МІНІСТЕРСТВО  НАУКИ ТА ОСВІТИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСІТЕТ

Реферат

На  тему

 

Становлення та розвиток європейської валютної системи

 
 
 
 
 
 
 
 

виконала:

студентка 3 курса 9 групи

факультета  економіки та управління виробництвом

Качанюк Анна

Розділ 1. Загальні положення  Європейської валютної системи (ЄВС)

1.1. Поняття  та структура європейської валютної  системи.

1.2. Основні  етапи становлення європейської  валютної системи

Розділ 2. Сучасний розвиток ЄВС.

2.1. Вплив  ЄВС на європейську банківську  систему.

2.2. Переваги  використання євро в країнах з перехідною економікою.

2.3. Перспективи розвитку європейської валютної системи.

Список  використаної літератури.

Розділ 1. Загальні положення  Європейської валютної системи (ЄВС)

1.1. Поняття та структура  європейської валютної  системи

 

Створенню Європейського валютного союзу (ЄВС) передував багатоетапний процес європейської валютно-фінансової інтеграції, який було започатковано ще в перші повоєнні роки. Спершу валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися головним чином на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися взаємне регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог та зобов'язань, пільгове кредитування. В 1947—1950 pp. було укладено понад 400 валютних клірингових угод, на які припадало майже дві третини внутрішньоєвропейського товарообміну.Створення Європейського валютного та економічного союзу є завершальним етапом у розвитку західноєвропейського інтеграційного процесу. Початок цьому процесу поклав підписаний 25 березня 1957 р. Римський договір про створення Європейського економічного союзу (його друга назва - "Спільний ринок") та продовжили Маастрихтські угоди, які проголосили створення Європейського союзу. Тоді до його складу входили шість країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. За більш ніж 40 років, що минули після 1957 p., процес інтегрування в Європі, незважаючи на чималі труднощі та суперечності, в цілому з успіхом розвивався як вшир (кількість повноправних країн-членів збільшилась до 15), так і вглиб (за спрямованістю до головної цілі - формування єдиного економічного простору, в якому незалежно від національних кордонів відбувається вільний рух товарів, капіталів та людей, а також діють рівні для всіх суб'єктів господарювання умови конкуренції на спільному ринку).Головними досягненнями на цьому довгому шляху стали створення митного союзу (скасування мита та інших обмежень у торгівлі між країнами - членами ЄС та єдиний "зовнішний тариф" у торгівлі з іншими країнами), а також уніфікація господарського законодавства країн-учасниць. Разом з тим, відмовившись від використання у взаємних відносинах деяких засобів зовнішньоекономічної політики, національні держави залишили у своїх руках засоби валютної політики (курси національних валют, процентні ставки, валютні інтервенції тощо), які могли використовуватись.Виникла суперечність між внутрішньоторговельною та валютною складовими інтеграційного процесу. З метою пом'якшення Цього протиріччя та обмеження можливостей країн - членів ЄЕС маніпулювати курсами своїх валют ці країни ще в 1979 р. прийняли рішення про створення Європейської валютної системи, згідно з якою встановлювались певні межі коливань валютних курсів.

Створення ЄВС було стабілізувальним моментом по відношенню до цін і курсів в  рамках ЄС, що сприяло формуванню єдиного ринку. Однак вона не вирішувала проблему проведення єдиної валютної політики. Практично німецька марка стала провідною валютою системи. Інші країни в своїй грошовій політиці вимушені були пристосовуватися до дій Німеччини. Виходом з цього положення було створення валютного союзу, який повинен був покласти край нерівності національних валют і проводити єдину валютну політику ЄС. В якості організаційної структури була використана модель Федеральної

резервної системи США і здійснений перехід  до єдиної валюти – ЄВРО. Це був якісно новий етап в розвитку світової грошової системи. Перехід до єдиної валюти був зумовлений такими причинами:

- ринок ЄС  може стати єдиним тільки за  умови зникнення різних грошових систем, тобто “євро” стає базою для ринків товарів, послуг, капіталу і робочої сили, які склалися. Буде завершено формування єдиного спільного ринку з власним механізмом регулювання;

- необхідність  прискорення концентрації та  централізації капіталу і посилення  позицій європейських компаній. Знизяться накладні витрати як  фірм, так і населення, пов’язані з обслуговуванням грошового обігу.

