Різновиди та сфера використання мультиплікаторів

D = МВ/(сr+rr), а Мs = МВ?(сr+1)/ (сr+rr).

З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває  у прямій залежності від обсягу грошової бази (МВ) і в оберненій залежності – від коефіцієнта депонування (сr) та норми резервування (rr). Коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву грошового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази (money multiplier – mm). m = (сr+1)/(сr+rr). Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки сr>0, а 01. Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервування зменшує грошовий мультиплікатор.

Центральний банк визначає пропозицію грошей насамперед через  грошову базу, величина якої може контролюватися центральним банком. Збільшення або  зменшення грошової бази, у свою чергу, супроводжується мультиплікативним  розширенням або, відповідно, скороченням пропозиції грошей комерційними банками. Таким чином, зміни обсягу пропозиції грошей в економіці, викликані змінами грошової бази, відбуваються у два етапи:

• зміни у грошовій базі, які включають зміну зобов'язань  центрального банку перед населенням (зміни у величині готівки в обігу поза банками) та перед системою комерційних банків (зміни у величині резервів комерційних банків);

• мультиплікативна зміна  пропозиції грошей в системі комерційних  банків[2, c, 151-154].

1.3. Мультиплікатор Кейнса

Споживання(витрати домашніх господарств)розглядається кейнсіанською теорією у зв’язку з національним доходом,а точніше - з кінцевим доходом суспільства, або доходом після сплати податків. Заощадження - це та частина кінцевого доходу суспільства,яка не споживається. Звідси випливає,що кінцевий доход суспільства(національний доход)дорівнює сумі споживання і заощадження: Y=C+S. Споживання (C) і заощадження(S) тісно пов'язані,їх не можна розглядати ізольовано.

  Крім того кейнсіанська модель товарного ринку будується на певних припущеннях. Вони дають можливість абстрагуватися від окремих процесів і зосередитися на тому,що є суттєвим саме для цього пояснення .Зокрема:

1)ціни розглядаються  як незмінні;

2)приймається,що  рівень процента є величина  стала;

3)об'єктом  дослідження виступає закрита економіка,тобто не враховується зовнішня торгівля.

Наголосимо  ще раз на слідуючому: сукупний попит у замкненій економіці складається з двох компонентів - споживання C і інвестиції I,які створюються заощадженнями S,тобто S=I; визначальним є сукупний попит. Позначимо його як AD. Він репрезентує всю сукупність товарів,на придбання яких  домогосподарства,підприємства і держава здійснюють  свої витрати. Особливістю кейнсіанської моделі є й те,що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати.

  Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або,навпаки,реалізованої над створеною в межах певного періоду. Перший варіант невідповідності може мати місце тоді,коли підприємства створили більше продукції,ніж здатні реалізувати,і тому змушені її частину перетворити на запаси.Другий варіант характерний для умов,коли відбувається реалізація не лише створеної у певний період продукції,а й тієї,що була в запасах.

  Фактичні витрати тотожні отриманим доходам,або сукупному випуску. Останній позначатиметься як Y.

  Невідповідність запланованих і фактичних витрат може бути записана так:

Y = AD + UI,

де UI - непередбачене нагромадження запасів або навпаки,їх використання для збільшення пропозиції на товарному ринку.

Зрозуміло,що коли UI>0,то це означає,що підприємці зменшують пропозицію товарів(Y ). Коли ж UI<0, то пропозиція збільшується (Y ).

  Розгляд кейнсіанської моделі ми розпочинаємо з її спрощеного варіанта є рівність:

AD = C + I,

де C - витрати  споживання домогосподарств;

І - інвестиційні витрати.

 

Щодо споживання приймається,що воно залежить від граничної схильності до споживання с” та сукупних доходів Y.

зміна в споживанні   приріст С    ΔС

MPC= ----------------- = ---------- = --- = с”

     зміна в  доході       приріст  Y    ΔY

 

     Кейнс вводить ще один показник: MPS - гранична схильність до заощадження

зміна в заощадженні  приріст S  ΔS

MPS=-------------------- = ---------- = --- = s”

  зміна в доході     приріст Y  ΔY

 

Сума MPC і MPS для будь-якої зміни в доході повинна завжди дорівнювати одиниці:

 

  MPC + MPS = 1, адже приріст Y = приріст С + приріст S

                Y = C + S

Приріст доходу може йти або на споживання,або на заощадження[7, c. 119-121].

