Позичковий процент та його роль у розвитку економіки

     Слід  розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон’юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає да мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов’язань.

     У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.

     Крім норми прибутку на рівень позичкового процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання. А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. В інший спосіб інфляція породжує процентний ризик ¾ небезпеку втрат: у кредиторів ¾ внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників ¾ при їх підвищенні [5, с.274-276].

     Розглянуті вище чинники визначають загальні параметри зміни норми банківського процента за позиками, що видаються. У той же час кожна кредитна установа і насамперед банк залежно від умов конкретної кредитної угоди встановлюють свою норму процента.

     Для визначення відносного розміру норми банківського процента за різними видами позик у практиці західних банків використовують поняття базової ставки. Це, так би мовити, висхідна ставка, на основі якої будується система процентних ставок за іншими видами кредитів. Базисна ставка розраховується за кредитами, наданими першокласним позичальникам, тобто таким фірмам, чия платоспроможність є високою, і проблем з поверненням кредиту в них не виникає. 

     Процентні ставки бувають двох типів:

• постійні (фіксовані) ¾ не змінюються протягом всього періоду кредитування;
• перемінні (плаваючі) ¾ можуть змінюватися в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі періодично переглядаються.

     Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити  на макроекономічні та мікроекономічні.

     Розмір  процентної ставки на макрорівні залежить від:

• попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Загалом підвищений попит на кредити викликає підвищення процентної ставки. Проте в умовах конкурентної боротьби між кредитними установами за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть безмежно підвищувати розмір процентної ставки при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки дають можливість розраховувати на залучення більшої кількості клієнтів та завоювання конкурентних можливостей. У результаті міжбанківської конкуренції процентні ставки нівеліруються;
• стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою повинна бути плата за кредит, оскільки у банка підвищується ризик втрат. “Дешеві” гроші (у порівнянні з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки;
• рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. При визначенні розміру процентної ставки вони за основу беруть облікову ставку центрального банку з прибавкою “маржі”.

     Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються  такі:

• мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом  “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;
• розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов’язані з кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких, як правило, нижча. Проте з цього правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку за великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв’язку з погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів.
• термін користування кредитом;

     Чим довший термін, тим вища процентна  ставка за кредит. По-перше, при триваліших термінах вищий ризик втрати від  неповернення кредиту та від знецінення позичених коштів внаслідок інфляції, притаманної ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, мають відносно вищу віддачу.

• рівень ризику;

     При наданні позик комерційні банки  мають справу з двома основними  видами ризику ¾ кредитним і процентним. Кредитний ризик пов’язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв’язку із збанкрутінням позичальника, а процентний ¾ із втратами від несплати відсотків за користування позикою. Рівень цих ризиків залежить від видів наданих позик та від порядку стягнення відсотків. Позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору видатки від ризикованого розміщення коштів [5, с.274-277].

     До  числа чинників, які впливають  на рівень позичкового відсотка, належить і стан конкурентної боротьби між  банками на ринку позичкових капіталів, а також характер позичальника. Найбільші  постійні позичальники банку, а також його засновники, звичайно, одержують позику за найнижчими на даний момент ставками.

     Процент становить частину того додаткового продукту, що виробляється за допомогою позичкового капіталу. Норма відсотка, розглянута за великий відрізок часу, виявляє тенденцію до зменшення. Це обумовлено двома основними причинами:

     — тенденцією зменшення середньої норми прибутку, частиною якої є позичковий відсоток;

     — збільшенням позичкового капіталу, викликаного зростанням доходів населення і розвитком тієї частини інфраструктури ринку, що призначена для акумуляції частини доходів населення [11, с. 275].

     Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки [5, с. 277].

      Відсоткові  ставки у сучасних грошових системах є об'єктом державного регулювання, також інструментом державного регулювання, а також інструментом впливу на економічну кон'юнктуру. Регулювальні можливості центрального банку є обмеженими реальною відсотковою ставкою, яку формують в економіці. Існування розходжень між грошовою відсотковою ставкою та реальною відсотковою ставкою порушує рівновагу ринкових механізмів і стимулює зміну динаміки та напряму економічних процесів.

      Найбільш  вагоме місце у структурі відсоткових ставок грошового ринку має облікова ставка центральних банків. Центральні банки визначають розмір облікової ставки згідно з грошово-кредитною політикою. Функція кредитора останньої надії, яку виконують центральні банки, дає змогу використовувати регулювання облікової ставки для впливу на всю систему відсоткових ставок грошового ринку.

      Облікова  відсоткова ставка через механізм грошового ринку забезпечує регулювання короткострокової пропозиції грошей. Облікова відсоткова ставка виконує роль офіційної ставки-орієнтира, на базі якої використовуються всі інші відсоткові ставки грошового ринку [9, с. 188-189] .

