Сучасні концепції зовнішньоекономічної діяльності

      Країна з нижчими витратами має вищу погодинну заробітну плату в золотому виразі і, отже, вищі грошові ціни на аналогічні товари. Отже, "природний розподіл грошового металу", який Д. Юм назвав законом, не тільки балансує експорт та імпорт кожної країни, а й встановлює у цих країнах відносні рівні цін, які спонукають їх виробляти товари з порівняльною перевагою. У результаті було зроблено такий висновок: відносні рівні цін між країнами визначаються відмінностями "витрат на придбання золота". Тобто чим більша ефективність праці в експортних галузях країни, що не володіє золотими рудниками, і чим менші витрати перевезення золота, тим нижчі будуть витрати придбання і ціни порівняно з країнами, що експортують золото в зливках. Цей висновок має важливе практичне значення: загальне відставання окремої країни в рівні продуктивності відносно інших країн світу не обов'язково перешкоджає її участі в міжнародній торгівлі. Завжди існує обмінне співвідношення, яке дає змогу їй експортувати ті товари, щодо яких її порівняльне відставання мінімальне, імпортуючи ті, відносно яких воно максимальне.

 
2. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

      В основі сучасної теорії управління лежать насамперед дві основні течії  економічної науки: кейнсіанство і  класичний підхід, або неокейнсіанство  та монетаризм (неокласичний підхід). Саме ці два теоретичні напрями створили і визначають сьогоднішні механізми, інструменти та критерії оцінки управління зовнішньоекономічною діяльністю країн із ринковою економікою і міжнародних економічних та фінансових інституцій.

      Уся система управління зовнішньоекономічною діяльністю й економікою загалом, починаючи  з термінології, статистичних показників, багатофакторних економічних моделей  і закінчуючи виробленням зовнішньоекономічної політики і стратегії, ґрунтується  на вченні Джона Мейнарда Кейнса та класиків монетаризму.

      КЕЙНСІАНСТВО. Наприкінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. Кейнс працював над створенням теорії управління народним господарством. Економічні кризи вже тоді викликали необхідність теоретичного осмислення і створення системи управління економікою, включаючи і зовнішню торгівлю. "Велика депресія" 1929-1932 pp. трагічно підтвердила таку потребу і змусила політичні кола й уряд переглянути свої ліберальні погляди на можливість активного втручання в господарське життя, побудоване на принципах вільного підприємництва.

      Іншими  словами, наукові погляди Кейнса, котрий закликав до більшої ролі держави  в управлінні економікою, збіглися з історичною необхідністю розвитку інституційного управління. На початку 30-х років макроекономіка стала не тільки основним розділом економічної науки, а й найважливішою галуззю державного управління.

      Підсумкова  праця Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) стала  фундаментом сучасної економічної  думки і практики.

Новий крок у розвитку економічної думки  про управління був зроблений  вже в останні три десятиліття, коли інтернаціоналізація господарського життя і взаємозалежність стали  всеосяжним процесом і роль зовнішньоекономічних зв'язків як чинника зростання  і процвітання значно зросла. Саме в цей період узгодження національної зовнішньоекономічної політики окремих  країн та її координація на міжнародному рівні стали особливо важливими для стабільності й економічного зростання.

      Участь  країни в міжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення її міжнародної економічної безпеки, з іншого, є стратегічними напрямками управління зовнішньоекономічною сферою країни.

      Загальновідома  істина - "Теорія випереджає практику"- підтвердилася практичним застосуванням як кейнсіанства, так і монетаризму.

      МОНЕТАРИЗМ. Ще в 50-60-ті роки кейнсіанский напрям дістав гідного суперника - монетаризм, який, однак, почав застосовуватися у  практиці державного регулювання лише на початку 80-х років. Інтелектуальним  лідером монетаристів став професор Чиказького університету Мілтон Фрідман.

      Теоретичним положенням про неприйнятність жорсткого  кейнсіанського підходу до регулювання світової економіки монетаристи пояснювали потребу в ліберальних методах управління (що не порушують принципів суверенітету), сутність яких полягає у широкому застосуванні фінансово-кредитних, антиінфляційних, цінових і грошових інструментів.