Процес руху до валютного союзу ЄС складається з трьох етапів:

- до кінця  1993 року – лібералізація руху  капіталів всередині ЄС та уніфікація економічних стандартів;

- до кінця  1998 року – розробка юридичної  бази і процедур системи центральних  банків, установ Європейського валютного інституту;

- до 30 червня 2002 року – перетворення Європейського  валютного інституту в Європейський централізований банк і введення єдиної валюти[14, c. 8-10].

1.2. Основні етапи  становлення європейської  валютної системи

Історія створення  валютних союзів у Європі бере початок  набагато раніше за виникнення ідеї створення  Європейського валютного союзу (ЄВС). Спроби європейських країн об’єднати свої валютні системи з’явилися ще у XVIII ст., коли в Європі почали укладатися численні конвенції між німецькими князівствами (1753–1838 рр.). Бурхливий розвиток капіталізму та інтернаціоналізація господарської діяльності наприкінці XIX ст. викликали появу цілої низки європейських монетних і валютних союзів.

Прагнення до валютної стабільності на Європейському  континенті бере свій початок від часів Латинського валютного союзу, Німецького валютного союзу та епохи золотого стандарту, продовжуючись у періоди валютної кризи 1920-х та 1930-х років. Становлення європейської валютної системи (ЄВС) відбулося в кілька етапів, що дало змогу окремим країнам проводити самостійну національну грошову політику. Спочатку було створено європейську розрахункову міжнародну одиницю екю, яка згодом трансформувалася в євро. На першому етапі валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися в основному на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися взаємне кредитування, регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог і зобов'язань. Так у 1947—1950 pp. було укладено понад 400 валютно-клірингових угод, на які припадало майже 2/3 внутрішньоєвропейського товарообміну.

Наступним, вищим етапом валютних відносин стало  функціонування в 1950—1958 рр. Європейського  платіжного союзу (ЄПС), який розвивався на багатосторонній кліринговій  основі. Європейський платіжний союз об'єднував 17 країн Західної Європи. Розрахунки в межах ЄПС здійснювалися за допомогою умовної розрахункової грошової одиниці — епуніта, який прирівнювався за своїм золотим вмістом до 1 долара США. Епуніт був прототипом, за яким у наступні роки сформувалася Європейська валютна одиниця — ЕКЮ.

Західна Європа та ЄВС, із погляду фінансово-економічного розвитку та розвитку банківсько-торговельних відносин, являє собою кільцевидну  структуру, в центрі якої сильний  економічний блок ЄВС — Європейська  система центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським Центральним  банком (ЄЦБ) (рис 1.1).

Західноєвропейські  країни в різний час домагалися стрімкого економічного розвитку, що в кінцевому підсумку призводило до кризових явищ. У результаті активного розвитку інтеграційних процесів між країнами Західної Європи та активного розвитку торгово-економічних відносин економічне зростання значно підсилилося, що посприяло об'єднанню країн. Першими об'єдналися відносно невеликі країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Вони створили валютно-економічний блок — Бенілюкс.

Договір про створення Бенілюксу було підписано в Гаазі в 1958 р., а в 1960 р. він вступив у силу, узагальнивши нормативні документи, які було введено з 1948 p., коли почав функціонувати митний союз трьох держав. Пізніше було укладено угоди: про вільний в'їзд/виїзд на території об'єднаних держав і перенесення митного контролю на зовнішні кордони (1960 р.); про повну відміну митного контролю між цими країнами; конвенцію про уніфікацію митної території Бенілюксу (1969 p.); угоду про пільгові умови експортно-імпортних операцій всередині Бенілюксу (1984 р.) тощо[3, c. 36-38].

З часом до Європейського економічного союзу (ЄЕС) почали приєднуватись інші європейські країни. У 1958 році ЄЕС об'єднав 12 європейських країн, а в 90-х роках приєдналися ще З країни, утворивши сильний Європейський валютно-економічний блок ЄВС, який нині має провідні позиції в міжнародній торгівлі та світовій економіці в цілому. Однак процес об'єднання проходив поетапно:

1. Підписання 1957 р. Римської угоди про утворення Європейської економічної співдружності започаткувало наступний етап у розвитку валютно-економічних відносин;

2. Спочатку  створення ЄЕС не передбачало  утворення єдиної валютної Європи. Але з середини 70-х років пошуки  шляхів створення єдиного валютного союзу активізувалися. Лідери ЄЕС намагалися не тільки створити валютну одиницю, яка б стала альтернативою долару США, а й провести валютну інтеграцію, здійснити державний контроль за коливанням валют.

