Різновиди та сфера використання мультиплікаторів

Тема: Різновиди та сфера використання мультиплікаторів

 

Зміст

 

 

Вступ

Актуальність теми. Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

По-перше, витрати та одержання  доходів – це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати  створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;

По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;

По-третє, споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному  попередньому етапі здійснення ділових  угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.

Таким чином, початкові зміни інвестиційних  витрат породжують нескінченних ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси різновидів та сфери використання мультиплікаторів.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити риси інвестиційного мультиплікатора;
• охарактеризувати мультиплікатор Кейнса;
• дослідити грошово-кредитний мультиплікатор;
• проаналізувати використання дії мультиплікаторів у економіці.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема сфери використання мультиплікаторів.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси мультиплікаторів.

Предметом дослідження виступає характеристика різновидів мультиплікаторів.

 

Розділ 1. Різновиди та характеристика мультиплікаторів в  економіці

1.1. Мультиплікатор інвестицій

Попередній аналіз доводить, що рівноважним  може бути тільки той рівень ВВП, який дорівнює СуВ. У дійсності фактичний ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів СуВ є інвестиції. Вплив інвестиційних змін на рівноважний ВВП можна показати за допомогою графіків (рис.1 і 2).

Рис. 1. Зміни  рівноважного ВВП під впливом  зрушень СуВ

 

Рис. 2. Зміни рівноважного ВВП під впливом зрушень інвестицій

Із наведених графіків випливає, що рівноважний ВВП має місце  за умови, коли лінія СуВ перетинається  з бісектрисою (рис. 1), або коли лінія  інвестицій перетинає лінію заощаджень (рис. 2). Перетин цих ліній у точці Т₁ характеризує початковий рівень рівноважного ВВП, припустимо, що в кон’юнктурі інвестиційного ринку відбулися сприятливі зрушення і зросла очікувана відсоткова ставка. Результатом цього буде розширення попиту на інвестиції, що обумовить збільшення інвестиційних витрат і сукупних витрат взагалі.

На рис. 1 такі зміни в інвестиціях  викликають зміщення лінії сукупних витрат угору від початкового  рівня до СуВ₃, а на рис. 2 – зміщення лінії ВІ₁ до положення ВІ₃. Кінцевим результатом цих змін є зростання рівноважного ВВП від О₁ до О₃.

Може мати місце і протилежна ситуація, коли очікувана норма чистого  прибутку зменшується або підвищується ставка відсотка. Підприємці відреагують  на несприятливі зміни в кон’юнктурі  інвестиційного ринку скороченням  запланованих витрат на інвестиції. В цьому випадку лінії сукупних витрат та запланованих інвестицій (СуВ₁ до СуВ₂ і ВІ₁ до ВІ₂), а рівноважний ВВП зменшиться від О₁ до О₂.

Емпіричний аналіз свідчить, що зростанню  запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбувається і при зменшенні запланованих інвестицій.

Зазначений характер залежності між  запланованими інвестиціями і ВВП  називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором[5, c. 148-149].

Мультиплікатор – це число, на яке  потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни  в сукупному обсязі виробництва.

Вперше дане поняття було введено  в економічну теорію англ. економістом Каном у 1931 році. Кан відмічав, що збільшення державних витрат на громадські роботи призводить до мультиплікативного (у багато разів більшого) ефекту зайнятості. Далі дану теорію розвив Кейнс.

Економічна сутність мультиплікатора  в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

М_І = DВВП / DВІ_п, де М_І  - мультиплікатор інвестицій, DВВП  - зміна ВВП, DВІ_п – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

По-перше, витрати та одержання  доходів – це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати  створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;

По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;

По-третє, споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному  попередньому етапі здійснення ділових  угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.

Таким чином, початкові зміни інвестиційних  витрат породжують нескінченних ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Логічне обґрунтування ефекту мультиплікатора краще навести на числовому прикладі за умов, коли вилучення мають місце лише у формі заощаджень.

Припустимо, що інвестиційний клімат у країні сприяє зростанню сукупних витрат (завдяки зростанню запланованих інвестицій) на 10 млрд. грн. Тоді, згідно з першим розглянутим вище положенням, доход інших суб’єктів ринку також зросте на 10 млрд. грн. Тобто на початковому етапі певні витрати одних перетворились в адекватні доходи інших: DВІ₁ = DВВП = 10 млрд. грн. Припустимо, що гранична схильність до споживання (ГСС) дорівнює ¾, а гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) дорівнює ¼. Тоді, згідно з другим положенням ефекту мультиплікатора, за умов будь-яких змін доходу співвідношення між споживанням і заощадженням збережеться на рівні ¾:¼. З урахуванням цих умов і третього положення ефекту мультиплікатора складемо таблицю 1.

Табл. 1. Мультиплікативний  вплив приросту інвестицій на приріст доходу.

Етапи ділових угод	Зміни
	У доході DВВП	У споживанні DСВ (ГСС=¾)	У заощадженні DЗ (ГСЗ =¼)
1-й	10,00	7,50	2,50
2-й	7,50	5,62	1,88
3-й	5,62	4,22	1,40
:	:	:	:
п-й	0,00	0,00	0,00
Усього	40,00	30,00	10,00

 

З таблиці видно, що зростання доходу на першому, тобто початковому, етапі на 10 млрд. грн. викликає зростання споживання на 7,50 млрд. грн. (10*¾) і заощаджень на 2,50 млрд. грн. (10*¼). Заощадження є вилученнями з потоку доходи-витрати, а споживчі витрати обсягом 7,50 млрд. грн. у вигляді доходу на другому етапі ділових угод  отримають інші суб’єкти ринку, і в свою чергу, будуть споживати 5,62 млрд. грн. (7,50* ¾) і заощаджувати 1,88 млрд. грн. (7,50* ¼). І так далі.

