Розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні

2

КУРСОВА РОБОТА

Розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

1.                  ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

1.1. Основні елементи фінансового ринку

1.2. Суб’єкти фінансового ринку

2.                  НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ: ОСОБЛИВОСТІ  ТА АНАЛІЗ

2.1  Основні засади діяльності роботи небанківських  фінансових інститутів

3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКОГО    ФІНАНСОВОГО СЕКТОРА

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

   Окрім банківських установ, важливе місце у фінансових системах переважної більшості країн належить спеціалізованим небанківським фінансовим інститутам,   які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають   складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових   послуг.

Поява та розвиток небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки

Спеціалізовані фінансові інститути являють собою установи   фінансової системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи,

капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтів. Значне місце у цій системі відводиться  спеціалізованим кредитно-фінансовим установам, що діють, як і банки, у   різних секторах ринку позичкових капіталів, але вони не виконують усіх   основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та   відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавством   багатьох країн світу проводиться чітке розмежуванні сфер діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

        Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов'язані з акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення  коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових  полісів; кредитуванням певної сфери економіки або господарської   діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в  рамках кредитної взаємодопомоги.

У курсовій роботі ми коротко розглянемо та по можливості проаналізуємо діяльність небанківських фінансових інститутів, їх нормативно-законодавче підгрунття та проблеми їх становлення на сучасному фінансовому ринку України.

При написанні курсової роботи була поставлена мета: дослідити теоретичні основи діяльності небанківських фінансових інститутів; показати їх місце в ринковій інфраструктурі; розглянути особливості і проблеми розвитку небанківських фінансових інститутів в економіці України.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та літератури.

У першому  розділі розглядаються основні поняття фінансового ринку та його структура, зв’язок між його елементами та досліджуються процеси, що відбуваються між суб’єктами фінансового ринку.

У другому розділі курсової роботи аналізується особливості, основні відмінності та специфіка діяльності різних небанківських фінансових установ.

Третій розділ присвячений розгляду вирішенню проблем державного регулювання діяльності небанківських фінансових установ в Україні.

Методологічною основою цієї роботи послужили основні принципи розвитку, суперечностей, аналізу та економічні закони.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

1. 1. Основні елементи фінансового ринку

Для нормального розвитку економіки будь-якої держави необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їх розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси  здійснюються на фінансових ринках.

Фінансовий ринок - це система економічних відносин, пов’язаних з   визначенням попиту та пропозиції на різноманітні фінансові інструменти, а також на якому відбувається рух коштів (капіталу), спрямованих на отримання прибутку.

Гроші - не лише головна мета підприємництва, а й найважливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу та шляхи його вкладання. Тому всі суб'єкти господарювання стикаються насамперед із фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отримують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.

Крім того, фінансовий ринок стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів та сприяє виникненню й розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві.

Фінансовий ринок можна розглядати як сукупність взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих ринків:

      фондовий ринок;

      кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

      валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют;

      ринок цінних паперів;

      ринок дорогоцінних металів;

      грошовий ринок - це ринок готівкових грошей,          короткострокових кредитних операцій, валюти.

      ринок капіталів - найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню фінансових коштів.

Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування [6, с.88 - 89].

Розглянемо та проаналізуємо структуру та основні процеси, що відбуваються на різних етапах фінансового ринку.

Схематично структура фінансового ринку  зображено на мал. 1.

Рис 1. Структура фінансового ринку

Фінансовий ринок можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії (випуск в обіг) цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному.

У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею – організованим ринком цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм. На ньому обертаються цінні папери (документи, що виражають майнові зобов’язання) найвищого ґатунку та виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами поза фондової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не котируються на біржі.

На сьогодні основним організатором торгівлі на фондовому ринку України є Дочірнє підприємство „Фондова біржа ПФТС” – у попередньому звітному 2007 році його питома вага в організованій частині вітчизняного фондового ринку  становила 96,4% .

До недоліків фондового ринку України можна віднести його слабку орієнтацію на  потреби довгострокових внутрішніх інвесторів. За експертними оцінками, частка нерезидентів на вітчизняному вторинному акцій становить 80 – 85%.

Слід також звернути увагу на деякі диспропорції, що виникають на вітчизняному фондовому ринку:

      відчутна перевага неорганізованого фондового ринку над організованим і зовнішніх інвесторів над внутрішніми;

      дотримування корпоративного контролю на ринку акцій та інвестиційна обмеженість;

      домінування підприємств базових галузей економіки, зокрема ПЕК;

      недооцінка ринком багатьох компаній-емітентів внаслідок неповного розкриття інформації про результати їх діяльності та інвестиційні наміри [7, с. 24-25].

За будь-якого трактування структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки.

Головна функція фінансового ринку - трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівно доступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету - збільшення капіталу.

1.2. Суб'єкти фінансового ринку

Головними суб'єктами фінансового ринку є

      домашні господарства,

      фірми і підприємства,

      фінансові інститути

      держава.

Суб'єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника та інвестора. А фінансові інститути відіграють на цьому ринку роль посередника.

Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, тощо) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств надходять до інших суб'єктів господарювання і дають їм змогу задовольнити потребу в коштах для розширення своєї діяльності.

Держава, надаючи кредит і отримуючи позики, відіграє вирішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, валютним курсом.

Позичальники - це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб'єктів для розвитку своєї діяльності.

Інвестори - громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які прий­мають рішення про вкладання особистих, позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування.

Фінансові інститути - це посередники, які забезпечують зустріч інвестора і позичальника. До них належать: банківські установи (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки) та спеціалізовані небанківські установи (страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, ощадні установи, лізингові компанії).

Основна функція фінансових посередників — це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки, їхня діяльність вигідна і для заощаджувачів (інвесторів), і для позичальників.

На сьогоднішній день в Україні нагляд за діяльністю будь-яких фінансових інститутів покладена на   “Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України”. Основі засади її діяльності будуть розглянуті у третьому розділі.

РОЗДІЛ  2

НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ: ОСОБЛИВОСТІ ТА АНАЛІЗ

Хоча банк – це фінансовий інститут, з яким ми найчастіше маємо справу, але це не єдиний фінансовий орган, з яким ми стикаємося в повсякденні. Крім банків до фінансового ринку входять спеціальні небанківські фінансові інститути (НФІ), здатні акумулювати грошові засоби та розміщувати їх на засадах строковості, повернення та платності. В економіці небанківські фінансові інститути відіграють важливу роль у спрямуванні коштів від позикодавців до позичальників як це роблять банки. Застосовуючи інновації, небанківські фінансові інститути вступають у пряму конкуренцію з банками, бо надають клієнтам ті ж послуги, що й банки [5, с.341].

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківськими НФІ є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні та фінансові компанії. В Україні до небанківських кредитних установ також належать кредитні спілки та ломбарди, органи державного та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не мають права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися кредитними установами.

2.1. Основні засади діяльності роботи небанківських фінансових інститутів

Фактично – це заклади, що не є банками, але здійснюють певні фінансові операції. Вони діють на основі відповідних нормативно-правових актів (в Україні це закон „Про банки та банківську діяльність”), але без ліцензії, що дає право на діяльність, притаманну лише банківським установам. Тобто небанківські установи в Україні не мають права приймати депозитні вклади та вести поточні рахунки клієнтів згідно із законом “Про банки і банківську діяльність” [1]. Однак, разом з тим, такі установи мають дещо спільне з банками:

-      функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, у секторі опосередкованого фінансування;