Сутність та класифікація власного капіталу

ПЛАН 

     Вступ

1. Класифікація та функції власного капіталу.
2. Сутність та класифікація власного капіталу у зарубіжних країнах
3. Облік власного капіталу у звітності.

     Висновки

     Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ  

    Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”. В момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками), і являє собою вартість майна підприємства.

    Майно підприємства складається з різноманітних  матеріальних, нематеріальних та фінансових ресурсів – носіїв прав власності окремих суб'єктів, а також частки інвестованих коштів. Власний капітал є гарантією організації бізнесу. На етапі, коли підприємство (наприклад, акціонерне товариство) ще не має зовнішньої заборгованості, розмір активів (майна) дорівнює розміру власного капіталу.

    Здійснюючи  підприємницьку діяльність, акціонерне товариство неминуче використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов'язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства, тому розмір активів визначається як сума власного капіталу і боргових зобов’язань.

    Власний капітал – це частина в активах  підприємства, що залишається після  вирахування його зобов'язань.

    Сума  власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників підприємства (фірми). На суму власного капіталу суттєво впливає оцінка в бухгалтерському обліку активів і кредиторської заборгованості, що була застосована при створенні підприємства, хоча випадково вона може збігатись із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

    Актуальність  теми зумовлена визначальним місцем власного капіталу у створенні та функціонуванні підприємства, його особливим статусом “гаранту” організації бізнесу.

    1. Класифікація та  функції власного  капіталу

    Власний капітал є основою для початку  і продовження господарської  діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

    – самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь  незалежності та впливу його власників  на підприємство;

    – відповідальності і захисту прав кредиторів - відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

    – довгострокового кредитування –  перебуває в розпорядженні підприємства необмежений час;

    – фінансування ризику – власний капітал  використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

    – кредитоспроможності – при наданні  кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;

    – компенсації понесених збитків  – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;

    – розподілу доходів і активів  – частки окремих власників у  капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства.

    Створюється підприємство з метою отримання  прибутку і реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого  капіталу.

    Утворюється власний капітал двома шляхами:

    – внесенням власниками підприємства грошових коштів та інших активів;

    – накопиченням суми доходу, що залишається  на підприємстві.

    За  формами власний капітал поділяється  на дві категорії:

• інвестований (вкладений або сплачений капітал);
• нерозподілений прибуток.

    Інвестований  капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково  вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.

    Нерозподілений  прибуток – це частина чистого  прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

    Власний капітал за рівнем відповідальності поділяється на:

    – Статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

    – Додатковий капітал (нереєстрований) –  це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

    Функції статутного і додаткового капіталів різні. Статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від одаткового капіталу статутний капітал забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

    Власник, вкладаючи кошти в підприємство, очікує, що у майбутньому вкладений  ним капітал зросте. Отриманий  підприємством прибуток і означає  приріст цього капіталу. Витрати, що збільшують собівартість (витрати обігу), і витрати, що відносяться за рахунок прибутку підприємства, зменшують нерозподілений прибуток. 
 
 
 
 
 

    2. Сутність та класифікація власного капіталу у зарубіжних країнах 

    Згідно з Концептуальною основою МСФЗ(міжнародних стандартів фінансової звітності) власний капітал - це частина активів підприємства, що залишається після вирахування всіх його зобов'язань.

    До  міжнародних стандартів, які стосуються питань обліку власного капіталу належать:

    - Концептуальна основа складання та подання фінансової -звітності;

    - МСФЗ 1 "Подання фінансових звітів";

    - МСФЗ 32 "Фінансові інструменти: розкриття та подання".

