Пластикові картки як новий платіжний засіб в Україні

     

 

            Міністерство освіти і науки,  молоді та спорту України

                   Національний технічний університет  України

                          « Київський політехнічний інститут  »

 

 

 

                     Контрольна робота

                               з дисципліни « Банки і біржи »

                                                на тему:

       « Пластикові картки, як новий платіжний засіб в Україні »

 

 

 

                                                                    Виконала: ст. 2 курсу ФММ

                                                                                       групи  ЗЕП-11

                                                                                       Горбатюк Ю.В.

                                                                    Перевірив: Сердюк Б.М.

 

 

 

 

 

                                           Київ 2013

                                              Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Електронні гроші в платіжній системі держави……………………..….……4

2. Поняття банківської платіжної картки…………………………..…..………..8

3. Види пластикових карток та їх особливості……..……………………….…13

4. Основні етапи впровадження та подальшого розвитку електронних платежів через пластикові картки………………………………………………15

Висновок……………………………………………………………………….…17

Список використаної літератури……………………………………………..…19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 Вступ

        Гроші — одна з найдавніших економічних категорій. Вони відіграють важливу роль у житті суспільства. Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору ускладнення їх економічної сутності, підвищення суспільної ролі, а також урізноманітнення форм. Залежно від економічного стану країни гроші втрачали одну форму і набували іншої, що відповідала новим умовам. Однією з перспективних форм грошей є електронні гроші, які передбачають здійснення розрахунків за допомогою пластикових карток.

Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням  сфери використання готівки та паперових  платіжних документів, переходом  до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Електронні гроші широко залучаються до обігу  і стають важливим інструментом фінансової інфраструктури економічно розвинених країн.

Метою даної роботи є ознайомлення з такими категоріями, як «електронні гроші», «пластикова картка», досвід їх впровадження в Україні і за кордоном, переваги і недоліки пластикових карток, їх види.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Електронні гроші  в платіжній системі держави

 Еволюція грошей відбувалася у напрямі від товарної форми до паперової, і за нинішніх умов — до електронної. Паперові та електронні гроші — це замінники повноцінних золотих чи срібних монет, а тому платоспроможність їх і усі інші властивості повинні гарантуватися державою.

    Нині всі країни світу користуються так званими неповноцінними паперовими грошима. З'явилися вони понад 300 років тому. Електронним грошам усього 50 років. Своєю появою паперові гроші зобов'язані прогресу суспільства у сфері товарного виробництва. Їх важливою властивістю є економічність, портативність, подільність, ними можна забезпечити будь-які потреби обігу. Зі свого боку паперові гроші сприяли інтенсифікації процесу товарного обігу. З їх появою темпи матеріального виробництва та обсяги надання послуг набагато збільшилися.

     Однак рівень технологічного розвитку виробництва випередив сферу грошового обігу, і наприкінці XX століття треба було розв'язувати проблему невідповідності форми грошей новим вимогам із боку суб'єктів ринку. За своєю природою паперові гроші, як і металеві, мають обмежену рухливість, тому ніякі нові методи й форми розрахунків не можуть радикально прискорити грошовий обіг. Отже, виникла необхідність використання нової форми грошей — електронної, що забезпечує таку швидкість грошового обігу, яка задовольняє потреби матеріального виробництва та інших суб'єктів ринку.

    Електронні гроші — це замінники реальних повноцінних грошей, які існують у вигляді електронних записів у спеціальних пристроях. Переказ грошових сум за рахунками у банках здійснюється автоматично за допомогою комп'ютерних систем та за безпосереднім розпорядженням власників. Власникам електронних грошей гарантується право постійно контролювати стан своїх рахунків, а також надається можливість перетворювати електронні гроші в іншу форму або цінність [4, 134].

