Походження та розвиток комерційних банків

Давід Юм у праці “Про гроші” (1752 р.) пояснював, що лише фінансова політика, яка змушує банки підтримувати 100%-ий коефіцієнт резервування депозитів може забезпечити платоспроможність держави. Він твердив: “треба визнати, що самим корисним банком був би той, який би запирав в касу всі отримувані ним гроші і ніколи не збільшував би кількості грошей, які знаходяться в обігу, як роблять банки, які вкладають певну частину своїх капіталів у торгівлю” [7, с. 25].  

 Адам Сміт у праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” стверджував: “...В Амстердамі вважається безспірним догматом, що на кожний флорин, який знаходиться в обігу у вигляді банківських грошей, у підвалах банку лежить відповідний флорин золотом або сріблом” [8, с. 355]. Ці слова Сміта також підтверджують, що Банк Амстердама забезпечував 100%-не резервування вкладів. Однак у 1820 р. у Банку коефіцієнт резервування становив менше 25%, що означало втрату ним попередньої репутації.

Заслуговують уваги погляди на банківництво двох дуже відомих теоретиків грошей, (ХVІІІ – початок ХІХ ст.), які були банкірами і очолювали банки, які з подібних причин збанкрутували. Ці теоретики, можна сказати, представляли французьку “школу” авантюрного банківництва.

Шотландський фінансист Джон Ло, який реалізував свої ідеї у Франції, вважав, що “ідеальний банк – це банк, який використовує отримані ним вклади, оскільки не збільшує кількості грошей в обігу і стимулює економічне зростання” [4, с. 87]. Теоретична система Ло базувалась на трьох взаємозв’язаних принципах:

- на ігноруванні принципу зберігання 100% грошей, якій розміщені на депозит;

- на переконанні, що ціль виправдовує засоби її досягнення;

- на вірі, що політичні діячі розглядають реформи як можливість отримати величезні прибутки.

Ло, заснувавши банк, почав інтенсивно випускати банкноти і розширювати кредити за рахунок вкладів. Накачування економіки грошима було таким, що утворений фінансовий міхур тріснув, а інвестори, які довірились Ло збанкрутували. Збитки і моральні втрати були такими значними, що у Франції  100 років вважалось нетактовним називати слово «банк», яке стало синонімом слова «шайхрайство». Французи так запам’ятали небезпеку інфляції паперових грошей, що нині стали другою після Індії країною приватних тезавраторів. А сам Джон Ло, за оцінкою Карла Менгера, першим сформулював нову теорію стихійного (еволюційного) походження грошей.

Річард Кантільйон застосував свою схему шахрайства, за допомогою якої отримав величезні прибутки. Банкір видавав своїм клієнтам великі позики на покупку акцій Міссісіпської компанії за умови, що самі акції послужать забезпеченням і залишаться в банку Кантільона на правах вкладу. Пізніше він без відома клієнтів зробив розтрату вкладу цінних паперів, продавши їх, коли на його думку, їх ринкова ціна була висока, і привласнив гроші від продажу. Як тільки акції втратили практично всяку цінність, Кантільон відновив вклади, купивши необхідну кількість акцій за незначну частину їх попередньої ціни і отримав великий прибуток. І, до того ж, він висунув вимогу до своїх клієнтів щодо погашення наданих кредитів, які клієнти погасити не могли, оскільки забезпечення цих клієнтів перетворилось майже у ніщо. Кантільйон подав позов на клієнтів, яким видавав кредити у суд. У свою чергу клієнти теж подали в суд на Кантільйона, звинувативши його у шахрайстві і лихварстві. Судові розбірки тривали до кінця життя Р. Кантільйона. Однак ця схема ще не раз бралася на озброєння фінансовими шахраями, які брали цінні папери як вклади до запитання, а використовували їх у  корисливих цілях як отримані кредити.

