Прибуток комерційного банку і чинники, що його визначають

 

  Отже, основною ціллю моделювання за допомогою формули Дюпона є аналіз найважливіших факторів, що визначають прибутковість роботи конкретного банки, і порівняння отриманих результатів із даними його конкурентів.  Наприклад, для банків даної країни (або регіону) середні значення показника ROE мали такий вигляд: ROE = 15% • 10% • 30 = 45%.

Це значить, що в конкретного банку є необхідна база для порівняння.  Скажемо, у  банку A ROE = 10% • 10% • 20 = 20%.  Отримані дані свідчать про те, що банк А не використовує всі можливості позикового капіталу (фінансовий важіль банку значно нижче середнього), що позначилося також на рівні дохідного маржу:

AROE == AROA • ALf.

У банківській  справі особливе значення надаєтся аналізу  впливу фінансового важеля, оскільки його значення в банківському секторі  значно вище, чим, наприклад, у промисловості.  Скажемо, при однаковому рівні ROE у банку і промислового підприємства (15%) доходність на активи істотно різниться (припустимо, 0,6% у банку і 6% у підприємства), але в цьому випадку і фінансовий важіль банку, як відношення активів до власного капіталу, буде в 10 разів вище (25 у порівнянні з 2,5) .  Це пов'язано з тим, що загальний рівень ризику банка визначається насамперед операційним ризиком і фінансовими ризиками.  При цьому якщо операційному ризику щодо невисокий, те банк може проводити більш ризиковану політику, тобто виконувати операції з підвищеним рівнем фінансового ризику.  Тому в банківській справі банкіри можуть дозволити собі високий рівень фінансового важеля.  Таким чином, у банківському бізнесі надзвичайно важливо дотримувати рівноваги між операційним і фінансовим ризиками, що дозволить одержати оптимальний рівень загального ризику банку[7].

 

3.3  Аналіз прибутковості комерційного  банку 

 

У сучасній закордонній банківської практиці показники прибутковості розраховують з допомогою показників рентабельності. Виділяють три основних засоби розрахунку рентабельності банку:

1. Аналізують  доходність капіталу банку (ROE) виходячи з балансових даних  банку. 

Рентабельність  капіталу (ROE) = Чистий прибуток / Акціонерний  капітал

Оптимальні  значення ROE, на думку західних аналітиків, повинні знаходитися в межах 10 - 20%.  Значення ROE засновано на показниках ринку.  Дана формула рентабельності капіталу або прибутку на власний капітал банку приблизно 30 років тому використовувалася для розрахунку рівня рентабельності банку, а в даний час її застосовують для визначення поточного доходу.

2. Використовують  дані про рівень ставки доходності, необхідної інвестором.  Можна  сказати, що це ринкова величина, тому що всі інвестори потребують  одного рівня прибутку.

Загальна рентабельність банку = Дивідендний прибуток + Приріст капіталу.

Отже, загальну рентабельність банку можна представити  у вигляді співвідношення:

Загальна рентабельність = D1 / Р0 + (Р1 – Р0) / Р0 (Модель Гордона).

де   D1 - дивіденди  на кінець року;

Ро - ціна покупки цінного паперу;

Р1 - ціна продажу  акцій.

Наприклад, якщо Di = 5 долл.  , Ро = 100 долл.  , Pi = 110 долл.  , те, підставивши отримані дані у  формулу Гордона, одержимо загальну рентабельність банку, рівну 15%.  [5:100 + (110 - 100):100 = 15%]. Звичайно ця формула використовується для розрахунку рентабельності банку на кінець року.  Її застосовують також для визначення поточної рентабельності.

Ціна акціонерного капіталу банку (Р) залежить від доходності акцій (Е), темпів зростання доходів  на одну акцію (G), коефіцієнта виплати дивідендів (DPR) і рівня ризику.  Цю залежність математично можна записати так:

Р/Е = F (G, DPR, RISK).

3. У останні  роки для розрахунку рентабельності  банку усе частіше стали використовувати  формулу Шарпа.  Професор Шарп  запропонував досліджувати очікувану ставку доходності таким способом:

E(R) = Rf + [ Е (Rm) - Rf] • В     ( Модель Шарпа)

де   E(R) - очікувана  ставка доходності (розрахункова величина);

Rf - безризикова  процентна ставка (наприклад, по  державних цінних паперах);

Rm - ринкова ставка  доходності, що укладається з  безризикової ставки і ризикової  премії;

[ Е (Rm) - Rf] - ризик-премія,

Е (Rm) - очікувана  ринкова ставка;

В - поправочний  коефіцієнт, що визначає ринковий ризик.

Наприклад, якщо Rf = 8%, Е (Rm) = 20%, pm (загальний ринковий ризик) = 1, те, отже, для банків р<1.  Приустимо, загальний ризик банку дорівнює 0,70.  У цьому випадку очікувана доходність акцій банку буде дорівнює:

E(R) = 8 + [20 - 8] •  0,70 = 16,4%.

В даний час на Заході існують  спеціальні компанії, що розраховують очікуваний ринковий рівень доходності, рентабельності для кожного банку і кожної компанії.  Ці дані використовують для аналізу роботи банків у динаміку.  Відомо, що ступінь ризику - це результат роботи банку: чим більше відхилення, коливання результатів, тим більше ризик.

