Сутність грошей

Призначення грошей як засобу обігу — бути посередником при обміні товарів. Для ранніх етапів товарообміну, кожний то­вар, що виконував роль загального еквіваленту, вступаючи в обмін з іншим товаром, був одночасно і мірою вартості і засобом обігу, обидві функції в ньому співпадали. Подальший розвиток обміну призвів до відокремлення цих функцій, що сприяло утво­ренню особливих форм грошей: лічильних грошей як міри вартості і знаків вартості як засобів обігу. В подальшому ця про­тилежність розвивається у власне протиріччя, що призводить до порушення стійкості грошей як суспільних виробничих відносин. З кількісного боку це виявляється в тому, що брак грошово­го матеріалу для потреб товарообігу веде до появи в обігу знаків вартості як знаків золота, що створює потенційну можливість для виникнення представницької вартості як результату відриву номінальної і реальної вартості грошового товару. Якісний бік цього протиріччя виявляється при порушенні оборотності золо­та і його знаків. (Александрова)

Функція засобу обігу є найпоширенішою та очевидною. Тому іноді гроші визначають так: "Усе, що може застосовуватись як засіб обігу, і є гроші" [12, с.99-100].

Функцію платежу гроші починають виконувати з роз­витком товарно-грошових відносин, тобто стають засобом оплати боргового зобов'язання, коли продавець є кредито­ром, а покупець — боржником [11, с.106].

Тобто, зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також се­зонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що ство­рює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В ре­зультаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстроч­кою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають спе­цифічну форму руху: Т — З, а через заздалегідь встановлений строк: З — Г (де З - боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення борговою зобов'язання с кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Роз­рив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору.

В умовах розвинутого товарного господарства гроші в функції засобу платежу пов'язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В резуль­таті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань і виникнення масових банкрутств товаровласників. Проблема неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу. Особли­во гострою вона стала в Україні у 90-х рр. Прискоренню пла­тежів між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів кредитних грошей, як банківський вексель, еле­ктронні гроші та кредитні картки.

В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію грошей як засіб обігу і платежу водночас

[1, с.22].

Функція грошей як засобу нагромадження і заощадження. Ця функція означає створення багатства. У суспільстві існують глибинні економічні причини, що спонукають фірми та окремих людей заощаджувати гроші. Для закупівлі капі­тальних благ необхідно попередню нагромадити гроші. Придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобілі та ін.) також передбачає заощадження грошей. Нагромаджує гроші не лише населення, а й держава, створюючи валютні резерви. Ці резер­ви мають важливе значення в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та зростання взаємозалежності держав [3, с.61-62].

Для утворення скарбів гроші вилуча­ються з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. Однак просте накопичення і заощадження грошей власнику додатково­го доходу не приносить.

На відміну від попередніх двох функцій гроші як засіб нако­пичення і заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на певний період і бути реальними.

При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві гроші на­правлялися в скарби, нестача поповнювалася за рахунок скарбів. З розвитком товарного виробництва значення функції як за­собу накопичення та заощадження зростало. Без накопичення та заощадження ставало неможливим здійснення процесу відтво­рення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші нагромаджувались у вигляді "мертвих скарбів", з розвит­ком виробництва підприємцю стало не вигідно зберігати гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім то­го, акумуляція тимчасово вільних коштів — необхідна умова кру­гообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підп­риємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають у ок­ремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни — відсутність диспропорцій в народному господарстві.

Золотий обіг потребував накопичення центральним (емісій­ним) банком золотого запасу, який використовувався для попов­нення внутрішнього обігу, розміну знаків вартості на золото, міжнародних платежів. Це призначення золотого запасу в сучас­них умовах відпало в зв'язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись в ре­зервах центральних банків, казні держави, урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про багатство країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до національної гро­шової одиниці.

Окремі особи також накопичують золото у формі зливків, монет, прикрас (тезаврація золота), купуючи його на ринку в обмін на національну грошову одиницю. Мета такого накопи­чення в умовах панування знаків вартості — застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості. Основна маса членів суспільства при відсутності золотого обігу накопичує і зберігає кредитні гроші, які с паперовими символами і не створюють реального багатства для власників. Господарюючі суб'єкти зосере­джують короткостроковий капітал в кредитних установах, а дов­гостроковий — за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід [5, с.121].

Важливе значення цієї функції — стихійно регулювати гро­шовий обіг при пануванні знаків вартості — втрачено. Тепер кре­дитні гроші не можуть еластично розширювати або зменшувати кількість необхідних для обігу грошей, як це було при золотих грошах.

Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що ут­ворюються в різних сферах господарства і населення для надан­ня їх в позику підприємствам і організаціям інших галузей і окре­мим кредиторам. Кредитні відносини, що виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню ресурсів господарства, розвитку виробництва і більш повному задоволен­ню потреб населення. Такі результати використання грошей у функції засобу накопичення в межах народного господарства.

При вирішенні проблеми доцільності накопичення коштів слід врахувати наступне:

-         можливість безперешкодного використання розміщених грошових      

     коштів;

-     надійність вкладень;

-     мінімізація ризику [1, с.23-24].               

