Теоретичні аспекти банківського кредитування підприємств

Р0 - рахунки до оплати;

Сп - сума податку.

І цей  показник використровується для  порівняння. Він дає змогу оцінити  швидкість оплати клієнтом рухунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження- на дострокову сплату рахунків.

Показники рентабельності включають:

· рентабельність підприємства ( Р1);

· рентабельність реалізованої продукції  ( Р2);

· рентабельність акціонерного капіталу (Р3).

Р1= ЧП/ ( СОБк + СОНк) *100%, де                  ( 2.13 )

ЧП - чистий прибуток;

СОБк - середній залишок оборотного капіталу;

СОНк - середній залишок основного капіталу.

Р2=ЧП / В * 100%, де                                         ( 2.14 )

В - виторг від реалізації продукції.

Р3= ЧП/ Ак *100%, де                                          ( 2.15 )

АК - акціонерний  капітал.

Головним джерелом інформації про  фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про  прибутки і збитки, звіт про наявність  майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це невичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних  установ, економічна преса тощо.

Банк кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ з якими він має  і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки  на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги , а одже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.

 

2.3 Нетрадиційні  методи кредитування підприємств 

 

Перехід України до ринкової економіки  і активне включення в світові  господарські зв'язки вимагають відповідного розширення методів комерційної  діяльності підприємств і організацій  всіх форм власності. Нині гарантований успіх - це не тільки конкурентоздатний  товар, а й вдало вибраний спосіб його реалізації. Саме тому в світовій практиці поширилися "нетрадиційні" форми комерційних фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу  роль відіграють різноманітні посередники: торговельні компанії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо. Однією з таких форм є лізинг. Особливо широке визнання він одержав у  зарубіжних країнах за останніх 15-20 років.

Звичайно  лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг - це зручна форма фінансування споживача.

Причинами бурхливого розвитку лізингових операцій у світовій комерційній практиці були:

1. Швидке  моральне старіння техніки. Тут  і приходять на допомогу лізингові  операції, коли за орендарем залишається  право дострокового припинення  договору.

2. Зростаюча  конкуренція. Для тих, хто починає  свою справу, пробитися на ринок  дуже складно. Значить треба  шукати такі способи маркетингу, які дали б можливість клієнтам  на практиці ознайомитись зі  зразками продукції, що виготовляється. Пропонуючи її в лізинг на  певний термін, виробник нерідко  бере на себе проблеми із  встановленням і обслуговуванням  обладнання, навчання персоналу  свого клієнта.

3. До  лізингу почали охоче звертатися  при підписанні угод на здійснення  капіталомістких проектів, у тому  числі при будівництві промислових  підприємств, постачанні літаків,  суден транспортним компаніям.

4. Фірми-споживачі,  особливо спеціалізовані і невеликі  за розмірами, все частіше віддають  перевагу отриманню обладнання  в оренду, ніж купувати його  за повну вартість. Ця причина  безпосередньо пов'язана з попередніми.

5. Лізинговий  ринок став ідеальним засобом  для збільшення виручки від  угод для обох партнерів шляхом  використання офіційно наданих  податкових пільг. 

Суть  факторингу полягає в тому, що факторингова компанія купує у своїх клієнтів їхні платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80-90% вартості відфактурованих  поставок та сплати решти частини  за вирахуванням комісійних і процентів  за кредит у суворо визначені терміни  незалежно від надходження виручки  від покупців.

Українські  підприємства використовують факторинг  тільки у разі гострої потреби  кредиту на дуже короткий термін. Сільськогосподарські підприємства практично зовсім не використовують цей вид фінансових операцій, що пов’язано, насамперед, з тим, що в Україні значно поширена передоплата за товар і мало розвинутий комерційний (товарний) кредит як високоризиковий .

Форфейтинг  –це кредитування постачальника (як правило, експортера) шляхом купівлі  векселів чи інших боргових зобов’язань.

Форфейтування є юридично найпоширенішим засобом  рефінансування комерційного кредиту. Переваги його пов’язані, у першу чергу, із повним перенесенням валютних, комерційних, політичних, переказних та інших видів ризику на форфейтера (банк), що робить форфейтування найкращим видом кредиту для продавця.    

Щодо  мобілізації заощаджень населення, то в Україні, на жаль, ще не створено необхідного механізму акумуляції та активізації залучення вільних  коштів населення. Основною причиною цього  є високий рівень недовіри населення  як до банківської сфери, так і  до політики уряду.

Щодо  залучення коштів шляхом проведення емісії боргових цінних паперів, то основним його недоліком (особливо для інвесторів) є відсутність зв’язку емісії з матеріальним забезпеченням. Тобто  відносини між інвестором та емітентом  будуються на основі довіри, а основним індикатором надійності емітента та його цінних паперів є висновки рейтингового агентства, на яких найчастіше і базується  вибір інвесторів.    

 

3. Шляхи вдосконалення методів банківського кредитування підприємств

 

3.1 Проблеми  банківського кредитування

 

Банки складають  невід'ємну рису сучасного грошового  господарства. Знаходячись у центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки виступають зв’язуючою ланкою між виробником і споживачем.

В умовах ринку неминуче банки виходять в  число основних, ключових елементів  економічного регулювання. У цьому  плані особливу роль відіграють кредити, перетворюючись, власне кажучи, у єдине  джерело, що галузі національної економіки  додатковими грошовими ресурсами.

Ураховуючи  складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Тому  тема банківського кредиту підприємств  є надзвичайно актуальною, особливо в умовах світової фінансової кризи, коли в економіці країни спостерігається  спад виробництва, зменшення прибутків, банкрутства підприємств, тощо.

