку в гривну на 13,2%. Вже в січні негатив виявився повною мірою: депозити населення скоротилися в гривні (на 3 млрд.) і в інвалюті (на 4,9 млрд. грн.), підприємства скоротили гривневі депозити на 11,9 млрд. грн., і наростили валютні на 1,4 млрд. грн.

     Заморожування кредитування скоротило кредитний  портфель банків на 11,4 млрд. грн., що не перекриває скорочення депозитів. Монетарна  база також скоротилася до 180 млрд. грн., що могло б дозволити НБУ  ослабити монетарну політику, залишившись  в закладеному в меморандумі  з МВФ коридорі 192 млрд. грн. на кінець 1 кварталу.

     Проте дефіцит бюджету, який чреватий вливанням  більше 30 млрд. грн., і незбалансованість  валютного ринку нівелюють позитив  від скорочення монетарної бази. Експерти прогнозують продовження стримуючої монетарної політики, яка негативно впливає на здатність банків обслуговувати свої борги.

     Негативне сальдо по операціях з готівковою валютою в січні склало 570 млн. дол., резерви НБУ до кінця місяця впали до 28,8 млрд. дол. Із-за невизначеності по наступному траншу МВФ і необхідності продажу Нафтогазу валюти для  погашення боргу, Нацбанку доведеться скоротити інтервенції - в 1 кварталі 2009 року регулювальник може виділити на них менше 2 млрд. дол. або менше 50 млн. дол. в день.

     НБУ відновив довгострокове рефінансування банків після місячної перерви і 6 лютого надав 3 млрд. грн. кредитів, що дозволило збільшити ліквідність  банків і понизити ставки на кредитному міжбанку з 50% і вище до 30%. Ослабання дефіциту гривневої ліквідності в системі повинне привести до зростання долара. 

2.  Шляхи подолання та перспективи розвитку національної валюти.

     Стабільність  національної валюти залежить від економічної  стабілізації в країні і навпаки. Очевидно, економічну стабілізацію слід розуміти не як стан, а як стратегічний процес, що полягає у наближенні до економічної стабільності. Цей  процес має значну тривалість. Із розглядуваних  країн лише ті, що втратили стабільність внаслідок другої світової війни, можуть сьогодні бути охарактеризовані як такі, що вийшли з розряду нестабільних економічних систем. У інших країнах процес стабілізації триває.

     Відповідно  повинні формулюватися і критерії стабілізації. Як продемонстрував досвід, ними не можуть виступати зниження до певної, заздалегідь визначеної величини темпів інфляції, коливань курсу  національної валюти, збалансування  дефіциту бюджету чи платіжного балансу. Критерієм може бути лише посилення  дії ринкових регуляторів, і для  кожного конкретного стану економічної  системи існує свій, індивідуальний, рівень макроекономічних показників, за якого система отримує здатність  до саморегулювання.

     Отже, стабілізація є комплексним поняттям, що враховує стан усіх без винятку  складових економічної системи. За умови визначення економічною  політикою держави критерієм  стабілізації недостатню кількість  конкретних економічних показників неминучим є наростання макроекономічних диспропорцій. Так, в Україні протягом останніх років здійснювалася політика грошово-фінансової стабілізації, було досягнуто низьких показників інфляції та стійкого високого курсу гривні. Однак нині спостерігається глибока  криза фінансів підприємств, 50% яких у 1997р. були збитковими, різке погіршення структури грошової маси, майже половина якої представлена готівкою, збільшення внутрішнього боргу, не наголошуючи  вже на перманентному спаді виробництва. Досягнення локальної стабільності (наприклад, грошової) є неодмінною складовою стратегії економічної  стабілізації.

     Економічне  зростання є показником дієвості процесів саморегуляції у довготривалому періоді. Адже їхня основа - узгодження інтересів приватних економічних  суб'єктів з суспільним інтересом  та між собою, а вони, у свою чергу, базуються на потребі постійного зростання. Економічне зростання є  логічним наслідком успішної стабілізації, дає можливість утримувати стабільність протягом тривалого часу. Зростання  є також необхідною умовою стабілізації через те, що у більшості стабілізаційних  процесів необхідні значні зусилля стосовно структурної перебудови економіки. Отже, практика нестабільних економік засвідчила, що економічне зростання є невід'ємною складовою економічної стабілізації.