      На  рисунку 1 зображено систему взаємодії відсоткових ставок грошового ринку, яка формується на підставі облікової ставки.

Рис. 1. Система відсоткових ставок грошового ринку

      Облікова  ставка визначає відсоткові ставки міжбанківського  грошового ринку. На міжбанківському  ринку переважно банки з високою  репутацією отримують незабезпечені короткострокові позики для балансування поточної ліквідності і розширення своїх кредитних можливостей під більш високі відсотки. На основі міжбанківської відсоткової ставки комерційні банки встановлюють власну базову відсоткову ставку (prime rate) [1, с. 40].

      В Україні відповідні регулятивні  механізми ще не набули належного рівня розвитку і ефективності. Тому хоча величина облікової ставки Національного Банку України формально і береться комерційними банками до уваги при встановлені ставок за власними кредитними операціями вона значно більшою мірою має інформаційний, аніж регулятивний характер (див. Додаток 1) [4]. 
 

3. Динаміка процентних ставок за кредитами комерційних банків в Україні

      В умовах ринкової економіки комерційні банки України самостійно на власний  страх і ризик провадять політику ціноутворення і формують ціни на послуги у вигляді процентних ставок і тарифів, здійснюючи такий процес систематично. Останнім часом на тлі всесвітньої фінансової кризи в Банківській сфері України спостерігається обмеженість ресурсної бази, зниження низки показників,, таких як рентабельність активів, капіталу, зростання валових витрат більшими темпами, ніж зростання валових доходів, уповільнення зростання прибутковості процентних операцій.

      На  цьому тлі особливого значення набуває  ціна банківського кредиту. Найбільш актуальною проблемою функціонування банківських установ є формування такої цінової політики, яка б повною мірою забезпечувала банку отримання необхідного рівня прибутку, а також приваблювала достатню кількість клієнтів [7, с. 51].

      Для більш повного з'ясування механізму дії процента на ринку важливо встановити зв'язок зміни процентної ставки з інфляцією. Залежність динаміки номінальних процентних ставок від темпів інфляції відома під назвою "ефект Фішера", згідно з яким процентні ставки реагують на зміну товарних цін (інфляцію) за співвідношенням один до одного, тобто, збільшення рівня інфляції на 1 % призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1 %. Динаміка залежності цих показників в Україні для міжбанківського ринку за декілька останніх років наведена в Додатку 2.

      Розглянувши дані показники ми бачимо що рівень процентної ставки в економіці України  не відповдає рівню інфляції, згідно теорії Фішера це призводить до розбалансування  рівноваги на ринку. При розрахунках 2005 рік приймався як базовий. Тенденція зміни процентної ставки за 2005-2007 роки має спадний характер. При такій ситуації ми бачимо значно швидші темпи зростання інфляції відносно спадаючої номінальної ставки, що порушує рівновагу на ринку призводячи до збільшення маси грошей в обігу. В період 2008-2009 років спостерігаємо процес зростання темпу процентної ставки, який, за Фішером, відповідає існуючому рівню інфляції з меншою похибкою.   Міжбанківський ринок кредитних ресурсів – це система, що забезпечує купівлю-продаж вільних кредитних ресурсів між комерційними банками з одного боку та комерційними банками і НБУ з іншого. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси.  

      Аналізуючи  кількість кредитів на міжбанківському  ринку, ми бачимо, що вони відповідають індексу інфляції. До 2008 року, їхня кількість стрімко збільшувалася, а під кінець періоду досягла помітки в 1 729 483 млн. грн., що являє собою розбалансування ринку грошей і є наслідком кризових очікувань III та IV-го кварталів 2008-го року. У 2009 році спостерігається зниження обсягів кредитних ресурів до 719 012 млн. грн., яке можна розцінювати як позитивний ефект, оскільки таке стрімке зниження говорить про відновлення контролю держави над цією сферою міжбанківського ринку.

      В майбутньому для запобігання  ситуацій дисбалансу грошово-кредитного ринку та його міжбанківського сектору  ставки центрального банку мають  бути приведені у відповідність  до поточних рівнів інфляції і потреб економічного зростання. Щоб стабілізувати  розвиток національної економіки у контексті міжбанківського ринку кредитів потрібно підтримати теперішній рівень обсягу позик комерційним банкам, що посприяєї їхньому зміцненю та пришвидшить обіг грошей в економіці, адже в цьому секторі відносини базуються на короткострокових позиках. Таким чином можна очікувати підвищення рівня соціально-економічних показників, за умови ефективної політики уряду і Національного банку щодо інших економічних та фінансовиї процесів [13].