    Відповідно  до Концептуальної основи МСФЗ власний  капітал поділяється на підкласи. Наприклад, в акціонерному товаристві власний капітал має такі підкласи: кошти, внесені акціонерами; нерозподілений   прибуток; резерви, які відображають асигнування нерозподіленого прибутку; резерви, які відображають коригування збереженого капіталу. Така класифікація необхідна для прийняття рішень користувачами фінансових звітів, адже в ній зазначаються правові та інші обмеження здатності підприємства розподіляти і використовувати власний капітал. Вона може також відображати той факт, що сторони з часткою власності у підприємстві мають різні права на отримання дивідендів або на виплати капіталу.

    Торговельна, виробнича та підприємницька діяльність здійснюється підприємствами, які мають різні форми власності: приватні підприємства, товариства, трасти та різноманітні державні підприємства. Правова і регулююча основа для таких підприємств часто відрізняєтьсявід тієї, яку використовують акціонерні товариства. Наприклад, може існувати кілька обмежень щодо виплати власникам або іншим бенефіціарам сум з власного капіталу. Однак визначення власного капіталу та інші аспекти цієї Концептуальної основи, які стосуються власного капіталу, є прийнятними для таких підприємств.

    Особливості в розумінні власного капіталу та його складових в різних країнах  наведено в таблиці 2.1.

    Таблиця 2.1.

    Визначення  та складові капіталу в різних країнах

 

    В США під капіталом зазвичай розуміють  чисті активи підприємства (активи за вирахуванням зобов'язань).

    Власний капітал компаній США складається з двох частин:

    - авансованого, тобто вкладеного капіталу - інвестицій, зроблених акціонерами. Тому його ще називають інвестованим капіталом. Інвестований капітал представлений звичайними чи привілейованими акціями за їх номінальною (чи оголошеною) вартістю і капіталом, оплаченим понад номіналу, який, як ми вже розглядали вище, в свою чергу, також може бути поділений за джерелами утворення;

    - реінвестованого, тобто накопиченого нерозподіленого прибутку -частина прибутку, отримана від ведення комерційної діяльності та вкладена в підприємство, а не розподілена між учасниками (акціонерами), тобто прибуток за мінусом податку на прибуток та дивідендів. Негативна величина накопиченого нерозподіленого чистого прибутку представляє собою збиток та відображається з мінусом в розділі власного капіталу.

    Американські  спеціалісти підкреслюють, що реінвестований прибуток не є активами підприємства. Його наявність свідчить про те, що активи компанії були збільшені  за рахунок операцій, по яких отриманий прибуток.

    Капітал у Франції містить деякі особливості  по відношенню до класифікації в інших  країнах: інвестиційні гранти і спеціальні податкові знижки. Урядові інвестиційні гранти відображаються в складі капіталу, а також в звіті про прибутки і збитки разом із амортизацією капіталу, з якого надано грант. До спеціальних податкових знижок, відносять дозвіл на прискорену амортизацію, податкові пільги для експортних операцій тощо. Загальний план рахунків (ЗПР) Франції передбачає виділення із номінальної величини акціонерного капіталу показника "чиста ситуація", що не включає ці елементи.

    Чиста ситуація складається з наступних показників: прибуток на акції, резерв на переоцінку, інші резерви (законодавчі, договірні, регульовані на доходи від капіталу, інші), нерозподілений прибуток, а також прибуток і збиток за період.

    Оскільки  переоцінка активів зазвичай призводить до появи податкових зобов'язань, створюються  резерви на переоцінку. Іноді уряд дозволяє переоцінювати основні засоби без податкових наслідків. Товариства з обмеженою відповідальністю зобов'язані створювати мінімальний законодавчий резерв в розмірі 10 % від акціонерного капіталу. Договірними називаються резерви, які передбачені установчими документами і створюються в добровільному порядку. Створення регульованого резерву на доходи від капіталу обумовлено наявністю податкових пільг: коли компанія отримує дохід від вибуття активу, вона може застосувати до утвореного прибутку ставку податку в розмірі 18 % за умови, що з цього прибутку буде сформовано резерв. Якщо компанія бажає розподілити вказаний прибуток, останній підлягає оподаткуванню в загальному порядку. Типи резервів, що створюються у Франції, наведені у таблиці 2.2.