Сучасні концепції зовнішньоекономічної діяльності

      В останні десятиріччя, що характеризуються активізацією процесу національного  відродження держав, з'явилися нові тенденції в теоретичному трактуванні  процесів міжнародного руху капіталу. Іноземний капітал усе частіше трактується західними економістами як необхідний для прискорення процесів національного нагромадження ресурс, що доповнює внутрішні можливості фінансування інвестицій.

      У більшості західних теорій індустріального  розвитку червоною ниткою проходить  думка про те, що будь-яка країна, яка розвивається і прагне до швидкого збільшення національного доходу, стикається з нездоланними труднощами, якщо вона намагається здійснити програму капіталовкладень, обмежуючись лише мобілізацією національних коштів. Західні  економісти (С. Кузнец, Г. Хаберлер, Г. Джонсон, Дж. Хікс, Г. Мейер та ін.) у своїх  працях посилено популяризують ідею про те, що планування економічного зростання у країнах, які розвиваються, у сучасних умовах немислиме без  урахування можливості допуску в  економіку країни іноземного капіталу як одного із зовнішніх джерел нагромадження.

      При цьому в єдине пов'язуються зовнішньоекономічні  функції держав, котрі є об'єктом  інтересів міжнародного фінансового  капіталу, із процесами їх внутрішнього господарського зростання. Унаслідок цього між іноземним капіталом і процесами національного нагромадження встановлюється пряма залежність. Це дає змогу інтерпретувати допуск іноземних монополій і держав у національне господарство країн, що розвиваються, як єдиний надійний спосіб прискорення економічного прогресу. Для того щоб довести правильність своїх ідей, багато авторів вдаються до спроби формалізувати процеси впливу експортованого капіталу на розвиток національних господарств, які ввозять цей капітал.  

      ЕКОНОМЕТРИЧНЕ ТРАКТУВАННЯ РОЛІ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ В ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ З ПОЗИЦІЙ КРАЇНИ-ЕКСПОРТЕРА.

      Сучасні західні теорії міжнародної торгівлі, поділяючи країни, що утворюють світовий ринок, на розвинуті і ті, що розвиваються, характеризують їх за ознакою наявності  вільних капіталів відповідно як країни, що володіють надлишковим  капіталом і експортують його, та країни, що потребують вільних грошових коштів і у зв'язку з цим ввозять  капітал з-за кордону. Згідно з таким розподілом надлишок капіталів або їх дефіцит стає немовби показником ступеня економічної зрілості тієї або іншої держави, а сам процес економічного розвитку трактується при цьому виключно як процес нагромадження.

      Поділ країн на ті, що ввозять капітал, і ті, що вивозять його, відповідає при  такому підході класифікації цих  держав, яка грунтується на співвідношенні обсягів їх експорту й імпорту. Вважається, що надлишок вільних капіталів поєднується з надлишком товарів і це веде до перевищення експорту товарів над імпортом. І, навпаки, брак капіталів і пов'язаний із ним низький рівень розвитку національної промисловості тягне за собою необхідність перевищення ввозу товарів над їх вивозом.

      Вивіз або ввіз капіталу разом із торговельним балансом країни утворюють ніби співвідношення між національними платежами  та валютними надходженнями. Ці співвідношення обумовлені рівнем розвитку економіки і строго фіксовані для кожного даного рівня. За логікою цих міркувань для індустріальне розвинутих держав вивіз капіталу стає органічною функцією національного господарства. Він так само необхідний, як і вивіз товарів, що переповнюють внутрішній ринок.

      Водночас  для країн, що розвиваються, державний платіжний баланс нібито незмінно повинен передбачати значний дефіцит, який може бути зрівноважений лише ввозом іноземного капіталу. Відносний обсяг цього дефіциту ніби то перебуває в строгій відповідності з рівнем національного господарського розвитку, скорочуючись у міру зростання національного доходу. Після подолання в процесі зростання якоїсь уявної межі платіжний дефіцит перетворюється в позитивне сальдо платіжного балансу, і країна, вийшовши із розряду відсталих, досягає заповітної мети, стаючи сама експортером капіталу у слаборозвинуті країни.