      Монетаристи стверджують, що пропозиція грошей є  головною детермінантою короткострокових змін валового національного продукту і довгострокових змін у цінах. Звичайно, кейнсіанська теорія макроекономіки також визнає роль грошей у визначенні сукупного попиту. Основні ж відмінності між двома течіями полягають: а) у підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупного попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом багатьох чинників, а монетаристи головним називають пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають за більший ступінь втручання, монетаристи - за менший, за дерегулювання).

      На  початку 80-х років, наприкінці другого  за складністю економічних проблем  періоду в економічній історії  розвиненого капіталізму, монетаристські концепції актуалізувалися під  впливом десятирічної структурної кризи у світовій економіці в уже сформованій залежності між країнами. Структурні реформи і макроекономічна адаптація, що відбулися спочатку в США, а потім у Західній Європі, передбачали дерегулювання в макро-і зовнішньоекономічній сферах на національному рівні, зрушення у бік міжнародних механізмів конкуренції й у зв'язку з цим перехід до більш ліберальних і демократичних форм регулювання фінансовими і монетарними інструментами, зокрема до координації внутрішньої макроекономічної політики.

      Такий підхід, застосований на практиці американською адміністрацією президента Р. Рейгана на початку 80-х років, а потім і в Західній Європі, дав змогу подолати стагфляційний процес, побудувати нову систему регулювання світових господарських зв'язків монетарними засобами, яка не стримувала зростання, враховувала реалії національних суверенітетів і не створювала надмірної наднаціональної директивності.

      Структурні  реформи та макроекономічна адаптація  стали стрижнем Стратегії на IV десятиріччя розвитку ООН, обговореної і прийнятої в 1990 р. на 18-й Спеціальній Сесії Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України зробила значний внесок у розроблення, узгодження і прийняття підсумкового документа "Декларації про Стратегію на IV десятиріччя розвитку ООН".

      Підсумком реалізації цілей Стратегії в  розвинутих і нових індустріальних країнах став тривалий, майже десятирічний період безкризового розвитку, високих  темпів економічного зростання та становлення  нової системи багатостороннього  регулювання і національного  управління зовнішньоекономічною діяльністю. У сучасній економічній літературі ведуться широкі дискусії про майбутній  механізм регулювання світової економіки, співвідношення національних і міжнародних  механізмів регулювання. Більшість  поглядів збігаються у тому, що роль багатосторонніх інституцій зростатиме. Проте дискусійним залишається питання: чи збереже свою ефективність нинішня монетарна (неокласична) система, чи вона поступиться місцем наднаціональним інституціям при значному обмеженні національного економічного суверенітету? Практичних підтверджень зниження ефективності монетарних форм регулювання й управління зовнішньоекономічною діяльністю розвиток світового господарства науці поки що не надав.

      ТЕОРІЯ  ХЕКШЕРА-ОЛІНА. Економісти-неокласики мало додали суттєвого до теорії міжнародної торгівлі Мілла. Взагалі теорією міжнародної торгівлі ми називаємо теорію, основним питанням якої є таке: якщо платіжний баланс підтримується у стані рівноваги, тоді якими є доходи від торгівлі і як ці доходи розподіляються між країнами залежно від умов торгівлі? Проте в наш час ця теорія була перероблена Хекшером й Оліном - двома шведськими економістами.

      Теорія  Хекшера-Оліна пропонує модель торгівлі в термінах порівняльної забезпеченості країн факторами виробництва. Країна матиме відносну перевагу в тих продуктах, виробництво яких потребує інтенсивного використання чинника, що є в даній  країні в достатку, і тому вона буде імпортувати ті продукти, виробництво  яких потребує інтенсивного використання чинника, порівняно рідкісного в  даній країні. Ця теорія ґрунтується  на "законі порівняльних витрат" Рікардо, доповненому і підсиленому  концепцією обопільного попиту Мілля, але вона йде далі, пов'язуючи модель міжнародної торгівлі зі структурою економіки країн, які торгують.