Після XVII ст. з появою ЦБ розпочинаються формувати дві економічні школи: банківська і грошова. Перша обстоювала теорію банківської системи з ЦБ, друга – теорію вільної банківської діяльності. На нашу думку, чітке пояснення цим школам дала Анна Шварц: теоретики грошової школи уважали, що грошова політика повинна підпорядковуватися загальним принципам права, тоді як представники банківської школи обстоюють надання банкірам (аж до Центрального банку) права діяти на свій розсуд, навіть якщо при цьому порушуються традиційні принципи права. Анна Шварц підкреслила, що в дійсності дискусія велась навколо питання: “чи повинен уряд підкорятися правилам (грошова школа), чи влада може бути вільна від їх дотримання (банківська школа)” [8, с. 151].

2.      Аналіз діяльності комерційних банків України за 2009-2011 роки

У 2010 році діяльність банківського сектору України характеризувалась стабільним припливом коштів до банківської системи, пожвавленням кредитування, нарощуванням регулятивного капіталу банків та зростанням його адекватності, зниженням порівняно з 2009 роком рівня збитків та зменшенням кількості збиткових банків (таблиця 1).

Таблиця 1

Основні показники діяльності банків України 2009-2010 рр.

За 2010 рік загальні активи банків України (не скориговані на резерви під активні операції) зросли на 8,8% (за 2009 р. – на 2,9%) і на 01.01.2011 р. становили 1090,2 млрд.грн. При цьому активи банківського сектору зросли за 2010 рік на 7,0% - до 942,1 млрд.грн порівняно зі скороченням на 4,9% у 2009 році (в основному за рахунок зростання вкладень у цінні папери). Так, частка вкладень у цінні папери в загальних активах зросла в 2,0 раза ( на 3,8 процентного пункту). Питома вага кредитів, що залишилась основною складовою активів, зменшилась на 5,3 процентного пункту [3].

За 2010 рік відбулося зростання обсягів негативно класифікованих кредитних операцій на 13% (за 2009 рік – в 3.3 раза), а їхня частка в звгальному обсязі кредитної заборгованості збільшилась з 13,1 до 14,9% на 01.01.2011 р.

Загальний обсяг зобовязень банків збільшився за звітний рік на 5,1%(за 2009 рік – скоротився на 5,2%) і за станом на 01.01.2011 р. становив 804,4 млрд.грн. У структурі зобов’язань банків понад половину становили депозити, їх питома вага зросла за рік на 9,1 процентного пункту. Водночас частка міжбанківських кредитів та депозитів зменшилась на 3,8 процентного пункту (до 21,5%), кредитів, що було отримано від міжнародних та інших фінансових організацій – на 0,6 процентного пункту (до 4,9%), коштів Національного банку України – на 2,2 процентного пункту (до 8,8%).

У 2010 році відбулося скорочення співвідношення загальних активів банків до ВВП, яке на 01.01.2011 р. становило 99,6% (на 01.01.2010 р. – 109,7%). Співвідношення активів банків до ВВП зменшилось до 86,1% (на 01.01.2010 р. – 96,4%), зобов’язань до ВВП – до 73,5% (на 01.01.2010 р. – 83,8), власного капіталу – залишилось на рівні 12,6%.

Рис.1. Основні показники діяльності банків України

За 2010 рік власний капітал банків України збільшився на 22,5 млрд.грн., або на 19,6% (за 2009 рік – зменшився на 3,4%) і на кінець року становив 137,7 млрд.грн. Питома вага власного капіталу в пасивах банків на 01.01.2011 р. становила 14,6% (на 01.01.2011 р. – 13,1%). Сплачений зареєстрований статутний капітал за 2010 рік зріс на 26,7 млрд.грн., або на 22,4% - до 145,9 млрд.грн., що підвищило рівень капіталізації банківського сектору. За 2010 рік частка іноземного капіталу в зареєстрованому статутному капіталі банків України збільшилась на 4,4 процентного пункту – до 40,6%.

