Теоретичні аспекти банківського кредитування підприємств

ТЕО відносно джерел фінансування проекту розробляється, як правило, не за рахунок інвестицій (практика західних країн), а за кошти тих учасників тендерів, які відстоюють свої варіанти проектів. Незважаючи на те, що витрати на ТЕО бувають досить значні, вони не враховуються за фінансової оцінки ефективності проекту. ТЕО для великих та важливих проектів в Україні розробляється у складі схем розвитку регіонів і галузей, які ухвалюють на строк 10—15 років за рахунок державних капіталовкладень, передбачених на проектування будівництв майбутніх періодів. Ці витрати передбачаються у відповідних титульних списках проектно-дослідницьких робіт, які затверджуються Кабінетом Міністрів. ТЕО невеликих об’єктів фінансується за рахунок проектно-дослідних робіт у складі зведеного кошторису будови. Це, як правило, виключає можливість проектування на конкурсних засадах.

У розробленому UNIDO «Керівництві з оцінки ефективності інвестицій» до складу робочої передінвестиційної фази входять такі пункти:

• визначення інвестиційних можливостей (експертна оцінка всіх доступних даних і чинників);
• аналіз альтернативних варіантів та попередній вибір (формулювання проекту);
• попереднє техніко-економічне обґрунтування доцільності та здійсненності проекту;
• розроблення техніко-економічного обґрунтування;
• підготовка оціночного висновку (рішення про фінансування проекту).

Експертне оцінювання проекту здійснюється для  попереднього виявлення умов реалізації та визначення рентабельності проекту, ґрунтуючись на збільшених оцінках.

Наступний етап експертної оцінки —  оцінка вагомості (рангу) кожного з  перерахованих факторів. Сума цих  рангів повинна дорівнювати одиниці. Далі проект або проекти оцінюються за кожним з факторів оцінки, причому  максимальний бал для кожного  фактора за проектом дорівнює 100, а  мінімальний — 0.

За результатами виявлення можливостей інвестування складається висновок, проте остаточне  рішення щодо доцільності інвестування в більшості випадків приймається  лише після поглибленого техніко-економічного обґрунтування проекту.

На етапі попереднього техніко-економічного обґрунтування вивчаються різні  економічні альтернативи: ринку та потужності підприємства; попиту та ринку; технологічної та економічної частин проекту, включаючи розрахунки комерційної  ефективності.

Дослідження може проводитись декілька разів, повторюватись  з уведенням додаткових змінних  параметрів. Якщо за повторного аналізу  проект залишається нерентабельним, робиться остаточний висновок щодо недоцільності  його реалізації.

У кінцевому  підсумку звичайно висвітлюються такі параметри проекту:

• загальна характеристика підприємства, його активи та основний капітал, період освоєння інвестицій, рівень економічної та юридичної самостійності, наявність філій, дочірніх фірм і підрозділів, номенклатура та асортимент продукції;
• база сировини, постачальники основних і допоміжних матеріалів, форми матеріально-технічного забезпечення, що передбачаються;
• етапи реалізації проекту, прибуток, інвестори, які передбачаються, та учасники проекту;
• загальні висновки щодо переваг та вад проекту порівняно з аналогами вітчизняної та зарубіжної практики.

Для виконання  передінвестиційних досліджень замовником проекту створюється група, до якої входять:спеціалісти з маркетингу, які опрацьовують ціноутворення  продукції та обсяги продажів;виробничники, які оцінюють можливу вартість продукції  та вимоги до сировини;фінансисти, які  оцінюють витрати на проект і визначають джерела й розміри фінансування;юристи, які збирають інформацію щодо уточнення  проекту, законодавчих і нормативних  актів, які стосуються конкретного  проекту.

Тривалість дослідження коливається від кількох місяців до 1—2 років, залежно від складності, вартості та новизни проекту.

У світовій практиці існують деякі орієнтири, згідно з якими коливаються витрати  на передінвестиційні дослідження:

• дослідження можливостей — від 0,2 до 1 % загальної вартості проекту;
• попереднє техніко-економічне дослідження — 0,25—1,5 %;
• техніко-економічне обґрунтування — від 0,2 до 3,0 %.

В Україні  ці витрати частково наведено в Державних  будівельних нормах Д.1.1-1-2000¹.

У додатку  Б вміщено орієнтовну схему техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту.

Оцінка  інвестиційних проектів за умов діючого  виробництва здійснюється дещо інакше. Спочатку розраховують тривалість (час) обороту капіталу. Лагові моделі дають загальний опис процесу розподілу інвестицій за роками та періодами інвестування. В останні роки дедалі ширше застосування для обґрунтування рішень з великих інвестиційних проектів знаходить демонстративний метод. Демонстративний метод дає змогу, з одного боку, сформувати позитивну думку про проект у населення району розміщення, а з іншого, — надає можливість залучити до участі в проекті зацікавлені фірми та корпорації.

Фінансова здійсненність проекту — це базовий  критерій для інвестора. На стадії попереднього ТЕО і ТЕО зазвичай невідомо, як буде фінансуватися проект, якими  будуть джерела його фінансування, не визначено більшість суб’єктів  інвестиційної діяльності. ТЕО для  того й складається, щоб залучити акціонерів і кредиторів до фінансування проекту.

