Сутність посередницьких операцій банку

 

 

           ВСТУП

 

 

 

Посередницькі операції займають значне місце. Це пов’язано з цілою низкою обставин як юридичного, так і економічного характеру.

По-перше, розвиток спеціалізації привів до того, що у цілій низці випадків залучення  посередника обходиться суб’єкту підприємницької діяльності дешевше, ніж виконання тих самих функцій власними силами. Тобто доцільність використання посередницьких організацій, у кінцевому рахунку, обумовлена тією економією витрат підприємства та обігу, яку вони забезпечують клієнту.

По-друге, об’єктивна необхідність у залученні  посередників для здійснення тих  чи інших операцій може бути пов’язана  з наявністю у нього стабільних контактів з виробниками чи покупцями  товару, що сприяє гарантованому та надійному виконанню обов’язків сторонами угоди.

У-третіх, існують ситуації, коли залучення  посередника обумовлено чисто юридичними причинами і є обов’язковим у  відповідності до вимог законодавства.

У-четвертих, залучення  посередника дозволяє перекласти на нього частину комерційних ризиків, що знижує можливі втрати.

По-п’яте, операції з залученням посередника  мають специфічний податковий режим  у порівнянні з безпосередніми взаємовідносинами  партнерів, тому у ряді випадків залучення  посередників являється виправданим  і з точки зору оподаткування.

Перелічені  обставини роблять посередницькі  операції не тільки економічно доцільними, але й доволі привабливими.

Виникнення  торгових посередників – це потреба  ринкової економіки. Наприкінці 80-х  років в США різко зростає  чисельність працюючих у торговельно-комерційних організаціях. Високий відсоток цих робітників відмічається також в Канаді, Німеччині, Великобританії та інших розвинених країнах. В 60-ті роки був період недооцінки ролі оптової торгівлі й, відповідно, торгових представників. Однак різке зростання масштабів виробництва, багатоманітності товарів і кількості підприємств-виробників виявили неефективність виконання функцій закупівлі і збуту власними силами й призвели до перегляду ролі й значення як оптово-посередницьких підприємств, так і торгових представників. В умовах української економіки ще рано обговорювати значення цих спеціалістів, але безперечним є той факт, що кількість їх зростає щоденно.

Актуальність вивчення питання щодо залучення посередників у межах окремого підприємства полягає у тому, що необхідність звернення до них виникає через відсутність досвіду самостійного дослідження зовнішнього ринку, пошуку вигідних іноземних контрагентів, кваліфікованого здійснення взаєморозрахунків, чіткого та правильного формування умов контрактів тощо.

Об’єктивною необхідністю є більш  повна реалізація переваг зовнішньоекономічних зв’язків для підприємств. Тенденції  розширення самостійності окремих  фірм в організації зовнішньоекономічної діяльності потребує створення механізмів регулювання діяльності всіх учасників ЗЕД, включаючи торгових посередників. Інститут зовнішньоекономічного посередництва стає невід’ємним елементом комерційної інфраструктури суспільства, який у рівній мірі обслуговує як загальнодержавні, так і приватні економічні інтереси.

Мета курсової роботи – виявлення місця й ролі торгових посередників у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства, ступеня їх внеску в удосконалення процесу збуту продукції.

Виходячи з цієї мети були поставлені наступні основні завдання дослідження:

• розкрити теоретичні основи здійснення посередницьких операцій, основи формування банку
• зовнішньоекономічній сфері як невід’ємного елементу ринкової економіки та її комерційної інфраструктури;
• ознайомитися з видами торгово-посередницьких операцій та в їх межах визначити особливості укладання типових угод;
• охарактеризувати організаційні форми посередницьких фірм, вказати особливості їх функціонування і налагодження відносин з підприємствами-виробниками та клієнтами;
• дослідити вплив використання торгових посередників на зовнішньоекономічну діяльність конкретного підприємства;
• проаналізувати ефективність здійснення зовнішньоекономічної діяльності конкретного підприємства;
• вказати основні принципи вибору українським підприємством посередницьких фірм;
• надати поради щодо удосконалення процесу вибору посередників, здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Об’єктом даної курсової роботи є механізм залучення посередницької діяльності до процесу організації зовнішньоторгових зв’язків.