     Історія розвитку електронних грошей та їх обігу бере початок в Україні з 70-х років, коли були введені в експлуатацію обчислювальні метри для автоматизованого бухгалтерського обліку в установах Держбанку СРСР. Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 30 вересня 1960 року Держбанку та Державному комітетові з автоматизації і машинобудування було доручено розробити технічну документацію для впровадження системи автоматизації банківських операцій в установах банків Москви починаючи з 1963 року. Від цього часу починається процес автоматизації бухобліку в банках і на підприємствах, створюються машинно-розрахункові станції, а надалі — обчислювальні центри. Але від початку 80-х років стало очевидним, що заходів з удосконалення лише бухгалтерського обліку недостатньо, аби запровадити прогресивні технології у сфері грошового обігу.

    На початку 90-х років в Україні було започатковано двохрівневу банківську систему, з'явилися комерційні та кооперативні банки. Але технологія проведення операцій у них не відповідала сучасним вимогам, особливо у сфері грошового обігу, розрахунків і платежів. Розрахунки між клієнтами банків проводилися за допомогою паперових документів, іноді це тривало три тижні, інколи понад місяць [2, 156].

      Враховуючи важливість цієї проблеми, Національний банк України у 1992 році розробив Концепцію електронного грошового обігу в Україні, яка розглядалася усіма банками та була затверджена Правлінням НБУ.

     Першочерговим завданням першого етапу реалізації зазначеної концепції було визначено розробку та впровадження системи електронних міжбанківських розрахунків, а на другому етапі мала запрацювати система масових розрахунків населення з використанням пластикових карток. Розробку системи міжбанківських розрахунків, яка називається "Системою електронних платежів", або СЕП, здійснював Національний банк України.

     Юридичним підґрунтям для створення СЕП стали постанови Верховної Ради України "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" від 25.06.1993 року та "Про заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища в Україні" від 23.12.1993 року. Нині шляхи, умови та порядок проведення міжбанківських розрахунків регулюються за допомогою інструкції "Про міжбанківські розрахунки в Україні", затвердженої постановою Правління НБУ № 621 від 27.12.1999 року.

      Система електронних платежів успішно виконує покладені на неї функції вітчизняної платіжної системи. Упродовж цього часу спостерігається тенденція до зростання загального обсягу платежів. Якщо у 1994 році загальна кількість виконаних платежів становила 31 млн. трансакцій на загальну суму 48 млрд. грн., то у 2000 році — відповідно 106 млн. трансакцій на 964 млрд. грн.

     Переваги електронної системи платежів очевидні, але є й певні вади щодо її використання. Основна з них — централізація розрахунків у головних офісах комерційних банків і у центральній розрахунковій палаті Нацбанку України, які розташовані у Києві. Якщо в 1994 році за незалежним коррахунком, відкритим у регіональних розрахункових палатах, працювали 98% банківських установ, то на початок 2001 року їхня кількість зменшилася до 17%. Отже, розрахунки між суб'єктами господарської діяльності, які розташовані в межах області, району або міста та обслуговуються в різних банках, здійснюються у м. Києві. З цієї причини на кілька годин затримуються платежі між господарствами регіонів, що негативно впливає на їх фінансовий стан.

      Після того, як за допомогою СЕП були розв'язані певні проблеми здійснення платежів на міжбанківському рівні, комерційні банки перейшли до наступного етапу впровадження електронних засобів — обслуговування юридичних осіб за системою "клієнт — банк". Ця система необхідна передусім клієнтам, які перебувають на значній відстані від банку, що їх обслуговує, або мають велику кількість платіжних документів. Створені в Україні нові платіжні системи зорієнтовані, в основному, на задоволення потреб держави, корпоративних клієнтів і самих банків. Щодо обслуговування населення за допомогою електронних грошей, то банківська система України відстає від світового рівня, що негативно позначається на стані грошового обігу та його структурі. Питома вага готівкового обігу в країні становить майже 40%, а вартість підтримки Національним банком готівково-грошового обігу — не менш як 120 млн. грн. щорічно. Отже, зменшення кількості готівки в обігу на 20—25% за рахунок впровадження пластикових карток може дати близько 25—30 млн. грн. економії державних коштів.