У 1972 р. Рада Міністрів ЄЕС прийняла рішення про обмеження амплітуди коливань валют, що входять у ЄЕС, у співвідношенні один до одного. Щоб досягти цієї мети, центральним банкам необхідно було узгоджувати свої інтервенції на валютному ринку. Так утворилася "Європейська валютна змія" — межа коливань курсів країн-учасниць ЄЕС (Франції, ФРН, Нідерландів, Італії, Бельгії, Люксембургу). Якщо курс валюти опускався нижче допустимої межі, Центральний банк скупляв національну валюту за іноземну з метою регулювання курсу.

"Валютна  змія" проіснувала до створення  Європейської валютної системи  в березні 1979 р. за ініціативою  Жискар д'Естена та Г. Шмідта.

Водночас, існували й інші обставини, які покликали  до життя ЄВС і введення єдиної валюти:

1. Високі  витрати обміну національних  валют, які становили 0,1% при  великих міжбанківських операціях, 2–3% при переказах між підприємствами і 5–25% при обміні банкнот, або 0,3% ВВП Європейського Союзу.

2. Єдність  географічних умов, спільність історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій.

3. Зростаюча  взаємозалежність держав – членів  ЄС.

4. Поступова  втрата Європейським Союзом конкурентних  позицій на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого (порівняно із США і Японією) рівня розвитку технологічних та наукових досліджень.

5. Розвиток  інформаційних технологій, комунікацій  і транспорту.

6. Необхідність  проведення єдиної макроекономічної  політики та економічних реформ  у країнах ЄС.

7. Зростання  дефіциту державного боргу, погіршення стану державних фінансів, збільшення структурного безробіття в ЄС.

8. Посилення  залежності Західної Європи від  позицій американського долара  і японської ієни, а також від  стрімких коливань світової валютно-фінансової системи.

Економікам  та населенню європейських держав стали  затісними національні межі. Тому саме на Європейському континенті розпочалися  процеси економічної інтеграції, що передбачають вільне переміщення  крізь державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів. На жаль, Європа не є спокійним, з військової точки зору, територіальним простором. Локальні збройні конфлікти її не полишають. Час від часу, наприклад, загострюються взаємини між Туреччиною та Грецією, а також на Балканах[13, c. 157-159].

 
 

Європейська валютна система включала три  важливих елементи:

1. В основі  ЄВС лежала європейська резервна  розрахункова одиниця ЕКЮ, яка  спочатку базувалася на основі 12 валют провідних країн Європи, що входили до складу ЄС. Вага кожної валюти в кошику визначалася залежно від частки, якою володіла держава — член ЄС у валовому національному продукті ЄС та в експорті всередині валютного союзу. Метою створення екю було: звільнення ЄВС від тотального економічного диктату США, від залежності коливання курсу долара США; досягнення економічної та валютної стабільності країн — учасниць ЄЕС.

2. Європейська  валютна система здійснювала  міждержавне валютне регулювання  шляхом надання центральним банком  кредитів для покриття тимчасового  дефіциту платіжних балансів  та розрахунків, пов'язаних із  валютною інтервенцією.

г) стабілізуюче вплинути на міжнародні економічні та валютні відносини.

Механізм  дії ЄВС передбачав встановлення бази співвиміру через формування ЕКЮ  та систему стабільних, але регульованих валютних курсів між країнами — членами ЄВС. Створена система приводить у дію цілий арсенал кредитних механізмів у середині ЄЕС і надає валютні резерви в загальне розпорядження.

Процес розвитку і функціонування ЄВС тісно пов'язаний із планом Делора. Видатний діяч ЄЄ Жак Делор у 1989 році подав звіт, у якому пропонував поступовий план валютного об'єднання Європи. Цей план передбачав: проведення єдиної скоординованої грошово-економічної політики країн-членів ЄВС; відкриття Центрального банку ЄВС; заміну національних валют і впровадження єдиної резервної валюти ЄВС; урегулювання дефіцитів платіжних балансів країн-членів ЄВС; зниження рівня інфляції; зниження рівня безробіття тощо.

Регулювання валютних курсів та інтервенцій здійснювалося  шляхом регулювання курсів країн — членів ЄЕС, коливання допускалося в обидві сторони + 2,5 % .

3. Механізм  кредитування для стабілізації  курсів валют ЄВС поставив перед собою такі проблеми та методи розв'язання їх:

а) посилити взаємозв'язок процесів економічного розвитку і надати новий імпульс  розвитку ЄЕС;

б) стати  основним елементом стратегічного  зростання в умовах стабільності;

в) підвищити валютну стабільність ЄЕС;

г) стабілізуюче вплинути на міжнародні економічні та валютні відносини.