Поняття грошового обороту, його економічна основа, основні суб'єкти та ринки, які він обслу. Споживчий кредит

     односторонність, поскільки одержані продавцем гроші  не повинні повертатися до свого  попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкту обороту;

     прямолінійність, яка проявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкту обороту, який використав їх для покупки продуктів, поскільки наступний суб’єкт  теж витрачає їх для нових покупок.

     Економічною основою грошового обороту є  процес суспільного відтворення. Суб'єкти цього процесу постійно одержують  грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові  потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон'юнктури ринків, посилення стагнації виробництва.

     Внутрішня обумовленість грошового обороту  процесом суспільного відтворення  визначає його сутнісну єдність і  безперервність, які можна назвати  конституційними ознаками грошового  обороту. Це положення має важливе  значення для практики управління і  використання грошового обороту. У ній не повинно допускатися зведення непереборних перепон на шляху грошових потоків, як і непрохідних меж між окремими потоками грошей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1.2 Споживчий кредит.

     Споживчий кредит — це кредит, який надається  фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сут-нісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

     Головними параметрами споживчого кредиту  є: 1) доступність кредиту; 2) величина відсоткової ставки; 3) строки надання  і погашення; 4) здатність позичальника повернути кредит.

     Суб'єктами споживчого кредиту є банки і  торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційно кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадними та іпотечними банками.

     У силу специфіки сфери кінцевого  споживання виникає необхідність входження  у відносини споживчого кредитування такого суб'єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торговельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівкою чи безготівкове) і продажу в розстрочку.

     До  числа суб'єктів споживчого кредиту  належать також й небанківські кредитні установи.

     Об'єктом  споживчого кредиту є витрати, пов'язані  із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:

     1)  витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);

     2)  витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна).

     Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної  фізичної особи — позичальника.

     Історично першою формою споживчого кредиту була так звана "талі трейд" — торгівля в розстрочку, яка почала розвиватися в Західній Європі ще у XVIII ст. Мандрівні торговці ("талімени") періодично (наприклад, щомісячно) поставляли і продавали товари в певні місцевості і певним сім'ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття).

     В умовах низької купівельної спроможності більшості населення споживчий  кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського грабіжницького характеру. Так було, приміром, у XIX ст. і на початку XX ст., коли наймані робітники були вимушені купувати споживчі товари в заводських лавках за підвищеними цінами в рахунок майбутньої заробітної плати. Такий грабіжницький споживчий кредит був одним із джерел посилення експлуатації найманої робочої сили.

     Цивілізованого  характеру споживчий кредит набуває  в міру зростання заробітної плати  і підвищення рівня життя населення. Як результат піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися рівноправні взаємовигідні відносини  між позичальниками і кредиторами.

     Купівля товарів у розстрочку в сучасному  розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині XIX ст. для прискорення реалізації швейних  машин. У сучасних умовах у західних країнах споживче кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягає при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку — автомобіля.

     У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про  споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвиткові споживчої сфери.

     До  споживчих кредитів відноситься  надзвичайно широкий набір видів  позик. У самому загальному плані  виділяють товарні і грошові  споживчі кредити. Товарний споживчий  кредит пов'язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит — це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

     У розвинутих країнах світу завдяки товарному споживчому кредиту продається значна частка товарів тривалого користування. Широко використовувалася практика продажу товарів у кредит у торговельній мережі колишнього СРСР. На жаль, в Україні поки що продаж товарів із розстрочкою платежу не набував поширення.

     У Правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1998 p., встановлюється порядок  продажу суб'єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за умов відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлений строк і на визначений відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється громадянам, які мають постійний доход і постійно мешкають у місті або іншому населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання.

     У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що рекомендуються для  продажу в розстрочку, — теле-радіоапаратура, електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти, кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, садові будинки, стандартні будинки з комплектами деталей до них, будівельні матеріали, одяг, взуття, килимові вироби, вироби із кришталю, фарфору, фаянсу, хутряні вироби, транспортні засоби, персональні комп'ютери тощо.

     Продаж  товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною формою між суб'єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах, передбачених цим договором. Договір укладається за умови пред'явлення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів у розстрочку, що видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим пенсіонерам — органом, що призначив пенсію.

     Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб'єкта господарювання від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких встановлює суб'єкт  господарювання, але не вище чинних на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкта господарювання, який здійснює продаж товарів у розстрочку.

     Передача  у розпорядження покупцеві товарів, що придба-ваються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого  внеску (завдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їхньої вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше 50 відсотків. Договором має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — від б до 24 місяців.

     Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісячної заробітної плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу  товарів із розстрочкою платежу  на б місяців, шестимісячної —  із розстрочкою платежу на 12 місяців, дванадцятимісяч-ної — із розстрочкою платежу на 24 місяці. У разі, коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час отримання товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку через банківські установи.

     Продаж  товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадяться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у  розстрочку, не тягне за собою перерахунку.

     В Україні товарний дефіцит і розгортання інфляційних процесів змусили і товаровиробників, і торговельні заклади на початку 90-х років відмовитися від реалізації товарів у кредит. Повернення до продажу дорогих товарів у розстрочку — крок закономірний і потрібний. Він вигідний як для господарських суб'єктів, у котрих багато проблем із реалізацією продукції, так і для споживачів, оскільки робить для них доступними практично будь-які товари, навіть найдорожчі.

     На  ринку автомобілів України нині виникають різні форми автокредиту. Так, широко відомою була система продажу юридичним і фізичним особам у розстрочку автомобілів "Daewoo" і "Таврія" через Українську страхову компанію "Гарант-Авто". Умови цієї кредитної системи були такі: внесок, який дорівнює 50% вартості автомобіля, має бути сплачений відразу після укладення договору, решта вартості виплачується щомісяця рівними частками протягом терміну договору (6, 12, 18, 24 місяці).

     Для придбання автомобілів "Daewoo" в  кредит юридичні особи повинні були подати такі документи: свідоцтво про  реєстрацію підприємства покупця; баланс підприємства за останні два квартали; декларацію про прибутки підприємства; анкету встановленої форми; рішення зборів співзасновників на передачу автомобіля під заставу страховій компанії тощо. Фізичні особи повинні були подати такі документи: свідоцтво про реєстрацію підприємства, на якому працює покупець; довідку про доходи покупця з місця основної роботи; анкети, які заповнюються покупцем і керівником за місцем роботи; ідентифікаційний код покупця тощо.

     Зазначені документи подавалися на розгляд страховій компанії "Гарант-Авто", яка приймала рішення щодо укладання з покупцем договору страхування. У разі позитивного рішення покупець сплачував перший внесок, в який входив страховий платіж у розмірі 4% від суми першого внеску. Формою забезпечення кредиту в даному випадку було страхування.

     На  практиці залежно від цільового  характеру (призначення) використовуються різні види грошових позик.

     Інвестиційні  позики. Це кредит на будівництво і  реконструкцію житла, будівництво  садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Даний вид споживчого кредиту є довгостроковим. Довгострокові споживчі інвестиційні позики, як правило, надаються комерційними банками під заставу нерухомості — квартир, будинків, дач, земельних ділянок, гаражів та ін. Надання будівельного споживчого кредиту часто здійснюється банком шляхом відкриття кредитної лінії, при цьому позика надається клієнтові частинами, які відповідають вартості завершених етапів будівельно-монтажних робіт. Традиційно до інвестиційних довгострокових споживчих кредитів відносять позики на купівлю великої рогатої худоби та її молодняку.

     Позики  на розвиток індивідуальних господарств. Згідно з Порядком надання кредитів селянським (фермерським) господарствам (затверджено постановою Правління  НБУ №46 від 6 березня 1995 р.) позичальник може звертатися до комерційного банку за отриманням таких кредитів: короткострокових (строком до 12 місяців) — на витрати поточної виробничої діяльності (оплату товарно-матеріальних цінностей і послуг, запаси готової продукції та інші сезонні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції); довгострокових (строком більше 12 місяців) — на будівництво, розширення, реконструкцію об'єктів виробничого призначення; придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів; придбання худоби для поповнення основного стада та птиці; будівництво житлових будинків з надвірними будівлями та ін.