     Перший  етап економічної стабілізації, що пов'язаний з усуненням головних деструктивних чинників та інституційним  шоком, часто супроводжується спадом виробництва. Однак він не може тривати  більше, ніж 2-3 роки. Оскільки далі, що особливо показово для України, цей спад, власне, починає генерувати чинники, що руйнують економічну систему.

     Перехід до економічного зростання можна  розглядати як критерій успішності першого  етапу стабілізаційної стратегії. Економічне зростання, що зумовлюється підвищенням стабільності економіки  і зміцнює цю стабільність, характеризує процес розширеного суспільного  відтворення. Виходячи із визначення, наведеного у першому розділі  роботи, єдність стабілізації та зростання  може бути охарактеризована поняттям економічна безпека. Країни, у яких під дією вбудованих регуляторів  запрацював процес суспільного відтворення, через що сформувалася значна протидія зовнішнім та внутрішнім загрозам, мають високий рівень економічної  безпеки (країни-колишні учасниці другої світової війни, Японія і, певною мірою, деякі НІК). Ряд перехідних економік знаходяться на шляху підвищення економічної безпеки, проте чотирирічний досвід економічного зростання поки що недостатній для оцінки його стійкості. Для більшості країн Латинської Америки та деяких перехідних економік, до яких відносяться майже всі  колишні радянські республіки, характерно збільшення насамперед внутрішніх та зовнішніх загроз економічній безпеці.

     Для забезпечення ефективної економічної  стабілізації критично важливими є  три головні характеристики економічної  стратегії: її структура, послідовність  та інституційне забезпечення.

     Структура економічної політики у ринковій економіці визначається структурою суб'єкта політики та теоретичною основою  його діяльності, рівнем розвитку ринкового  середовища, інституційною структурою суспільства, певними екзогенними чинниками. Структурованість економічної стратегії передбачає наявність чітко визначеної та вірно сформульованої мети, набору стратегічних напрямів, що виходять з головних тенденцій розвитку економічної системи, стратегічних завдань і пріоритетів, які, власне, покликані забезпечити стабілізацію та економічне зростання, та відповідних їм заходів економічної тактики.

     Досвід  засвідчив, що країни із розвиненою структурою економічної стратегії - Німеччина, Франція, Японія, Південна Корея, Тайвань, Китай - мали найбільший успіх. У цих  державах завдання та напрями економічної  стратегії було чітко підпорядковано стратегічній меті - стабілізації економіки  та забезпеченню економічного зростання. Певні диспропорції призводили до структурних  суперечностей, інфляційних тенденцій, хоча швидко були ліквідовані дією переважно властивих цим системам ринкових важелів.

     В Україні, де характеру стратегічних напрямів набули антиінфляційна політика, мінімізація бюджетного дефіциту та стабілізація валютного курсу, спостерігається тривалий економічний спад та розпад тих складових економічної системи, що не входять до зазначених напрямів, насамперед власне виробничого комплексу. Стабілізаційна стратегія у перехідних економіках була успішною передусім у країнах, де держава залишила за собою роль головного реформатора або повернула її (Польща, Угорщина, Чехія, Китай), координуючи та контролюючи процеси економічної трансформації.

     Структурованість  економічної стратегії передбачає також наявність розвинених суб'єктів  та об'єктів економічної стратегії. Тому слід зазначити, що вбудовані регулятори економічної системи за своєю  формою є діями економічних суб'єктів  у досягненні власних економічних  інтересів. Таким чином, адекватне  функціонування системи ринкових регуляторів  можливе лише за умови здатності  приватних економічних суб'єктів  розробляти та здійснювати власні ефективні  економічні стратегії. У свою чергу, економічна стратегія держави прямо  чи опосередковано повинна впливати на діяльність приватних економічних суб'єктів, формується у розрахунку на їхню раціональну реакцію.