Сутність грошей

Проте з появою металевих грошей їх розвиток не припинився. Під впливом зазначених об'єктивних процесів відбувався сти­хійний відбір грошового товару з групи металів. Спочатку вико­ристовувалися звичайні метали — залізо, мідь, бронза та ін., що найчастіше вживалися людьми. Згодом цю роль почало викону­вати срібло як благородний метал з високою питомою і сталою вартістю та здатністю до зберігання. Проте ще більшою мірою цими властивостями природа наділила золото, яке теж стало пре­тендувати на роль грошового товару. Почалася тривала боротьба  між сріблом і золотом за «грошовий трон» у товарному світі. Цей етап у розвитку грошей характеризувався паралельним функціо­нуванням золота і срібла в ролі грошей і називався золото-срібним біметалізмом. Закінчився він наприкінці XIX ст. пере­могою золота, установленням золотого монометалізму.

Еволюція металевих грошей найбільш відчутно проявилася у двох напрямах: перший — набуття і вдосконалення монетної форми; дру­гий — розвиток представницьких форм металевих грошей в обігу.

Монета. З появою металевих грошей вони використовувалися у формі простих зливків чи кусків металу. Такі гроші мали вели­чезні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма зливків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин. У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу. Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до дер­жави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстан­ціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета теж розвивалась і змінювалась. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, по краях у їх дизайні було застосовано рельєфний малюнок та «зубиювання» країв [15, с.25]. Проте найбільшого поширення набули круглі.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми грошей пов'язаний з виникненням білонної монети, тобто роз­мінної, з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбує­ться не з дорогоцінного металу, отже є неповноцінною.

Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу — вимогу еконо­мічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Розмінна монета найактивніше використовує­ться в обігу і тому найшвидше стирається. Більше того, висока вартість дорогоцінного металу обумовлює необхідність карбуван­ня розмінної монети надто малих розмірів. Така монета була не­зручною у користуванні і легко губилася, що призводило до дода­ткових витрат дорогоцінного металу. Виготовлення її зі звичай­ного дешевого металу було об'єктивною необхідністю, а успішне функціонування поряд з повноцінною монетою сприяло пошукам альтернативи повноцінним грошам і заміні їх неповноцінними.

Переваги білонної монети (дешевизна, тривале функціонуван­ня) допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли повноцін­на монета як форма грошей «зійшла зі сцени». І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу [7, с.101].

Демонетизація золота. Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема, К. Маркс неодноразо­во підкреслював, що гроші за своєю природою — це золото і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу. Як і ю міг завершитися розвиток суспільних відносин епохою капіта­лізму вільної конкуренції, так не міг закінчитися і розвиток гро­шей закріпленням їх за золотом. Ті ж самі еволюційні процеси в суспільному житті зумовили неспроможність золота назавжди закріпитися в ролі грошей та підготували передумови для пере­ходу до якісно нового типу грошей — неповноцінних.

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на економіку, з іншого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще складніші вимоги.

По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання об­сягів відтворення грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів суспільного виробництва й обігу. Реак­цією на цю вимогу було широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів, оскільки

виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

По-друге, зростали вимоги щодо скорочення витрат на виго­товлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненого цим збільшення маси грошей.

По-третє, сама вартість грошей у нових умовах, що вимагали активного втручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати більш гнучкою, більш податливою до держа­вних регулятивних заходів.

Зазначені вимоги не міг задовольнити жодний товар — про­дукт людської праці, навіть найблагородніший із металів — зо­лото. Проте золото відчутно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної праці. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінам, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробниц­тво, а й вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якого зробили його найбільш придатним виконувати роль грошей у попередні віки, в умовах XX ст. виявилася нездоланною перепоною для виконання ним цієї ролі. Відбувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю було зупи­нено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі [13, с.16-22].

2. Функції грошей

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як прави­ло, визначається через їх функції. Так Дж. Хікс вказував, що гроші визначаються своїми функціями. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне при­значення економічних законів, які діють в певній сфері еко­номічних відносин.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між пред­ставниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість представників марксистської теорії грошей визнає п'ять їх функцій, проте вони мають різні погляди щодо суті кожної з них.

Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі іс­нування функцій грошей, більшість із них визнають лише три фун­кції й абстрагуються від решти. Разом з тим класики економі­чної теорії та деякі її представники кінця XIX — початку XX ст. теж визнавали п'ять функцій грошей. Отже, розглянемо п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу на­громадження вартості і світових грошей.

Першою функцією грошей є функція міри вартості, тобто їх спроможність вимірювати вартість всіх товарів, служити посе­редником при визначенні ціни. Тільки наявність вартості у гро­шового товару забезпечує одночасну появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як засіб обігу та платежу і світових грошей [1, с.16].

Ми використовуємо функцію міри вартості, коли, дивлячись на ети­кетку або в цінник, з'ясовуємо ціну товару чи послуги. В цей момент ми подумки зіставляємо ціну даного товару з іншими та з власними доходами і робимо певний вибір. Ця функція реалізується і під час торгу між покупцем і продавцем на вільному ринку, а також при визначенні ціни за певні послуги, що надаватимуться в майбутньому [12, с.99].