Предмет дослідження – організація процесу збуту продукції шляхом залучення посередників.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ОПЕРАЦІЙ

 

 

 

1. Сутність посередницьких операцій банку

 

 

Серед нетрадиційних  банківських послуг дедалі важливішу  роль відіграють посередницькі послуги. На практиці надання таких послуг оформляється двома видами цивільно-правових договорів: договором доручення та договором комісії. За своєю суттю ці договори є договорами на продаж послуг. Законодавець під продажем послуг розуміє будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг.

За договором  доручення одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені  і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії — підписання документів, укладення угод. Але, виконуючи  юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Повірений є представником свого довірителя перед третіми особами. Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій містяться у договорі або у виданій на його підставі довіреності. Повірений зобов’язаний терміново передати довірителеві все отримане у зв’язку з виконанням доручення (цінні папери, майно, грошові кошти, документи). Довіритель, оскільки повірений діє за його рахунок, повинен забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, а також відшкодувати йому фактичні витрати при виконанні ним доручення.

За договором  комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. За цим договором укладаються угоди не безпосередньо особою, заінтересованою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою. За угодами, які укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов’язаним не комітент, а комісіонер, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені.

Повіреним і  довірителем, а також комісіонером і комітентом можуть бути громадяни  та юридичні особи, зокрема банки.

Договір доручення  має багато спільного з договором  комісії. Схожість полягає в тому, що в них є третя особа, а  також у тому, що на підставі цих  договорів одна сторона (повірений  чи комісіонер) укладає угоди в  інтересах другої сторони (довірителя чи комітента).

Але між ними існують істотні відмінності:

1. За договором  комісії комісіонер укладає угоди  від свого імені, а за договором  доручення повірений діє від  імені довірителя. У комісіонера  виникають права та обов’язки  щодо третьої особи, а повірений  жодних прав та обов’язків за укладеними договорами не набуває.

2. Договір доручення  може бути оплатним і безоплатним.  Договір комісії є оплатним, причому  ознака платності настільки характерна, що право на винагороду виникає  у комітента незалежно від  того, чи було воно спеціально передбачене договором.

Комерційні  банки надають різноманітні види посередницьких послуг. Найпоширенішими  серед них є посередництво  в одержанні клієнтом кредиту, в  операціях з майном, зокрема цінними  паперами, валютою. Перший вид посередницьких послуг надається банком тоді, коли він сам з тієї чи іншої причини не може задовольнити кредитну заявку клієнта. У цьому разі обслуговуючий банк може бути посередником у пошуку клієнтові іншого банку-кредитора або на його прохання одержати міжбанківський кредит і за рахунок його надати кредит клієнту. Якщо клієнтові потрібен великий кредит, то банк може вдатися до консорціумного або паралельного кредитування клієнта.

Помітно збільшилося  надання посередницьких послуг в  операціях з цінними паперами. При первинному розміщенні цінних паперів комерційні банки можуть за дорученням, від імені і за рахунок емітента виконувати обов’язки щодо організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому можливі два варіанти. При першому комерційний банк надає послуги з первинного розміщення цінних паперів без зобов’язань щодо викупу нерозміщеної частини емісії. Головний обов’язок банку в цьому випадку — докласти максимальних зусиль для розміщення цінних паперів, проте фінансової відповідальності за кінцевий результат банк не несе.

Другий варіант  передбачає, що комерційний банк зобов’язується у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента їх нереалізовану  частину, тобто бере на себе ризики розміщення цінних паперів.