Отже, існують  три основних методи розрахунку ставки рентабельності для банку.  Це:

• рентабельність власного капіталу банку - ROE;

• загальна рентабельність банку - ставка доходності, запропонована  банком, що розраховується на кінець періоду;

• очікувана  ставка доходності, що розраховується на початок періоду.

При порівнянні отриманих результатів у ході застосування перерахованих вище трьох  підходів зробимо такі висновки.  Наприклад, якщо очікувана на початку  роки ставка рівнялася 16,4% (1), реально отримана наприкінці роки (розрахована виходячи з балансових і ринкових даних) - 15% (2), a ROE розраховано по балансі, то ціна акцій знижувалася.  Загальний висновок:

Якщо 1>2, то ціна акцій банка знижується.

Якщо 1=2, то ціна акцій залишається незмінної.

Якщо 1<2, то ціна акцій банку зростає.

Преваги акціонерів залежать від наступного : (1) чи зможуть  вони реінвестувати кошту на більш  вигідних умовах із погляду доходності (з урахуванням ступеня ризику), чим їм може запропонувати комерційний банк, акціонером якого вони є; (2) наявності податкової системи, що стимулює одержання ними дивідендів або інших прибутків на капітал; (3) пріоритетного використання коштів акціонерів на поточне або відстрочене споживання.

Для урахування цих преваг акціонерів, у банках проводять аналіз елементів дивідендної політики банку [7].

 

Висновки

 

Головний висновок, який можна зробити на основі вищевикладеного, торкається оцінки доходів, видатків та прибутку  комерційного банку загалом.  Різні показники  можуть бути корисні для оцінки діяльності банків і її регулювання.

 Розглянуті  в роботі методики аналізу   доходів, видатків та прибутку  комерційних банків,   що використовуються  в українській практиці і за кордоном, свідчать про те, що всі вони по суті  оцінюють одні і ті ж об'єктивно існуючі чинники, що впливають на функціонування банку.  Однак всі ці методики відрізняться один від одного безліччю конкретних підходів до обліку цих чинників, набором чинників, системою конкретних оцінних показників, що відображають різні сторони банківської діяльності;  оцінкою значущості тих або інших  чинників в загальній сукупності і відповідно  визначенням їх критеріальних значень; системою угрупування оцінних показників в єдину модель і отримання результату оцінки доходів, видатків та прибутку  банку загалом.

Всі підходи  до оцінки фінансового становища  комерційного банку можна поділити на емпіричні,  економіко-математичні, статистичні і змішаних.

Емпіричний  підхід передбачає, що відбір, угрупування, зважування і визначення критеріальних значень чинників аналізу доходів, видатків та прибутку банку проводяться на основі суб'єктивної думки однієї або групи експертів. Таким чином можна сказати, що емпіричний підхід являє собою алгоритмізацію думок відповідальних працівників банків і фахівців в області оцінки фінансового становища останніх.  Відомо, що саме експертний підхід в цей час є переважаючим не тільки в українській, але і в світовій практиці. Причиною подібного підходу є:

• складність формалізації і оцінки в кількісному вираженні окремих сторін діяльності банку;
• якісна різнорідність чинників, що впливають на кінцеві результати роботи банків, що ускладняє визначення ваги, значущості кожного чинника в загальній їх сукупності і оцінки їх математичним шляхом.

Економіко-математичні і статистичні методи оцінки фінансового становища комерційного банку передбачають широке використання математичного інструментарію при створенні системи оцінних показників. Сучасна практика аналізу роботи банків свідчить про те, що подібного роду методики  в чистому вигляді, як правило, не зустрічаються, а застосовуються нарівні з емпіричними, т. е. банки створюють звичайно методики, в основі яких лежить змішаний підхід.

 Таким  чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення подібної роботи, але необхідність і доцільність аналізу не викликає сумнівів. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по широкому застосуванню на практиці  існуючих методів оцінки доходів, видатків та прибутку та удосконаленням існуючих підходів до їх аналізу [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

 

1. Баринов Э.А. Валютно-кредитные отношения во внешней торговле. – М.: Федеративная Книготорговая Компания, 1998. – 254 с.

2. Гриценко О.  Гроші та кредитно-грошова теорія. К.: Основи, 1997.

3. Долан Э. Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика/ Пер. с англ. В Лукашевича и др; Под общ. Ред. В. Лукашевича и М. Ярцева. – СПб, 1994. – 496 с.

4. Деньги, кредит, банки. Справочное пособие. Под  ред. Г.И. Кравцовой. Минск: Меркование, 1994. – 269с.

5. Банки и банковские операции : Учебник для ВУЗов / Е.Ф. Жуков, Л.М. Максимова, О.М. Маркова и др.; Под ред. Проф. Е.Ф.Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997  - 471 с.

6. Банківське право України: навч.посібник. авт.: Жуков А.М., Іоффе А.Ю., Кротюк В.Л., Пасічник В.В., Селіванов А.О. та ін.  / За заг. ред. Селіванова А.О. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2000.- 384 с.

7. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.