    У прискоренні розвитку процесу переходу до системи електронного обігу грошей повинне бути зацікавлене усе суспільство. Насамперед треба ухвалити закон, який би визначив правовий статус електронних грошей, прирівняв ці гроші до будь-яких інших форм, виключаючи дискримінацію зазначеного платіжного засобу, установив би відповідальність за порушення у сфері електронних грошей та середовищі їх апробації. Необхідні суспільству й інші закони щодо регулювання взаємовідносин банків і клієнтів з використання електронних грошей, встановлення заохочень та пільг для усіх учасників створення та поширення новітніх платіжних систем [4, 134-146].

     Велику роль при цьому відіграватимуть банки, які є основою для побудови системи грошового обігу та його регулювання. Тому всі банки повинні брати активну участь у впровадженні електронної системи розрахунків населення, створити новий тип банківського виробництва, який буде зорієнтований переважно на електронну форму грошей, аби максимально задовольняти потреби кожної особи у цій сфері.

 

 

 

 

 

2. Поняття банківської  платіжної картки

Банківська платіжна картка (БПК) — пластиковий ідентифікаційний засіб (з магнітною смугою), на який занесені дані щодо її держателя і  його рахунку, а саме:

• унікальний номер;
• термін дії;
• ім’я та прізвище держателя;
• зразок підпису держателя.

БПК є засобом доступу  держателя до спеціального карткового рахунку (СКР), який банк відкриває для  обліку операцій, що здійснюються держателем за допомогою картки. Облік операцій на СКР може вестися у національній валюті або доларах США.

За допомогою БПК держателю  надається можливість:

• здійснювати безготівкові розрахунки по сплаті за придбані товари/послуги;
• отримувати готівку.

Картка може використовуватись  в Україні і за кордоном. Усі  операції з конвертації валюти, в  якій ведеться СКР (в т.ч. гривні), у  валюту здійснення операції (валюту країни, де перебуває держатель) здійснює банк, який випустив БПК (банк – емітент).

Особливості операцій з продажу  та видачі готівки за допомогою карток. Ці операції здійснюються точками обслуговування і, відповідно, банками «у борг»: товари і готівка надаються держателям картки відразу, а засоби їх відшкодування  надходять на рахунки обслуговуючих  підприємств, найчастіше, через певний час.

Гарантом виконання платіжних  зобов’язань, які виникають у  процесі обслуговування БПК, є банк-емітент, що їх випустив. Тому картки протягом всього терміну їх дії залишаються власністю  банку, а клієнти (держателі карток) отримують їх лише у користування. Характер гарантій банка-емітента залежить від платіжних повноважень, що надаються  клієнту і фіксуються класом картки.

     Засобом масових платежів населення за товари й послуги за допомогою електронної системи грошового обігу є використання пластикових карток. Пластикова картка — це загальний термін, яким називають усі види карток, котрі можуть відрізнятись технічними можливостями, призначенням та видами наданих послуг. Пластикова картка — це ключ клієнта для отримання послуг, покупки товару за безготівковим розрахунком або отримання своїх грошей, які зберігаються у банку.

       В Україні є три напрями впровадження платіжних карткових систем для розрахунків із фізичними особами:

• міжнародні платіжні системи;
• внутрішні міжбанківські та локальні системи, впроваджені вітчизняними банками;
• Національна система масових електронних платежів.

       З огляду на те, що вітчизняний ринок платіжних карток в Україні не розвинений, численні міжнародні платіжні організації прагнуть заповнити його своїми пластиковими картками. Розвиток платіжних карток в Україні бере свій початок із вересня 1996 року, коли Приватбанк випустив першу вітчизняну картку міжнародної системи VISA International. Повноправними членами міжнародних платіжних систем українські банки стали з 1997 року. Динаміка цього виду послуг перевершила найсміливіші очікування.

      Нині у нашій країні 22 банки співпрацюють з системи VISA International та системи GUROY International і близько 50 банків діють на правах агентів. Емітовано понад мільйон карток, розгорнуто інфраструктуру прийому та обробки платежів за ними; до послуг власників карток понад 500 банкоматів і 10000 пунктів електронного та ручного обслуговування.