Упродовж  останніх років банківський сектор економіки був одним із найприбутковіших та розвивався найбільш динамічно порівняно  з іншими галузями.

На сьогоднішній день у зв’язку зі світовою фінансовою кризою і самі українські банки опинилися в скрутному становищі. Зокрема, обсяг виданих позик українськими банками у 2010 році перевищує акумульовані кошти на депозитах у 2,24 рази, при цьому кредитів в американській валюті видано у 2,8 рази більше, ніж залучено валютних ресурсів на депозитах.

Також, у  результаті нестачі власних ресурсів, банки скоротили кредитування економічних  суб’єктів. Скорочення кредитування економіки  банківським сектором може негативно  відбитись на розвитку практично  усіх секторів економіки.

Також важливим чинником, що обмежує обсяги кредитування, а також конкурентоспроможність банківської системи України  за сучасних умов є недостатній рівень їх капіталізації, який проявляється у  тому, що попри зростання капіталу, темпи збільшення капіталу банків не встигають за розширенням їх зобов’язань  та активів. Низький рівень капіталізації  також сприяє зростанню кредитних  ставок та знижує конкурентоспроможність банків.

У січні-лютому 2010 р. вперше з часу введення гривні на кредитному ринку зафіксовано  істотний спад обсягів кредитування економіки (-16 млрд грн.), або 2,2%. Це спричинено гострим дефіцитом та різким зростанням вартості кредитних ресурсів, а також зниженням кредитної платоспроможності позичальників та взаємною недовірою між банками і позичальниками.

Крім  того, середньозважена вартість кредитів у національній валюті за I квартал 2010 року збільшилася з 26,5% до 27,9%, в іноземній валюті – з 10,4% до 10,7%. Інтегральна ставка за кредитами збільшилася з 21,9% до 23,2% [26 с.8].

Отже, очевидно, що найбільш значними проблемами банківського кредитування підприємств в Україні  є нестабільність фінансової та політичної системи, недосконале та непостійне законодавство, надто високі кредитні відсотки, невигідні умови кредитних  угод для позичальників, надзвичайно  довга процедура розгляду можливості отримання кредиту тощо.

Аналізуючи  проблеми банківського кредитування в  Україні видно, що банківська система  України потребує значного реформування, направленого на здешевлення кредитів, їх доступності, економічно обґрунтованих  кредитних ставках, вдосконалення  законодавчої бази, переймання досвіду  іноземних держав (так, у Японії ставка за банківський кредит становить 7 - 8%, у Росії – 12,36 – 12,81% тощо.[26 с.8]

Отже, Україна  потребує значних реформ, як у банківській  системі, так і у фінансовому  секторі в цілому.

 

3.2 Напрями  покращення роботи банківських  установ у сфері кредитування  суб’єктів господарювання

 

Розвиток  кредитування в Україні  не можливий без належної державної підтримки  банківських структур та вдосконалення  чинної нормативної бази. З метою зацікавлення комерційних  банків у кредитуванні виробництва, держава повинна розширити законодавчу базу їхньої діяльності,  зокрема ухвалити нові закони “ Про кредитування ”, “ Про іпотеку ” тощо.

У кінцевому підсумку перспективною  в Україні має стати практика індивідуального підходу  банківської  установи до факту кожної конкретної позички з урахуванням економічної  кон’юнктури та параметрів розвитку конкретного позичальника. Вибір  оптимального методу кредитування, застосування сучасних схем забезпечення та погашення  кредиту має ґрунтуватися на особливостях діяльності клієнта. Тільки тоді буде досягнуто мети реального спрямування  грошей на відродження національного  виробництва, буде  зроблено практичні  кроки для виходу України з  фінансової кризи.

Очевидно, що кредитні операції дедалі більше стають "дорогим задоволенням" перш за все для комерційних банків, і  тому екстенсивний шлях розвитку кредитного ринку поступається місцем інтенсивному, за якого набуває значення якість кредитних операцій. Одним із способів удосконалення кредитних операцій є розробка та деталізація етапів кредитування з метою максимального врахування потреб клієнтів та захисту банку від втрат.

Характеризуючи  кредитні ризики, ми перш за все вказуємо на їх особливості виникнення, які  пов’язані з процесом кредитування. Основою, відправною точкою наявності  даного процесу як з економічної, так і з юридичної точки  зору є укладення кредитної угоди. Поза нею фактично немає кредитних  відносин між банком та клієнтом, може йтися про підготовчі етапи процесу  кредитування, зокрема: розгляд заявки, аналіз кредитоспроможності тощо.

Тому  необхідно розробити і застосовувати  єдину науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Точність оцінки важлива й для  позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту  та про можливий його обсяг.

Цілком  очевидно, що аналіз кредитоспроможності позичальника не повинен обмежуватись виключно оцінкою ліквідності і фінансової стійкості підприємства,а також необхідним є отримання повної, вичерпної інформації про діяльність підприємства, історію його взаємин із кредитними установами, якість управління, ефективність організації виробничого процесу є необхідним в силу тієї ключової ролі, яку відіграє дана аналітична робота у створенні базових передумов для мінімізації ризику за позичковими операціями банку, а відтак і ефективності організації грошово-кредитних відносин загалом. З таких позицій розгляд шляхів удосконалення методики оцінки кредитоспроможності має передбачати по суті використання якомога більшого складу показників, котрі характеризували б реальні можливості ефективного використання і своєчасного погашення підприємством позичених коштів.