Регулятивний капітал банків збільшився за 2010 рік на 18,5% - до 160,9 млрд.грн. в основному за рахунок найстабільнішої його частини – статутного капіталу. Протягом 2010 року відбулися зміни в структурі регулятивного капіталу. Зокрема, частка фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу (складова основного капіталу) в стурктурі регулятивного капілату збільшилась до 66,1% з 62,7% на 01.01.2010 р., частка субординованого боргу (складова додаткового капіталу) зросла до 15% з 13,6% на 01.01.2010 р.

Доходи банків України на 01.01.2011 р. становили 136,8 млрд.грн., зменшившись за рік на 4,3%. Процентні доходи, як і раніше, залишились основною статтею доходів – 113,3 млрд.грн. Їх обсяги порівняно з попереднім роком зменшились на 6,4% (в основному внаслідок скорочення доходів від кредитування фізичних осіб), а частка у структурі доходів банків – до 82,8 порівняно з 84,7% на 01.01.2010 р. Водночас комісійні доходи скоротились за рік на 5,8% - до 15,3 млрд.грн., а їх частка в загальних доходах становила 11,2%. Результат від торговельних операцій зменшився на 24,5% - до 2,2 млрд.грн. (рис.2.)

Рис.2. Динаміка доходів, витрат і прибутку банківського сектору України

Станом на 01.01.2011 р. у стадії ліквідації перебувають 18 банків (3,9% від зареєстрованих у Державному реєстрі 332 банків), з них 17 банків ліквідувалися за рішенням НБУ, 1 – за рішенням господарського суду.

3.      Проблеми та перспективи розвитку комерційних банків України

Виключна роль банків у грошово-кредитній системі країни визначається їх основними функціями. Однією з найважливіших функцій комерційних банків і характерною рисою, що відрізняє їх від інших фінансових інститутів, є здатність створювати гроші. Здатність банків створювати гроші має велике значення для економіки країни. Якщо банківські кредити будуть недоступні, розширення виробництва здійснення різноманітних операцій в багатьох випадках стане неможливим, а в інших – буде відкладене доти, поки необхідні фонди не будуть накопичені за рахунок відрахувань з прибутку або не отримані з інших джерел. Більш того, промислові підприємства змушені будуть тримати великі обсяги коштів з метою забезпечення потреби в них, які, з одного боку, невизначений час будуть нерухомі, а з іншого – недостатні у період ділового піднесення.

Комерційні банки є центрами акумуляції грошових ресурсів у суспільстві. Діяльність комерційних банків зачіпає майнові та соціальні права громадян, підприємств, товариств, які є акціонерами, вкладниками та кредиторами цих банків. В той же час, довіряючи свої заощадження банкам, вкладники хочуть мати гарантію того, що вони зможуть повернути їх у разі необхідності у будь-який час. Через це в основі діяльності банків має бути довіра до них з боку суспільства, відсутність якої може призвести до недостатнього надходження грошових коштів у банківську систему. Це, в свою чергу, негативно впливатиме на формування позичкового фонду і розвиток економіки держави.

Розвиток банківської системи, її надійність в умовах ринкової економіки великою мірою залежить від стану і якості аналітичної роботи у центральному банку країни та комерційних банках. Аналіз діяльності банку повинен містити реальну та всебічну оцінку досягнутих результатів, висвітлювати негативні й позитивні аспекти його роботи, визначати конкретні  шляхи вирішення нагальних проблем. Він є відправним пунктом ефективного управління як кожним комерційним банком, так і банківською системою в цілому, а також вихідною базою для прийняття управлінських рішень на всіх рівнях.

Банки на ринку діють з різною ефективністю. Але простежується така закономірність: далеко позаду залишають конкурентів ті, хто бездоганно обслуговує клієнтів і робить це з мінімальними витратами. Оцінюючи ефективність діяльності банку, надзвичайно важливо звіряти її з вимогами ринку.

Кваліфіковано зроблений економічний аналіз діяльності банків є джерелом цінної інформації для самих банків, юридичних та фізичних осіб (як потенціальних клієнтів банку), Національного банку України.

