Інвестиційні банки і роль в інвестиційній діяльності України

     В Україні зараз випускаються та перебувають  в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати та векселі.

     Згідно  з чинним законодавством комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких  напрямах:

     1. Як емітенти цінних паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів).

     2. Як інвестори (вкладання коштів  банків у цінні папери).

     3. Як посередники, що виконують  операції з цінними паперами  в інтересах та за дорученням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).

     Діяльністю  по випуску цінних паперів визначається виконання торговцями цінних паперів  за дорученням від імені та за рахунок  емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець може брати на себе зобов'язання викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

     Обігом  цінних паперів називають укладання  та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов'язане з їх випуском.

     Торгівля  цінними паперами - це здійснення угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінними паперами проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії  за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерські чи комерційні операції).

     Іншим видом діяльності комерційного банку  на ринку цінних паперів є депозитарна, тобто діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Вона може здійснюватися юридичними особами, що одержали в установленому порядку дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення депозитарної діяльності. Порядок видачі дозволу комерційним банкам на здійснення депозитарної діяльності затверджено Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку 08.05.98 № 57.

     Обслуговування  обігу державних цінних паперів та депозитарна діяльність щодо державних цінних паперів здійснюється депозитарієм НБУ, який є складовою верхнього рівня Національної депозитарної системи України (Закон "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні").

     Депозитарій НБУ здійснює такі види депозитарної діяльності:

     • зберігання та обслуговування обігу  державних цінних паперів та операцій емітента щодо випущених ним державних  цінних паперів;

     • кліринг і розрахунки за угодами  щодо державних цінних паперів.

     Власник цінних паперів чи особа, яка діє  за його дорученням, що користуються послугами  депозитарію зі зберігання цінних паперів  та обліку прав власності на них, є  його депонентами (клієнтами). Взаємовідносини  між депозитарієм і депонентом регулюються договором, укладання якого не обумовлює перехід до депозитарію прав власності на цінні папери депонента.

     Депозитарна діяльність поділяється на такі види:

     • відповідальне зберігання та облік  прав власності на цінні папери;

     • депозитарні операції з цінними паперами, тобто комплекс облікових дій, результатом яких є зміна залишків на рахунку депо (депозитарного обліку);

     • розрахунково-клірингові операції по угодах з цінними паперами, які  укладаються на фондових біржах або  в електронних торговельно-інформаційних мережах.

     Комерційні  банки можуть здійснювати діяльність з управління цінними паперами, тобто  таку, що ведеться від свого імені  за винагороду на підставі відповідного договору протягом терміну, визначеного  стосовно управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.

     У процесі здійснення професійної  діяльності на ринку цінних ділерів  комерційні банки можуть надавати послуги, які безпосередньо сприяють укладанню  цивільно-правових угод з цінники  паперами на біржовому та позабіржовому  ринках цінних паперів.

     4. Формування банківського портфеля цінних паперів та управління ним.

     У банківській практиці вкладення  коштів у цінні папери називаються  інвестиціями. Останні певним чином  відрізняються від кредитів:

     1. Позичка припускає використання  коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладання грошей з метою забезпечення надходження коштів протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника.

     2. При банківському кредитуванні ініціатором угоди, як правило, виступає боржник, а при інвестуванні - банк, який намагається купити активи на ринку.

     3. При кредитуванні банк часто  є єдиним чи одним з небагатьох  кредиторів, тоді як при інвестуванні  він є одним з багатьох інвесторів.

     4. Кредитування пов'язане з особистими  відносинами банку з позичальником,  а інвестування є знеособленою  діяльністю.

     Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує і тісний зв'язок:

     - зазначені операції найбільш  прибуткові, а значить - найбільш  ризиковані;

     - банки зобов'язані підтримувати  оптимальну структуру своїх активів  і залежно від економічної  ситуації змінювати її на користь  кредитів або на користь інвестицій.

     До  основних цілей інвестицій належать: дохідність вкладень, безпека вкладень, ризик інвестицій та ліквідність вкладених коштів.

     Жоден цінний папір не відповідає всім зазначеним цілям. У процесі управління портфелем  цінних паперів банк може досягти  компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцент на якійсь з  них.

     Сукупність  цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій з метою отримання прибутків, складає його інвестиційний портфель. У цю сукупність входять зобов'язання, які обертаються на ринку у вигляді акцій, облігацій та векселів.

     Участь  банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє отримувати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником даного товариства.

