Сутність посередницьких операцій банку

 

 

 

 

 

 

Показник частки активів фінансових посередників у відсотках до валового внутрішнього продукту наведено на рис. 2.3 [11].

 

Рис. 2.2 Частка активів фінансових посередників у відсотках до валового внутрішнього продукту, %

Отже, аналізуючи один із базових показників рівня розвитку банківських посередників в країні, а саме показник частки активів банківських посередників у валовому внутрішньому продукті країни, на відміну від попередніх, він не демонструє нам стійкої динаміки, окрім банківських установ. Слід зазначити, що серед НФКУ лише банки мають частку активів у ВВП більше 4%, показники всіх інших посередників не перевищують одиниці.

Проведений аналіз свідчить, що фінансові  посередники в Україні мають  неоднаковий вплив на розвиток національної економіки. Переважний вплив здійснюють банківські установи та ІСІ.

Для виявлення проблем та розробки конкретних пропозицій для їх вирішення  окремого розгляду потребує кожен із видів фінансових посередників.

Можна зродити висновок щодо загальних  проблем, які притаманні усім фінансовим посередникам:

- недовіра до їх діяльності фізичних та юридичних осіб;

- відсутність належної інформації  про розвиток фінансових посередників;

-неефективний державний контроль за діяльністю фінансових посередників та ін.

Для національної економіки найбільш складною залишається проблема недовіри населення до діяльності фінансових посередників, що не дозволяє у повній мірі використовувати заощаджувані фізичними особами кошти для розвитку національного господарства. За оцінками експертів на руках у громадян України знаходиться від 20 до 40 млрд. дол., що можуть бути залучені як внутрішнє джерело фінансових ресурсів [5, с. 12].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ОПЕРАЦІЙ В УКРАЇНІ

 

 

 

Найбільш складною і нерозв’язаною  проблемою розвитку торговельного  посередництва являється слабка правова база.

Потрібно відмітити,що правова  база регулювання торговельно-посередницької діяльності, як і всього економічного обороту , складається із фрагментів непрямих законів. В її основі лежать також відомчі нормативні акти, різні інструкції і положення, а частіше за все розробки самих посередників. Зрозуміло,що таку базу неможливо вважати прийнятною.

Необхідні прямі закони, систематизовані  норми права. Мова йде перш за все  про прийняття Закону України  “Про торгівлю”. Такий закон буде сприяти ефективному регелюваннювсієї сукупності відносин,які виникають у сфері торгівлі. Разом з тим , в будь-якому варіанті такий закон не в змозі охопити і тим більше регулювати багатоманітність аспектів торговельно-посередницької діяльності. В зв’язку з цим дуже важливо прискорити прийняття Цивільного(Комерційного) Кодексу, відобразивши у ньому види договорів торговельно-посередницької діяльності і регелювання договірних відносин. Як не парадоксально звучить, але сьогодні, по суті, відсутні норми регулювання таких специфічних договорів, як договір про надання права продажу товарів(не говорячи вже про кваліфікацію діяльності дистрибьютерів, ділерів), договір консигнації,агенський договір, біржевий контракт, договір лізингу, договір аукціонного продажу та ін. Між тим на практиці операції в рамках таких договорів здійснюється досить широко.

 Друга важлива причина, яка стримує розвиток торговельно-посередницької діяльності, носить організаційний характер. Сутність проблеми заключається в тому, що в Україні організаційні форми торговельного посередництва формуються стихійно. Вони часто мають вигляд деформованих копій зарубіжних структур, які важко вписуються в реальну вітчизняну практику.

Аналіз показує, що структура посередницьких фірм спрощена, нераціональна у функціональному плані. Це стосується перш за все бірж, аукціонів, дистриб’юторських, консигнаційних фірм, брокерських контор. У них “урізана” функціональна структура. В той же час вона універсальна. Пояснюється це двума причинами: по-перше, -- прагнення до економії кошт на функціонування посередницької фірми ; по-друге, -- загальною тенденцією до універсалізації діяльності посередників.

Виникає необхідність розробки оптимальних  організаційних форм і структур у  сфері торговельного посередництва  у вигляді рекомендацій, технологічних схем, з урахуванням міжнародного досвіду і особливостей національної економіки.

Гостро стоїть питання про територіальну  організацію посередників, їх спеціалізацію. Справа в тому, що дуже важливими  принципами функціонування більшості посередників являється розподіл територій. Це означає, що поседник територіально обмежений в своїй діяльності.

Реалізація цього принципу потребує регулювання територіальної організації  посередників, їх розмежування, спеціалізації, перегляду антимонопольного законодавства.

Говорячи про організацію торговельного  посередництва, не можливо не торкнутися проблеми кадрів. Торгові посередники  здійснюють крупномасштабні внутрішні  і зовнішні операції, складні в  комерційному, фінансовому і правовому  плані. Але в силу відомих причин їх професійна кваліфікація низька. До того ж в учбових закладах України кадри для торговельно-посередницької діяльності не готуються. В зв’язку з цим доцільно ввести спеціальність “Торговельно - посередницька діяльність” в коледжах, торговельно-економічних вузах країни.

     На кінець проаналізуємо  проблему фінансово-економічного  механізму функціонування торговельних  посередників.