В короткостроковій перспективі по мірі росту поточного доходу АРС (середня схильність до споживання) зменшується, АРS (середня схильність до заощадження) зростає, тобто з ростом доходу сім’ї відносно скорочується доля заощаджень. Але, в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується, так як на величину споживчих видатків не тільки розмір поточного доходу сім’ї, але і розмір загального життєвого достатку, а також величини очікуваного і постійного доходу.

  Фактори, визначаючі динаміку споживання і заощаджень:

• дохід домашніх господарств;
• багатство, накопичине в домашньому господарстві;
• рівень цін;
• еконмічне очікування;
• величина споживної заборгованості;
• рівень оподаткування.

Величини споживання і заощадження  відносно стабільні при умові, що господарство не приймає спеціальних дій по їх зміні, в тому числі через систему оподаткування. Стабільність цих величин зв”язана з тим, що на рішення домашніх господарств “споживати” чи “зберігати” впливають відповідні традиції. До того ж фактори, не зв”язані з доходом, багатообразні і зміни в них нерідко взаємоврівноважуються.

Якщо споживчі видатки, як перший компонент сукупного попиту, відносно стабільні, то другий компонент – інвестиції, навпаки, мінливі.

  Математично MPC - це числове значення (тангес)кута нахилу лінії споживання(дійсних витрат - AD) до осі абцис,а MPS - тангенс кута нахилу лінії заощадження (яку легко побудувати на графіку,виходячи із різниці обсягу доходу і обсягу споживання).

Функція споживання має вигляд:

C=C0 + cY,

де С0 - певний рівень споживання,який не залежить від рівня доходів і тяжіє до мінімального споживання;

с - гранична схильність до споживання, що показує,яка частка з кожної одиниці додаткових доходів буде спрямована на споживання.

Оскільки  у моделі приймається,що ставка процента є стала величина(друге припущення моделі), то функція інвестицій набуває вигляду:I=I

Модель  у її спрощеному варіанті має такий  вигляд:

                             

 

Y=AD   - загальна умова рівноваги             (1)

AD=C+I  - структура сукупних витрат  (2)

C=C+cY  - функція споживання               (3)

I=I - функція інвестицій                           (4)

AD=C+I+cY - випливає із   (2),(3),(4)       (5)

Y=AD=C+I+cY - випливає із (1),(5)       (6)

 

В економічній науці графічне зображення цієї моделі прийнято називати "кейнсіанський хрест".Він являє собою поєднання на одному графіку двох ліній,одна з яких відображає ідеальний стан повної відповідності фактичних і запланованих витрат(Y=AD),а друга заплановані витрати.Лінія що проходить під кутом 45⁰ до горизонтальної осі, фіксує відповідність фактичних і запланованих витрат. Графічно це саме так, бо кожна точка,розташована на ній,є рівновіддаленою від горизонтальної та вертикальної осей. Лінія ф-ції запланованих витрат(AD)має позитивний нахил до горизонтальної осі(вісь доходу),що цілком відповідає рівнянню(5),в якому сукупні витрати представлені як ф-ція доходів. Нахил лінії до горизонтальної осі визначається граничною схильністю до споживання с”: чим схильність вища,тим нахил до горизонтальної осі більший. А у точці перетину ліній Y та AD досягається рівновага товарного ринку(Y=AD).

  Як пояснити сам процес рівноваги,користуючись "кейнсіанським хрестом"? Якщо виробництво всіх підприємств країни знаходиться на рівні Y₁, то заплановані витрати(споживання) є меншим,ніж виробництво.Підприємствам доводиться нагромаджувати запаси товарів.А маючи запаси нереалізованої продукції,вони змушені зменшувати виробництво,тобто відбувається рух від Y₁ до Y₀ .Якщо виробництво знаходиться на рівні Y ,то заплановані витрати (споживання) перевищують фактичне виробництво.Підприємства мають можливість розпродувати запаси,а їхскорочення змушує нарощувати виробництво.

Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит 9сукупні видатки), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної заянятості.

Якщо фактичний рівноважний  об’єм випуску Y₀ нижче потенційного Y^* (див.мал.1), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні видатки недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD = AS досягнута. Недостача сукупного попиту надає депресивний вплив на економіку.

 

            

            

         

 

 

         

 

 

Щоб подолати рецесійний розрив і  забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу ΔY складає:

 

  ΔY =                                         х

 

 

Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні видатки), щоб знизити рівноважне ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний  рівноважний рівень випуску Y₀ більший від потенційного ВНП, то це означає, що сукупні видатки є надлишкові. Надлишковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому. Що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, так як всі ресурси вже заняті[12, c. 236-239].

     

        

         

 

                

            

Подолання інфляційного розриву передбачає стримання сукупного попиту і  “переміщення” рівноваги з точки  А в точку В (повня зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного попиту ΔY складає:

                  

           ΔY =                                       х

 

 

Парадокс бережливості – спроба суспільства більше зберігати обертається  таким самим чи меншим об’ємом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то люба спроба домашніх господарств більше зберігати виявляється марною, в зв’язку зі значним спадом рівноважного ВНП, обумовленим ефектом мультиплікації.

Економіка стартує в точці А (див.мал.3). В очікуванні спаду домашні господарства намагаються побільше заощаджувати: графік заощаджень переміщається від S до S^”, а інвестиції залишаються на тому ж самому рівні І. В результаті споживчі витрати відносно знижуються, що викликає ефект мультиплікатора і спад сукупного доходу від Y₀ до Y₁. Так як сукупний доход Y знизився то і збереження в точці В виявляються тими ж, що і в точці А.

                   S

                      

          

 

                     

 

 

Якщо одночасно з ростом заощаджень від S до S^” зростуть і заплановані інвестиції від І до І^”, то рівноважний рівень випуску залишається рівним Y₀ і спад виробництва не виникає. Навпаки, в структурі виробництва будуть переважати інвестиційні товари, що складає добрі умови для економічного росту, але може відносно обмежувати рівень поточного споживання населення. Виникає альтернатива вибору: або економічний ріст в майбутньому при відносному обмеженні поточного споживання, або відмова від обмежень в споживанні ціною погіршення умов довгострокового економічного росту.

Ріст заощаджень може піддати економіку  антиінфляційному впливу в умовах, близьких до повної зайнятості ресурсів: спод споживання і послідуюче за ним скорочення сукупних видатків, зайнятості і випуску ( з ефектом мультиплікатора ) обмежують тиск інфляції попиту – сукупний попит понижується від AD що AD₁, що супроводжується спадом виробництва від Y₁ до Y₂ і пониженням рівня цін від P₁ до P₂ (див.мал.4).

 

      

      

                     

     

                     

             

 

Модель Кейнсіанського хреста не дозволяє ілюструвати процес зміни рівня цін Р, так як передбачає фіксовані ціни. Хрест Кейнса конкретизує модель AD-AS для цілей короткострокового макроекономічного аналізу з жорсткими цінами і не може бути використаний для досліджень довгострокових наслідків макроекономічної політики, зв’язаних з ростом або пониженням рівня інфляції. Виходячи з останнього рівняння моделі(Y=C+I+cY),можна визначити залежність між запланованими витратами і випуском. Для цього зробимо найпростіші перетворення і розв'яжемо його відносно Y.Матимемо:

 

       Y = C + I + cY     Y – cY = C + I       Y(1-c) = C + I

 

 

 

 

              1                             1

      Y = ---- (C_r+I_r) де вираз --- називається

    1-c”              1-с”         мультиплікатором випуску над витратами.

            

Мультиплікатор показує,на скільки одиниць зросте випуск, якщо витрати збільшаться на одиницю. Власне формула мультиплікатора показує,що загальний випуск залежить від схильності до споживання:чим вона більша,тим більший і випуск(доход). Збільшення доходу,писав Кейнс,"дорівнює приросту загальної суми інвестицій,помноженому на мультиплікатор..."(Зміна національного доходу = мультиплікатор первісні зміни в інвестиціях або ΔY = m ΔI).