Аналіз прибутковості, ліквідності й достатності капіталу банку дає змогу оцінити ефективність управління, конкурентоспроможності банку на ринку послуг, а також зважити вплив фінансової політики держави на діяльність банківської систему в цілому.

Юридичні та фізичні особи, проаналізувавши опубліковані баланси і звіти про прибутки та збитки, приймають рішення щодо доцільності співробітництва з тим чи іншим банком.

Національний банк України на основі аналізу діяльності банків прогнозує ситуацію на кредитних ринках країни, робить висновки щодо стійкості та надійності банківської систему в цілому, контролює виконання банками встановлених економічних нормативів.

За останні роки в українській банківській системі, як і в економіці країни в цілому, відбулися серйозні зміни. Змінилися вимоги до банківської аналітики. Однак динаміка цих змін традиційно відставала від динаміки змін у банківській справі. Вимоги, які ставляться до банківської аналітики, знаходяться в прямій залежності від зміни ринку. У період його активного зростання аналіз банківської діяльності мав характер констатації факту, перевага віддавалася об’ємним показникам. Із загостренням конкуренції на ринку банківських послуг і кризами, що періодично трясли банківську систему країни, пріоритети змістилися на показники, які пов’язані зі здатністю банку управляти ризиками, з якістю банківських послуг, а також продуктивністю праці, контролем за витратами, обґрунтованістю ціноутворення [10].

У даний час банківська аналітика не просто фіксує сформовану у звітному періоді картину і відповідність фактичних показників до планових, але й прагне виявляти можливі негативні тенденції і реєструвати їх, оскільки вони можуть проявлятися у вигляді втрати прибутку або у вигляді проблем, пов’язаних з ліквідністю активів або нанесенням шкоди іміджеві банку.

Основна мета аналізу діяльності банку – забезпечити оптимальну структуру активних і пасивних операцій для отримання в кінцевому підсумку максимального прибутку. За аналізом звітності визначають фінансову стабільність і надійність банку, доцільність і перспективи його подальшої діяльності.

Аналіз фінансових форм звітності – це процес оцінки поточного і минулого фінансового стану банку та основних результатів його діяльності. Першочерговим завданням аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогноз майбутніх результатів діяльності банку.

Позитивні зміни, які відбулися в банківській системі в останні роки, не відкидають і тих проблем, які притаманні цій системі, їх можна звести до таких моментів. 
·  Рівень капіталізації банківської системи невеликий (на початок 2005 р. банківський капітал становив усього близько 5 % від ВВП). Про це свідчить і відносно малий обсяг активів наших банків.

· Досить великий рівень відсоткових ставок за кредитами для господарюючих суб'єктів. 
·    Наявність дуже високих ризиків при здійсненні кредитування, що відбиває як недостатній розвиток ринкових відносин у цілому, так і нерозвиненість системи страхування різноманітних ризиків.

·   Конкуренція між банками здійснюється переважно не в площині якісних показників обслуговування клієнтів, а в площині кількісних показників. 
Названі недоліки виступають помітною перешкодою до подальшого розвитку економіки в цілому і банківської системи зокрема. Необхідність подолання цих перешкод диктується не тільки поточними цілями розвитку народногосподарського комплексу, але й стратегічними цілями, пов'язаними з прагненням нашої країни до вступу у Світову торговельну організацію та в Європейський союз. Сьогодні наша банківська система зовсім не готова до цього, і державі треба зосередити значні зусилля на даному напрямку, щоб пристосувати наш банківський сектор до обов'язкової (уже при вступі до СОТ) лібералізації фінансових ринків. Якщо цього не зробити, то ми при вступі до цієї організації понесемо величезні втрати [11]. 
           У планах розвитку на найближчі роки намічені конкретні заходи щодо зміцнення банківської системи і вдосконалення її функціонування. Основними цілями при цьому є:

• забезпечення стабільності національної грошової одиниці;