     Номінальна  вартість акції не має нічого спільного  з курсовою ціною (продажна ціна у  певний період часу), по якій продають і купують акції на біржі. Курсову ціну акції там визначають попит та пропозиція. За акціями не існує терміну погашення, тому їх можна розглядати як довічну ренту. Ціну акції можна визначити, дисконтуючи суму дивідендів за нескінчений період:

     

     де: P - ціна акції;

     D - постійний річний дивіденд на акцію;

     К - річна ставка дисконту (очікувана  ставка доходу).

     Дисконтна ставка - це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати  ризик і непевність, пов'язану  з фактором часу. Очікувана ставка дисконту залежить від основної реальної норми процента, який існує для інвестицій з мінімальним ризиком, від премії за кредитний ризик, від очікуваного рівня інфляції і від строку погашення цінного паперу. Якщо в майбутньому інфляція буде більшою, чим очікувалось, то кредитори програють, а позичальники виграють, якщо інфляція буде меншою, чим очікувалось, то виграють кредитори, а позичальники програють.

     Попереднє рівняння можна переписати у вигляді  простої формули:

     

     Власники  привілейованих акцій регулярно  одержують фіксовані дивіденди від компаній, які випускають акції. Тому ціну привілейованої акції легко визначити за вказаною формулою.

     Складнішим  є визначення ціни звичайної акції. За звичайними акціями величина дивідендів заздалегідь не фіксується і відсутні гарантії на їхнє одержання. Розмір дивідендів зумовлений величиною прибутку компанії.

     Якщо  розмір дивідендів не змінюється, то ціна акції розраховується за вказаною вище формулою.

     У тому випадку, коли розмір дивідендів постійно зростає, фомула ціни акції трансформується:

     

     де: Р - ціна звичайної акції;

     Do- останній сплачений дивіденд  на акцію; 

     D1- дивіденд на акцію через рік; 

     К - річна очікувана ставка доходу (ставка дисконту);

     g - постійний очікуваний темп приросту  дивіденду. 

     У тому випадку, коли дивіденди на звичайну акцію зростають нерівномірно, то слід обрахувати майбутні дивіденди окремо за кожен період, потім дисконтувати ці суми до теперешньої вартості і додати отримані результати.

     Вкладення в облігації є менш ризикованими у порівнянні із вкладеннями в акції. Самими надійними і безпечними на фондовому ринку є державні боргові зобов'язання. В Україні поки що важко гарантувати ліквідність урядових запозичень із-за економічної нестабільності та дефіциту державного бюджету.

     Комерційні  банки можуть купувати боргові цінні папери на дату їх випуску або після цієї дати протягом строку їх дії. Боргові цінні папери можуть бути придбані за номіналом, з надбавкою (премією) або знижкою (дисконтом). Премія - це перевищення ринкової вартості (вартості придбання) облігації над її номінальною вартістю без врахування нарахованих на час придбання відсотків (купона). Дисконт - це різниця між номінальною вартістю облігації та її ринковою вартістю (вартістю придбання), якщо ринкова вартість нижча номінальної без врахування нарахованих на час придбання відсотків.

     Формула розрахунку ціни купівлі-продажу однієї облігації така:

     V = Н + P,

     де: V - ціна купівлі-продажу;

     Н - номінальна вартість однієї облігації;

     P - премія або дисконт. 

     Виходячи  з бажаної дохідності можна розрахувати курсову різницю по одній облігації за формулою:

     

     де: P - премія або дисконт;

     D - дохід по облігації; 

     C - бажана дохідність облігації; 

     к - C : 100%;

     n - кількість днів до погашення; 

     Н - номінальна вартість однієї облігації.

     Т - максимальна кількість днів у році за умовами угоди.

     Формула розрахунку дохідності облігації при  придбанні така:

     

     де: С - дохідність облігації, %;

     D - дохід по облігації; 

     P - премія або дисконт; 

     V - ціна придбання облігації; 

     n - кількість днів до погашення;

     Т - максимальна кількість днів у  році за умовами угоди.

     Розглянуті  вище формули застосовуються для  облігацій з термінами погашення  до 1 року.

     Для визначення ціни облігації з терміном погашення понад 1 рік застосовується така формула:

     

     де: P - вартість облігації;

     Н - номінальна вартість облігації;

     D - річний купонний дохід на  облігацію; 

     К - річна очікувана ставка доходу на облігацію (або дохід на облігацію  при її погашенні);

     n - термін розміщення облігації. 

     Таким чином, ціна облігації складається із суми теперішньої вартості грошового потоку майбутніх відсоткових платежів плюс теперішня вартість суми облігації, яка погашається при настання строку. Ціна облігації може бути вищою за номінал і нижчою від нього. Вона прямо пропорційна купонній відсотковій стаці та оберенено пропорційна ставці очікуваного доходу.