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари порівнюваними. Товари порівнювані за допомогою гро­шей тому, що вони як і гроші є продуктами людської праці, ма­ють однорідну з ними базу порівняння — абстрактну працю. Ви­ражена в грошах вартість товару є ціною. Ціна або грошова фор­ма товару — це форма лише ідеальна. Вартість взуття, одягу, ав­томобілів, відеомагнітофонів тощо існує хоча і невидимо в самих речах, вона виражається в їх відношенні до золота. Так як вираз товарних вартостей в золоті носить ідеальний характер, то для цієї операції може бути застосоване також лише уявне або ідеаль­не золото. Кожний товаровласник і товаровиробник знає, що він ще не перетворює свій товар в гроші, якщо надав їх вартості фор­му ціни і, що йому не потрібно ні граму реального золота для то­го, щоб виразити в ньому великий обсяг вартостей. Отже, свою функцію міри вартостей гроші виконують як уявні гроші, що по­даються ідеально, тому що тут має місце лише ідеальний переказ товару в їх загальне вартісне буття. Хоча функцію міри вартості виконують гроші, що подаються лише уявно, ціна цілковито за­лежить від реального грошового матеріалу [12, с.99].

Функція міри вартості відображає відношення товару до гро­шей, як загального еквіваленту. Однак для визначення ціни това­ру цього недостатньо. Необхідний масштаб для їх порівняння, одиниця виміру речовинної субстанції загального еквіваленту. Коли гроші відносяться до самих себе, вони виступають як мас­штаб цін. Масштаб цін не є новою функцією грошей. Це іншого роду функція — "природної субстанції" грошового матеріалу. Хоча речовинним носієм обох функцій с одне і те ж золото, гроші як міра вартості і як масштаб цін викопують дві різні функції, що різняться своєю природою.

Міра вартості — економічна функція грошей, що залежить від держави. Гроші як міра вартостей є суспільним вартісним еквівалентом, втіленням суспільно необхідної абстрактної праці і виразом вартостей товару. А це означає, що ця функція визна­чається законом вартості.

Масштаб цін має юридичний характер, залежить від волі держави і служить для вираження не вартості, а ціни товару. Че­рез масштаб цін ідеальна, уявна ціна, що надається товару як по­казник величини вартості, перетворюється в прейскурантну або ринкову ціну виражену в національній грошовій одиниці.

З розвитком світового ринкового господарства, поглиблен­ням міжнародного розвитку праці і формуванням інтер­національної вартості товару функція міри вартості переростає у функцію інтернаціональної міри вартості. За допомогою інтернаціональної міри вартостей реалізується основна вимога товарного виробництва: гроші повинні забезпечувати абсолютну обмінність товару не тільки на національному, а і на світовому ринку. Завдяки цьому товари набувають порівнянності і абсолют­ної обмінності у світовому господарстві.

Все сказане справедливо для реальних грошей. Однак в су­часних умовах стан справ докорінно змінився. На зміну по­вноцінній монеті реальної вартості прийшли папірці, передували яким векселі і розписки ювелірів. Сучасні кредитні гроші не вико­нують в повній мірі свої класичні функції. Сучасні і ротові знаки є лічильними грошима, наділеними представницькою вартістю сукупної товарної маси, що знахо­дяться в обігу на ринку в данин момент. При цьому роль міри вартостей виконує сукупна товарна маса (визначена нами в якості загального еквівалента), між якою (ідеально, шляхом гро­шових знаків) і окремим товаром встановлюється реальне мінове співвідношення, необхідне останнім для обміну. Саме це співвідношення і закріплюється в якості ціпи за допомогою кре­дитних білетів, функції виразу (фіксації) вартісних пропорцій. Таким чином, в процесі еволюції, функція грошей як міри вар­тості перетворилася у функцію фіксації вартісних пропорцій вла­стиву кредитним грошам [1, с.18-20].

Гроші як засіб обігу та платежу. Процес товарного обігу по­роджує потребу в грошах як засобу обігу, тобто функцію засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при обміні товару «Т-Г-Т». Переміщуючи з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо знаходяться в русі, переходять від однієї особи до іншої, пов'язуючи завдяки цьому акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Для виконання функції засобу обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тоб­то цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність.

Суспільна праця у формі вартості здійснює особливий вид руху — товарна вартість перетворюється в грошову, грошова — в товарну. Обіг товарів здійснюється за допомогою грошей. Зміна форм, в процесі якої здійснюється обмін продуктами "Т-Г-Т" припускає, що товар є вихідним і кінцевим пунктом процесу кругообігу товарів. З іншого боку включається кругообіг гро­шей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у ви­гляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, ко­ли ж за ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від сво­го первісного власника. Відбувається безперервне вилучення гро­шей з їх вихідного пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно додержуватися однієї умови: рух грошей і товарів повинен здійснюватися водночас.