Світові гроші. Появу світових грошей викликали зовнішньо-торгівельні зв'язки, міжнародні кредити, надання по­слуг зовнішньому партнеру. Світові гроші функціонують як за­гальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства. Вони в якості міжнародно­го засобу виступають при розрахунках по міжнародним балан­сам: якщо платежі даної країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засо­бом платежу.

Міжнародним купівельним засобом світові гроші служать при порушенні рівноваги обміну товарами та послугами між країнами, тоді їх оплата здійснюється готівковими грошима. Як загальне втілення суспільного багатства світові гроші використо­вуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при виплаті репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини ба­гатства від однієї держави до іншої в грошовій формі.

При золотому стандарті світовими грошима виступало золо­то, як засіб регулювання платіжного балансу, і кредитні гроші (банкноти) окремих держав, розмінні на золото (в основному до­лар США та британський фунт стерлінгів). Для зміцнення національних грошей таких держав, як США та Великобританія, в якості світових грошей та за їх ініціативою використовувались міжнародні валютні договори та валютні кліринги. Для створення міжнародної лічильної грошової одиниці з ме­тою вирішення проблеми міжнародної ліквідності Міжнародний валютний фонд ввів нові резервні і платіжні засоби — спеціальні права запозичення (СДР — Special Drawing Rights(SDR)). СДР призначені для регулювання сальдо платіжного балансу країн-членів МВФ, поповнення офіційних резервів та розрахунків, а та­кож порівняння національних валют. В 1971 р. був встановлений золотий вміст СДР, що дорівнював, як і долар США, 0,888671 г., але з 1 липня 1974 р. (після девальвації долара) вартість одиниці СДР визначалась на основі середньозваженого курсу спочатку 16, а потім 5 провідних валют розвинутих країн.

Для країн-учасниць Європейського валютного союзу (ЄВС) з березня 1979 р. введена регіональна міжнародна лічильна одини­ця — ЕКЮ (European Currency Unit (ECU)). На відміну від СДР європейська валютна одиниця була на половину забезпечена зо­лотом і доларами США (за рахунок об'єднання 20 % офіційних резервів країн-учасниць ЄВС), а на половину їх національними валютами. ЕКЮ — безготівкова грошова одиниця, яка виступа­ла у вигляді записів на рахунках в центральних банках країн-членів. Вартість ЕКЮ визначалася так само, як і СДР, середньоз­важеним курсом валют країн-членів. її використовували в розра­хунках дванадцять країн ЄВС. З 1999 р. замість ЕКЮ в обіг була введена нова грошова одиниця євро [15, с.113].

На першому етапі (січень 1999 р. — грудень 2001 р.) євро офіційно введена в безготівковій формі в 11 країнах Союзу (Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія). З 1 січня 2002 р. почався другий етап — введення готівкових євро (банкнот і монет) в 12 країнах ЄВС (вище перелічені плюс Греція). Великобританія, Швеція і Данія з різних причин поки що вирішили не приєднува­тися до зони євро. Наступний етап  почався з 1 липня 2002 р., коли припинилися готівкові і безготівкові розрахунки в національних валютах країн-учасниць зони євро, і євро стало єдиним платіжним засобом.

Стабільна грошова одиниця євро повинна відігравати знач­но важливішу роль у міжнародній валютній системі як торгова, інвестиційна і резервна валюта, аніж будь-яка з діючих національних валют. Крім того, євро може стати серйозним кон­курентом долару в якості розрахункового засобу і альтернатив­ною резервною валютою як для країн ЄВС, так і для торгово-фінансових партнерів по всьому світу.

Отже, говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття “конвертованість” валют. Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсі називається конвертованістю (conversion (англ.) – перетворення). І на даний час повністю конвертованими  вважаються лише не більше десяти валют світу, з них п’ять - вільно використовувані: долар США, німецька марка, японська йена, англійський фунт стерлінгів і французький франк. А тепер до них відносять і євро. Саме ці валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в якості  міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці – СДР, ЕКЮ, які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов’язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Отже, світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

3. Еволюція грошей, їх роль у ХХ столітті

У другій половині XX ст. як міжнародний платіжний  купівельний засіб використову­вали переважно національні гроші, або валюти окремих країн, що пов'язано з еволюцією самих грошей і грошових систем.

Система золотого стандарту функціонувала до 30-х років XX ст. її найважливішими рисами були: 1) фіксація золотого вмісту національних валют і їх безпосередня конвертованість у золото; 2) функціонування золота як світо­вих грошей; 3) наявність фіксованих валютних курсів.

Після Першої світової війни починається криза золото­го стандарту. Із значним розширенням обсягів внутріш­нього ринку, зростанням масштабів товарного виробницт­ва золота було вже недостатньо для виконання ним функ­ції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті роки XX ст. до золотих резервів капіталістичних країн надходило в се­редньому на 25% менше золота, ніж до війни. Тому зроста­ючу потребу в золоті для обслуговування внутрішнього ринку і міжнародного обігу не могли задовольнити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих монет спричинив значне зростання витрат обігу. Панування зо­лотого стандарту також унеможливлювало проведення окремою   країною   своєї   валютно-грошової   політики, оскільки збільшення обсягів емісії, а отже й інфляційне знецінення національних грошей, призводило до відпливу золота за кордон і зменшення золотих запасів країни.