Комерційні банки можуть займатися і брокерською діяльністю, тобто здійснювати цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Посередництво комерційних банків у валютних операціях  передбачає, зокрема, купівлю-продаж іноземної  валюти або платіжних документів у ній, конверсію однієї іноземної  валюти в іншу, конверсію протягом визначеного строку національної валюти в іноземну, і навпаки; переказування за дорученням громадян іноземної валюти за кордон та виплату громадянам отриманих на їх ім’я з-за кордону переказів; інкасування іноземної валюти та платіжних документів у ній тощо.

Комерційні  банки надають своїм клієнтам консультаційні послуги . Вони консультують клієнтів з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Значну кількість видів консультаційних послуг, яку надають комерційні банки, становлять послуги, пов’язані з виконанням ними активних і пасивних операцій та наданням інших послуг: залученням ресурсів, кредитуванням, фінансуванням капітальних вкладень, розрахунково-касовим обслуговуванням, зовнішньоекономічною діяльністю, операціями з цінними паперами тощо.

Консультаційні  послуги можуть надаватись усно або  письмово, а плата за їх надання  у деяких випадках включається у  плату за основний вид операції (послуги), який супроводжується консультуванням.

Наданням консультаційних  послуг можуть займатися як менеджери  підрозділів банку, так і працівники спеціально створених підрозділів. В окремих випадках консультантами можуть бути сторонні спеціалісти та організації, які залучаються банками для надання консультацій своїм клієнтам. Консультативні послуги передбачають наявність у працівників, що їх надають, певних знань у галузі економіки, банківської справи, інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності, а також досвіду практичної роботи у відповідних галузях знань.

 

 

 

1.2  Класифікація та роль посередницьких операцій банку

 

 

Комерційні  банки є інститутами нижнього рівня банківської системи. Їхня основна призначення: залучення грошових коштів та їх розміщення від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості. Так, перший банк як спеціалізований кредитно-розрахунковий інститут виник у 1407 році в Італії в Генуї ( «Банкаді Сан Джорджо»). Першими були міняли, тому саме поняття «банк» походить від італійського слова «банко» (лава міняйли, грошовий стіл).

Нинішнє поняття  банку як комерційної установи, що здійснює розрахункові, комісійно-посередницькі  та інші операції на умовах платності  терміновості, виникло порівняно недавно.

В Відповідно до Закону РФ «Про банки і банківську діяльність» банки в Росії  діють як універсальні кредитні установи, які вчиняють широке коло операцій на фінансовому ринку: надання різних за видами та строками кредитів, купівля-продаж і зберігання цінних паперів, іноземної валюти, залучення коштів на вклади, здійснення розрахунків, видача гарантій, поручительств та інших зобов'язань за третіх осіб, посередницькі і довірчі операції.

В свою чергу  всі кредитні організації банківського типу поділяються на два види: власне банки та кредитні установи. Під банком розуміється комерційна організація, яка на підставі ліцензії залучає на умовах повернення грошові кошти та інші цінності юридичних та фізичних осіб і розміщує їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості, а також здійснює розрахункові та інші банківські операції.

Кредитні установи - це юридичні особи, які не є банками, створені у формі відкритого або  закритого акціонерного товариства, яким по ліцензії Банку Росії надається  право здійснювати окремі банківські операції, за винятком грошових операцій з фізичними особами. У назві кредитних установ не може використовуватися термін «банк» і похідні від цього терміна.

Характерна  особливість російських комерційних  банків, що відрізняє їх від кредитних установ, полягає в тому, що їм дозволено професійна і непрофесійна діяльність на ринку цінних паперів. На відміну від деяких розвинених країн (наприклад, США) дії наших комерційних банків на фондовому ринку не обмежуються. Професійна діяльність банків на ринку цінних паперів повинна здійснюватися відповідно до федеральних законів. Банк Росії не має право видавати ліцензії на ведення цих видів діяльності. Виключення складає ліцензована Банком Росії діяльність розрахункових центрів і клірингових організацій. Крім того передбачено низку важливих обмежень:

- банк не може виступати інвестиційним інститутом з недержавним цінних паперів, якщо в складі його залучених коштів є кошти громадян;