     Механізм торговельно-посередницької  діяльності в Україні тільки  формується. У ньому тільки визначаються  фінансово-економічні ричаги: ціни, процентні ставки, винагородження, льготи, стимули, податки.  Але  ці ричаги досить слабко адаптовані  до специфіки діяльності торговельно-посередницької діяльності.Це відноситься перш за все до цін, скидок на об’єкти угод, ставок, платежів, деяких налогів. При цьому не відрегульовані гарантії з боку посередника, його відповідальність перед контрагентами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

 

Посередницькі операції займають значне місце в господарській діяльності підприємств. Доведенню цього тезису була присвячена дана курсова робота. У результаті проведення дослідження були зроблені наступні висновки:

1. Розвиток спеціалізації призвів до того, що в цілій низці випадків залучення посередника коштує для суб’єкта підприємницької діяльності менше, ніж виконання тих самих функцій власними силами. Тобто доцільність використання посередницьких організацій, у кінцевому результаті, обумовлена тією економією витрат підприємства й обігу, яку вони забезпечують клієнту.

2. Об’єктивна необхідність у  залученні посередників для здійснення  тих чи інших операцій може  бути пов’язана з наявністю  у нього стабільних контактів  з виробниками чи покупцями товару, що сприяє гарантованому і надійному виконанню зобов’язань сторонами договору.

3. Існують ситуації, коли залучення  посередника обумовлено суто  юридичними причинами і є обов’язковим  у відповідності до вимог законодавства  (у якості приклада можна згадати регістраторів цінних паперів).

4. Залучення посередника дозволяє  перекласти на нього частину  комерційних ризиків, що скорочує  можливі втрати .

Підприємства в умовах ринкової економіки значну увагу приділяють проблемам оптимізації процесу  просування товарів від виробника до споживача. Їм приходиться вибирати: продавати товар самим чи скористатися послугами посередників.Як показав досвід таких розвинутих країн, як США, Великобританії, Японії, Німеччини, Швеції , більшість виробників вважає, що використання посередників приносить їм певну користь.

У багатьох виробників не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого  продажу. Але навіть якщо товаровиробник і може дозволити собі створити власні канали розподілу, в багатьох випадках він заробляє більше, якщо збільшить капіталовкладення у свій основний бізнес. Використання посередників пояснюється в основному їх неперевершеною ефективністю в забезпеченні широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм контактам, досвіду, спеціалізації і розмаху діяльності посередники пропонують фірмі більше того, що вона сама може зробити наодинці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

1. Апопий В. Проблемы становления торгового посредничества в Украине//Проблемы предпринимательства.—1999.—№6.—С.29-31.

 

2. Білик М.Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємства // Фінанси України. – 2005. - №3. – с. 117-128
3. Білостецька В.О. Посередницька діяльність в Україні / Білостецька В.О. // Фінанси України. – 2008. – №3. – С. 35-45.
4. Бобров Є.А. 2.Роль та місце ринку фінансових послуг у структурі фінансового ринку. // Фінанси України. – 2009. – №4. – С. 88-94.
5. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту / Пер. з англ. – К.: Молодь, 1997, - с. 141

 

6. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Підручник—К.: КНЕУ,1998.—268с.

 

7. Корнєєв В. Еволюція і перспективи фінансового ринку України. / В. Корнєєв // Економіка України. – 2007. – № 7. – С. 21-29.
8. Корнєєв В.В. Модифікація форм фінансового посередництва в Україні. // Фінанси України. – 2008. – № 1. – С. 77-85.
9. Розвиток ринків фінансових послуг. // Журнал Ринок цінних паперів України. – 2011. – № 27. – С. 11-14.
10. Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку: монографія. – Суми: ВВП “Мрія” ТОВ, УАБС НБУ, 2008. – 348 с.
11. www.ukrstat.gov.ua/ Офіційний сайт Державного комітету статистики України.
12. Захарченко В.О., Счасна С.І. Систематизація методів оцінки фінансового стану підприємства // Фінанси України -2005. - №1. – с. 137-144
13. Котляр М.Л. Оцінка фінансової стійкості підприємства на базі аналітичних коефіцієнтів // Фінанси України. –
14. 2005. - №1. – с. 113-117
15. Одинцова Т.М., Козінкіна А.Д. Аналіз діяльності фінансових посередників // Фінанси України, №3, 2001, с. 86-98
16. Полєтаєв О.О. Розвиток фінансового посередництва в Україні: Науково-методичний журнал. Т. 30. Вип. 17.
17. Економічні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. – С. 64 – 68.
18. Хелферт Э. Техника финансового анализа / Пер. с англ. под ред. Л.П. Белых. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. – 663 с.
19. Хотомлянський О., Черната Т., Северина Г. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства на основі вкористання матричних моделей // Економіка України, 2003, №3. – с. 35-41
20. Лук'яненко Д. Г. Міжнародна економіка. - К., 1996.
21. Панченко Є. М. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. - К., 1996.
22. Дегтярева О. И. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб.пособие для вузов. - М., 2000.
23. Дениэлс Дж. Д., Радеба Или X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. - М., 1994.
24. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 384 с.
25. Луцишин 3.0. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія та реалії української економіки. - Тернопіль, 1997.
26. Котлер, Филип, Армстронг, Гари, Вонг. Основы маркетинга: Пер. с англ.—2-е европ. изд.—К.; М.; СПб.: Издат. дом “Вильямс”, 1998.- 1056 с.- Парал. тит. англ.
27. Маркетинг: Учебник / Романов А.Н., Корлюгов Ю.Ю., Красиль-ников С.А. и др.; Под. ред. Романова А.Н.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.
28. Синяева И., Якоби А. Модель комплексной оценки рыночного потенциала торгово-посреднических структур // Ресурсы,Инфор-
29. мация,Снабжение,Конкуренция.—1998.--№1—С.25-29.
30. Додатковий матеріал із аналітичних розробок компанії “Dragon Capital”.
31. Букало А.М. Аналіз законодавчого забезпечення функціонування
32. посередників у корпоративному секторі України / А.М. Букало // Економіка.