Хоча ефект перших і наступних  витрат початкового приросту запланованих інвестицій з кожним черговим циклом витрат зменшується, підсумковий приріст доходу становить 40 млрд. грн., за умови, що процес іде до останньої копійки.  Тобто, в кінцевому підсумку початковий приріст запланованих інвестицій на 10 млрд. грн. відповідно призводить до зростання рівноважного ВВП на 40 млрд. грн.

Отже, мультиплікатор інвестицій в  цьому прикладі дорівнює:

М_І = DВВП / DВІ_п = 40/10 = 4.

Аналіз даних таблиці дає  змогу зробити два висновки.

Перший висновок полягає у тому, що дія ефекту мультиплікатора закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень (10 млрд. грн.), які будуть спричинені початковим збільшенням інвестицій (на 10 млрд. грн.), компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій. І це не випадково. Тільки так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвестиційних витрат. У такому випадку доходи (DВВП) мають зрости на 40 млрд. грн., щоб стимулювати додаткові заощадження на 10 млрд. грн. Тобто доход має збільшитись у чотири рази порівняно з початковим перевищенням інвестицій над заощадженнями, тому що заощадження становлять ¼ частку доходу.

Таким чином, початкові інвестиції у 10 млрд. грн. спричинили ланцюгову  реакцію вторинних споживчих  витрат і призвели до зростання ВВП  на 40 млрд. грн.

Другий висновок полягає у тому, що існує зв’язок між мультиплікатором і граничними схильностями до споживання і заощадження. Доля приросту доходу, що спрямовується на заощадження (ГСЗ), визначає сумарний ефект від послідовних циклів витрат, які викликані початковою зміною доходів. Мультиплікатор і гранична схильність до заощаджень обернено залежні:

М_І=1/ГСЗ.

Згадаємо також, що ГСС+ГСЗ=1. Звідси: ГСЗ = 1-ГСС, тоді

М_І=1/ (1-ГСС).

З таблиці 1 видно, що М_І=1/ГСЗ=4.

Отже, чим менша частка доходу, яка  заощаджується, тим більші чергові витрати в кожному діловому циклі і більший мультиплікатор[15, c. 224-227].

Початково економіка знаходилась  в стані рівноваги. Якщо приватний  сектор економіки збільшує інвестиційні витрати, то нові збільшені інвестиції перевищують рівноважні заощадження. Це означає, що обсяг ВВП уже не є рівноважним. Виникає питання, на скільки повинен зрости ВВП, щоб рівновагу було відновлено? Мабуть настільки, щоб стимулювати додаткові заощадження для компенсації приросту інвестицій. Тобто:

DВВП=М_І*DВІ_п=(1/ГСЗ)* DВІ_п.

Для остаточних висновків необхідно схематично показати дію мультиплікатора:

Етапи ділових угод	Витрати	Доходи
1-й	DВІ1        ГСС0*DВІ1     ГСС1*DВІ1          ГСС1*DВІ1       ГСС2*DВІ1        ГСС2-1*DВІ1              :                             :   ГССп-1*DВІ1       ГССп-1*DВІ1
2-й
3-й
:
п-й
DСуВ = DВВП

 

З схеми видно, що на кожному етапі  угод витрати перетворюються в рівнозначну  величину доходів. Але доходи на наступному етапі перетворюються в зменшену величину витрат внаслідок вилучень у формі заощаджень. Останній етап (п-й) настає тоді, коли дуже мала величина доходу не здатна перетворитися у витрати.

Якщо скласти  всі доходи, створені початковою зміною інвестиційних витрат, одержимо приріст  ВВП (DВВП). В умовах рівноваги приріст доходу дорівнює приросту витрат. Відношення між приростом доходу, як наслідком, і початковим приростом інвестицій, як причиною, і є мультиплікатор інвестицій.

Отже, мультиплікатор залежить від того, яка частка доходу перетворюється у споживчі витрати, тобто від ГСС. Чим вища ГСС, тим більший мультиплікатор і навпаки;

мультиплікатор  знаходиться в оберненій залежності від ГСЗ. Чим вища ГСЗ, тим нижчий мультиплікатор[10, c, 296-298].

1.2. Грошово-кредитний мультиплікатор

Грошово-кредитний мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку:M = 1/r

Загальніша модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і  можливий відтік частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку. Вона містить ряд нових змінних.

Грошова база (Monetary base MB) –  сума готівкових грошей (C), які є  в обігу поза банками плюс мінімальні банківські резерви (TR):

MВ = С + ТR.

Готівка поза банками є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резерви впливають на здатність  банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей. Оскільки грошовій базі властивий мультиплікативпий  вплив на пропозицію грошей, її ще називають грошима активної або підвищеної сили.

Коефіцієнт депонування грошей (currency ratio – cr) характеризує структуру  зберігання населенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу  між готівковими грошима (С) і  коштами на поточних (чекових) депозитах (D). Коефіцієнт депонування – це відношення попиту на готівку до депозитів: сr = С/D.

Норма фактичного резервування депозитів (reserve ratio – rr) визначається відношенням  загальних резервів комерційних  банків до депозитів: rr=–ТR/D. При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов'язкових резервів та від розміру надлишкових резервів: rr = (R+Е)/D. Отже, пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: сr, rr, МВ.

Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депозитів та коефіцієнтом депонування: С = сr?D, а загальні резерви – сумою депозитів та нормою фактичного резервування: ТR = rr?D, пропозицію грошей можна визначити як: Мs = сr?D + D = D?(сr+1), а грошову базу як: МВ = сr?D + rr?D = D?(сr+rr). Звідси випливає, що