Найхарактернішими показниками фінансової здійсненності проектів є такі коефіцієнти: співвідношення довгострокових запозичених коштів і акціонерного капіталу; покриття довгострокових зобов’язань; коефіцієнт співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю.

Головним  інструментом, що визначає рівень впливу на здійсненність проекту, є аналіз чутливості, який виконується за сценарієм, відповідно до якого кожній складовій критичної змінної надаються різні значення параметрів кількості й ціни, що дає змогу виявити рівень впливу цих складових на одиницю критичних змінних.

Результатом аналізу чутливості є визначення беззбитковості проекту, яка характеризується рівновагою обсягів продажів і відповідних витрат (інвестиційних і виробничих). Таку рівновагу називають точкою беззбитковості. У ній фірма працює без збитків. Якщо надходження від продажів не покривають витрат, фірма несе збитки й неминуче зазнає банкрутства.

Беззбитковість  досягається за такого рівняння:

,                                          ( 2.1 )

або

ОВ = ,                                                       (2.2 )

де ЦО — ціна одиниці продукції;

ПВ — поточні (змінні) витрати у складі собівартості одиниці продукції;

ОВ —  обсяг виробництва (продажу) у натуральних  одиницях вимірювання;

ПВ —  річна величина постійних витрат.

Для групи  виробів беззбитковість визначається підсумовуванням всіх витрат на кожний вид товару та прирівнянням їх до загального обсягу продажів:

= ,                               ( 2.3 )

де і — вид товару в групі n.

Аналіз  беззбитковості проекту може виконуватись з урахуванням і без урахування інвестиційних витрат.

У першому випадку річні витрати на виробництво продукції зростають на всю суму інвестиційних витрат за рік, які звичайно включаються в постійну частку витрат. При цьому інвестиційні витрати зменшуються на суму щорічних (щомісячних) платежів процентів і погашень боргу.

За другим методом аналізу беззбитковості інвестиційні витрати враховуються у вигляді постійних витрат (амортизації).

Аналіз  чутливості та беззбитковості дає можливість виявити домінуючі змінні та, варіюючи їхніми складовими, оцінити проект із погляду доцільності здійснення інвестицій.

 

2.2 Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

 

До кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто здатність своєчасно повернутипозичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереженість основної суми боргу  є одним із головних принципів, який завжди має дотримуватись при  здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливіших етапів процесу  кредитування. Прицьому особливе значення має встановлення обгрунтованості  кредиту. Жодні додаткові заходи захисту неможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка в своїй основі не є обгрунтованою.

Оцінка фінансового стану позичальника - юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:

· коефіцієнт загальної ліквідності  ( К1);

· коефіцієнт абсолютної ( термінової) ліквідності (К2);

· коефіцієнт автономності (К3);

· коефіцієнт маневреності власних коштів (К4).

Названі показники розраховуються за формулою:

К1=( ЗЗ+ ГК+ ДЗ+ КФВ)/ ЗК, де                           ( 2.4 )

ЗЗ- запаси і затрати;

ГК- грошові кошти;

ДЗ- дебіторська заборгованість;

КФВ- короткострокові фінансові вкладення;

ЗК- забов’язання короткострокові.

Теоретичне значення К1 не меше 2- 2,5. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань підприємство повино мати 2- 2,5 гривні ліквідних активів.

К2 = (ГК + КФВ)/ЗК                                               ( 2.5 )

Теоретичне значення коефіцієнта  абсолютної ліквідності не менше 0,2 - 0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобов’язань мати 20- 25 коп. абсолюитно ліквідних активів.

К3= З/ ВК, де                                              ( 2.6 )

З - усі зобов’язання;

ВК - власні кошти.

Теоритичне значення К3 - не більше 1, тобто зобов’явзання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власні кошти.

К4= (ВК- ОА)/ ВК, де                                             ( 2.7 )

ОА - основні активи.

Теоретичне  чначення К4 не може бути меншим 0,5, тобто  величина оборотних активів ( ВК- ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних коштів.

Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватись і інші, які  можна об’єднати в певні групи  показників:

У групу  показників погашення боргу входять  коефіцієнти:

· грошового потоку (К5);

· процентних виплат (К6).

К5= (П0+ А - Д)/ З, де                                          ( 2.8 )

П0 -прибуток після сплати податків;

А - амортизація;

Д - дивіденди;

З - зобов’язання, строком виконання до одного року.

Коефіцієнт  грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позиками, строком повернення до одного року. Чим нищий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При зниженні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

К6 = (П1 + ПП) / ПП, де                                        ( 2.9 )

П1- прибуток до сплати податків;

ПП - процентні платежі.

Коефіцієнт  процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта  перевищує процентні платежі  за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути  позичку опиниться під загрозою.

Показники ділової активності складаються з трьох коефіцієнтів оборотності:

· дебіторської заборгованості (К7);

· запасів і витрат (К8);

· кредиторської заборгованості (К9).

К7=(Дср * 365)/ СПК, де                                     ( 2.10 )

Дср - середня  сума дебіторськизх рахунків;

СПК- сума продажів у кредит.

Збільшення  значення показника оборотності  дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користі позичальника, а зменшення - на прискорення такої швидкості.

К8=( ЗЗ* 365)/ СТ, де                                          ( 2.11 )

ЗЗ - запаси і затрати;

СТ- собівартість проданих товарів і послуг.

Як і  попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність  свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

К9= (Р0 *365)/ Сп, де                                           ( 2.12 )