      Таким чином, теорія Хекшера-Оліна пропонує інструмент для аналізу впливу змін у торгівлі на власні економічні структури  країн і, зокрема, на внутрішній розподіл прибутків. Ця теорія надає чіткості старій класичній теоремі, згідно з  якою торгівля замінює рух факторів між країнами, і тому вона ставить  питання про те, чи може одна тільки торгівля - за відсутності повної міжнародної  мобільності факторів - вирівнювати  ціни на всі фактори виробництва  в усіх країнах, що торгують. У цьому  зв'язку зауважимо, що хоча теорія міжнародної  торгівлі Рікардо-Мілля пройшла  випробування з більшим успіхом, ніж багато інших елементів класичної політичної економії, навіть ця теорія сьогодні ґрунтовно перероблена.

      СУЧАСНА ТЕОРІЯ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ. У західній економічній науці теорія міжнародного руху капіталу набула найбільшого розвитку в останні десятиріччя. Ліквідація обмежень на рух капіталу в межах територій, які охоплюються західноєвропейським "Загальним ринком", і прогресуючі процеси інтеграції в інших районах світового ринку призвели до того, що міграція приватних капіталів стала основною формою проникнення сильніших з фінансового погляду держав в економіку порівняно менш розвинутих країн. У цих умовах процес концентрації капіталів виходить із тісних рамок національних господарств, утворюючи міжнародні монополістичні об'єднання, які, ставлячи під контроль усе виробництво ринку розвинутих країн, докорінно змінюють попередні форми міжнародного поділу праці та національної виробничої спеціалізації. Вони руйнують традиційні національні виробничі структури і, створюючи нові космополітичні виробничі комплекси, вносять суттєві зміни в структуру зовнішньоторговельних зв'язків.

      Зростання масштабів вивозу і ввозу капіталів  часто спричинюють перетворення зовнішньої торгівлі з домінуючої форми  міжнародних економічних зв'язків  у підпорядковану підлеглу. Усе це разом стає причиною того, що старі  канонічні положення "класичної" теорії зовнішньої торгівлі піддаються перегляду. Сучасні західні економісти ревізують основні положення "класичного" аналізу міжнародних економічних  відносин, які ґрунтувалися на теорії міжнародної торгівлі. Системі рікардіанських ідей про міжнародний обмін у  даний час протиставляються різні  версії теорії міжнародного руху факторів виробництва, що ґрунтуються на принципово іншому підході до процесів міжнародного обміну.

      Ставлячи  під сумнів рікардіанську ідею про  визначальну роль світової торгівлі як головного прискорювача міжнародного поділу праці і каталізатора зростання  світової продуктивності, прихильники  цих теорій (Р. Кевіс, А. Юасей, Р. Кенен та ін.) висувають на перше місце і вважають домінуючим у світовому економічному прогресі міжнародне переміщення факторів виробництва, маючи на увазі насамперед міжнародний рух капіталу, їхні вихідні позиції повністю збігаються з поглядами класичної" школи: в основу міжнародного поділу праці ними покладені відмінності в наявності факторів виробництва - капіталу, праці, природних ресурсів, кліматичних умов. Вони поділяють думку "класиків", що причини торгівлі лежать у відмінностях національних природних умов. Однак, на противагу класичній" школі, переконані в тому, що поряд із торгівлею, яка закріплює і поглиблює ці відмінності, у результаті прогресуючої спеціалізації діє й інша, протилежна, тенденція - ліквідація цих відмінностей як наслідок міжнародного переміщення факторів виробництва. А саме: країни, яким не вистачає капіталу, стануть імпортувати капіталомісткі товари, тоді як країни, що відчувають брак у праці, увозитимуть трудомісткі товари. Брак капіталу відіб'ється на нормі прибутку, котрий пропорційно збільшиться, а капіталомісткі товари відповідно подорожчають.

      Таким чином, країна, що відчуває брак у капіталі, ввозитиме капіталомісткі товари і  вивозитиме інші, у виробництві яких вона має перевагу. Отже, торгівля замінить рух капіталу, поступово стираючи відмінності між країнами, що мають  надлишок капіталу, і країнами, які  страждають від його дефіциту, згладжуючи при цьому різницю у нормі  прибутку там, де вона особливо помітна. І навпаки, міжнародний рух капіталу змінить зовнішню торгівлю, оскільки він приведе до однакової забезпеченості факторами виробництва в різних країнах і ліквідує різницю в  нормах прибутку.