      Але на цьому зв'язок між економічним  розвитком країни та її зовнішньоторговельною  та зовнішньо фінансовою діяльністю не припиняється. Подальше зростання національного доходу супроводжується збільшенням експорту товарів і капіталу не тільки в абсолютних, а й у відносних розмірах. Чим вищий ступінь розвитку економіки, тим більшу частку національного доходу держава змушена капіталізувати за кордоном.

Таким чином, основна ідея цієї теорії полягає  в тому, що незалежно від соціальних і політичних умов національного економічного розвитку для кожного рівня господарського зростання існують строго оптимальні з погляду найкращих можливостей її подальшого розвитку співвідношення між обсягом ввезених або вивезених капіталів і національним доходом. Ці розрахункові співвідношення кожна держава повинна використовувати як контрольний інструмент над господарською практикою і по можливості дотримуватися їх, тому що відхилення від цих оптимальних співвідношень нібито ускладнює умови подальшого зростання, вносячи певну дисгармонію у взаємодію внутрішнього та зовнішнього ринків. Ця теорія залежності розвитку національних господарств від міжнародного руху капіталів підтверджується побудовою ілюстративних математичних моделей.

      Розглянемо  один із варіантів таких моделей, розроблених західним економістом Кенетом К. Курихарою. Для індустріальне розвинених і економічно відсталих країн автор використовує два дещо відмінні підходи. У першому випадку при характеристиці кількісної залежності між ввозом капіталу і темпами зростання слаборозвиненої економіки його зусилля спрямовані на визначення відносного обсягу потрібних іноземних капіталів для швидкого зростання національного доходу. Друга модель, призначена для економічно високорозвинутих держав, має проілюструвати їхню потребу у вивозі капіталу і показати його вплив на подальше рівномірне зростання. 

ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ МАРКСИСТСЬКОЇ ТЕОРІЇ ІМПЕРІАЛІЗМУ.

У марксистському вченні проблемам економічного розвитку держав, а також розриву між  бідними та багатими країнами з погляду  динаміки закордонних капіталовкладень капіталістичних країн присвячена "теорія імперіалізму".

Під "імперіалізмом" тут розуміють зовнішню політику, яка прагне до політичного й економічного контролю над відсталими територіями, щоб забезпечити для метрополії сферу застосування вільних заощаджень і надлишок промислових товарів  в обмін на стратегічні сировинні  ресурси.  Марксистська теорія передбачає, що закрита капіталістична економіка, безумовно, потерпає від хронічно недостатнього ефективного попиту, від основних диспропорцій, які можна виправити тільки відкриттям зовнішніх ринків. Тому імперіалізм, а саме пряма чи опосередкована експлуатація відсталих територій, є невід'ємною властивістю будь-якої розвинутої капіталістичної економіки.

      Але всупереч поширеному переконанню дохід  від капіталу, як правило, вищий в  економіці з надлишковими капіталами, ніж у країнах, що розвиваються, оскільки в розвинутих країнах капітал  вкладається не стільки в обробні, скільки в базові галузі, транспорт  та енергетику. За відсутності розвинутої інфраструктури - автомобільних доріг, залізниць, гаваней, доків, гребель і енергетичних установок - потенційно високий прибуток із капіталу в бідних країнах одержати неможливо.

      Марксистська  теорія імперіалізму - це редукціоністська теорія тією мірою, якою вона відстоює право редукувати всі значущі  змінні до змінних економічних і, зокрема, до максимізуючої прибуток поведінки національних корпорацій, зайнятих пошуком сировини, нових  інвестицій і додаткових ринків збуту  кінцевої продукції. Ця теорія багата на передбачення: закордонні капіталовкладення  рухаються переважно у напрямку бідних країн у відношенні, обернено пропорційному рівню ефективного  попиту в себе вдома; закордонні капіталовкладення  у бідних країнах сконцентровані, як правило, у видобувних галузях; залежні  країни є головними ринками збуту  для товарів із великих імперіалістичних держав; найбагатші країни - це ті, котрим пощастило бути найбільшими імперіями, а найбідніші країни - ті, які були колоніями; і, на завершення, кінець імперіалізму означає також кінець капіталізму, і навпаки.

      Розвиток  марксистської теорії імперіалізму найбільше пов'язаний з ім'ям В. І. Леніна. Йдучи вслід за німецькими послідовниками К. Маркса, у своїй  відомій праці "Імперіалізм, як вища стадія капіталізму" він стверджував, що у відсталих країнах прибутки, як правило, невисокі, оскільки тут  недостатньо капіталу, ціна на землю  відносно низька, а сировина дешева. Можливість експорту капіталу створюється  в міру входження більшої кількості  відсталих країн у міжнародні капіталістичні відносини; головні  залізниці там або вже були побудовані, або тільки будувалися, елементарні умови для промислового розвитку були підготовлені. Необхідність експорту капіталу є результатом того, що в небагатьох країнах капіталізм уже "перезрів" і (через відсталість сільського господарства та зубожіння мас) капітал не може знайти "вигідних" місць свого вкладення.

      Як  бачимо, марксистсько-ленінська теорія імперіалізму багата і приваблива передбаченнями, але реальний світ не менш багатий  прикладами її спростування. Справді, у суспільних науках існує не багато теорій, які б стільки разів  спростовувалися практикою, як це відбувалося  і буде, очевидно, відбуватися з  теорією імперіалізму. 

3. СУЧАСНА СИСТЕМА  УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ  ДІЯЛЬНІСТЮ

      Сучасна система управління зовнішньоекономічною діяльністю охоплює широке коло об'єктів  і може бути загалом охарактеризована і розбита на розділи (сегменти) з  використанням ряду критеріїв і  аналітичних ознак.

      Найважливішими  аналітичними ознаками є екзогенність та ендогенність складових. За цією ознакою  уся система поділяється на національне  управління та багатостороннє регулювання  зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до цього управління зовнішньоекономічною діяльністю можна подати у вигляді макроекономічної та світогосподарської її частин.

      Обидві  ці частини створюють середовище, в якому самостійним розділом є управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств. Зростання  в останні роки значущості міжнародної  інвестиційної діяльності обумовлює  необхідність розгляду як окремого розділу  і менеджменту міжнародних підприємницьких  проектів.

      Багатосегментність  управління зовнішньоекономічною діяльністю не виключає, однак, наявності критерію, що визначає підсумкову її ефективність. Таким, на наш погляд, є стан макроекономіки і, зокрема, зовнішньоекономічної сфери як складової сукупного попиту.

      На  практиці оцінка ефективності зовнішньоекономічної політики і регулювання ґрунтується  на внеску цієї сфери у зростання  сукупного попиту й кількісно  виражається абсолютними річними  значеннями чистого експорту (сальдо платіжного балансу) і показниками  його ваги у валовому національному  продукті. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВОК

      Отже, управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства веде до більш чіткої координації діяльності підприємства, стимулює менеджерів до реалізації своїх  рішень в подальшій роботі, сприяє більш чіткому визначенню фірмою своєї мети і завдань, покращує забезпечення фірми необхідною інформацією, допомагає  більш раціональному розподілу  ресурсів, сприяє активізації роботи по вивченню світового ринку.

      Дослідження управління зовнішньоекономічних операцій було проведено на прикладі діяльності підприємства. Його основною діяльністю є посередницькі операції з купівлі-продажу стоматологічних матеріалів. Підприємство є агентом-представником таких провідних світових фірм-виробників як 3M ESPE, GC, TERUMO, SURE DENT, RHEIN-83. Завдяки багаторічному досвіду, налагодженої роботи та чіткої політики, не тільки входить в трійку фірм-лідерів, що займаються торгівлею стоматологічними матеріалами на Україні, і має позитивні результати фінансової діяльності, а й має подальші перспективи розвитку, що пояснюється вже завойованими позиціями і долею ринку, послідовною торгівельною політикою і напрямом на довгострокову співпрацю з іноземними партнерами, а також продовженням зростання попиту на стоматологічні матеріали як серед приватних підприємців і клінік, так і серед державних.

      При плануванні імпорту товарів підприємству доцільно зробити маркетингове дослідження ринку і налагодити збут продукції. Проводячи аналіз ефективності імпорту по кожному постачальнику, зможе забезпечити максимальні прибутки від кожної закупівельної операції. 
 
 
 
 
 
 

ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА: 

1. Блауг  M. Экономическая мысль в ретроспективе. - М, 1994. 

2. Кейнс  Дж. М. Общая теория занятости,  процента и денег. - М., 1978. 

3. Киреев  А. П. Международная экономика:  В 2 ч. - М., 1999.